Постанова 4855 № 640/19601/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/19601/18 Суддя (судді) першої інстанції: Кармазін О.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Продакорд» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2021 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Продакорд» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.08.2018,- В С Т А Н О В И Л А : Товариство з обмеженою відповідальністю «Продакорд» звернулося з позовом до суду, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.08.2018 №00009951402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 204154,00 грн та від 17.08.2018 №00009971402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 7417811,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем не доведено та не підтверджено фіктивність господарських операцій між товариствами, а посилання на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 25.07.2017 по справі №761/7736/17 (провадження №1-кп/761/999/2017), яка не набрала законної сили є передчасним. Позивач наголошує, що придбаний у ТОВ «Сігма Агрокомпані» товар був належним чином відчужений у визначений чинним законодавством спосіб та на підставі первинних документів іншим контрагентам, вказані документи були надані контролюючому органу, проте в акті не відображені. Окрім того, позивач звертає увагу суду на те, що видаткові та податкові накладні, отримані ТОВ «Продакорд» від ТОВ «Сігма Агрокомпані» та ТОВ «Синтез-Профіт», належним чином оформлені та зареєстровані, а також містять повний опис товару, їх кількість, обсяг та вартість, а відтак є підставою для податкового та бухгалтерського обліку. Позивач стверджує, що в акті перевірки контролюючим органом не досліджено питання щодо відповідності первинних документів ТОВ «Продакорд» вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Податкового кодексу України, висновків щодо правильності формування підприємством даних податкового обліку, в той час як всі висновки контролюючого органу гуртуються виключно на матеріалах наданих СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві та відомостях Єдиного реєстру судових рішень, Єдиного реєстру податкових накладних. Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що перевіркою не підтверджено легального джерела походження товару реалізованого на адресу ТОВ «Продакорд» від ТОВ «Синтез-Профіт» та ТОВ «Сігма Агрокомпані», що свідчить про те, що по реалізації товару оформлювались окремі первинні документи з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповного з`ясування обставин у справі. Апелянт вказує, що відповідачем не було надано доказів правомірності прийняття оскаржуваних рішень, в основу даних рішень було покладено лише припущення, зроблені на підставі аналізу внутрішньої інформації відповідача. Наголошує, що позивачем надано усі необхідні первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами та подальшої реалізації товару. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Беручи до уваги, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку письмового провадження та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідачем подано клопотання про розгляд справи за участю представника відповідача, однак, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин на всій території України, з огляду на достатність наявних в матеріалах справи доказів, враховуючи, що дана справа належить до справ незначної складності, а участь сторін під час апеляційного розгляду справи не є обов`язковою, з огляду на положення п.3 ч.1 ст.311 КАС України, колегія суддів не вбачає підстав для розгляду справи у відкритому судовому засіданні. Крім того, відповідачем подано клопотання, в якому просить замінити ГУ ДПС у м. Києві правонаступником - ГУ ДПС у м. Києві (код 44116011), відокремлений підрозділ ДПС. Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи ДПС за переліком згідно з додатком. Відповідно до наказу №755 від 24.12.2020, розпочато виконання територіальними органами ДПС, утворені як відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС №529 від 30.09.2020 повноважень та функцій територіальних органів ДПС, зокрема ГУ ДПС у м. Києві. Відповідно до ч.1 ст.52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Наведене клопотання є обґрунтованим та підлягає задоволенню шляхом заміни відповідача ГУ ДПС у м. Києві правонаступником ГУ ДПС у м. Києві, відокремлений підрозділ ДПС (код ЄДРПОУ 44116011) та після такої заміни усі дії, вчинені в адміністративному процесі до її вступу, обов`язкові для ГУ ДПС у м. Києві, відокремлений підрозділ ДПС (код ЄДРПОУ 44116011) в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для ГУ ДПС у м. Києві. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін. Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Головним управління ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Продакорд», податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.03.2018, валютного - за період з 01.01.2015 по 31.03.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2011 по 31.03.2018 та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.03.2018. За результатами перевірки складено акт від 24.07.2018 №484/26-15-14-02-02 (т.2 а.с. 203). В акті перевірки (т.2 а.с. 211-232, т.2 а.с. 1-12) встановлено наявність фінансово-господарських відносин між позивачем та ТОВ «Сігма Агрокомпані» та ТОВ «Синтез-Профіт». Між ТОВ «Продакорд» (покупець) та ТОВ «Синтез-Профіт» (постачальник) укладено договори поставок від 04.03.2015 №04/033, від 23.11.2015 №185 та з ТОВ «Сігма Агрокомпані» (постачальник) договір поставки від 14.09.2016 №0609, за умовами яких постачальник зобов`язувався поставити покупцю м`ясну продукцію. Відносно контрагента позивача ТОВ «Синтез-Профіт» - в акті перевірки зазначається наступне: - посадовими особами за період з 10.02.2015 по 21.01.2016 є директор ТОВ «Синтез-Профіт» ОСОБА_1 ; - у період спірних правовідносин засновником товариства значився ОСОБА_2 (код НОМЕР_1 ); - в обліковій картці містяться пояснення засновника ТОВ «Синтез-Профіт» ОСОБА_2 про непричетність останнього до реєстрації та господарської діяльності підприємства; - наявна ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 25.07.2017 по справі №761/7736/17 (провадження №1-кп/761/999/2017) по засновнику ТОВ «Синтез-Профіт» ОСОБА_2 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 27 та ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України. Відносно контрагента позивача ТОВ «Сігма Агрокомпані» - в акті перевірки зазначається наступне: - директором, головним бухгалтером та засновником ТОВ «Сігма Агрокомпані» значився ОСОБА_3 (код НОМЕР_2 ); - чисельність працюючих складає одна особа; - фінансова звітність до ДПІ за місцем реєстрації не подавалась; - наявний вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 28.04.2017 №755/5231/17 (провадження №1-кп/755/529/17) по директору ТОВ «Сігма Агрокомпані» ОСОБА_3 , якого визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України, тобто внесення в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, завідомо неправдивих відомостей. Так, зазначеним вироком встановлено, що номінальний директор ТОВ «Сігма Агрокомпані», не маючи наміру на здійснення реальної господарської діяльності, з метою надання вигоди третім особам та прикриття незаконної діяльності підприємств реального сектору економіки, виступив засновником ТОВ «Сігма Агрокомпані» згідно реєстраційних документів, разом з цим, будь-яких фінансово-господарських документів від імені очолюваного ним підприємства не підписував. В ході проведення перевірки ТОВ «Продакорд» встановлено порушення (т.3 а.с. 44): - п. 44.1 ст. 44, п.185.1 ст. 185, п. 188.я ст. 188, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на суму 163323,00 грн; - п. 4, п.8, п. 3 та п.6 розділу III Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, п. 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20 та зареєстрованого в Міністерстві фінансів України 11.02.2000 за №85/4306, п. 5 та п. 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 та зареєстрованого в Міністерстві фінансів України 14.12.1999 за №860/4153, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1990 №318 та зареєстрованого в Міністерстві фінансів України 19.01.2000 за №27/4248, п. 44.1 ст. 44, пп.14.1.257 п. 14.1 ст.14, пп. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, пп. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135, п. 137.10 ст. 137 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 6288582,00 грн. На підставі акту перевірки винесено податкові повідомлення-рішення від 17.08.2018 №00009951402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 204154,00 грн та від 17.08.2018 №00009971402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 7417811,00 грн (т.1 а.с. 65-66). Позивач, не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними, прийнятими з порушенням норм податкового законодавства, звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що за спірними операціями із зазначеними контрагентами лише оформлювались окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентом обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого стало отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу. Пунктом 138.1 статті138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Крім того, відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Якщо результатом розрахунку об`єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від`ємне значення, то сума такого від`ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об`єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від`ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від`ємного значення (п. 150.1 статті 150 ПК України). Від`ємне значення як результат розрахунку об`єкта оподаткування, отриманий від ведення діяльності, яка підлягає патентуванню, не враховується для цілей абзацу першого цього пункту та відшкодовується за рахунок доходів, отриманих у майбутніх податкових періодах від такої діяльності. Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Отже, формування валових витрат обумовлено придбанням платником податків товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності у платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів. Відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Згідно п. 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Пунктом 198.6 ст. 198 цього ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відповідно до ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб`єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства. При цьому згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Згідно з п. 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Таким чином, іншим визначеним законодавством обов`язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства. З урахуванням зазначеного право платника на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є також залежним від забезпечення ведення ним належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій. Поряд з цим, у бухгалтерському та податковому обліку підприємства враховуються лише ті первинні документи, що складені за наслідками фактично проведеної господарської операції, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою. За таких умов наявність належним чином оформлених первинних документів з приводу проведення певної господарської операції не може розглядатись як безумовне підтвердження наявності у платника податку права на формування витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, та податкового кредиту з податку на додану вартість по відповідних господарських операціях. Отже, правомірність формування платником відповідних показників бухгалтерського та податкового обліку має оцінюватись з урахуванням сукупності умов, визначених законодавством України як підстави для їх формування. Оскільки сукупний аналіз наведених вище норм законодавства свідчить, що право платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є, перш за все, похідним від самого факту здійснення відповідних господарських операцій, з метою визначення правомірності формування позивачем вказаних показників податкової звітності з податку на додану вартість дослідженню підлягає реальність відповідних господарських операцій, що відбувались між позивачем та його контрагентами. Крім того, оцінці суду підлягають наявність належним чином оформлених первинних документів, які стали підставою для формування показників податкової звітності, використання платником податків придбаних товарів (робіт, послуг) в межах господарської діяльності. Для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку, суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами. З матеріалів справи вбачається, що в акті перевірки (т.2 а.с. 211-232, т.2 а.с. 1-12) встановлено наявність фінансово-господарських відносин між ТОВ «Продакорд» та контрагентами: ТОВ «Сігма Агрокомпані» та ТОВ «Синтез-Профіт». Між ТОВ «Продакорд» (покупець) та ТОВ «Синтез-Профіт» (постачальник) укладено типові договори поставок від 04.03.2015 №04/033, від 23.11.2015 №185 та з ТОВ «Сігма Агрокомпані» (постачальник) договір поставки від 14.09.2016 №0609, за умовами яких постачальник зобов`язувався поставити покупцю м`ясну продукцію. В акті перевірки контролюючий орган посилається на судові рішення проти посадових осіб спірних контрагентів: ТОВ «Сігма Агрокомпані» та ТОВ «Синтез-Профіт», про вчинення ними кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України. Вказане свідчить про те, що підприємства-контрагенти зареєстровані на підставних осіб, які не мали наміру та не здійснювали фактичної господарської діяльності (дій) та будь-яких операцій від імені товариств. У даному випадку підприємства знаходились поза межами контролю формальних (номінальних) директорів, і від імені контрагентів невідомими особами лише оформлювались документи без фактичного здійснення господарських операцій від імені підприємств. При цьому, як вбачається з вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 28.04.2017 №755/5231/17 (провадження №1-кп/755/529/17), номінальний директор нікого не уповноважував на вчинення дій від імені товариства в частині проведення господарської діяльності, складання первинних та звітних документів, та відсутні відомості щодо уповноваження інших осіб на вчинення дій від імені товариства. Матеріалами справи, відомостями з ЄДР щодо товариства - контрагента позивача також спростовується наявність таких осіб. Підприємство-контрагент створювалось та діяло з метою прикриття незаконної діяльності, є фіктивним підприємством (т.6 а.с. 56). В ухвалі Шевченківського районного суду м. Києва від 25.07.2017 по справі №761/7736/17 (провадження №1-кп/761/999/2017), яка набрала законної сили, про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_2 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності у кримінальному провадженні, зазначено, що ОСОБА_2 зареєстрував ТОВ «Синтез-Профіт» без мети здійснення фінансово-господарської діяльності. Виходячи з наведеного, спростовуються доводи позивача щодо виконання на користь позивача спірних операцій зазначеними підприємствами-контрагентами, за відносинами з яким сформовано спірні суми податкових вигод, та доводи щодо юридичної значимості первинних документів. Наведене, у свою чергу, вказує на юридичну дефектність первинних/облікових/ податкових документів для цілей формування даних бухгалтерського та податкового обліку та, в сукупності, відповідно, свідчить про відсутність підстав для формування спірних сум податкових вигод, що, у свою чергу, свідчить про законність та обґрунтованість висновків відповідача та оскаржуваних рішень. Таким чином, за результатами аналізу наявної інформації щодо взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Сігма Агрокомпані» та ТОВ «Синтез-Профіт» встановлено: неможливість підтвердження операцій стосовно врахування реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, а також основних засобів, що економічно необхідні для виконання такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності; не підтвердження поставки ТМЦ по ланцюгу постачання. Перевіркою не підтверджено легального джерела походження послуг придбаного позивачем у ТОВ «Сігма Агрокомпані» та ТОВ «Синтез-Профіт». Суд першої інстанції вірно вказав, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним; обставина щодо набрання законної сили вироком суду, яким директора підприємства визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частинами першою і другою статті 205 Кримінального кодексу України, враховується судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального її підтвердження первинними документами. Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 31.03.2020 у справі №520/8893/18. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку. На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку. Формальна наявність договору, податкової накладної та інших документів, за встановлених у справі обставин, не є достатнім та беззаперечним документальним підтвердженням фактичного виконання договірних відносин, і не дає можливості суду дійти обґрунтованого й переконливого висновку про фактичне проведення господарських операцій. Первинні документи, зокрема, податкові накладні, не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість такої поставки між суб`єктами. Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 15.05.2020 у справі №823/1538/16. Суд першої інстанції вірно вказав щодо посилань позивача на нотаріально завірену заяву ОСОБА_2 про те, що ним було призначено у січні 2015 року директором ТОВ «Синтез-Профіт» ОСОБА_1, який і здійснював усю фінансово-господарську діяльність підприємства та керував його роботою (т. 5 а.с. 188), що нотаріально завірена заява з поясненнями засновника ТОВ «Синтез-Профіт» ОСОБА_2 не є належним доказом, в розумінні ст. 72 КАС України, оскільки до повноважень нотаріуса входить посвідчення особи, яка звернулась до нього за вчиненням нотаріальних дій та приналежність підпису такій особі, проте, нотаріус не засвідчує правдивість обставин, які викладені у заяві. Крім того, твердження позивача про невідповідність дійсності обставин зазначених в ухвалі Шевченківського районного суду м. Києва від 25.07.2017 по справі №761/7736/17 (провадження №1-кп/761/999/2017) про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_2 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності у кримінальному провадженні, через її перегляд за нововиявленими обставинами за заявою ОСОБА_2 є необгрунтованим, оскільки станом на час розгляду справи це питання вирішено, про що свідчить постанова Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 761/7736/17 (провадження № 51-823 км 19; номер рішення в ЄДРСР 84481843). При цьому, ухвалою від 27.06.2018, апеляційні скарги на яку були повернуті заявникам ухвалою Київського апеляційного суду від 28.11.2018, заяву про перегляд ухвали від 25.07.2017 за нововиявленими обставинами повернуто заявнику. Суд апеляційної інстанції ставить під сумнів наявність у позивача ділової мети при укладенні спірних договорів. За звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб`єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов`язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду. При цьому свідоцтво про державну реєстрацію та наявність реєстрації постачальника в органах податкової служби не характеризують підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку, що гарантує виконання своїх зобов`язань через уповноважених представників. А відтак доказами прояву розумної обережності слугують не лише установчі документи та витяги з Єдиного державного реєстру, але й обґрунтування мотивів вибору контрагента, обставин укладення та виконання договорів, перевірка ділової репутації контрагента, повноважень осіб, що діють від імені підприємства. І хоча з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин платник не є відповідальним за протиправні дії третіх осіб, що перебувають поза межами його впливу та контролю, однак несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності мають покладатися на особу, якою були укладені відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов`язань та здійснення необґрунтованих виплат з бюджету. У разі недобросовісності контрагентів покупець несе певний ризик не лише невиконання цивільно-правового договору, але й в рамках податкових правовідносин, оскільки в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися правом на податковий кредит в силу відсутності документів, що мають силу первинних документів. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Також суд звертає увагу, що платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема формування податкового кредиту з ПДВ та його подальше бюджетне відшкодування. Крім того, прояв такої обачності й обережності при виборі постачальника послуг та вчинення будь яких дій на предмет перевірки податкової «доброчесності» контрагента, зокрема за доступними електронними базами даних на сайті контролюючого органу (база платників ПДВ, база анульованих свідоцтв платників ПДВ, база недобросовісних платників ПДВ, база місць масової реєстрації платників податків, отримання завірених копій статутних та реєстраційних документів, копій паспорта особи, яка підписуватиме договір, довідку про кількість співробітників контрагента, тощо), перевірки загальнодоступної інформації щодо наявності кримінальних проваджень за участю контрагента, в подальшому свідчитимуть на користь висновку, що платником податків вжито належні та достатні дії щодо його обізнаності на предмет податкової «надійності» такого контрагента та вказуватимуть на правомірність формування податкового обліку за господарськими операціями з таким контрагентом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду № 816/1422/17 від 26.06.2018. Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 77 КАС України, обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду № 803/1923/13-а від 25.06.2018. Колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, а позивач не наводить доводів/аргументів з відповідним документальним підтвердженням, а наводить лише загальні твердження про товарність здійснених операцій та достатність/повноту поданих до перевірки первинних документів, та про наявність ділової мети по вказаним договорам, проте належних підтверджень наведеним доводам так і не було надано. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 17.08.2018 №00009951402, №00009971402 прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, із врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, тому дані рішення є правомірними та не підлягають скасуванню. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Продакорд» - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 квітня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 30.07.2021. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма В.О. Аліменко Н.В. Безименна