Постанова 4854 № 420/11708/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 липня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/11708/20 Головуючий в І інстанції: Балан Я.В. Дата та місце ухвалення рішення: 23.04.2021 р. м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді - доповідача -Шеметенко Л.П. судді -Стас Л.В. судді -Турецької І.О. за участю секретаря - Коваль Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги, - В С Т А Н О В И В: В листопаді 2021 р. ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-66385-17 від 04.06.2018 року про сплату недоїмки у розмірі 11 822,95 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що згідно правової позиції Верховного Суду, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. З огляду на те, що в спірний період, за який їй контролюючим органом нараховано єдиний внесок, вона не мала статусу фізичної особи-підприємця, не здійснювала підприємницьку діяльність та фактично з травня 2017 року була найманим працівником та єдиний внесок за неї сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, позивач вважає, що оскаржувана вимога №Ф-66385-17 від 04.06.2018 року є незаконною та підлягає скасуванню. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 року позов задоволено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення суду та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначив, що ОСОБА_1 перебувала на обліку в Ізмаїльській ОДПІ ГУ ДПС в Одеській області в якості фізичної особи-підприємця з 19.09.2007 року по 30.01.2015 року, та з 01.01.2012 року по 01.02.2015 року перебувала на спрощеній системі оподаткування 2 групи. В свою чергу, з 24.06.2015 року по 22.08.2018 року позивач перебувала на обліку як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю. Апелянт вказував на те, що згідно отриманої від Ізмаїльській ОДПІ ГУ ДПС в Одеській області інформації ОСОБА_2 було нарочно подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми утриманого єдиного внеску та таблицю 3 «Нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування особами, які провадять незалежну професійну діяльність. У зв`язку з отриманням від позивача звіту № 17046 від 02.05.2018 року за 2017 рік Додаток 5, продовження Додатку 5 таблиця 3, згідно якого позивач, як самозайнята особа, самостійно нарахувала єдиний внесок у розмірі 11822,95 грн., але його не сплатила, в ІКП ОСОБА_3 виникла недоїмка зі сплати єдиного внеску станом на 02.05.2018 року у розмірі 11 822,95 грн. На підстав вказаних даних контролюючим органом і була сформована вимога про сплату недоїмки. Апелянт вказував на те, що платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську. При цьому, обов`язок стати на облік в контролюючих органах як платник єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування виникає у адвоката, якщо до реєстру адвокатів України внесено запис про здійснення адвокатської діяльності індивідуально. Апелянт вказував на те, що з січня 2017 року до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» було внесено зміни, які стосуються, зокрема, порядку нарахування єдиного внеску фізичними особами-підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність, у разі відсутності у них доходу у звітному році або окремому місяці звітного року. З огляду на викладене апелянт вважає, що вимогу №Ф-66385-17 від 04.06.2018 року про сплату недоїмки у розмірі 11 822,95 грн. прийнята законно та обґрунтовано, а тому скасуванню не підлягає. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 має право на зайняття адвокатською діяльністю, що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру адвокатів України (свідоцтво №1228, видане 28.02.2021 року Одеською обласною КДКА) (https://erau.unba.org.ua/). Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач була зареєстрована фізичною особою підприємцем з 19.09.2007 року за №26530000000005540. 30.01.2015 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 25530060003005540 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця на підставі власного рішення. З 15.05.2017 року, згідно наказу (розпорядження) №15, ОСОБА_1 прийнята на роботу до Адвокатського об`єднання «Міжнародна юридична колегія» на посаду адвоката. Довідкою від 19.10.2020 року № 202010403, виданою Адвокатським об`єднанням «Міжнародна юридична колегія» підтверджено, що ОСОБА_1 працює у вказаній установі на посаді адвоката з 15.05.2017 року по теперішній час. Вказані відомості також містяться у трудовій книжці позивача. Судом першої інстанції встановлено, що 02.05.2018 року ОСОБА_1 на адресу Головного управління ДПС в Одеській області подано Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску №17046 за звітний 2017 рік (форма №Д5 (річна). 04.06.2018 року Головним управлінням ДПС в Одеській області була прийнята вимога про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 11 822,95 грн. Згідно вказаної податкової вимоги №Ф-66385-17 від 04.06.2018 року, загальна сума боргу платника єдиного внеску станом на 31 травня 2018 року становить 11822,95 грн. Не погоджуючись з вказаною вимогою, позивач оскаржила її до суду першої інстанції. Суд першої інстанції, вирішуючи справу та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що у позивача відсутній обов`язок щодо сплати єдиного внеску за спірний період, оскільки відомостями з Реєстру застрахованих осіб підтверджено сплату єдиного внеску за 2017 рік. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, вважає його правильним та таким, що відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне. Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку встановлено нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI (далі - Закон №2464-VI). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ передбачено, що платниками єдиного внеску є також: фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Статтею 6 Закону №2464-VI встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Як вбачається з матеріалів, спірна вимога №Ф-66385-17 від 04.06.2018 року про сплату недоїмки у розмірі 11 822,95 грн. включає в себе суми єдиного внеску за весь 2017 рік. Заперечуючи проти правомірності вказаної вимоги, позивач посилалась на те, що єдиний внесок за 2017 рік був сплачений у повному обсязі, як нею самостійно, так і роботодавцем за її основним місцем роботи. У підтвердження вказаних доводів позивачем надано відомості з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування форми ОК-5. Судом першої інстанції встановлено, що постановою правління Пенсійного фонду України №10-1 від 18 червня 2014 року (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України №8-1 від 27 березня 2018 року) затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі Положення №10-1), яке визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб. Встановлено, що згідно з п.6 Положення №10-1 інформація з Реєстру застрахованих осіб формується та надається за такими формами: індивідуальні відомості про застраховану особу - згідно з додатками 3-5 до цього Положення. В свою чергу, у додатку 4 та 5 до Положення №10-1 затверджено форму ОК-5 та форму ОК-7 відповідно, які містять індивідуальні відомості про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України. З огляду на вказані положення чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що довідки ОК-5 та ОК-7 є належним, допустимим та самостійним доказом, що підтверджує сплату страхових внесків до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування за певний період. З наданої позивачем довідки форми ОК-5 встановлено, що у період з січня 2017 року по травень 2017 року за застраховану особу - ОСОБА_1 було сплачено страхові внески: страхувальником за кодом: 2791701023 - ОСОБА_1 . Таким чином, позивачем самостійно за період з 01.01.2017 року по 30.04.2017 року було сплачено внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. В свою чергу, згідно наявних відомостей, за період з травня 2017 року по грудень 2017 року включно єдиний внесок за позивача було сплачено її роботодавцем, а саме: Адвокатським об`єднанням «Міжнародна юридична колегія». Так, матеріалами справи підтверджено, що позивач з 15.05.2017 року по теперішній час працює адвокатом в Адвокатському об`єднанні «Міжнародна юридична колегія», що підтверджується копією наказу (розпорядження) №15 від 15.05.2017 року, копією трудової книжки серії та довідкою №202014403 від 19.10.2020 року наявними у матеріалах справи. Крім того, у спірний період за позивача сплачувався єдиний внесок Товариством з обмеженою відповідальністю «РІЕЛ ЕСТЕЙТ МЕНЕДЖМЕНТ», що також підтверджується відомостями Реєстру застрахованих осіб. Так, з жовтня 2017 року внески сплачувались Товариством з обмеженою відповідальністю «РІЕЛ ЕСТЕЙТ МЕНЕДЖМЕНТ» (код страхувальника - 41658393), а з листопада 2017 року - Товариством з обмеженою відповідальністю «РІЕЛ ЕСТЕЙТ МЕНЕДЖМЕНТ» (код страхувальника - 41695643). Згідно правового висновку, викладеного у численних постановах Верховного Суду, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень суд приходить до висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Вказана правова позиція була висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 05 грудня 2019 року (справа №260/358/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 27 лютого 2020 року (справа №0440/5632/18). Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у відповідний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність. За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно протиправності спірної вимоги №Ф-66385-17 від 04.06.2018 року про сплату недоїмки у розмірі 11 822,95 грн. та наявності підстав для її скасування, оскільки у спірний період (2017 рік) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування був сплачений у повному обсязі, як самостійно позивачем, так і роботодавцями позивача. Доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно встановлено обставини у справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення. За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду. Судове рішення складено у повному обсязі 02.08.2021 р. Суддя - доповідач: Л.П. Шеметенко Суддя: Л.В. Стас Суддя: І.О. Турецька