Постанова 4808 № 344/15885/20

Справа № 344/15885/20 Провадження № 22-ц/4808/1056/21 Головуючий у 1 інстанції Шамотайло О. В. Суддя-доповідач Пнівчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 серпня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Пнівчук О.В. суддів: Мелінишин Г.П., Томин О.О., розглянувши у порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Івано-Франківського міського суду від 17 травня 2021 року, вскладі судді Шамотайла О.В., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: Представник АТ КБ «Приватбанк» звернувся з позовом до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 16123,70грн. Вимоги обґрунтував тим, що відповідно до договору № б/н від 22.11.2011 року, укладеного між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач не виконує свої зобов`язання за даним договором, не надає своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, що відображено у розрахунку заборгованості за договором. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 17 травня 2021 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду представник АТ КБ «ПриватБанк» подала апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права. Представник апелянта вказав, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву №б/н від 22.11.2011 року. Кредит був отриманий у вигляді встановлення кредитного ліміту на кредитну картку. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.ptivatbank.ua складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Зазначає, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Саме по собі посилання на неознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин. Умови та правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови і Правила були чинними під час укладення договору. Вважає, що місцевий суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права. Необхідність сплати боржником процентів кредитору передбачає ст.169 Кодексу європейського договірного права - акта міжнародної приватно-правової уніфікації, одного з основних європейських кодексів цивільного права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити. ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу. Вважає рішення суду таким, що прийняте з ґрунтовним і повним дослідження доказів і встановленням обставин у справі, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що позов він не визнає, оскільки банком не було обумовлено у письмовому вигляді базову процентну ставку, відсотки за користування, а також розмір відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Також зі змісту анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг вбачається, що вона не містить будь-яких даних про суму кредиту чи кредитного ліміту. Судом першої інстанції акцентовано увагу, що із наданої позивачем копії анкети-заяви вбачається, що вона складена на бланку і по формі «А-Банку» з усіма його реквізитами, посилання про умови та правила надання банківських послуг для приєднання також відсилають на офіційний сайт А-Банку www.a-bank.com.ua. Вважає апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» безпідставною, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Згідно з приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки ціна позову в даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення скарги з таких підстав. Згідно частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у заяві позичальника від 22.11.2011 року не зазначена базова процентна ставка, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, а Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» і Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача. З наданої позивачем копії анкети- заяви вбачається, що вона є складеною на бланку і по формі «А-Банку» з усіма його реквізитами, посилання про Умови та Правила надання банківських послуг для приєднання також відсилають на офіційний сайт А-Банку www.a-bank.com.ua, при цьому позов заявлено АТ КБ «Приватбанк» і до матеріалів справи долучено Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ «Приватбанк». Суд вважав вимоги позову не доведеними. Судом встановлено, що 22.11.2011 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку. В заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також з Тарифами банку, які були надані мені для ознайомлення в письмовому вигляді. Умови і правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті А-Банку www.a-bank.com.ua. Він зобов`язувався виконувати вимоги умов і Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті А-Банку www.a-bank.com.ua (а.с 16). Відповідно до анкети-заяви реквізитами банку вказано ПАТ «Акцент-Банк» МФО 307770, ЄДРПОУ 14360080, адреса: вул. Батумська, 11, м. Дніпропетровськ, 49074, Україна, Свідоцтво про реєстрацію №127 від 30.10.1992 року. В той же час печатка на анкеті-заяві нанесена з реквізитами КБ «ПриватБанк». До позову долучено Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» з посиланням, що повна версія Умов та Правил надання банківських послуг, а також актуальні Тарифи розміщені на офіційному сайті ПриватБанку ptivatbank.ua (а.с. 17) та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку (а.с. 18-41). За положеннями статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути заборгованість за простроченими процентами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. Суд першої інстанції правильно зазначив, що надані позивачем умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Отже, сама по собі підписана анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують укладення договору, не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами, оскільки така анкета-заява не може розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору. Крім того, роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). З огляду на наведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України). Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За змістом частин другої, третьої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Матеріали справи не містять даних з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), банківської ліцензії чи статуту ПАТ «Акцент-Банк», натомість позивачем додані копії таких документів щодо АТ КБ «ПриватБанк». Водночас жодних належних доказів того, що АТ КБ «ПриватБанк» має право звертатись з вимогою про стягнення заборгованості ПАТ «Акцент-Банк», чи що останнє є дочірнім банком АТ КБ «ПриватБанк» матеріали справи не містять. Крім того, із представлених позивачем доказів встановлено, що анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг «А-Банку» ОСОБА_1 підписав 22.11.2011 року, натомість кредитку картку № НОМЕР_1 видано ОСОБА_1 09.11.2012 року, згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» старт карткового рахунку на ОСОБА_1 зазначено 09.11.2012 року і саме з 09.12.2012 року, а не 22.11.2011 року, міститься розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за договором № б/н; виписка по рахунку за кредитним договором також надана за період з 09.12.2012 року по 01.08.2020 року (а.с. 4-15,52-76). Таким чином, позивач, посилаючись на укладення з відповідачем кредитного договору 22.11.2011 року не подав суду будь-яких належних доказів з цього приводу. З огляду на наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу представника АТ КБ «ПриватБанк» слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 17 травня 2021 рокубез змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуюча О.В. Пнівчук Судді: Г.П. Мелінишин О.О. Томин