Постанова 4803 № 185/8372/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6089/21 Справа № 185/8372/20 Суддя у 1-й інстанції - Зінченко А. С. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 27 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 серпня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Петешенкової М.Ю., суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2021 року у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 16 серпня 2007 року. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 15 жовтня 2020 року виникла заборгованість у розмірі 32 220,33 грн., з яких: 18 616,49 - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 6 691,44 грн. - заборгованість за процентами нарахованими за прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України; 6 912,40 грн. - нарахована пеня, яку АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача на свою користь. Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2021 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів визначення сторонами розміру кредиту, отримання відповідачем суми кредиту, а також ознайомлення відповідача, як споживача послуг, з розміром та підставами відповідальності за невиконання умов кредитування. Крім того, судом встановлено, що відповідачем було повернуто фактично використані кредитні кошти. Не погодившись з рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення цих вимог. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що відповідач користувався кредитними коштами, проте, заборгованість в повному обсязі не погасив. Крім того, факт укладення кредитного договору не заперечував та був належним чином повідомлений про умови кредитування. Відповідач відзив на апеляційну скаргу суду не подав. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного. Судом встановлено, що на підтвердження позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» надано копію заяви від 16 серпня 2007 року, з якої вбачається, що відповідач виявив бажання отримати на своє ім`я банківську карту «Універсальна» зі встановленим кредитним лімітом 2 575,00 грн., базовою процентною ставкою 1.9% на місяць (22.8% річних) з розрахунку 360 днів у році(а.с.14). Заява не містить відомості щодо строку дії кредитного договору, розміру та порядку нарахування процентів за користування кредитом, неустойки (пені, штрафів). Долучені до позовної заяви Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, якими передбачено, зокрема, пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено дію договору 12 місяців з моменту підписання,(п. 9.12 ), та інші умови, - відповідачем не підписані (а.с. 15-24). Заява позичальника містить текст про ознайомлення та погодження споживача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, але не конкретизовано яка саме редакція Умов та Правил надання банківських послуг погоджена споживачем. На підтвердження позову банком представлено розрахунок заборгованості за кредитним договором, згідно якого заборгованість станом на 15 жовтня 2020 року складає 32 220,33 грн., з яких: 18 616,49 - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 6 691,44 грн. - заборгованість за процентами нарахованими за прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України 6 912,40 грн. - нарахована пеня.(а.с. 3-11). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів визначення сторонами розміру кредиту, отримання відповідачем суми кредиту, а також ознайомлення відповідача, як споживача послуг, з розміром та підставами відповідальності за невиконання умов кредитування. Крім того, судом встановлено, що відповідачем було повернуто фактично використані кредитні кошти. Погодитись з висновком суду першої інстанції в частині залишених без задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту не можна, з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника ОСОБА_1 від 16 серпня 2007 року процентна ставка визначена у розмірі 1.9 % на місяць (22.8% річних). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути неустойку (пеню). Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 16 серпня 2007 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємну частину кредитного договору. Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг, що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі: процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 5.5.1 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву позичальника про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (16 серпня 2007 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (26 листопада 2020 року), тобто кредитор мав можливість додати до позовної заяви Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату неустойки, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору непідписані Умови та Правила викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15). Колегія суддів вважає, що Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджені наказом від 23 серпня 2006 року №С169, які містяться у матеріалах справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 16 серпня 2007 року, шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату неустойки, зокрема-пені. Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» пені, у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у заяві позичальника від 16 серпня 2007 року, оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору. Укладений між сторонами кредитний договір від 16 серпня 2007 року у вигляді заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним), строку дії кредитного договору. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, - колегія приходить до висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Виходячи з викладеного, встановивши отримання відповідачем тіла кредиту в сумі 18 616, 49 грн., що також підтверджується випискою з особового рахунку (а.с. 33-41) та не спростовано відповідачем, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь банку тіла кредиту в розмірі 18 616, 49 грн. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за процентами нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України у розмірі 6 691,44 грн., колегія зазначає наступне. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (провадження №12-142гс19) зазначено, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду вже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за ч.1 ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. За період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості та змісту позовної заяви, сума на підставі статті 625 ЦК України нарахована за період з 28 грудня 2007 року по 1 жовтня 2020 року, тобто до пред`явлення даного позову. Як зазначено вище, під час дії кредитного договору (враховуючи, що в анкеті-заяві не передбачено періодичне повернення грошових коштів) положення частини другої статті 625 ЦК України не застосовуються, а позовні вимоги з підстав частини першої статті 1048 ЦК України банком не заявлені. Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави, для задоволення позовних вимог в частині стягнення процентів нарахованих за прострочений кредит згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України за період дії кредитного договору. Клопотань про надання доказів чи про витребування відповідних доказів судом учасниками справи не заявлено, що підтверджується письмовими матеріалами справи. На викладене вище суд першої інстанції уваги не звернув та помилково встановив, що вимоги банку в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в межах кредитного ліміту є необґрунтованими. За положеннями ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині залишених без задоволення позовних вимог, слід змінити розподіл судових витрат, стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій пропорційно розміру задоволених позовних вимог (57,78%) у розмірі 3 036,86 грн. . Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково. Заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2021 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково. Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за тілом кредиту у розмірі 18 616, 49 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за процентами, нарахованими за прострочений кредит згідно ст 625 ЦК України, та пені - відмовити. Стягнути із ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 036,86 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича О.В. Лаченкова