Постанова 4824 № 760/18918/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 липня 2021 року м. Київ Справа №760/18918/20 Апеляційне провадження №22-ц/824/10146/2021 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В. розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Солом`янського районного суду міста Києва ухваленого під головуванням судді Українця В.В. 16 квітня 2021 року, дата складання повного тексту рішення не зазначена, у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В У серпні 2020 року представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду першої інстанції з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 16 грудня 2010 року у розмірі 23917,44 грн. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідач з метою отримання банківських послуг, підписала заяву № б/н від 16 грудня 2010 року. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом заяві. У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка станом на 19 травня 2020 року становить 23917 гривень 44 копійки, з яких: 16341 гривня 45 копійок - заборгованість за кредитом, 7575 гривень 99 копійок - заборгованість за простроченими відсотками. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 16 квітня 2021 року в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що відповідача не було належним чином повідомлено про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, а анкета-заява не містила строку повернення кредиту (користування ним). Не погодилось із вказаним рішення суду АТ КБ «ПриватБанк», представником Банку подано апеляційну скаргу, в якій він вказує на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та незаконним, прийнятим без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи та з порушенням норм процесуального і матеріального права. Вказує на те, що представником позивача була надана до суду копія анкети-заяви, довідку про умови кредитування, Витяг з Умов та Правил, Тарифи, розрахунок заборгованості за кредитним договором, виписку по картрахункам відповідача, довідку про видані картки та строк їх дії, довідку про зміну умов кредитування. Зазначає, що суд першої інстанції не пропонував позивачу надати додаткові докази на підтвердження частини заявлених позовних вимог з метою повного та всебічного встановлення обставин справи. Звертає увагу, що до суду першої інстанції була подана копія анкети-заяви, з якої вбачається, що відповідач особистим підписом погодилась з тим, що дана анкета-заява складають між нею та позивачем договір про надання банківських послуг; вона ознайомилась та погодилась з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді, про що свідчить підпис відповідача. Отже відповідач була належним чином повідомлена про умови кредитування, у тому числі щодо сплати відсотків. Активація відповідачем картки та користування картковим рахунком свідчить про укладення сторонами кредитного договору. Таким чином, вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасних висновків про відмову в задоволенні позову, не врахував вищевказаних обставин та звільнив відповідача від відповідальності з одних лише формальних міркувань. Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором позичальник фактично використав більше кредитних коштів, ніж здійснив погашення. Суд першої інстанції також не врахував, що відповідач також користувалася послугами «Миттєва розстрочка» та «Оплата частинами». Вказує, що суд при ухваленні рішення не мав жодних підстав вважати, що кошти, які відповідач вносила на рахунок платіжних карток слід вважати, як повернення саме кредитних коштів, а не сплату відсотків та комісії за їх користування. На підставі викладеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. В порядку ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, 16 грудня 2010 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір б/н, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, відповідно до якої банк відкрив відповідачу картковий рахунок (а.с. 80). Згідно розрахунку, наданого АТ КБ «Приватбанк», заборгованість відповідача за кредитним договором становила 16341,45 грн заборгованості за кредитом, 7575, 99 грн заборгованість за простроченими відсотками. У виписці по рахунку містяться дані про всі проведені операції за картковими рахунками у період з 2017- 2020 роки, в тому числі нараховані та списані проценти, пеня та штрафи. Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. У частині 2 цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частинами 1-3 ст. 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією зі сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. На підтвердження факту укладання кредитного договору Банком надано до суду копію анкети-заяви ОСОБА_1 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 16 грудня 2010 року; Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, що не підписані відповідачем; копію паспорта відповідача; довідку про зміну умов кредитування; довідку про видачу кредитних карток; розрахунок заборгованості; виписку по рахунку; довідку про зміну умов кредитування. Як вбачається з копії анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 16 грудня 2010 року, остання не містить будь-яких даних про суму кредиту, чи кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії. Вказана анкета-заява не містить ніяких даних щодо обрання відповідачем банківських послуг, крім особистих даних та підпису відповідача. Надана позивачем довідка про отримання ОСОБА_1 кредитної картки № НОМЕР_1 та кредитної картки № НОМЕР_2 (а.с.12) не містить підпису позичальника та не узгоджується зі змістом анкети-заяви від 16 грудня 2010 року. Крім того, надана банком довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки (а.с. 11) не містить підпису позичальника, а тому не може бути доказом надання банком кредиту відповідачеві на умовах, визначених позивачем. З виписки по картковому рахунку вбачається, що по вказаному позивачем рахунку проводились операції як щодо отримання кредитних коштів, так і погашення заборгованості по кредиту, яка в свою чергу зараховувалась на погашення пені та відсотків. Таким чином, у розмір тіла кредиту визначеного позивачем вже зараховані борг, проценти, пеня та страхові платежі. З виписки також вбачається, що внесені на ці картки грошові кошти розподілені на всі наведені складові боргу, узгодження яких з відповідачем не вбачається. Вказане у свою чергу унеможливлює визначення розміру заборгованості виданих і не повернутих кредитних коштів по вказаним рахункам. Банк пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, просив у тому числі, крім заборгованості за кредитом, стягнути заборгованість за простроченими відсотками. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором б/н від 16 грудня 2010 року станом на 19 травня 2020 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору. При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з Тарифів та з Умов та Правил розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент її підписання взагалі містили умови щодо отримання кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами, інших нарахувань, зокрема, саме у зазначених в цих документах, розмірах і порядках нарахування. Крім того, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», містить умови щодо пільгового періоду, базової процентної ставки, неустойки для наступних видів кредитних карт: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду»; «Універсальна, 55 днів пільгового періоду; «Універсальна CONTRAKT»; «Універсальна GOLD» (а.с.14). Однак, використання наведених Тарифів є можливим лише за умови, що в анкеті-заяві зазначено про те, яку конкретно кредитну картку отримав позичальник, інакше втрачається зв`язок між тарифами та умовами кредитування, які були обрані позичальником, та виходячи з чого має орієнтуватися суд під час розгляду справи. А отже, надані документи не підтверджують наявність між сторонами саме кредитних відносин та наявність заборгованості відповідача перед позивачем. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами наданий Банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Оскільки витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину анкети-заяви позичальника від 16 грудня 2010 року, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Зазначене відповідає і правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). А отже надана позивачем виписка, що зроблена по картці № НОМЕР_1 та по картці № НОМЕР_2 без підтвердження отримання відповідачем саме цих карток не може вважатися належним доказом надання відповідачу банком кредитних коштів на виконання договору б/н від 16 грудня 2010 року. Отже, дана виписка не доводить факт наявності заборгованості відповідача у зазначеному позивачем розмірі. З огляду на відсутність належних та допустимих доказів, що підтверджують укладення між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 кредитного договору 16 грудня 2010 року чи погодження його істотних умов, необґрунтованим є нарахування позивачем заборгованості в розмірі 23917, 44 грн. Таким чином, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення заборгованості, суд першої інстанції з урахуванням фактичних обставин справи, дослідивши наявні у справі докази і надавши їх належну оцінку, правильно відмовив АТ КБ «ПриватБанк» у позові через недоведеність позовних вимог. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави до його скасування з мотивів викладених у апеляційній скарзі відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 квітня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: А.М. Андрієнко Н.В. Поліщук