Постанова 4824 № 753/22568/19

Справа № 753/22568/19-ц Головуючий в суді І інстанції Колесник О.М. Провадження № 22ц-824/9122/2021 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Мельника Я.С., суддів: Гуля В.В., Сліпченка О.І., за участі секретаря Примушка О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 07 квітня 2021 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Науково-дослідний інститут економічного розвитку», треті особи: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання незаконним проведення загальних зборів, скасування рішення загальних зборів, скасування державної реєстрації статуту громадської організації, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом. Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 07 квітня 2021 року закрито провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України, оскільки позов слід розглядати у господарському провадженні. Не погодившись із цією ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. У обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається зокрема на те, що місцевий суд не дотримався норм матеріального та процесуального права, не врахував, що правовідносини між членами громадської організації та самою організацією не мають характеру корпоративних, у зв`язку з чим даний спір підлягає вирішенню судом цивільної юрисдикції, через що вважає оскаржувану ухвалу такою, що підлягає скасуванню. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини між сторонами, які виникли між фізичною (засновником юридичної особи) та юридичною особою, а також 3-ю особою як іншим засновником цієї ж юридичної особи, з приводу визнання незаконним проведення загальних зборів, скасування рішення загальних зборів, скасування державної реєстрації статуту громадської організації, що впливають на процедуру утворення юридичної особи, тобто є спором про діяльність та припинення діяльності Громадської організації «Науково-дослідний інститут економічного розвитку» як юридичної особи, і регулюються в даному випадку, ст. 20 ГПК України, а тому повинні розглядатись за правилами господарського судочинства. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ГО «Науково-дослідний інститут економічного розвитку» про визнання незаконним проведення загальних зборів, скасування рішення загальних зборів, скасування державної реєстрації статуту громадської організації. Зі змісту позовної заяви вбачається, що спір виник між засновниками даної громадської організації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також зводиться до незгоди позивачки з порядком проведення загальних зборів ГО, рішенням цих зборів та реєстрації статуту юридичної особи (а.с.3-13). За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. При визначенні питання належності спору до юрисдикції суду, постає два питання: по-перше, чи підлягає спір вирішенню судами, тобто чи є він юридичним в розумінні статті 124 Конституції України, якщо так, то до юрисдикції якого суду належить вирішення такого спору. Частиною третьою статті 3 Закону України «Про громадські об`єднання» (далі - Закон № 4572-VI) встановлено, що самоврядність громадського об`єднання передбачає право членів (учасників) громадського об`єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об`єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в діяльність громадського об`єднання, крім випадків, визначених законом. Статтею 22 Закону № 4572-VI визначено, що Держава забезпечує додержання прав громадських об`єднань. У разі виникнення спору щодо порушення об`єднаннями громадян, їх посадовими і службовими особами прав і свобод громадянина останній має право на підставі статті 55 Конституції України звернутись за їх захистом до суду. Визначення належності питань до внутрішньоорганізаційної діяльності або виключної компетенції об`єднання громадян у кожному конкретному випадку вирішує суд у разі оскарження громадянином актів і дій таких об`єднань. З урахуванням особливостей створення, діяльності та припинення громадського об`єднання (організації) при вирішенні питання про юрисдикцію суду у спорах за участю громадського об`єднання (організації) необхідно враховувати, що у статті 3 Закону № 4572-VI передбачено, що громадські об`єднання утворюються і діють на принципах: 1) добровільності; 2) самоврядності; 3) вільного вибору території діяльності; 4) рівності перед законом; 5) відсутності майнового інтересу їх членів (учасників); 6) прозорості, відкритості та публічності. Відсутність майнового інтересу передбачає, що члени (учасники) громадського об`єднання не мають права на частку майна громадського об`єднання та не відповідають за його зобов`язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об`єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об`єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи). У статті 21 Закону № 4572-VI перелічені права громадського об`єднання. Також окремо зазначені права громадського об`єднання зі статусом юридичної особи, зокрема: право бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права відповідно до законодавства; здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об`єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об`єднання та сприяє її досягненню. Відомості про здійснення підприємницької діяльності громадським об`єднанням включаються до ЄДР. Спори за участю громадського об`єднання зі статусом юридичної особи як учасника цивільних правовідносин підлягають розгляду у судах відповідно до вимог як Цивільного процесуального Кодексу, так і Господарського процесуального кодексу України залежно від змісту позовних вимог та сторін такого спору. З урахуванням вимог Закону № 4572-VI можна зробити висновок, що юрисдикція суду не поширюється на правовідносини щодо створення громадського об`єднання чи громадської організації, визначення напряму її діяльності, здійснення управління діяльністю (окрім звільнення керівника), порядку та підстав набуття та припинення членства у громадській організації (громадському об`єднанні), участі у роботі громадської організації; делегування своїх представників на загальні збори громадської організації, у керівні органи, участі у розробці рішень та їх реалізації, можливості вносити пропозиції, рекомендації та проекти документів на розгляд органів громадської організації; користування послугами громадської організації, а також усіма видами методичної, консультативної та іншої допомоги, яку може надати громадська організація, на умовах, затверджених правлінням; обговорення питання роботи громадської організації та виборних органів, внесення пропозиції про вдосконалення їх діяльності; вимоги розгляду на засіданнях правління будь-яких питань, що стосуються діяльності громадської організації; отримання інформацію про роботу органів громадської організації, участі у заходах, які проводяться громадською організацією або організовані за її участю; користування підтримкою громадської організації для вдосконалення, розширення та підвищення ефективності своєї роботи, вільно обговорювати питання роботи громадської організації та виборних органів, внесення пропозиції про вдосконалення їх діяльності; установлення і розвитку через громадську організацію двосторонніх та багатосторонніх зв`язків з іншими членами громадської організації; отримання інформаційних, методичних та інших матеріалів, практичної допомоги у створенні професійних творчих центрів, майстерень, лабораторій та інше. Отже, внутрішньостатутною діяльністю громадського об`єднання (громадської організації) є питання її створення, визначення напряму діяльності, реалізація прав її членів на участь у такій діяльності у правовідносинах, що не є за своїм змістом цивільно-правовими та не впливають на повноваження громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, які урегульовані нормами цивільного, господарського чи трудового права та стосуються цивільних прав та інтересів третіх осіб. У цій справі позов пред`явлено на захист права на участь у діяльності органу управління громадського об`єднання, оскільки позивач не погоджується із порядком скликання загальних зборів членів ГО «НДІЕР», порядком їх проведення, затвердженням статуту та його реєстрацією, відповідно - правомочністю рішень цих зборів. Оскаржувані позивачем рішення зборів зачіпають права позивача щодо участі в управлінні юридичною особою як членом та засновником такої юридичної особи, а тому він наділений правом на їх оскарження з підстав порушення процедури прийняття таких рішень. Таким чином, на вказані відносини поширюється юрисдикція господарського суду, оскільки вони мають ознаки юридичного спору щодо реалізації членом громадської організації свого права на управління нею та реалізацію ним права здійснювати керування юридичною особою як органом управління, обраним у встановленому порядку, дотримання порядку скликання та правомочності загальних зборів членів громадської організації, адже такі питання не стосуються внутрішньостатутної діяльності. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Так частиною першою статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. Згідно з частинами першою та третьою статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. За статтею 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована в установленому законом порядку. За приписами статті 81 ЦК України юридична особа може бути створена шляхом об`єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. З огляду на положення статті 85 ЦК України, непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом. За змістом статті 1 Закону № 4572-VI громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадське об`єднання, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи, діє на підставі статуту громадського об`єднання, який повинен, зокрема, містити відомості про порядок створення, діяльності та припинення діяльності відокремлених підрозділів громадського об`єднання, порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності керівних органів громадського об`єднання та розгляду скарг. Статут громадського об`єднання - це установчий документ, що використовується для створення та провадження діяльності, містить правила, що регулюють права та обов`язки членів, визначає порядок управління та здійснення діяльності громадського об`єднання. Корпоративні права характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні останньою й інші правоможності, передбачені законом і статутом (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (пункт 5.31)). Отже, справи, що виникають з корпоративних відносин, - це справи зі спорів між юридичними особами та їх учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасниками, які вибули, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи. Предметом відповідних позовів можуть бути вимоги про визнання недійсними: актів органів управління юридичної особи; її установчих документів; правочинів, укладених юридичною особою, якщо позивач обґрунтує свої вимоги порушенням його корпоративних прав або інтересів, тощо. Виняток становлять трудові спори за участю юридичної особи. Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції стосовно того, що спір між сторонами, які є/були членами ГО «НДІЕР» виник щодо створення, діяльності, управління юридичної особи - суб`єкта господарювання, стороною у справі є учасник (засновник) такої юридичної особи, і позовні вимоги зводяться до незгоди із діями щодо управління цією юридичною особою, а тому такий спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки є спором корпоративним, тому місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки вона відноситься до юрисдикції господарського суду. Доводи апеляційної скарги про те, що даний спір стосується правовідносин між членами громадської організації та самою організацією і не мають характеру корпоративних, у зв`язку з чим даний спір підлягає вирішенню судом цивільної юрисдикції, колегія суддів відхиляє, оскільки вони не ґрунтується на вимогах закону та спростовується вищенаведеним. Аргументи апеляційної скарги в своїй сукупності не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені в оскаржуваній ухвалі, та зводяться до суперечливого тлумачення норм матеріального права, незгоди апелянта з висновками суду та їх оцінкою, містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду першої інстанції, і ці доводи не спростовують обґрунтованих висновків місцевого суду. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваної ухвали не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які, відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 07 квітня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: