Постанова 4824 № 373/1392/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 липня 2021 року м. Київ Справа №373/1392/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/8733/2021 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В. розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» та апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області ухваленого під головуванням судді Свояка Д.В. 31 березня 2021 року у м. Переяслав, повний текст рішення складений 09 квітня 2021 року, у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування шкоди в порядку регресу, В С Т А Н О В И В У жовтні 2020 року представник ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача суму в розмірі 55000 грн та понесені судові витрати. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ними на виконання договірних зобов`язань, за умовами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 13 грудня 2018 укладеним з власником транспортного засобу марки «BMW», реєстраційний номер НОМЕР_1 , було здійснено страхове відшкодування на користь ОСОБА_2 у розмірі 55000 грн, як дочці потерпілої ОСОБА_4 , яка померла від отриманих тілесних ушкоджень у дорожньо-транспортній пригоді, що сталась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Переяславі, Київської області. Вироком суду від 23 грудня 2019 року встановлено, що дана дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок порушення вимог ПДР України ОСОБА_1 , що керував транспортним засобом без посвідчення водія. Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 31 березня 2021 року позов Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування шкоди в порядку регресу - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» 25037 (двадцять п`ять тисяч тридцять сім) грн 50 коп. У задоволенні позовних вимог у частині стягнення 29962 (двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот шістдесят дві) грн 50 коп відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» понесені судові витрати у сумі 7102 (сім тисяч сто дві) грн. Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем заподіяно шкоду третім особам, у зв`язку із спричиненням смерті їх матері внаслідок ДТП, наявний причино-наслідковий зв`язок між діями відповідача та заподіяною шкодою, а також наявна вина відповідача у цьому. При ДТП, відповідач керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії, що є визначеною законом підставою для зворотної вимоги (регресу) до відповідача, як завдавача шкоди, вина якого підтверджена вироком суду. Потерпілий має право на власний розсуд обирати спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст. 1194 ЦК України підстав. З наданих суду доказів вбачається, що відповідачем відшкодована моральна та матеріальна шкода ОСОБА_2 у розмірі 3500 дол. США та остання підтвердила, що претензій до відповідача не має та не матиме. При цьому, ні відповідач, ні третя особа ОСОБА_2 не повідомила позивача про здійснене відшкодування заподіяної шкоди. Зазначена бездіяльність відповідача та третьої особи ОСОБА_2 обумовила здійснення позивачем відшкодування заподіяної третім особам шкоди, яку отримала ОСОБА_2 , та у подальшому подачу позову, який розглядається. ОСОБА_2 отримала страхове відшкодування моральної шкоди, заподіяної як їй, так і ОСОБА_3 , як донькам загиблої ОСОБА_4 , розмір якого був визначений на обох доньок (третіх осіб) у сумі 50075 грн. Відповідно ОСОБА_3 мала отримати відшкодування моральної шкоди у сумі 25037,50 грн. Отже, ОСОБА_2 безпідставно отримано страхове відшкодування спричиненої їй майнової та моральної шкоди, оскільки таке відшкодування вона отримала безпосередньо від відповідача 06 листопада 2019 року. За цих обставин позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають. Оскільки ОСОБА_3 відшкодування заподіяної їй моральної шкоди від відповідача не отримувала та звернулась за таким відшкодуванням до позивача через свого представника, а позивач здійснив таке відшкодування в інтересах ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на підставі відповідної заяви, а також наявність законодавчо визначених обставин для регресного відшкодування такої виплати, у цій частині позовні вимоги є обґрунтованими. Сторони не погодились із вказаним рішення суду, і позивачем, і відповідачем подані апеляційні скарги. Позивач в апеляційній скарзі вказує на незаконність необґрунтованість рішення суду в частині відмови у задоволенні заявлених позовних вимог, у зв`язку з неповним дослідженням обставин справи, їх неправильною оцінкою. Так, представник позивача вказує, що страховик при здійсненні відшкодування повинен керуватись спеціальним законом, яким визначені вичерпні підстави для відмови у здійснені страхового відшкодування. При здійснені страхового відшкодування у позивача не було правових підстав для відмови у здійсненні виплати. Відносини пов`язані зі здійсненням страхового відшкодування є договірними, а відносини з відшкодування матеріальної та моральної шкоди деліктними. А отже ці правовідносини мають різну правову природу та не суперечать одна одній. Отримання третьою особою страхового відшкодування не позбавляє права на відшкодування заподіяної шкоди безпосередньо від винуватої особи. Крім того, судом першої інстанції прийнято до уваги розписку про одержання відшкодування, яка не може вважатись належним доказом. На підставі викладеного, просять рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги про стягнення на їх користь 29962,50 грн та понесені судові витрати в розмірі 3153,00 грн. Відповідач в апеляційній скарзі вказує на незаконність та необґрунтованість рішення суду в частині задоволення заявлених позовних вимог, у зв`язку з неповним дослідженням обставин справи, їх неправильною оцінкою. Відповідач наголошує на тому, що ним здійснено повне відшкодування заподіяної третім особи шкоди, що було визнано в ході розгляду справи. А стягнення з нього суми відшкодування на користь позивача вважає подвійною відповідальністю за одне і те саме правопорушення. Сам по собі факт неповідомлення страховика про настання страхового випадку та здійснення відшкодування не може братись в основу ухвалення рішення про стягнення коштів в порядку регресу. На думку відповідача, суд також безпідставно виходив з того, що ОСОБА_2 отримала страхове відшкодування не тільки в своїх інтересах, а в інтересах своєї сестри ОСОБА_3 .. Проте, остання відмовилась від отримання відшкодування, а тому вся сума була сплачена ОСОБА_2 .. У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення позовних вимог, вважає відсутніми і підстави для стягнення з нього понесених позивачем судових витрат. На підставі викладеного просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Позивачем був поданий відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому наголошується на безпідставності його доводів. Представник позивача вказує, що позадоговірне відшкодування шкоди винуватцем ДТП не породжує неможливість відшкодування моральної шкоди в межах договірних відносин потерпілому. Посилання відповідача на відсутність здійснення його повідомлення про розгляд звернення третьої особи є безпідставними, так як спеціальний Закон не передбачає такого обов`язку. Позивач не підтримує позицію щодо неправомірної виплати страхового відшкодування, так як у нього були відсутні підстави для відмови у виплаті. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. В порядку ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Судом встановлено, що вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2019 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.286 КК України та затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 12 грудня 2019 року між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_1 , в присутності його законного представника ОСОБА_5 та захисника адвоката Козацького А.О. за наявності письмової згоди потерпілої ОСОБА_2 /а.с.63-66/. Зазначеним вироком встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 близько 10.00 год ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «BMW 525», реєстраційний номерний знак Республіки Польща НОМЕР_1 , не маючи посвідчення водія на право керування транспортним засобом, в порушення п.п.2.1а), 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України перевищив максимально дозволену швидкість руху в населеному пункті, при виникненні небезпеки для його руху - велосипедиста ОСОБА_4 , яка виїхала на перехрестя з вул. Гімназійної та перетинала вул. Покровську справа наліво відносно напрямку руху автомобіля, не вжив усіх заходів для зменшення швидкості, аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_4 . Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 від отриманих тілесних ушкоджень померла в кареті швидкої медичної допомоги, що підтверджується копіями лікарського свідоцтва про смерть №174 від 17 вересня 2019 року Переяслав-Хмельницького міжрайонного відділення КОБ СМЕ та свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 17 вересня 2019 року, виданим Переяслав-Хмельницьким міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області /а.с.23,25-26/. Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є дочками померлої ОСОБА_4 , що підтверджується копіями їх паспортів, копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_3 від 12 травня 1972 року, виданим Переяслав-Хмельницьким бюро ЗАГС Київської області та серії НОМЕР_4 від 16 липня 1968 року , виданим Переяслав-Хмельницьким бюро ЗАГС Київської області; копіями свідоцтв про одруження серії НОМЕР_5 від 10 жовтня 2019 року, виданим Переяслав-Хмельницьким міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області та серії НОМЕР_6 від 26 вересня 1987 року, виданим Лецьківською сільською радою Переяслав-Хмельницького району Київської області /а.с.28-39/. Згідно з довідкою № 2055 від 25 вересня 2019 року, виданої виконавчим комітетом Переяслав-Хмельницької міської ради, ОСОБА_4 , на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована разом із дочкою ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.40/. На поховання ОСОБА_4 її донькою ОСОБА_2 були здійснені витрати у розмірі 9358 грн, що підтверджується копіями товарних чеків від 17 та 18 вересня 2019 року /а.с.41-56/. Відповідно до копії полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/8156628 від 13 грудня 2018 року, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «BMW» ОСОБА_6 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у позивача /а.с.62/. Повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ОСОБА_2 здійснила 14 лютого 2020 року /а.с.16-17/. Того ж дня ОСОБА_2 подала заяву позивачеві про страхове відшкодування, в якій у графі «Інформація про здійснені взаєморозрахунки (заповнюється, якщо між страхувальником та потерпілим були проведені розрахунки, пов`язані з відшкодуванням шкоди потерпілому)» власноручно зазначила «не здійснювались» /а.с.18/. Із заявою про виплату страхового відшкодування до позивача звернувся представник третіх осіб, в якій він просив виплатити: на користь ОСОБА_2 моральну шкоду 25038 грн, витрати на поховання 9358 грн; на користь ОСОБА_3 моральну шкоду 25038 грн. Заява отримана позивачем 08 листопада 2019 року /а.с.21-22/. З копії заяви ОСОБА_3 від 01 лютого 2020 року вбачається, що остання відмовилась від виплати страхового відшкодування на користь ОСОБА_2 . Відповідно до угоди, укладеної 24 лютого 2020 року між позивачем та ОСОБА_2 , остання визначила загальний розмір страхового відшкодування згідно зі ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за шкоду, пов`язану зі смертю матері - ОСОБА_4 , в розмірі 55000 грн. З розрахунку страхового відшкодування вбачається, що страхова сума за шкоду заподіяну життю, становить: шкода, пов`язана витратами на поховання, у сумі - 9358 грн, моральна шкода - 50075 грн, загальний розмір - 59434 грн, угода - 55000 грн, економія - 4434 грн /а.с.15/. На підставі страхового акту №ОЦ/025/00/19/0433 від 10 березня 2020 року позивачем було виплачено страхове відшкодування у розмірі 55000 грн на користь ОСОБА_2 , що підтверджується копією платіжного доручення №10303 від 10 березня 2020 року /а.с.14,19/.. В претензії від 28 квітня 2020 року, позивач запропонував відповідачу перерахувати у добровільному порядку протягом 30 днів з моменту отримання цього листа сплачене ПрАТ «УПСК» страхове відшкодування за пошкоджений застрахований автомобіль, що становить 55000 грн /а.с.11-12/. В заяві від 28 травня 2020 року відповідач, у відповідь на претензію позивача зазначив, що не погоджується з вимогами претензії, оскільки шкоду потерпілій стороні ним було відшкодовано в добровільному порядку, однак відповідних доказів на підтвердження цих обставин до заяви не додано /а.с.10/. 06 листопада 2019 року ОСОБА_2 були написані розписка та заява, згідно яких вона, як потерпіла у кримінальному провадженні за фактом загибелі ОСОБА_4 , повідомляє, що претензій матеріального та морального характеру до ОСОБА_1 не має. Завдана шкода відшкодована у повному обсязі (3500 доларів США) /а.с.104,105/. Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Статтею 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно п.22.1 ст. 22 цього Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. В порядку ст. 23 цього Закону шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого. Положеннями ст. 27 цього Закону визначено наступне. 27.1. Страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. 27.2. Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. 27.3. Страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. 27.4. Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. 27.5. Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду. Випадки, коли шкода не відшкодовується визначені в ст. 32 цього Закону. Так, відповідно до цього Закону страховик або МТСБУ не відшкодовує: 32.1. шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону; 32.2. шкоду, заподіяну забезпеченому транспортному засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду; 32.3. шкоду, заподіяну життю та здоров'ю пасажирів, які знаходилися у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, та які є застрахованими відповідно до пункту 6 статті 7 Закону України «Про страхування»; 32.4. шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду; 32.5. шкоду, заподіяну при використанні забезпеченого транспортного засобу під час тренувальної поїздки чи для участі в офіційних змаганнях; 32.6. шкоду, яка прямо чи опосередковано викликана чи якій сприяли іонізуюча радіація, викликане довільним ядерним паливом радіоактивне отруєння, радіоактивна, токсична, вибухова чи в іншому відношенні небезпечна властивість довільної вибухової ядерної сполуки чи її ядерного компонента; 32.7. шкоду, пов'язану із втратою товарної вартості транспортного засобу; 32.8. шкоду, заподіяну пошкодженням або знищенням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди антикварних речей, виробів з коштовних металів, коштовного та напівкоштовного каміння, біжутерії, предметів релігійного культу, картин, рукописів, грошових знаків, цінних паперів, різного роду документів, філателістичних, нумізматичних та інших колекцій; 32.9. шкоду, заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди, якщо вона відбулася внаслідок масових заворушень і групових порушень громадського порядку, військових конфліктів, терористичних актів, стихійного лиха, вибуху боєприпасів, пожежі транспортного засобу, не пов`язаної з цією пригодою; 32.10. шкоду, заподіяну життю та здоров`ю водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду. Відповідно до ч.1 ст. 35 цього Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; б) прізвище, ім`я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви. Згідно з положеннями ст. 37 цього Закону підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: 37.1.1. навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; 37.1.2. вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного кримінального правопорушення, що призвело до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону); 37.1.3. невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди; 37.1.4. неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди; 37.2. Рішення страховика про відмову у здійсненні страхової виплати повідомляється страхувальнику у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. 37.3. Незадовільне фінансове становище страховика (МТСБУ) не є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). В силу п.п. б п.38.1.1. ст. 38 цього Закону страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії. У п. 4 ч. 1 ст. 26 Закону «Про страхування» однією з підстав для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування визначено отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні. Виходячи з положень ст.4 цього Закону предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов`язані: з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності). В порядку ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. З наведених вище обставин справи вбачається, що на момент вчинення ДТП автомобіль «BMW 525» реєстрацій знак Республіки Польща НОМЕР_1 , був застрахований у позивача. Предметом договору є відшкодування заподіяної шкоди, тобто це є страхування відповідальності. Вироком суду встановлено, що відповідач ОСОБА_1 керував даним транспортним засобом без права на керування транспортним засобом, в порушення п.п.2.1 а), 12.3,12.4 ПДР України. А отже, виходячи з наведених положень законодавства, позивач має право на звернення з регресним позовом до нього, як до водія забезпеченого транспортного засобу. При настанні страхового випадку, страхова компанія, яка застрахувала цивільно-правову відповідальність винуватця ДТП, зобов'язана здійснити виплату страхового відшкодування за заявою потерпілого, за відсутності підстав, передбачених законом чи договором, для виплати страхового відшкодування. Серед визначених Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підстав для відмови у здійсненні страхового відшкодування такої підстави як отримання третьою особою від страхувальника повного відшкодування збитків не має. А сама по собі вимога зазначення про це в заяві не є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування. Законом України «Про страхування» така підстава визначена відносно майнового страхування, однак спірні правовідносини відносяться до страхування відповідальності, до того ж за шкоду заподіяну життю і здоров`ю людини. Таким чином, слід погодитись з доводами апеляційної скарги позивача про те, що при здійснені страхового відшкодування у позивача не було правових підстав для відмови у здійсненні виплати. А отже висновок суду першої інстанції про безпідставну виплату позивачем страхового відшкодування ОСОБА_2 не можна вважати законним і обґрунтованим. Виходячи з наведеного, отримання третьою особою від винної особи відшкодування шкоди не позбавляє її права на отримання страхового відшкодування. Тому посилання відповідача на здійснення ним відшкодування ОСОБА_2 і відсутність у неї до нього претензій не є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування та для відмови у задоволенні регресної вимоги пред`явленої страховиком. У зв`язку з цим, ці доводи апеляційної скарги відповідача є такими, що не ґрунтуються на нормах чинної законодавства. Можна погодитись з твердженням відповідача про те, що ОСОБА_3 відмовилась від страхового відшкодування на користь своєї сестри, а тому висновок суду про стягнення половини суми страхового відшкодування не можна вважати законним та обґрунтованим. Однак, з урахуванням відсутності підстав для відмови у здійсненні страхового відшкодування та права позивача на регресну вимогу, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума виплаченого страхового відшкодування в повному обсязі. Розмір страхового відшкодування визначений за угодою сторін і не спростований в ході розгляду справи. На підставі викладеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а апеляційна скарга позивача підлягає до задоволення. Судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи, проте невірно застосовані норми матеріального права, у зв`язку з чим висновки суду не є такими що в повному обсязі відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства. Тому апеляційний суд приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про задоволення заявлених позовних вимог. Враховуючи, що задоволенню підлягає апеляційна скарга позивача, а апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, то в силу ст. 141 ЦПК України компенсації підлягають понесені позивачем судові витрати за рахунок відповідача. При зверненні до суду позивачем було сплачено - 2102 грн судового збору, а при зверненні з апеляційною скаргою - 3153 грн /а.с.8,184/. Також на стадії розгляду справи судом першої інстанції позивачем заявлено про стягнення витрат на правничу допомогу. Надання такої допомоги підтверджується договором №1/05 від 21 травня 2019 року, ордером адвоката Юхименко С.Ю., актом виконаних робіт від 28 вересня 2020 року та квитанцією від 30 вересня 2020 року у розмірі 5000 грн /а.с.73-84/. На стадії апеляційного розгляду справи заяви про компенсацію витрат на правничу допомогу понесених у зв`язку з переглядом справи позивачем не вчинено. А отже сума компенсації судових витрат, що підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача становить 10255 (десть тисяч двісті п`ятдесят п`ять) грн. Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» - задовольнити. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 31 березня 2021 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування шкоди в порядку регресу - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» 55000 (п`ятдесят п`ять тисяч) гривень. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» судові витрати в розмірі 10255 (десть тисяч двісті п`ятдесят п`ять) гривень. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: А.М. Андрієнко Н.В. Поліщук