Постанова 4803 № 203/2689/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2386/21 Справа № 203/2689/18 Суддя у 1-й інстанції - Казак С. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 2 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Городничої В.С., Лаченкової О.В., при секретарі - Солодовій І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 29 вересня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання права особистої власності, усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом зняття з реєстрації та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна та визнання права власності,- В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 02 березня 2002 року зареєструвала шлюб із ОСОБА_2 05 березня 2013 року разом із чоловіком та своєю донькою ОСОБА_3 повернулись до України. Оскільки ні вона, ні її чоловік та донька не мали наміру повертатись до Російської Федерації, вона продала належне їй на праві особистої приватної власності майно, що находилось на території Російської Федерації у Ханти-Мансійському автономному окрузі Югра в м.Лангепас, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , а також все належне їй рухоме майно. Вказану квартиру продала за 2100000 руб., що еквівалентно 63500 доларам США на момент укладання договору купівлі-продажу 26 серпня 2013 року. В свою чергу, цю квартиру вона купила 08 грудня 2008 року за 1600000 руб, що еквівалентно на момент укладання договору 57000 доларів США, за кошти, які отримала від продажу 08 грудня 2008 року своєї та її доньки трикімнатної квартири по АДРЕСА_2 , яка була продана за 1800000 руб., що еквівалентно 64000 доларам США. До 2001 року ця квартира була її особистою власністю, а у 2001 році вона подарувала доньці половину зазначеної квартири. Зазначена квартира належала їй на підставі договору купівлі-продажу, укладеного в березні 2000 року, до знайомства з ОСОБА_2 . Повернувшись до України вона почала шукати житло та 05 жовтня 2013 року за договором купівлі-продажу придбала квартиру АДРЕСА_3 ) за 79979 грн. 02 липня 2015 року вона купила квартиру АДРЕСА_4 (на теперішній час АДРЕСА_5 , яка була придбана за кошти, отримані від її тітки ОСОБА_4 , одержані останньою від продажу належної їй квартири по АДРЕСА_6 . Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 06 вересня 2017 року її шлюб з ОСОБА_2 було розірвано. За вказаних обставин, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_3 була придбана за її особисті кошти, одержані від продажу належного їй особисто майна в Російській Федерації, а квартира АДРЕСА_4 придбана за кошти отримані від її тітки ОСОБА_4 , які також є її особистою власністю, позивачка просила визнати за нею право особистої власності на вказані квартири. Також зазначила, що після розірвання шлюбу з відповідачем, останній втратив статус члена її сім`ї, в зв`язку з чим просила усунути їй перешкод в здійсненні права власності квартирою АДРЕСА_3 шляхом зняття відповідача з реєстраційного обліку за вказаною адресою. У вересні 2018 року ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву, посилаючись на те, що до шлюбу із ОСОБА_1 він володів однокімнатною квартирою, яку продав, перебуваючи у шлюбі із позивачем. В свою чергу, остання продала належну їй половину трикімнатної квартири, що була нею придбана до шлюбу. За виручені від продажу кошти та кошти, які він заробляв, ними було придбано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . У вересні 2013 року за сімейними обставинами вони вирішили переїхати до України, в м. Дніпро, в зв`язку з чим продали належну їм квартиру та за виручені кошти придбали квартиру АДРЕСА_3 . В липні 2015 року за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_4 . У зв`язку з чим, просив визнати набуте майно спільною сумісною власністю подружжя та здійснити його поділ, визнавши за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_3 , а за ним право власності на квартиру АДРЕСА_4 . Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 29 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право особистої власності на квартиру АДРЕСА_4 . Визнано квартиру АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В порядку поділу спільного сумісного майна визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_3 ; визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_3 . В іншій частині в задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що спірна квартиру АДРЕСА_3 була придбана сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, за спільні кошти та використовувалась в інтересах сім`ї для спільного проживання сторін, як чоловіка та дружини, а тому є їх спільною сумісною власністю та підлягає поділу в рівних частках. В той час як квартира АДРЕСА_4 . придбана за особисті кошти, які фактично були отримані позивачем в дар від тітки ОСОБА_4 , для придбання квартири доньці ОСОБА_1 від іншого шлюбу ОСОБА_3 . Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду скасувати в частині визнання квартири АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати за нею право особистою власності на зазначене майно. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що до укладення шлюбу із відповідачем вона володіла дуже цінною нерухомістю, продавши 26 серпня 2013 року свою квартиру, вона придбала за виручені кошти спірну квартиру, яка була зареєстрована на неї. Крім того, в 2003 році ОСОБА_2 була придбана квартира у розстрочку, яку він повністю не виплачував, оскільки мав заборгованість по аліментним зобов`язанням, не мав достатнього матеріального забезпечення для участі у придбанні спірної квартири. Оскільки рішення суду оскаржується частково, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, законність рішення суду перевіряється лише в оскаржуваній частині. Від позивача відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній підлягає залишенню без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що з 02 березня 2002 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано за рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 06 вересня 2017 року. 08 лютого 2003 року ОСОБА_2 було придбано квартиру АДРЕСА_7 за ціною 138829 руб. 61 коп. за умови щомісячних сплат в рахунок вартості придбаної квартири в сумі 3856 руб. 37 коп. За договором купівлі-продажу від 19 грудня 2003 року вказана квартира була продана ОСОБА_2 за ціною 380000 руб. За договором купівлі-продажу від 08 грудня 2008 року ОСОБА_5 (Учителевою) було придбано квартиру АДРЕСА_1 . Згідно п.2.1 договору квартира придбана за ціною 1600000 руб. 09 грудня 2008 року ОСОБА_5 (Учителевою) від свого імені та від імені її доньки було продано квартиру АДРЕСА_8 . Відповідно до п.2.1 договору купівлі-продажу ціна продажу склала 1830000 руб. За договором купівлі-продажу від 06 серпня 2013 року квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 було продано за 2100000 руб. 05 жовтня 2013 року ОСОБА_5 були придбані квартира АДРЕСА_3 ). За договором купівлі - продажу від 02 липня 2015 року придбано квартиру АДРЕСА_4 . Покупцем за вказаними договорами виступала ОСОБА_5 (після розірвання шлюбу ОСОБА_6 ) та за нею було здійснено державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно. Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Згідно умов договору купівлі-продажу від 05 жовтня 2013 року ОСОБА_5 за 74979 грн. придбано квартиру АДРЕСА_3 . При нотаріальному посвідченні вказаного договору ОСОБА_2 05 жовтня 2013 року було надано нотаріально посвідчену заяву про надання згоди на укладання та підписання його дружиною ОСОБА_5 договору купівлі-продажу вказаної вище квартири. За договором купівлі-продажу від 02 липня 2015 року ОСОБА_5 зі згоди чоловіка ОСОБА_2 за ціною 145017 грн. придбано квартиру АДРЕСА_4 . Суд враховує, що квартиру АДРЕСА_8 , позивачкою було продано 09 грудня 2008 року. В той час, як квартира АДРЕСА_1 була придбана раніше 08 грудня 2008 року. З наданих відповідачем копій трудової книжки, виписки з особового рахунку застрахованої особи, відомостей з державного реєстру фізичних осіб платників-податків, вбачається, що ОСОБА_2 починаючи з 1988 року та по теперішній час постійно працював та, відповідно, мав постійне джерело доходу. З моменту реєстрацію шлюбу між сторонами та на момент придбання спірної квартири, позивач не працювала та власних доходів не мала. В свою чергу відповідач в цей період працював, а також мав дохід, отриманий від продажу ним 19 грудня 2003 року квартири АДРЕСА_7 . Вказане свідчить про те, що квартира АДРЕСА_1 , придбана сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі для спільного проживання однією сім?єю, була їх спільної сумісною власністю. Також суд враховує, що вказана квартира була продана 26 серпня 2013 року безпосередньо перед переїздом до України та після повернення на Україну, через незначний час (05 жовтня 2013 року) було придбано спірну квартиру АДРЕСА_3 . Після її придбання відповідач був зареєстрований в квартирі та сторони проживали в останній разом однією сім?єю. Встановивши, що спірна квартира АДРЕСА_3 була придбана сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, за спільні кошти та використовувалась в інтересах сім`ї для спільного проживання сторін, як чоловіка та дружини, а тому є їх спільною сумісною власністю, суд першої інстанції ухвалив обгрунтоване рішення, що відповідає вимогам законності. Доводи апеляційної скарги про те, що спірна квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_1 та зареєстрована на її ім`я, висновків суду першої інстанції не спростовують з огляду на наступне. Частиною 1 ст.57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц. Разом з тим, прямих та належних доказів того, що на придбання квартири АДРЕСА_3 були витрачені виключно особисті кошти ОСОБА_1 суду надано не було ні під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції. Матеріали справи не містять прямих доказів, які б безспірно свідчили про походження коштів, витрачених саме на придбання спірної квартири, й не підтверджують того, що така квартира є особистою власністю, а не спільним майном подружжя. Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Норма частини 3 статті 61 СК України кореспондує частині 4 статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя. В пункті 10 договору купівлі продажу спірної квартири від 05 жовтня 2013 року зазначено, що договір укладається за згодою чоловіка покупця ОСОБА_2 . Зазначена умова договору щодо отримання згоди чоловіка покупця свідчить про придбання майна в інтересах сім`ї, а не особистих інтересах. Оскільки презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя ОСОБА_1 не спростовано, матеріали справи не містять належних доказів того, що спірне майно придбане за її особисті кошти, доводи апеляційної скарги про належність спірного майна на праві особистої приватної власності є безпідставними. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 майно придбавалося в розстрочку, він мав аліментні зобов`язання, що свідчить про недостатнє матеріальне забезпечення для прийняття участі у купівлі спірної квартири, підлягають відхиленню, оскільки процесуальним обов`язком одного з подружжя є спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте за час шлюбу, а не доведення перед судом того, що інший не мав достатніх доходів. Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу. Решта доводів апеляційної скарги зводиться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, тому рішення суду в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін. Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 29 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича О.В. Лаченкова