Постанова 4824 № 755/2930/19

справа № 755/2930/19 провадження № 22-ц/824/6156/2021 головуючий у суді І інстанції Виниченко Л.М. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 липня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. за участю секретаря судового засідання - Зиль Т.С. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання права власності на будівельні матеріали в порядку спадкування, визнання прав та обов`язків забудовника незавершеного будівництва в порядку спадкування, визнання права на введення в експлуатацію незавершеного будівництвом житлового будинку, усунення перешкод в користуванні майном, В С Т А Н О В И В: У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати за нею право власності в порядку спадкування на 6/7 часток у Ѕ частки, яка належить спадкодавцю ОСОБА_3 , а саме 42,78% у частці останнього, в будівельних матеріалах, що були використані при добудові домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у кількості та вартості, що буде визначена судовою будівельно-технічною експертизою; визнати за відповідачем право власності на 1/7 часток у Ѕ частки (а саме 7,13% у частці ОСОБА_3 ), яка належала спадкодавцю ОСОБА_3 із присудженням відповідачеві відповідної грошової компенсації; визнати за нею права і обов`язки забудовника незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті спадкодавця ОСОБА_3 ; визнати за нею право на введення в експлуатацію незавершеного будівництвом вказаного житлового будинку; усунути створені відповідачем перешкоди в користуванні добудовою шляхом забезпечення їй безперешкодного допуску до добудови у будь який час та технічних спеціалістів у робочий час для проведення технічного огляду і проставляння відповідної відмітки у технічному паспорті на домоволодіння. В обґрунтування позовних вимог вказувала, що з 30 вересня 1967 року позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 до 18 лютого 1997 року та з 14 лютого 2002 року одружилися знову. У спільну сумісну власність ОСОБА_3 та позивача було нажите домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право приватної власності на домоволодіння від 12 серпня 1988 року та 08 грудня 2004 року оформлено у власність земельну ділянку площею 0,10 га. з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд, державний акт на право власності на землю було видано на ім`я ОСОБА_3 . Ще за життя чоловік позивача ОСОБА_3 у 1996 році розпочав самочинну добудову домоволодіння на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_2 , зокрема добудував домоволодіння використовуючи цеглу та шифер, що доводиться фотографіями та буде підтверджено матеріалами судово-технічної експертизи і показами свідків. Оформити дозвільні документи на добудову домоволодіння ОСОБА_3 своєчасно не мав право через те, що не міг на той час підтвердити право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розташоване їх з позивачем домоволодіння, в той же час ОСОБА_3 намагався легалізувати добудову в адміністративному порядку, яку завершити не встиг. Помер ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя спадкодавець для легалізації добудови будинку 11 грудня 1998 року сплатив адміністративний штраф за виконання будівельних робіт без дозволу та затвердженого проекту; 21 серпня 2003 року було отримано план червоних ліній; 23 грудня 2003 року отримано рішення Київради про приватизацію земельної ділянки; 08 грудня 2004 року отримано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку під добудованим домоволодінням; 28 жовтня 2005 року оформлено технічний паспорт на житловий будинок з добудовою під літерою "О" з відміткою самовільне будівництво; 26 липня 2006 року було замовлено і отримано черговий кадастровий план № 1603; 26 грудня 2006 року подано до голови Дніпровської РДА заяву про надання дозволу на проектування та добудову будинку; 19 січня 2007 року розпорядженням Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації № 42 ОСОБА_3 було надано дозвіл на проведення добудови житлового будинку на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 ; 18 травня 2007 року ГУ Містобудування, архітектури та дизайну міського середовища було видано ОСОБА_3 . Архітектурно-планувальне завдання № 07-0069 на проектування будівництва добудови до житлового будинку за вказаною адресою. У позові також зазначала, що єдиними спадкоємцями першої черги, які звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини і прийняли спадщину є позивач, як дружина спадкодавця, та відповідач, який є одним із синів ОСОБА_2 . При цьому позивачем була успадкована 6/7 частка спадкового майна та відповідачем 1/7 частка. Вже після смерті ОСОБА_3 відповідач протиправно вселився до добудови, змінив замки та користується нею в своїх інтересах, не допускаючи туди ані позивача, ані інших родичів померлого батька ОСОБА_3 та перешкоджає позивачу завершити процедуру легалізації самовільного будівництва домоволодіння, чим порушуються права позивача. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 20 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по оплаті правничої допомоги у розмірі 3 800 грн. Не погоджуючись із указаним рішенням суду представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Паніотов О.К.звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції встановив, що предметом спору є добудова до домоволодіння по АДРЕСА_1 , яка позначена літерою «О» у технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 28 жовтня 2005 року (т. 1, а.с. 62-68). В той же час, суд відмовився задовольняти позовні вимоги позивачки, прийнявши до уваги пояснення відповідача, що, нібито, добудова домоволодіння здійснювалась виключно відповідачем в своїх інтересах, а не спадкодавцем в інтересах сім`ї, що підтверджується наданими відповідачем накладними, вимогами, квитанціями, товарними чеками на замовлення та оплати будівельних матеріалів, нотаріально посвідченими довіреностями, виданими ОСОБА_3 на представництво його інтересів на ім`я відповідача. Отже, суд першої інстанції правильно встановив, що предметом спору є не нове будівництво, а реконструкція належного спадкодавцю ОСОБА_3 домоволодіння, шляхом його добудови, однак зробив передчасні висновки, що нібито реконструкцію здійснював виключно відповідач у своїх інтересах, а тому фактично зробив припущення, що і добудова належить відповідачу. Зазначає, що жодних належних і допустимих доказів отримання від спадкодавця згоди на добудову житлового будинку на земельній ділянці спадкодавця відповідач не надав. Також зазначає, що із оформленням земельної ділянки для будівництва житлового будинку і отримання дозволу на добудову домоволодіння у ОСОБА_3 виникли «правомірні очікування»/ «законні сподівання», що в результаті завершення добудови та вводу домоволодіння в експлуатацію із новими технічними характеристиками він отримає право власності на добудоване домоволодіння. Такі правомірні очікування в світлі ст. 1 Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є майном, а тому таке «майно» може бути передане у спадок, а також позивач як спадкоємець не може бути свавільно позбавлений такого «майна». Звертає увагу, що суд першої інстанції не прийняв до уваги норми ст. 16 ЦК України та ст. 5 ЦПК України, згідно яких позивачка має визнати за собою в порядку спадкування право на введення в експлуатацію незавершеного будівництвом житлового будинку. Вказує, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні залишено поза увагою частину позовних вимог чим порушено право на справедливий суд. Судом в оскаржуваному рішенні проігноровано окрему позовну вимогу усунути створені відповідачем перешкоди у користуванні майном, а саме добудовою шляхом безперешкодного допуску до добудови позивачки у будь-який час та технічних спеціалістів у робочий час для огляду проведення технічного огляду і проставлення відповідної відмітки у технічному паспорті на домоволодіння. 05 травня 2021 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 , в якому відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення. Вважає, що позов є необґрунтованим, оскільки не підтверджується належними, допустимими та достовірними доказами тих обставин, на які посилається позивач. У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Паніотов О.К. просив задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено належність спадкодавцю спірної прибудови ні як будівельних матеріалів, ні як об`єкта незавершеного будівництва, а відтак, позивачем не доведено будь-яких порушених прав на спірну прибудову. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції враховуючи наступне. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджено свідоцтвом про смерть, яке наявне у матеріалах справи. Після померлого залишилась спадщина, яка складається із наступного майна. Спадкодавцю на праві особистої власності відповідно до Свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 12 серпня 1988 року, виданого Виконавчим комітетом Дніпровської районної ради народних депутатів (т. 1 а.с. 205), належало домоволодіння по АДРЕСА_2 , що також підтверджено інформаційною довідкою Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 17 листопада 2014 року № ПБ-2014 № 4908 (т. 1 а.с. 209). Також, за життя спадкодавець ОСОБА_3 набув у власність земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,1000 га. з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:66:540:0082, що підтверджено Державним актом на право власності на земельну ділянку (т. 1 а.с. 164). Крім того, на ім`я спадкодавця виявлено вклад в установі Головного управління по м. Києву та Київської області АТ "Ощадбанк" на суму 10,12 грн, щодо якого відсутнє заповідальне розпорядження. Померлий за життя заповіту не склав. Спадкоємцями першої черги за законом після ОСОБА_3 є позивач ОСОБА_1 , як дружина померлого, відповідач ОСОБА_2 - син, що підтверджено свідоцтвом про народження. Окрім них спадкоємцями першої черги за законом є також інші діти померлого: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Указані особи спадщину прийняли шляхом подання заяви до нотаріальної контори. Інші п`ятеро дітей спадкодавця: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 спадщину не прийняли про що надали нотаріусу відповідні заяви, які містяться у матеріалах спадкової справи. Судом також встановлено, що шлюб між позивачкою та ОСОБА_3 було укладено у 1967 році. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 листопада 1993 року по справі № 2-2433/1993 шлюб розірвано. Свідоцтво про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 видане 18 лютого 1997 року. Згідно із свідоцтвом про одруження, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 вдруге було зареєстровано 14 лютого 2002 року. Оскільки на час розірвання шлюбу між позивачем та ОСОБА_3 діяв Кодекс про шлюб та сім`ю України, судом першої інстанції на підставі ст. 44 цього Кодексу встановлено, що шлюб був припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану. Отже, у період часу з 18 лютого 1997 року по 13 лютого 2002 року позивач у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 не перебувала. З матеріалів спадкової справи № 1512/09 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 також убачається, що між спадкоємцями - позивачем, відповідачем, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було укладено Договір про поділ спадкового майна від 12 травня 2016 року, що був посвідчений державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 3-404 (т. 1 а.с. 245, 246). Відповідно до умов цього договору спадкоємці ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 склали цей договір та досягли згоди про те, що після укладення договору про поділ спадкового майна у спадщину до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 в рівних частинах переходить: - грошові вклади, що знаходяться на зберіганні в ПАТ «Державний ощадний банк України»; у спадщину до ОСОБА_1 переходить: - 6/7 (шість сьомих) часток житлового будинку АДРЕСА_3 (шість сьомих) часток земельної ділянки площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 8000000000:66:540:0082; у спадщину до ОСОБА_11 переходить: - 1/7 (одна сьома) частка житлового будинку АДРЕСА_4 (одна сьома) частка земельної ділянки площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер: 8000000000:66:540:0082. Цей договір є підставою для видачі свідоцтв про право на спадщину за законом. На ім`я сторін по справі, як спадкоємцям майна ОСОБА_3 , державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори видані свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 травня 2016 року, а саме: позивачу на 6/7 часток земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 231), відповідачу на 1/7 частку вказаної земельної ділянки (т. 1 а.с. 223); позивачу на 6/7 часток домоволодіння АДРЕСА_5 , житлова площа якого 95,4 кв.м., загальна площа 152,5 кв.м., відповідачу на 1/7 частку цього домоволодіння (т. 2 а.с. 4). Указане будинковолодіння, на яке було оформлено право власності за спадкоємцями у порядку спадкування складається з: житлового будинку - А, гаражу - Д, сараїв - Г, Є, Ж, погребів - З,К, навісу - Л та убиральні - М. Як убачається із матеріалів справи, предметом спору є добудова до спадкового житлового будинку АДРЕСА_1 , яка позначена літерою «О» (1 поверх та мансарда), як самовільне будівництво у технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 28 жовтня 2005 року, виданому Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна (т. 1 а.с. 62-68). У доводах апеляційної скарги стороною позивача наголошується на тому, що судом встановлено предмет спору не як нове будівництво, а як реконструкцію належного спадкодавцю ОСОБА_3 домоволодіння. Однак такі доводи є помилковими, оскільки оскаржуване рішення таких висновків не містить. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази у підтвердження обставини здійснення саме реконструкції. Так, додатком Б до ДБН А.2.2-3-2004 «Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва» визначено: «Реконструкція - перебудова існуючих об`єктів виробничого та цивільного призначення, пов`язана з удосконаленням виробництва, підвищенням його техніко-економічного рівня та якості вироблюваної продукції, поліпшенням умов експлуатації та проживання, якості послуг, зміною основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність, функціональне призначення, геометричні розміри).» Згідно з приміткою до Додатку Б ДБН А.2.2-3-2004 в поняття «існуюче» входить наявність конструктивної схеми з несучими і огороджувальними конструкціями та фундаментами. Відповідно до статті 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності". Так, у наявному у матеріалах справи розпорядженні Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 19 січня 27 року №42 "Про надання дозволу на добудову житлового будинку в приватній садибі АДРЕСА_2 " йдеться саме про надання дозволу на проведення добудови, а не реконструкції (а.с. 24, Т.1). У архітектурно-планувальному завданні (АПЗ) №07-0069 на проектування будівництва, затвердженого заступником начальника Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища у 2007 році (а.с. 25-30, Т. 1) а саме у п. 6 також указано, що на ділянці проектування розташований одноповерховий цегляний з мансардою будинок, основна частина якого споруджена у 1945 році, до нього у 1998 році прибудовано одноповерховий з мансардою цегляний будинок без дозволу та затвердженого проекту, про що надано припис Держархбудконтролю м. Києва про адміністративне правопорушення від 11 грудня 1998 року. При цьому, перевіряючи доводи апеляційної скарги про безпідставну відмову судом першої інстанції при вирішенні цього спору в задоволенні вимог про визнання права власності на будівельні матеріали в порядку спадкування, колегія апеляційного суду визнала їх недоведеними. Так, судом першої інстанції правильно застосовані норми права, що регулюють спадкові правовідносини, відповідно до яких до спадкоємців переходять лише ті права та обов`язки, які належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. (стаття 1218 ЦК України). Таким чином, для набуття права позивачки як спадкоємця на будівельні матеріали необхідно довести належність/створення відповідного об`єкту спадкування саме спадкодавцем. Судом першої інстанції визнано доведеним факт створення добудови виключно власними силами відповідача та членів його сім`ї: його дружини, тестя, тещі, синів та за рахунок коштів його, його дружини, тестя та тещі. Як сторона позивача, так і відповідач у своїх письмових поясненнях зазначали, що спадкодавець хворів, був пенсіонером на час будівництва. Відповідач також указував, а стороною позивача це не спростовано, що спадкодавець мав на утриманні велику сім`ю, у тому числі неповнолітніх дітей, що перебували на його утриманні. Тому спадкодавець власні кошти на будівництво не витрачав. Здійснення власних витрат на будівництво відповідач підтвердив наданими доказами (накладні, вимоги, квитанції, товарні чеки на замовлення та оплати будівельних матеріалів за період часу з 1 листопада 1996 року по 2008 рік (т. 1 а.с. 73-86). Доводи апеляційної скарги про те, що квитанції надані відповідачем не є належними та допустимими доказами факту будівництва відповідачем одноосібно спірної добудови, і не повинні братись судом до уваги не заслуговують на увагу колегії суду. За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Стороною позивача жодних доказів, які доводять факт будівництва спірної прибудови спадкодавцем суду не надані. Крім того, обставини будівництва спірної прибудови виключно відповідачем та за кошти його та членів сім`ї його дружини судом першої інстанції встановлено у сукупності з показами свідків, які були викликані та допитані за клопотанням обох сторін. При цьому судом першої інстанції надано мотивовані висновки щодо необхідності врахування саме тих свідчень, які підтверджують обставини, що були достовірно відомі свідкам, та які мають відношення до справи. Підстав для здійснення переоцінки відповідних доказів судом апеляційної інстанції не встановлено. Так, майже всі свідки підтверджують будівництво прибудови спочатку власними силами відповідача, тестя, тещі із будівельних матеріалів бувших у використанні, а потім із залученням найманих працівників, роботу яких оплачував відповідач та члени сім`ї його дружини. Відповідач у підтвердження джерела коштів навів отримувану ним заробітну плату, в подальшому пенсію військовослужбовця, грошову допомогу батьків дружини, які також підтвердили вказані обставини. Відповідно до звіту Будівельної лабораторії Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" Київської міської державної адміністрації про проведення технічного обстеження несучих та огороджувальних конструкцій житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 від 17 вересня 2019 року №204/06, замовником його будівництва є відповідач ОСОБА_11 . Указаний житловий будинок збудований на окремому фундаменті, підключений до міської мережі холодного водопостачання та електропостачання. Опалення індивідуальне від твердопаливного котла. Будинок обладнаний внутрішніми інженерними системами холодного та гарячого водопостачання, каналізації, індивідуального опалення. Стороною позивача в свою чергу указані обставини не спростовані та не надано доказів у підтвердження трудових чи грошових внесків власних чи спадкодавця у будівництво спірної будови. Доводи представника позивача про неможливість врахування наданих відповідачем доказів придбання будівельних матеріалів саме для будівництва спірної добудови, оскільки відповідач одночасно здійснював самовільне будівництво на сусідній ділянці, не можуть бути взяті до уваги, оскільки жодних доказів у підтвердження цих обставин ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надано. У доводах апеляційної скарги позивачка посилається також на ту обставину, що спірна прибудова, враховуючи час початку та закінчення будівництва, є такою, що набута спадкодавцем за час шлюбу, а відтак є спільною сумісною власністю. Однак такі доводи є безпідставними, оскільки як убачається із матеріалів справи спадкодавцю будинковолодіння належало на праві особистої власності, що підтверджено свідоцтвом про право особистої власності, та вбачається, що саме будинковолодіння було побудовано ще у 1945 році, тобто до шлюбу. Земельна ділянка в свою чергу також була набута в особисту власність спадкодавця у порядку приватизації, що підтверджено державним актом, та про що зазначено самою позивачкою у письмових поясненнях, які є в матеріалах справи. Як наслідок нотаріусом було визнано об`єктом спадщини будинковолодіння та земельну ділянку в цілому, а не половину цього майна як частину від 1/2 частки у спільній сумісній власності подружжя. Матеріали справи також не містять доказів набуття позивачкою права власності як на будинковолодіння, яке введене в експлуатацію, так і на спірну прибудову до цього будинковолодіння внаслідок її трудових чи фінансових внесків у період розлучення із спадкодавцем з 18.02.1997 року по 14.02.2002 року. Не можна також погодитись із доводами апеляційної скарги щодо відсутності підстав для визнання спірної прибудови самочинним будівництвом, оскільки саме як самочинне будівництво спірна прибудова - жилий будинок "О" зазначено у технічному паспорті (а.с. 17, 18, Т.1). Лише у випадку коли будівництво об`єкта нерухомого майна здійснювалося згідно із законом, у разі смерті забудовника до завершення будівництва, його права та і обов`язки як забудовника входять до складу спадщини та успадковуються. Якщо закон був порушений і дозвільних та технічних документів на будівництво не було, то таке нерухоме майно слід вважати самочинно збудованим, а легалізувати його через правову процедуру успадкування неможливо. Відповідні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 9 червня 2020 року у справі № 347/2273/17. Крім того, сам лише факт, що спадкодавець розпочав процедуру легалізації самовільного будівництва за відсутності факту здійснення ним самовільного будівництва і завершення ним такого будівництва, не робить його набувачем цього майна. Відповідно до ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. В той же час, положеннями ч. 3 ст. 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої інстанції щодо недоведеності позивачкою підстав для визнання за нею права власності на 6/7 часток у 1/2 частки, яка належала спадкодавцю у будівельних матеріалах у порядку спадкування. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила також припинити право відповідача на частку у спадковому майні, яка складає 1/7 часток у 1/2 частки, яка належала спадкодавцю, та визнати за нею право на його частку із присудженням відповідачеві відповідної грошової компенсації. У обгрунтування указаної вимоги позивачка посилалась лише на те, що частка відповідача є незначною (1/7 від 1/2 в усьому будинковолодінні), тому вважала, що має підстави просити суд визнати за нею право власності на усе будинковолодіння та земельну ділянку. Висновки щодо помилкових міркувань позивачки про успадкування нею та відповідачем відповідно: 6/7 та 1/7 у 1/2 частки належного спадкодавцю будинковолодіння та земельної ділянки, які суперечать змісту отриманих ними свідоцтв, вже були викладені у цій постанові. Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановленому законом. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Статтею 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. При цьому право власності співвласника на частку у спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Питання про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі №908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що відсутність конструкції ("за наявності одночасно") в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності. Отже, підставою для припинення права відповідача на частку у спільному майні за позовом позивачки як іншого співвласника відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 365 ЦК України передбачено встановлення не тільки незначного розміру частки, а і неможливості виділення такої частки в натурі. Стороною позивача не надано суду доказів неможливості виділу в натурі відповідачеві 1/7 частки від успадкованого будинковолодіння та земельної ділянки. Крім того, позивачкою не було попередньо внесено позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Доводи позивачки про неможливість внесення депозиту з тих підстав, що відповідач не надає доступу для проведення оцінки оспорюваного майна не можна визнати обґрунтованими, оскільки не доведені перешкоди для встановлення оцінки щодо успадкованого майна, яке також набуте у порядку спадкування у відповідних частках, відносно якого спір відсутній. Крім того, позивачкою не доведено, яким чином будуть дотримані права відповідача у разі позбавлення його права на частину земельної ділянки, на якій ним збудовано спірну будову, яка є житлом для нього та членів його сім`ї. Позивачкою не надані докази наявності у відповідача та членів його родини іншого житла. Відтак підстави для припинення права власності відповідача та визнання права власності за позивачем на усе успадковане майно є недоведені, тому не підлягають задоволенню. Ураховуючи встановлені у цій справі обставини відсутні також підстави для визнання за позивачкою прав і обов`язків забудовника незавершеного будівництвом житлового будинку та введення в експлуатацію незавершеного будівництвом житлового будинку, доказів будування якого спадкодавцем не надано, оскільки встановлено здійснення самочинного будівництва відповідачем. Відсутні також підстави для задоволення позовних вимог про усунення відповідачем позивачці перешкод в користуванні майном, а саме спірною добудовою, безпосередньо з метою безперешкодного допуску до добудови технічних спеціалістів для проведення технічного огляду і проставлення відповідної відмітки у технічному паспорті на домоволодіння, оскільки позивачкою не доведено підстави для здійснення відповідних дій. В той же час відповідач заперечує, що ним чиняться перешкоди у доступі до будинковолодіння позивачки як його матері, а позивачкою докази чинення відповідачем їй перешкод у доступі до спірного будинковолодіння не надані. Не можуть бути визнані також обґрунтованими доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції положень цивільного законодавства щодо наслідків поліпшення речі власником або наймачем, оскільки такі підстави позову не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відповідно до ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Не можна також визнати доведеним порушення оскаржуваним рішенням права на справедливий суд з тих підстав, що поза увагою суду залишилась частина позовних вимог, оскільки позовні вимоги є пов`язані між собою. За наслідком перегляду апеляційної скарги в межах заявлених доводів підстав для задоволення заявлених у позові вимог також не встановлено. Таким чином рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Згідно зі статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки за наслідком розгляду апеляційної скарги підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції не встановлено, відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 січня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Т.О. Писана Судді К.П. Приходько С.О. Журба