Постанова Київський апеляційний суд № 359/4335/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 359/4335/20 Апеляційне провадження №22-ц/824/8270/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 липня 2021 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів - Гаращенка Д.Р., Мостової Г.І., із участю секретаря Ткаченко Ю.М., розглянувши матеріали цивільної справи у місті Києві за апеляційною скаргою Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України ( Украерорух ), Регіонального структурного підрозділу Київського районного центру «Київцентраеро» Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Первинна профспілка «Авіація України», про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, В С Т А Н О В И В : 09 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом, де просив, з проведеними змінами та уточненнями, визнати незаконним та скасувати наказ про його звільнення, поновити його на роботі та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду в розмірі 25 000 грн та судові витрати. Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 2012 року працює в Державному підприємстві обслуговування повітряного руху України. З 19 квітня 2019 року його прийнято за переведенням до РСП «Київцентраеро» Державного підприємства обслуговування повітряного руху України ( відокремлений структурний підрозділ без створення окремої юридичної особи ) на посаду інженера з пожежної безпеки та цивільного захисту 1 категорії групи фахівців з окремих напрямів діяльності. 24 лютого 2020 року позивачу було вручено письмове попередження РСП «Київцентраеро» Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про скорочення займаної ним посади з 12 травня 2020 року. Одночасно з цим, позивачу було надано перелік вакантних посад по Державному підприємству обслуговування повітряного руху України, РСП «Київцентраеро», станом на 20 лютого 2020 року, а пізніше - станом на 08 квітня 2020 року. 08 травня 2020 року відповідачем видано наказ № 487/о про звільнення позивача з займаної посади на підставі п. 1. ст.40 КЗпП України. 12 травня 2020 року позивач вийшов на роботу і дізнався про те, що 08 травня 2020 року його звільнено з роботи, того ж дня він ознайомився з наказом про звільнення. Позивач вважає, що зазначений наказ про його звільнення є незаконним, оскільки попередження про скорочення займаної ним посади видано без номеру та дати скорочення. Запропонований перелік вакантних посад по підприємству був наданий з порушенням процедури, передбаченої ст. 49-2 КЗпП України, позивачу був наданий перелік вакантних посад на підприємстві, станом на 20 лютого 2020 року на 16 аркушах, а не конкретні посади, що відповідали б його кваліфікаційному рівню. При цьому, 25 лютого 2020 року він подав заяву відповідачу щодо переведення його на вакантну посаду начальника сектору мобілізаційної роботи, однак його кандидатуру знято з розгляду у зв`язку з порушенням ним вимог законодавства у сфері захисту інформації України під час роботи на посаді начальника сектору мобілізаційної роботи апарату управління. 13 квітня 2020 року позивач подав заяву відповідачу щодо переведення його на посаду начальника управління стратегічного розвитку, однак, у відповідь отримав лист, що він не відповідає кваліфікаційним вимогам до цієї посади. Окрім того, позивач зазначає, що відповідачем було порушено вимоги статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишенні на роботі, оскільки позивач єдиний годувальник багатодітної родини. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ №487/о від 08 травня 2020 року Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про звільнення ОСОБА_1 з роботи 08 травня 2020 року за скороченням штату працівників згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України та поновлено його на посаді інженера з пожежної безпеки та цивільного захисту першої категорії групи фахівців з окремих напрямів діяльності Регіонального структурного підрозділу Київського районного центру «Київцентраеро» Державного підприємства обслуговування повітряного руху України з 08 травня 2020 року. Стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 222 233,44 грн, моральну шкоду - 5 000 грн, судовий збір - 2 522,40 грн. На обґрунтування ухваленого рішення місцевим судом зазначено, зокрема, про те що за змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі №800/538/17 зроблено висновок, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади ( інша робота ), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду та існували на день звільнення. Також, суд першої інстанції зазначив, що із заяви позивача від 25 лютого 2020 року вбачається, що позивач просив відповідача прийняти його на роботу до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на вакантну посаду начальника сектору мобілізаційної роботи за переведенням з РСП «Київценртаеро» ( а.с.114 т.1 ). Згідно повідомлення Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 31 березня 2020 року, позивачу було відмовлено у задоволенні вищевказаної заяви, а його кандидатуру було знято з розгляду у зв`язку з порушенням вимог законодавства у сфері захисту інформації України під час роботи на посаді начальника сектору мобілізаційної роботи апарату управління ( а.с.115 т.1 ). Також, суд першої інстанції зазначив, що наказом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 12 лютого 2019 року №164/о позивачу оголошено догану за порушення вимог законодавства у сфері захисту інформації України ( а.с. 68 т.1 ). Проте, згідно ч. 1 ст. 151 КЗпП України, якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення. Суд першої інстанції, встановив, що в матеріалах цивільної справи відсутні докази того, що до позивача в період з 12 лютого 2019 року по 12 лютого 2020 року застосовувалися інші заходи дисциплінарного стягнення. На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що кандидатуру позивача під час розгляду його заяви на прийняття на вакантну посаду начальника сектору мобілізаційної роботи за переведенням з РСП «Київценртаеро» було знято відповідачем з розгляду безпідставно та з порушенням вимог трудового законодавства. З огляду на це, місцевий суд дійшов висновку про те, що з метою відновлення законності та порушеного права позивача на працю необхідно визнати незаконним та скасувати наказ Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 08.05.2020 року №487/0, поновити позивача на посаді інженера з пожежної безпеки та цивільного захисту першої категорії групи фахівців з окремих напрямів діяльності Регіонального структурного підрозділу Київського районного центру «Київцентраеро» Державного підприємства обслуговування повітряного руху України з 08 травня 2020 року та стягнути моральну шкоду в розмірі 5 000 грн і судові витрати в зазначеній сумі. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Державне підприємство обслуговування повітряного руху України подало апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, та неврахування правових висновків Верховного Суду при його ухваленні. При цьому, апелянт просить скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 березня 2021 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі ( а.с. 71-79 т. 3 ). У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просить залишити апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 березня 2021 року - без змін, висновки якого не спростовано в установленому законом порядку належними та допустимими доказами ( а.с. 116-120 т. 3 ). Суд, з`ясувавши обставини справи і перевіривши їх доказами у межах доводів апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу, вважає за необхідне апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України залишити без задоволення, керуючись наступним. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, відповідно до змісту трудової книжки серії НОМЕР_1 на ім`я позивача ( а.с.40-45 т.1 ), вбачається, що позивач 17 квітня 2012 року прийнятий на роботу в Державне підприємство обслуговування повітряного руху України на посаду інженера відділу з мобілізаційної роботи та організації цивільного захисту ( наказ № 165/о від 17.04.2021 ). Відповідно до наказу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 12 лютого 2019 року № 164/о «Про оголошення догани», ОСОБА_1 , начальнику сектору мобілізаційної роботи Украероруху, за порушення вимог законодавства у сфері захисту інформації України, на підставі ст. 147 КЗпП України, 12 лютого 2019 року оголошено догану ( а.с. 68 т. 1 ). З 19 квітня 2019 року позивач працював в Регіональному структурному підрозділі Київського районного центру «Київцентраеро» Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на посаді інженера з пожежної безпеки та цивільного захисту першої категорії групи фахівців з окремих напрямків діяльності. Згідно наказу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 26 грудня 2019 року № 1120 «Про введення в дію оновленої організаційної структури та штатного розпису керівного складу Украероруху», з 26 грудня 2019 року введено в дію оновлену структуру Державного підприємства обслуговування повітряного руху України ( а.с. 126-128, 211-213 т. 2 ). Згідно наказу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 08 січня 2020 року№12 «Про введення в дію оновленої організаційної структури РСП «Київцентраеро», з 03 лютого 2020 року введено в дію оновлену організаційну структуру регіонального структурного підрозділу «Київцентраеро» ( а.с.70-71 т.1, 114-115 т. 2 ). Згідно наказу Державного підприємства обслуговування повітряного руху Українивід 18 лютого 2020 року №64/о «Про персональне попередження працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва та праці», з 12 травня 2020 року із складу структурних підрозділів РСП «Київцентраеро», виключаються ряд посад в різних структурних підрозділах, у зв`язку з цим, доручено відділу кадрів підготувати та вручити персональне попередження про вивільнення працівників, у зв`язку із скороченням посад, в тому числі ОСОБА_1 , інженеру з пожежної безпеки та цивільного захисту 1 категорії ( а.с. 81-89 т. 1, 129-137 т. 2 ). 24 лютого 2020 року ОСОБА_1 було вручено попередження про скорочення 12 травня 2020 року посади інженера з пожежної безпеки та цивільного захисту 1 категорії групи фахівців з окремих напрямів діяльності ( а.с. 91 т.1 ). Разом із попередженням про скорочення посади, ОСОБА_1 було вручено перелік вакантних посад по Державному підприємстві обслуговування повітряного руху України ( а.с. 92-113, 117-132 т. 1 ). 25 лютого 2020 року позивач подав заяву відповідачу про переведення його на роботу до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на вакантну посаду начальника сектору мобілізаційної роботи за переведенням з РСП «Київцентраеро» ( а.с. 114 т. 1 ). 31 березня 2020 року, відповідач листом № 1-23.2/2757/20, повідомив позивача, що його заяву від 25 лютого 2020 року щодо працевлаштування на посаді начальника сектору мобілізаційної роботи розглянуто, на цю посаду претендують ще три кандидати. Після попереднього обговорення цих заяв, комісія зняла кандидатуру позивача з розгляду на зайняття вищевказаної посади у зв`язку з порушенням ним вимог законодавства у сфері захисту інформації України під час роботи позивача на посаді начальника сектору мобілізаційної роботи апарату управління Украероруху ( а.с. 115 т. 1, а.с. 142 т. 2 ). 13 квітня 2020 року позивач подав заяву відповідачу про переведення його на роботу до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на посаду начальника управління стратегічного розвитку за переведенням з РСП «Київцентраеро ( а.с. 133 т. 1 ). Відповідач листом повідомив позивача, що його заяву щодо переведення на вакантну посаду начальника управління стратегічного розвитку розглянуто, враховуючи невідповідність позивача кваліфікаційним вимогам, позивач не може бути переведений на цю посаду ( а.с. 134 т. 1 ). В подальшому, наказом в.о. директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 08 травня 2020 року №487/о, позивача було звільнено з роботи 08 травня 2020 року у зв`язку із скороченням штату працівників, на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України ( а.с. 146 т. 1 ). Не погодившись із звільненням з роботи, 09 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з названим позовом, який задоволений рішенням місцевого суду від 09 березня 2021 року, із внесеними змінами від 11 березня 2021 року, та ос порений відповідачем ( а.с. 1-19 т.1, а.с 60-64, 69-70, 71-79 т. 3 ). При вирішенні зазначеного спору між сторонами суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати наступне правове обґрунтування свого рішення. Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема ,скорочення чисельності або штату працівників. Згідно ч. 2 ст. 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі №800/538/17 зроблено висновок про те, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади ( інша робота ), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. На підставі наведеного та на переконання апеляційного суду, місцевий суд правомірно дійшов висновку про те, що кандидатуру позивача під час розгляду його заяви від 25 лютого 2020 року про переведення на вакантну посаду начальника сектору мобілізаційної роботи було знято відповідачем з розгляду безпідставно та з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки догана була оголошена позивачу 12 лютого 2019 року, докази того, що позивач протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення був підданий новому дисциплінарному стягненню відсутні. А тому, на підставі ч. 1 ст. 151 КЗпП України, позивач станом на 12 лютого 2020 року, та на момент подання ним зазначеної заяви відповідачу 25 лютого 2020 року вважався таким, що не мав дисциплінарного стягнення. Таким чином, роботодавець, у даному випадку та на переконання апеляційного суду, не виконав свого зобов`язання запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, як того вимагає Верховний Суд у своїй постанові від 18 вересня 2018 року. Окрім цього, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити і те, що про незаконність наказу свідчить і та обставина, що позивач звільнений з роботи 08 травня 2020 року, тоді як він попереджався про звільнення 12 травня 2020 року. За таких обставин, оскаржуване судове рішення повністю ґрунтується на матеріалах справи та нормах законодавства, в т.ч. положеннях ст.ст. 40, 151, 235, 237-1 КЗпП України. Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість судового рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні, зокрема, ст.ст. 22, 40, 43, 49-2 КЗпП України, ч. 1 ст. 1167 ЦК України, ч. 3 ст. 12, ч. 1, 2, 4 ст. 77, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, а також п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в спорах про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди», на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи у суді другої інстанції та спростовуються зазначеними по справі доказами. Посилання апелянта на те, що з письмовим попередженням позивача було ознайомлено під його власноручний підпис без жодних зауважень з його боку на цьому письмовому попередженні, відповідач виконав всі вимоги, передбачені ст.ст. 40, 49-2 КЗпП України при звільненні позивача, комісія зняла кандидатуру позивача з розгляду на зайняття ним посади начальника сектору мобілізаційної роботи у зв`язку з порушенням законодавства у сфері захисту інформації України, а підтвердженням факту порушення законодавства у сфері захисту інформації України з боку позивача є наказ про проведення службового розслідування, акт службового розслідування та наказ від 12.02.2019 року № 164/о про оголошення догани ОСОБА_1 , у переліках вакантних посад, які пропонувалися позивачу, окрім начальника сектору мобілізаційної роботи та начальника управління стратегічного розвитку, були інші посади, які відповідали освіті і досвіду роботи позивача, при переводі до Украероруху, мають бути застосовані умови переводу до Украероруху, які вказані в Процедурі відбору персоналу при переведенні та прийнятті на роботу, затвердженій наказом Украероруху від 26.06.2020 № 641, яка є діючою на підприємстві, позивач не звертався з заявою про прийняття його на посаду інженера з пожежної безпеки та цивільного захисту 1 категорії групи фахівців з окремих напрямів діяльності РСП «Київцентраеро» Украероруху, позивач звільнений з роботи у зв`язку з відсутністю його волевиявлення на залишенні на роботі в РСП «Київцентраеро» Украероруху, позивачем не доведено наявність завданої йому моральної шкоди, на підставі викладеного та на переконання апеляційного суду, не спростовують висновки місцевого суду про обґрунтованість заявлених вимог, а відтак - не є належною правовою підставою для задоволення апеляційних вимог. Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого апеляційним судом не встановлено. А тому, викладені у апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, судове рішення, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України. При цьому, апеляційний суд також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року ). Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 77-82, 263, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України залишити без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух), Регіонального структурного підрозділу Київського районного центру «Київцентраеро» Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Первинна профспілка «Авіація України», про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий А.С. Сержанюк Судді: Д.Р. Гаращенко Г.І. Мостова