Постанова Черкаський апеляційний суд № 706/1443/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1276/21Головуючий по 1 інстанції Справа №706/1443/20 Категорія: 304090000 Олійник М. Ф. Доповідач в апеляційній інстанції Вініченко Б. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії: суддів Вініченка Б.Б., Бондаренка С.І., Новікова О.М. за участю секретаря Чуйко А.В. розглянувши у письмовому провадженні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційній скарзі ОСОБА_2 на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 19 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, - в с т а н о в и в: У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, в обґрунтування якого вказує, що 26.02.2018 р. ним під письмову розписку було надано позику в сумі 50000 грн ОСОБА_1 , з його слів на купівлю автомобіля. Боржник постійно відтерміновував повернення боргу із запевненням про сплату 2% в місяць, як вказано в розписці. Оскільки йому стало відомо, що дружина ОСОБА_1 хворіє, то він намагався отримати борг навіть без відсотків. Але строк давності спливає, тому він змушений звертатись до суду про стягнення боргу за угодою позики та відсотків за прострочення повернення боргу. ОСОБА_1 отримав позику під розписку 26.02.2018 р. в сумі 50000 грн. та зобов`язувався сплачувати 2% в місяць - 1000 грн. /50000 х 2:100/. Також зобов`язувався повернути борг з відсотками до 01.01.2019 р. з сплатою відсотків кожного місяця. Борг з відсотками становить 84000 грн./34 міс. х 1000+50000/. На підставі викладеного ОСОБА_2 просив суд стягнути на свою користь з відповідача 84 000 грн згідно укладеної умови з врахуванням процентів за договором позики. Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 19 квітня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики в розмірі 60133, 32 грн, в тому числі: 50 000 грн тіло позики; 10133,32 грн проценти за користування позикою. У задоволенні решти вимог позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 601,93 грн. Судове рішення мотивовано тим, що наявність в даному випадку боргової розписки в позивача ОСОБА_2 свідчить про те, що боргове зобов`язання відповідачем не виконане. Оскільки відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконав свої зобов`язання за розпискою про позику грошових коштів, то з нього на користь позивача необхідно стягнути 50000 грн разом з відсотками розрахованими до 01.01.2019 року, тобто в межах дії строку позики. Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, з подальшими доповненнями в якій вказує, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, а тому просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом безпідставно не взято до уваги його відзив на позовну заяву, в якій ставилось питання про виклик свідків. Судом безпідставно не зупинено провадження у справі у зв`язку із розслідування кримінального провадження по факту шахрайських дій ОСОБА_2 . Також вказує, що зі змісту спірної розписки не вбачається факту отримання ним коштів від позивача. Крім того, відповідач повернув кошти за вказаною розпискою разом із відсотками, однак ОСОБА_2 відмовився повернути оригінал розписки, пославшись на її відсутність, натомість надав лише її копію. Зазначає, що всі записи з приводу повернення боргу вела його померла дружина ОСОБА_3 у записній книжці, а тому просить долучити її до матеріалів справи як письмовий доказ. Також, на думку ОСОБА_1 , суддя повинен був заявити собі самовідвід, оскільки ОСОБА_2 тривалий час подає позови до даного суду та скарги на суддів, а тому суддя, щоб уникнути подачі скарг позивачем розглянув справу у спрощеному позовному провадженні. Заявив клопотання про приєднання до справи записної книжки із записами про повернення боргу та призначити судову почеркознавчу експертизу, а також допитати свідків. Апеляційну скаргу на судове рішення також подав ОСОБА_2 , в якій вказував, що судом порушено норми процесуального права, а тому просив рішення суду змінити в частині стягнення відсотків за користування позикою сумі 34 000 грн, судового збору в сумі 868,80 грн та судові витрати в сумі 922,80 грн та постановити нове рішення, яким стягнути на його користь з ОСОБА_1 борг та проценти за неповернення боргу у сумі 84 000 грн, судовий збір у сумі 868,80 грн та судові витрати в сумі 922, 80 грн. В мотивування апеляційної скарги вказує, що судом необґрунтовано стягнуто відсотки лише до 01.01.2019 року, хоча в рішенні міститься посилання на те, що згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання повинен сплатити борг з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення згідно умови договору. Також вказує, що поніс судові витрати, які полягали у проїзді до суду, втраті робочого особистого часу при поданні позову та заяв по справі. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вказував на те, що відповідач в апеляційній скарзі визнає, що позовну заяву ним отримано 28.01.2021 року, але на судові засідання ОСОБА_1 не являвся, тому він просив розглянути справи в заочному порядку. Крім того звернуто увагу, що відповідачем у поданій апеляційній скарзі зазначено про те, що боргова розписка є підтвердженням укладення договору позики. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 ОСОБА_1 вказує, що в підтвердження того, що він повернув кошти та відсотки за розпискою 2018 року він додає до відзиву розписку, яку він написав ОСОБА_2 і в якій є відмітки про виплату йому процентів та позичених коштів в 2017 році, але це копія, а оригінал позивач так і не повернув. Ця розписка підтверджує факт необґрунтованих вимог до нього, щодо повернення боргу та відсотків, аналогічна розписка у нього і за 2018 рік. Зазначає, що завжди повертав кошти, які позичав у ОСОБА_2 . Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У доповненні до апеляційної скарги ОСОБА_1 заявлено клопотання про виклик свідків та витребування від Уманського відділу поліції Інформаційну довідку про хід кримінального провадження №12021255360000233 від 19.03.2021 року. Колегія суддів вважає подане клопотання таким, що задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не наведено виняткових обставин, які унеможливлювали виклик свідків у суд першої інстанції або витребування зазначених матеріалів кримінального провадження. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги доходить наступних висновків. Відповідно ст. 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду відповідає даним вимогам закону. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 26.02.2018 р. отримав в борг у позивача ОСОБА_2 гроші в сумі 50000 грн. зі строком повернення до 01.01.2019 р., що стверджується розпискою відповідача ОСОБА_1 і що останнім не заперечується. Розмір одержання процентів встановлений розпискою -2 % в місяць. Строк позики також встановлений розпискою - до 01.01.2019 р. Дата складення розписки та отримання позики - 26.02.2018 р. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (стаття 1046 ЦК України). На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей (частина друга стаття 1047 ЦК України). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що: «за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки». Відповідно до частин 1, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 1, 2 ст. 77 ЦПК України). Відповідно до частин 1, 2 статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з вимогами статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно з положеннями статті 545 ЦК України свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано. На підставі вказаних обставин, суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову і стягнення з відповідача суми позики. Так, у абзаці 2 частини першої статті 218 ЦК України визначено, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Доводи ОСОБА_4 про повернення позики разом з відсотками, що можуть підтвердити показання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , яких він хотів залучити до участі у справі як свідків, але у зв`язку з упередженістю суду не мав можливості цього зробити, не впливають на правильність висновків суду. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором, а також повернення таких коштів. Хоча відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні стверджував, що кошти за розпискою ним повернуті повністю, сплачені як тіло позики, так і відсотки за користування позикою, однак доказів на підтвердження цих обставин ним не надано. Крім того, слід окремо звернути увагу, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що всі записи щодо повернення боргу вела його покійна дружина ОСОБА_3 у своєму записнику, який знову ж таки не був долучений до справи, у зв`язку з тим, що судом першої інстанції проведено упереджено розгляд справи. Тому просив провести посмертну судову почеркознавчу експертизу для з`ясування, чи виконані записи в записній книжці з повернення боргу ОСОБА_2 померлою ОСОБА_3 , зокрема записи «віддали 20 тис 0.11.2018 віддали 60 тис. грн. + % 5,700 26.08.2019 віддала 5 000 грн». Колегія суддів відхиляє вказані доводи відповідача як докази повернення боргу, оскільки вони жодним чином не підтверджують факту повернення боргу, не є належними та достовірними доказами у справі. Отже, ОСОБА_1 зобов`язання щодо повернення грошових коштів за вказаною розпискою не виконав. Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 в частині того, що судом безпідставно не стягнуто відсотки у сумі 34000 грн, а також судові витрати пов`язані з оплатою судового збору та витрати на проїзд до суду та втрата робочого особистого часу, то колегія суддів враховує наступне. В матеріалах справи містяться заяви ОСОБА_2 про збільшення позовних вимог від 11.02.2021 року, 12.03.2021 року, 05.04.2021 року, які судом першої інстанції відхилено, з чим погоджується і колегія суддів. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Як видно із матеріалів справи ухвалою від 22 березня 2021 року закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до розгляду по суті. Тобто подання ОСОБА_2 заяви про збільшення позовних вимог від 05.04.2021 року відбулося поза межами строку визначеного законом. У відповідності до частини 5 статті 49 ЦПК України у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої та частинами третьою і четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи, у разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у рішенні суду. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що він направляв ОСОБА_1 заяви про збільшення позовних вимог, про що ним додано до матеріалів справи підтвердження відправлення листів за трекінг відправленнями 203200091180 та 2003200091180, однак у матеріалах справи міститься лише ксерокопія конверту з трекінг відправленням 2003200091180 (а.с. 26), без опису вкладення, а тому з нього неможливо встановити, що саме було направлено позивачем на адресу відповідача, як і визначити дату такого направлення. При перевірці даного коду на сайті ПАТ «Укрпошта» встановлено, що дані про відправлення за вказаним номером на даний час відсутні, тому що не зареєстровані в системі. Отже, доказів направлення зазначених заяв ОСОБА_1 позивач суду не надав, а тому суд першої інстанції вірно не прийняв їх до розгляду. Щодо суті заявлених вимог позивача ОСОБА_2 , то колегія суддів враховує наступне. Судом першої інстанції встановлено, що за користування позиченими коштами ОСОБА_1 зобов`язався сплатити 2 % в місяць, а строк дії спірного договору визначено до 01.01.2019 р. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказане відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12. Водночас позивачем нараховано відсотки за користування позикою, у визначеному у розписці розмірі, до звернення до суду із даним позовом, а тому судом правильно зроблено розрахунок відсотків до 01.01.2019 року в межах строку дії наданої позики. В позовній заяві ОСОБА_2 , вказуючи на статтю 625 ЦК України, фактично просив суд стягнути відсотки передбачені в розписці, тобто помилково тлумачить спірну норму права. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що ним не заявлено вимог щодо захисту його прав та інтересів в порядку частини 2 статті 625 ЦК України. Аргументи скаржників щодо порушень судом норм процесуального права при розгляді справи по суті, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки відкладення розгляду справи відбувалося за письмовим заявами сторони відповідача, які були підтверджені відповідними довідками. Щодо тверджень відповідача в частині того, що ним не було заявлено клопотань про проведення експертизи, допиту свідків, у зв`язку з упередженістю суду, колегія суддів також відхиляє та звертає увагу на наступне. У строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову (п.1 ч. 1 статті 191 ЦПК України). Відповідачем жодних клопотань у строки передбачені ЦПК України про виклик свідків, призначення експертизи до суду подано не було, та не ставилось питання про їх подальше заявлення у поданому до суду відзиві. Хоча фактично з моменту відкриття провадження у справі (13.01.2021 року) та винесення ухвали про закінчення підготовчого провадження (22.03.2021 року) пройшло понад два місяці. Доводи ОСОБА_1 в частині неправомірної відмови суду у зупиненні провадження у справі у зв`язку із відкриттям кримінального провадження за його заявою про вчинення ОСОБА_2 кримінального злочину передбаченого ч. 1 статті 190 КК України, колегія суддів відхиляє, оскільки судом дотримано положень частини 3 статті 210 ЦПК України, якою передбачені вичерпні випадки зупинення провадження у справі на стадії судового розгляду, та пункт 6 частини 1 статті 251 ЦПК України до таких не відноситься. Щодо необхідності у даній справі, на думку ОСОБА_1 , судом заявити собі самовідвід, оскільки ОСОБА_2 подає скарги на суддів Христинівського районного суду Черкаської області, а тому з метою запобігти подачі ним відповідних скарг, суд відносно даного скаржника є упередженим, то колегія суддів зауважує, що підстави для відводу (самовідводу) судді визначені статтею 36 ЦПК України, і до таких підстав, зокрема віднесено інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Однак, наявність позовів, скарг ОСОБА_2 у даному суді не може свідчити про необ`єктивність або упередженість суду, як і подача ним скарг на самих суддів даного суду. Крім того, в разі сумніву в неупередженості суду, відповідач мав право, у строки визначені законом, подати заяву про відвід судді, однак вказаного не зробив. Щодо витрат пов`язаних з розглядом справи у суді, які на думку позивача, повинні йому бути відшкодовані, то колегія суддів вважає їх недоведеним, оскільки позивачем не надано квитанцій, чеків та інших платіжних документів на підтвердження їх понесення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому суд дійшов висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 19 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді