Постанова 4873 № 910/19462/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "28" липня 2021 р. Справа№ 910/19462/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Доманської М.Л. суддів: Станіка С.Р. Гарник Л.Л. за участю секретаря судового засідання Кудько О.О. та представників учасників провадження у даній справі відповідно до протоколу судового засіданні від 28.07.2021, розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Будконтракт" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 у справі №910/19462/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Будконтракт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "КАНТІЄРО"; Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "Ю-БЕЙС" про визнання договору недійсним ВСТАНОВИВ: У грудні 2020 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідачів про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги до боржника (позивача) від 06.05.2020 №1, що укладений між відповідачами на підставі ст.ст. 203-215, 236 ЦК України. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 у справі №910/19462/20, передано справу № 910/19462/20 за підсудністю до Господарського суду Київської області для розгляду в межах справи №911/3185/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Будконтракт". Вищевказана ухвала мотивована тим, що судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Київської області від 09.12.2020 відкрито провадження у справі №911/3185/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Будконтракт". Посилаючись на ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства суд зазначив, що за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси, в тому числі майна, яке безпідставно вибуло з права власності банкрута, для забезпечення повного або часткового задоволення вимог кредиторів та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ТОВ "Підприємство "Будконтракт" звернулось безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Будконтракт" розглядати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 у справі №910/19462/20 скасувати та направити справу для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва. Апеляційна скарга мотивована порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що даний судовий спір є немайновим, а стосується оспорення договору, за результатами даного спору Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Будконтракт" не отримає майнових благ, та не буде зобов`язане передати будь-які майнові блага іншим учасникам процесу, тому даний судовий спір точно не є майновим спором, стороною в якому виступає ТОВ «Підприємство Будконтракт». ТОВ "Підприємство "Будконтракт" не є стороною а ні договору про відступлення прав вимоги від 06.05.2020, а ні Договору про відступлення прав вимоги від 22.04.2020 року, тобто дані договори не укладались ТОВ "Підприємство "Будконтракт", цідоговори укладались без його участі. Відповідно до вимог ст. 516 ЦК України договір про відступлення прав вимоги укладається без згоди боржника, тому скаржник вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що даний спір стосується визнання недійсним договору, укладеного боржником ТОВ "Підприємство "Будконтракт", оскільки він стосується договору, укладеного виключно Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ю-БЕЙС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кантієро». З урахуванням цього, скаржник зазначив, що даний спір не має розглядатись виключно в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство «Будконтракт». 27.07.2021 до Північного апеляційного господарського суду від "Підприємство «Будконтракт» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з тим, що адвокат Хоменко Я.І. не може прибути у судове засідання у зв`язку з ознаками гострого респіраторного захворювання. У судове засіданні 28.07.2021 представники учасників справи не з`явились. Учасники провадження про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином направленням на адреси місцезнаходження учасників справи копій відповідної ухвали суду. Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов`язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Частиною 11 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. В той же час за положеннями статті 129 Конституції України та статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України). Наведена правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №924/369/19. Судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дняпісля їх виготовлення і підписання. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості ознайомитись з відповідною ухвалаю Північного апеляційного господарського суду, дізнавшись про дату, місце та час судового засідання у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). З огляду на викладене, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні вищевказаного клопотання про відкладення розгляду справи за його необгрунтованості, та вважає за можливе здійснювати розгляд скарги без участі певних представників учасників справи, що не з`явилися у судове засідання, так як вони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги, про скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, з огляду на наступне. Як було встановлено судом першої інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Будконтракт" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "КАНТІЄРО", Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "Ю-БЕЙС" про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги до боржника (позивача) від 06.05.2020 №1. Отже, враховуючи предмет заявлених вимог, зміст правовідносин, що склались між сторонами спору та доводи апеляційної скарги, спірним є питання щодо розгляду заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Будконтракт" вимог про визнання недійсним договору про відступлення права виключно у межах справи про банкрутство боржника, який не є стороною даного договору. Відповідно до частини 1 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Положеннями пункту 8 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником. Справи, передбачені пунктами 8 та 9 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (частина 9 статті 30 Господарського процесуального кодексу України). Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ. 21.10.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 21.10.2019 №2597-VIII. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень, з дня введення в дію цього Кодексу визнано такими, що втратили чинність: Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 31, ст. 440 із наступними змінами); Постанову Верховної Ради України "Про введення в дію Закону України " Про банкрутство" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 31, ст. 441). Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 28, ст. 940; 2015 р., № 43, ст. 386) втрачає чинність через один рік з дня введення в дію цього Кодексу. Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Згідно з частиною 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. Стаття 45 Господарського процесуального кодексу України визначає, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Відповідно до частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Тобто законодавець визначив, що, крім іншого, в межах справи про банкрутства розглядаються спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених саме боржником. Вирішуючи питання про необхідність розгляду даного спору, стороною якого є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, суд апеляційної інстанції виходив не тільки з того, чи підлягають позовні вимоги вартісній оцінці з урахуванням положень статті 163 ГПК України, а також надав оцінку змісту заявлених вимог та порушеного права або інтересу, на захист якого такий позов подано. Положеннями частин першої, другої статті 131 КУзПБ передбачено, що майно боржника, що підлягає реалізації у процедурі погашення боргів боржника, складає ліквідаційну масу. До складу ліквідаційної маси включається все майно боржника, що перебуває у його власності, а також те, що буде отримано боржником у власність після визнання його банкрутом і до завершення процедури погашення боргів боржника, крім майна, визначеного частинами шостою та сьомою цієї статті та статтею 132 цього Кодексу. Розглядаючи спір у справі № 752/4361/15, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.10.2019 надавала оцінку заявленим вимогам у контексті їх вартісної оцінки та впливу на формування ліквідаційної маси банкрута за наслідками вирішення цих вимог, а відтак, і необхідності розгляду відповідного спору в межах справи про банкрутство. Якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, такий спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу. Предметом розгляду у цій справі є вимоги Позивача (ТОВ "Підприємство "Будконтракт") про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги до боржника (позивача) від 06.05.2020 №1, що укладений між відповідачами. Тобто, характер правовідносин між учасниками справи є немайновим, такий спір є немайновим у розумінні положень КУзПБ. Отже, наслідком задоволення вимоги, заявленої у даній справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, не буде зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника. Таким чином, таку справу можливо розглядати в окремому позовному провадженні, не в межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, як вже зазначалось, цей спір є немайновим у розумінні положень цього Кодексу. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що заявлені у цій справі позивачем - банкрутом вимоги мають розглядатися виключно у межах справи про його банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ. З предмету позову вбачається, що спірний договір укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "КАНТІЄРО" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "Ю-БЕЙС". Позивач- Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Будконтракт"- не є стороною спірного правочину. В даному випадку відсутні підстави стверджувати, що на вказані позовні вимоги поширюються положення п.8 ст.20 ГПК України, щодо належності спорів з майновими вимогами до боржника, у тому числі спорів про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів) , укладених боржником, до юрисдикції господарських судів. Така правова позиція щодо неможливості розгляду аналогічних спорів в межах справи про банкрутство викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 752/4361/15 від 12.06.2019 у справі №289/233/18, в постанові Верховного Суду від 09.06.2020 №910/3704/13. В даному випадку місцевим господарським судом безпідставно передано справу №910/19462/20 за підсудністю до господарського суду Київської області для розгляду даної справи в межах справи №911/3185/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Будконтракт". Позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Будконтракт" містить вимоги немайнового характеру про визнання недійсним правочину, укладеного між третіми особами, в якому боржник не є стороною. Таким чином, доводи скаржника знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Так, згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006), фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але і дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Отже, процедура розгляду справи судами повинна відповідати вимогам статті 6 Конвенції та положенням законодавства України та має бути збалансована з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (див. рішення у справі "Волчлі проти Франції", заява № 35787/03, п. 29, від 26.07.2007), у справі "ТОВ "ФРІДА" проти України", заява N 24003/07, п.33, 08.12.2016). Згідно зі статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду за результатами перегляду справи в апеляційному порядку, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції від 26.04.2021 у даній справі - скасувати, направивши справу до господарського суду міста Києва. Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства, ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 277, 282, 283, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Будконтракт" - задовольнити. Ухвалу господарського суду міста Києва від 26.04.2021 у справі №910/19462/20 - скасувати. Справу №910/19462/20 направити до господарського суду міста Києва. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строк оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду, передбачений ст.ст. 288-291 ГПК України. Повний текст виготовлено 28.07.2021. Головуючий суддя М.Л. Доманська Судді С.Р. Станік Л.Л. Гарник