Постанова 4873 № 910/8526/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "22" липня 2021 р. Справа№ 910/8526/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Гаврилюка О.М. суддів: Ткаченка Б.О. Суліма В.В. за участю секретаря судового засідання: Нікітенко А.В. за участю представників сторін згідно із протоколом судового засідання розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 (повний текст рішення складено 22.12.2020) у справі № 910/8526/20 (суддя Пукшин Л.Г.) за первісним позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" до Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Шевченківська районна в місті Києві державну адміністрацію 2) Київська міська рада про стягнення 59 293,73 грн та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" про визнання договорів недійсними та стягнення збитків ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни про стягнення 59 293,73 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач всупереч умовам договору № 389/1 та №390/1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 22.06.2015 не сплачував в період з листопада 2019 року по червень 2020 року орендні платежі за користування нежитловими приміщеннями, що стало наслідком виникнення у останнього заборгованості перед позивачем у розмірі 59 293,73 грн, з яких: 34 309,62 грн - основний борг за договором № 389/1, пеня у розмірі 91,18 грн, 3% річних у розмірі 547,00 грн., а також 23 901,41 грн - основний борг за договором № 390/1, пеня у розмірі 63,52 грн та 3% річних у розмірі 381,00 грн. 14.08.2020 до канцелярії суду надійшла зустрічна позовна заява Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни, у якій остання просить суд: визнати договір № 389/1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 22 червня 2015 року, недійсним в частині застосування Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, яке затверджене рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250, яке на момент підписання договору вже втратило чинність а саме, визнати недійсним п. 3.1 договору; визнати частково недійсним договір № 390/1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 22.06.2015, недійсним в частині застосування Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, яке затверджене рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250, яке на момент підписання договору вже втратило чинність, а саме, визнати недійсним п. 3.1 договору; стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача, ФОП Каралоп М.А, подвійний розмір завданих збитків у сумі 305 697,84 грн, з яких: за договором № 389/1 від 22.06.2015 - 139 202,18 грн; за договором № 390/1 від 22.06.2015 - 166 495,66 грн. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 у справі № 910/8526/20 позовні вимоги за первісним позовом задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" заборгованість по орендній платі за договорами № 389/1 та № 390/1 від 22.06.2015 у розмірі 58 206,23 грн, пеню у загальному розмірі 154,70 грн, 3% річних у загальному розмірі 928,00 грн та судовий збір у розмірі 2 101,83 грн. В іншій частині первісних позовних вимог відмовлено, в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено повністю. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись із прийнятим рішенням місцевого господарського суду, Фізична особа-підприємець Каралоп Марина Анатоліївна звернулась до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження винести постанову про скасування рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 у справі № 910/8526/20 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" до Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни про стягнення 59 293,73 грн відмовити повністю, зустрічний позов Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" задовольнити, визнати договір № 389/1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 22.06.2015, недійсним в частині застосування Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, яке затверджене рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250, яке на момент підписання договору вже втратило чинність, а саме визнати недійсним п.3.1 за користування об`єктом оренди Орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі п.22 Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затверджене рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250, яка на дату підписання Договору за перший місяць оренди (без ПДВ) становить 226,58 грн за 1 кв.м орендованої площі, що в цілому складає 4 599,63 грн; розрахунок орендної плати до договору № 389/1 від 22.06.2015 за нежиле приміщення на 10.06.2015, яке знаходиться за адресою: вул. В.Василевської, 14, літ. В, орендар - Фізична особа-підприємець Каралоп Марина Анатоліївна; розрахунок орендної плати до договору № 389/1 від 22.06.2015 за нежиле приміщення на 15.07.2015, яке знаходиться за адресою: вул.. В.Василевської, 14, літ. В, орендар - Фізична особа-підприємець Каралоп Марина Анатоліївна; визнати частково недійсним договір № 390/1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 22.06.2015, недійсним в частині застосування Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, яке затверджене рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250, яке на момент підписання договору вже втратило чинність, а саме, визнати недійсним: п. 3.1 за користування об`єктом оренди Орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі п.22 Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затверджене рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250, яка на дату підписання Договору за перший місяць оренди (без ПДВ) становить 227,22 грн за 1 кв.м орендованої площі, що вцілому складає 3 248,19 грн; розрахунок орендної плати до договору № 390/1 від 22.06.2015 за нежиле приміщення на 10.06.2015, яке знаходиться за адресою: пр.-т Перемоги, 88/2, літ. В, орендар - Фізична особа-підприємець Каралоп Марина Анатоліївна; розрахунок орендної плати до договору № 390/1 від 22.06.2015 за нежиле приміщення на 15.07.2015, яке знаходиться за адресою: пр-т Перемоги, 88/2, літ. В, орендар - Фізична особа-підприємець Каралоп Марина Анатоліївна, стягнути з відповідача на користь позивача, Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни, подвійний розмір завданих збитків у сумі 414 135,82 грн, з яких за договором № 389/1 від 22.06.2015 - 205 223,76 грн, за договором № 390/1 від 22.06.2015 - 208 912,06 грн. Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами. На думку скаржника, судом неправильно застосовано норми матеріального права, а висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, оскільки: - суд першої інстанції наполягає на тому, що відповідачем за зустрічним позовом було правильно застосовано нормативний акт, який був чинний на період підписання договору та посилається на рішення Конституційного Суду України, зазначаючи, що згідно із ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Указана норма означає, що нормативно-правові акти поширюють свою дія тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності, у зв`язку із чим це слід розуміти так, що чинність починається з моменту набрання цим актом сили і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вини настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 у справі № 1-зп/1997 про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України); - судом не було зроблено посилання на жодну законодавчу норму, або на правову позицію Верховного Суду, яке б дозволяло частково застосовувати рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 у справі № 1-зп/1997 про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України). Скаржник вказує на те, що договір оренди є чинним на сьогоднішній день, тобто позивач за зустрічним позовом має право вимагати перерахування сплачених коштів, якщо вважає, що вони були виплачені у більшому обсязі, тобто, оскільки орендні правовідносини є тривалими та передбачають в даному випадку оплату орендної плати за кожен місяць використання нежитлового приміщення, то у випадку прийняття такого рішення, яким змінювалась орендні ставки в бік зменшення, орендна плата повинна бути зменшена. Скаржник зазначає про те, що позивач за зустрічним позовом не ставив питання про розірвання договорів, намагаючись шляхом досудового врегулювання, внести зміни до договорів, оскільки за умовами договорів оренди від 22.06.2015 (п. 5.12) розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики розрахунку та порядку використання орендної плати за користування майном територіальної громади міста Києва, відповідних цін і тарифів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги Відповідно до витягу із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/8526/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Зубець Л.П., Коротун О.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 відмовлено у задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни про зменшення судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 у справі № 910/8526/20. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 у справі № 910/8526/20 залишено без руху. Запропоновано Фізичній особі-підприємцю Каралоп Марині Анатоліївні усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху надати до Північного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги у справі № 910/8526/20 у розмірі 16 624,06 грн. Роз`яснено Фізичній особі-підприємцю Каралоп Марині Анатоліївні, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається скаржнику. Скаржником протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунено недоліки та подано до суду апеляційної інстанції докази, що підтверджують сплату судового збору, шляхом подання відповідної заяви. Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду у зв`язку із перебуванням судді Коротун О.М, на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Відповідно до витягу із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/8526/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Зубець Л.П. 01.03.2021 від скаржника через відділ канцелярії суду надійшло клопотання про винесення ухвали про зупинення виконання судового рішення та зняття арешту з коштів боржника у справі № 910/8526/20 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку. Відповідно до ч. 5 ст. 262 ГПК України якщо апеляційна скарга подана з пропуском визначеного цим Кодексом строку, суд у випадку поновлення строку на апеляційне оскарження зупиняє дію оскаржуваного рішення в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 поновлено Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 у справі № 910/8526/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 у справі № 910/8526/20. Призначено справу № 910/8526/20 до розгляду у судовому засіданні 29.04.2021. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 у справі № 910/8526/20 на час апеляційного провадження. Судове засідання 29.04.2021 не відбулося, у зв`язку із перебуванням головуючого судді Гаврилюка О.М. з 15.04.2021 на лікарняному. Після виходу головуючого судді Гаврилюка О.М. з лікарняного, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про призначення справи № 910/8526/20 до розгляду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 продовжено строк розгляду апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 у справі № 910/8526/20, призначено розгляд апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 у справі № 910/8526/20 у судовому засіданні 10.06.2021. Розпорядженнями Північного апеляційного господарського суду у зв`язку із перебуванням судді Зубець Л.П., з 07.06.2021 по 21.06.2021, яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/8526/20 передано на розгляд колегії у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Сулім В.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2021 прийнято справу № 910/8526/20 за апеляційною скаргою Каралоп Марини Анатоліївни на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Сулім В.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2021 відкладено розгляд справи № 910/8526/20 за апеляційною скаргою Каралоп Марини Анатоліївни на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 на 22.07.2021. Згідно з приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною. Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012). Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин. З метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/8526/20 розглядалась протягом розумного строку. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу позивач за первісним позовом заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 у справі № 910/8526/20 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення. Позиції учасників справи Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні 22.07.2021 заперечив проти доводів апеляційної скарги, з підстав, викладених, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу, просив рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 у справі № 910/8526/20. Представник відповідача за первісним позовом у судовому засіданні 22.07.2021 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 у справі № 910/8526/20 скасувати. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 22.06.2015 між Шевченківською районною в місті Києві державну адміністрацію (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Каралоп Мариною Анатоліївною (орендар), а також Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (Балансоутримувач) за погодженням постійної комісії Київради з питань власності, протокол від 17.03.2015 № 29, на підставі розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 04.06.2015 № 304 було укладено: - Договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 389/1 (далі - договір № 389/1), відповідно до якого орендарю було надано в орендне користування нежитлове приміщення (господарська споруда) загальною площею 20.3кв.м в будинку № 14 літ. В на вул. В. Василевської у м. Києві; - Договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 390/1 (далі - договір № 390/1), відповідно до якого орендарю було надано в орендне користування нежитлове приміщення (господарська споруда) загальною площею 14.3кв.м в будинку № 88/2, літ В на проспекті Перемоги у м. Києві. Згідно з підпунктом 3.5. пункту 3 вищевказаних договорів встановлено, що орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства, за яким закріплене майно на праві господарського відання чи оперативного управління (балансоутримувача), а саме на рахунок Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва". Відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 договору № 390/1 було встановлено, що за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі п.22 Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.08.2011 №34/6250, яка на дату підписання Договору оренди становила за перший місяць оренди (без ПДВ) 227 грн. 22 коп. за 1 кв.м орендної площі, що в цілому складає 3249,19 грн (три тисячі двісті сорок дев`ять гривень 19 копійок). Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікований у поточному місяці (пп.3.2 п.3). Відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 договору № 389/1 було встановлено, що за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі п. 22 Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.08.2011 №34/6250. яка на дату підписання Договору оренди становила за перший місяць оренди (без ПДВ) 226 грн. 58 коп. за 1 кв.м орендної площі, що в цілому складає 4599,63 грн (чотири тисячі п`ятсот дев`яносто дев`ять гривень 63 копійки). Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікований у поточному місяці (пп.3.2 п.3). Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики розрахунку та порядку використання орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, відповідних цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України (пп. 3.3. п. 3. договорів). Відповідно до п. 3.6 договорів орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця. Останнім днем сплати орендної плати є підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об`єкта оренди орендодавцеві (п. 3.5. договорів). Згідно з п. 9.1. договорів встановлено, що договори діють з 22.06.2015 по 20.06.2018. Усі зміни та доповнення до цих договорів оформляються в письмовій формі і вступають в силу з моменту підписання їх Сторонами (п. 9.2.договорів). Відповідно до п. 9.7. договорів передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору. 18.12.2019 відповідач за первісним позовом звернувся до орендодавця з листом, у якому повідомляв про тимчасове зупинення орендних платежів за користування нежитловими приміщеннями відповідно до договорів № 390/1 та № 389/1 та про необхідність погодження на певний період розміру орендної ставки, що не перевищує 5% для уникнення боргу по орендній платі. Листом № 6615/3 від 26.12.2019 орендодавець попередив відповідача, що одностороння відмова від зобов`язань не допускається, оскільки такі дії є грубим порушення умов договору. Позивач за первісним позовом, звертаючись з позовом до суду, зазначає, що відповідач за первісним позовом всупереч надісланому попередженню, порушив умови договорів оренди від 22.06.2015 в частині сплати орендних платежів за користування нежитловими приміщеннями, що стало наслідком виникнення у останнього заборгованості перед орендодавцем за договором № 389/1 від 22.06.2015 у розмірі 34 309,62 грн та за договором № 390/1 від 22.06.2015 у розмірі 23 901,41 грн. Разом з тим, відповідач за первісним позовом, звернувся із зустрічною позовною заявою до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва", у якій, з урахуванням заяви про уточнення, просив визнати недійсними договори № 389/1 та № 390/1 в частині застосування Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, яке затверджене рішенням Київської міської ради від 22.09.2011р. № 34/6250, яке на момент підписання договору вже втратило чинність а саме, визнати недійсним п. 3.1 договору, та стягнути з відповідача подвійний розмір завданих збитків у розмірі 414 135,82 грн. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав. Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Частина 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч. 1 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Дана норма кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Статтею 762 Цивільного кодексу України та ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі. Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства, за яким закріплене майно на праві господарського відання чи оперативного управління (балансоутримувача), а саме на рахунок Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва", що є уповноваженою особою щодо управління майном переданим за договорами оренди. Згідно розрахунку орендної плати до договорів № 389/1 та № 390/1 за користування нежилими приміщеннями, станом на 10.06.2015, орендна ставка була визначена згідно з таблицею 2 п. 22 (для нерухомого майна) Методики розрахунку орендної плати за користування за користування майном територіальної громади м. Києва, яке передається в оренду, у розмірі 15%. Так, як вбачається із матеріалів справи, відповідно до розрахунку орендної плати до договорів № 389/1 та № 390/1 за користування нежилим приміщення, станом на 15.07.2015, орендна плата за договорами нараховувалась з 15.07.2015 до 14.07.2016 у розмірі 50% від орендної плати, розрахованої згідно з умовами укладених договорів оренди та згідно п. 11 Положення про оренду майна територіальної громади м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280 про тимчасове зниження орендних ставок на 50%. З матеріалів справи також вбачається, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (з наступними змінами і доповненнями) було встановлено карантин на усій території України з 12.03.2020 до 22.06.2020, це спричинило тимчасові зміни в частині нарахуванні орендної плати. Враховуючи введені обмежувальні заходи щодо запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 та з метою зменшення фінансового навантаження на орендарів майна територіальної громади міста Києва, Київська міська рада винесла Рішення від 26.03.2020 № 903/9073 "Про деякі питання нарахування орендної плати за користування майном територіальної громади міста Києва, плати за право тимчасового користування місцями, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламних засобів". Так, пунктом 2 Рішення визначено, що тимчасово, на строк з моменту набрання чинності Постановою КМУ від 11.03.2020 № 211 та до 31.07.2020, у випадку неможливості використання об`єкта оренди у зв`язку з введенням обмежувальних заходів, передбачених Постановою, про що орендар має повідомити орендодавцю та підприємству-балансоутримувачу (за наявності), встановити орендну плату за оренду майна територіальної громади міста Києва у розмірі 1 (одна) гривня незалежно від розміру орендної плати, визначеної у договорах оренди. Письмове повідомлення про неможливість використання об`єкта оренди направляється орендарем орендодавцю та підприємству-балансоутримувачу (за наявності) протягом 10 робочих днів з дати набрання чинності цим рішенням. Оскільки відповідач за первісним позовом належним чином звернувся до позивача з проханням звільнити його від сплати орендної плати відповідно до вищевказаних вимог законодавства, то на період встановленого карантину останньому нараховувалась орендна плата у відповідності до п. 2 Рішення, а саме, у розмірі 1,00 грн. Отже, за розрахунком позивача за первісним позовом, станом на момент звернення з позовом до суду, за ФОП Каралоп Марині Анатоліївні обліковувалась заборгованість з листопада 2019 року по орендній платі за договором №389/1 від 22.06.2015 у розмірі 34 309,62 грн та за договором №390/1 від 22.06.2015 у розмірі 23 904,41 грн, яка залишена останньою без оплати. Із Актів звірки взаєморозрахунків сторін за період з 22.06.2015 по 30.06.2020, що були підписані уповноваженими представниками сторін, вбачається, що станом на 30.06.2020 за розрахунками Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" заборгованість орендаря за договором №389/1 складає 34 307,22 грн, за договором № 390/1 - 23 899,01 грн. В частині відображених розрахунків ФОП Каралоп М.А. заборгованість за договором №389/1 складає 32 588,78 грн, за договором № 390/1 - 18 773,70 грн. Враховуючи викладене, матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача за первісним позовом, що не спростовано належними та допустимими доказами, в розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України, зі сплати орендних платежів на загальну суму у розмірі 58 206,23 грн, а саме: за договором № 389/1 - 34 307,22 грн; за договором № 390/1 - 23 899,01 грн, у зв`язку із чим, первісні позовні вимоги в цій частині є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Частиною 1 ст. 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється з згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань"). Відповідно до п. 6.2 договорів за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню у розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожен день прострочення, але не більше, встановленого законодавством України. Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено виконання відповідачем за первісним позовом грошового зобов`язання перед позивачем за первісним позовом із порушенням умов договорів, перевіривши розрахунок сум пені, 3% річних та інфляційних втрат за допомогою програми "Калькулятор.Ліга:Закон", доданий до позовної заяви, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що розмір пені та 3% річних є більшим, ніж заявлено позивачем, однак, приймаючи до уваги, що суду не надано право виходити за межі позовних вимог, то стягненню з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом підлягають суми пені та 3% річних у розмірі 154,70 грн та 928,00 грн, відповідно. З огляду на вказане вище, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 58 206,23 грн заборгованості зі сплати орендної плати за договорами № 389/1 та № 390/1 від 22.06.2015, пені у загальному розмірі 154,70 грн та 3% річних у загальному розмірі 928,00 грн, є такими, що підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню. Щодо зустрічного позову Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним. Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 Цивільного кодексу України). Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину. В обґрунтування зустрічного позову зазначено про те, що відповідачем було умисно введено позивача за зустрічним позовом в оману, застосувавши в договорах положення, яке втратило чинність на момент укладення договорів, та не врахувавши зміни щодо розміру орендної плати, а саме її зменшення на 50% в певний період, у зв`язку з чим позивач за зустрічним позовом просить суд визнати недійсними договори № 389/1 та № 390/1 в частині застосування Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, яке затверджене рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250, а саме п. 3.1 договору, та стягнути з відповідача подвійний розмір збитків за договорами на загальну суму 414 135,82 грн. За змістом статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Зі змісту спірного пункту 3.1 договору № 390/1 від 22.06.2015 вбачається, що за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі п. 22 Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.08.2011 №34/6250, яка на дату підписання Договору оренди становила за перший місяць оренди (без ПДВ) 227 грн. 22 коп. за 1 кв.м орендної площі, що в цілому складає 3 249,19 грн (три тисячі двісті сорок дев`ять гривень 19 копійок). Зі змісту спірного пункту 3.1 договору № 389/1 від 22.06.2015 вбачається, що за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі п. 22 Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.08.2011 №34/6250, яка на дату підписання Договору оренди становила за перший місяць оренди (без ПДВ) 226 грн. 58 коп. за 1 кв.м орендної площі, що в цілому складає 4599,63 грн (чотири тисячі п`ятсот дев`яносто дев`ять гривень 63 копійки). Судом встановлено, що вищевказане рішення Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва" втратило чинність на підставі рішення Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва". При цьому, відповідно до пунктів 15 та 16 рішення Київської міської ради від 21.04 2015 № 415/1280 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва" останнє набуло чинності з дня його офіційного оприлюднення у газеті Київської міської ради "Хрещатик" - 08.07.2015, випуск № 96(4692). Згідно зі ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Указана норма означає, що нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності, у зв`язку із чим це слід розуміти так, що чинність починається з моменту набрання цим актом сили і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року у справі № 1-зп/1997 про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України). Отже, з вищенаведеного вбачається, що до спірних договорів оренди, укладених 22.06.2015, було правомірно застосовано Положення про оренду, затверджене рішенням № 34/6250, яке було чинним на той час, оскільки рішення Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва" ще не набуло чинності. При цьому, розглядаючи первісні позовні вимоги, судом було встановлено, що після набрання чинності нового Положення, Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" було здійснено перерахунок орендної плати до договорів № 389/1 та № 390/1 від 22.06.2015 у відповідності до вищевказаного Положення, затвердженого рішенням Київської міської ради від 21.04 2015 № 415/1280. Суд також зазначає, що у таблиці 2 пункту 22 додатка 3 Положення про оренду, затвердженого рішенням № 34/6250, встановлено орендні ставки залежно від цільового використання нерухомого майна, серед яких було відсутнє використання для збору та сортування вторинної сировини. Проте було зазначено, що за інше використання нерухомого майна ставка становить 15% (позиція 30 таблиці). Положенням про оренду, затвердженим рішенням № 415/1280, яке набуло чинності вже після укладення спірних договорів оренди, було встановлено ставку 5% для суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність зі збору та сортування вторинної сировини та склопосуду (позиція 21 таблиці 2 додатку 3). В подальшому рішенням Київської міської ради від 08.02.2018 № 21/4085 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва" встановлено орендну ставку у розмірі 25% для розміщення суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність зі збору та сортування вторинної сировини на відстані менше ніж 200,0 м від житлових будинків. Як вбачається із матеріалів справи, зазначене вище рішення до договірних відносин з позивачем за зустрічним позовом не застосовувалось, перегляд орендної плати не здійснювався, додаткових угод до договорів з іншою орендною ставкою, а саме 25%, не укладалось. Відповідно до статті 632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Згідно з пунктом 3.3. типового договору оренди (додаток 11 до Положення про оренду, затвердженого рішенням № 34/6250) розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики розрахунку та порядку використання орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, відповідних цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України. Також із матеріалів справи вбачається, що протягом дії договорів №389/1 та № 390/1 від 22.06.2015 ні Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація, ні відповідач за зустрічним позовом не отримували жодних розпорядчих документів від власника нежитлового приміщення - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради про внесення змін до Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, а після отримання рішення Київської міського ради про відмову у зменшенні розміру орендної ставки, позивачем за зустрічним позовом не вчинялось жодних дій щодо його оскарження, звернень про надання роз`яснень щодо підстав вищевказаної відмовити, а також звернень про розірвання договорів оренди. Таким чином, правові підстави щодо визнання договорів № 389/1 та № 390/1 від 22.06.2015 недійсними в частині п. 3.1. договорів, відсутні, у зв`язку із чим зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають. Вимога позивача за зустрічним позовом про стягнення з відповідача за зустрічним позовом подвійного розміру завданих збитків у сумі 305 697,84 грн, з яких: за договором № 389/1 від 22.06.2015 - 139 202,18 грн; за договором № 390/1 від 22.06.2015 - 166 495,66 грн також не підлягає задоволенню, оскільки є похідною від основної вимоги, у задоволенні якої судом відмовлено. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2021 у справі № 910/8526/20, законним та таким, що підлягає залишенню без змін. Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є такими, що спростовуються наявними матеріалами справи та відхиляються апеляційним господарським судом, як необґрунтовані та такі, що не відповідають нормам процесуального законодавства. Також колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає про те, що посилання скаржника на ч. 1 ст. 58 Конституції України є безпідставним, оскільки поняття "відповідальність особи" та "обов`язок зі сплати орендної плати" є різними за правовою природою. З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому зазначає, що оскаржуване рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації"). Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно із ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було, натомість, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції. Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято відповідно до вимог матеріального та процесуального права, підстав його зміни або скасування не вбачається. Таким чином, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 у справі № 910/8526/20 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 у справі № 910/8526/20 слід залишити без змін. З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника, в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Каралоп Марини Анатоліївни на рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 у справі № 910/8526/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 справі № 910/8526/20 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Каралоп Марину Анатоліївну.

4. Справу № 910/8526/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Текст постанови складено та підписано 29.07.2021. Головуючий суддя О.М. Гаврилюк Судді Б.О. Ткаченко В.В. Сулім