Постанова 4855 № 759/3677/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 759/3677/21 Суддя першої інстанції: Горбенко Н.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Степанюка А.Г., суддів - Губської Л.В., Епель О.В., при секретарі - Закревській І.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної аудиторської служби України на проголошене о 14 годині 19 хвилин рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 квітня 2021 року, дата складання повного тексту якого не зазначена, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної аудиторської служби України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, - В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2021 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до Державної аудиторської служби України (далі - Відповідач, Держаудитслужба) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 06.01.2021 року №20/01/2021ПН про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 164-2 КпАП України. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 29.04.2021 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що хоча окремі недоліки протоколу про адміністративне правопорушення не можуть бути підставою для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, однак за відсутності доказів повідомлення Позивача про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, а також ненаведення у постанові опису обставин та суті вчиненого правопорушення є підставою для визнання її протиправною та скасування. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що незабезпечення проведення інвентаризації активів керівником Університету державної фіскальної служби України свідчить про вчинення ним дій, спрямованих на перешкоджання виконанню працівниками Держаудитслужби службових обов`язків. Підкреслює, що Позивача було запрошено для складання та підписання протоколу, який було складено за його відсутності у зв`язку з неявкою. Наголошує, що про розгляд справи про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 було повідомлено належним чином. Після усунення визначених в ухвалі від 14.07.2021 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 28.07.2021 року. У поясненнях на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що, по-перше, протокол про адміністративне правопорушення був складений не уповноваженою на те особою та з поза межами встановленого ч. 2 ст. 254 КпАП України строку за відсутності доказів неможливості його складання безпосередньо за місцем вчинення правопорушення у день його виявлення, по-друге, ні протокол про адміністративне правопорушення, ні повідомлення про розгляд справи про адміністративне правопорушення на адресу Позивача не надходили, по-третє, в оскаржуваній постанові відсутні посилання на частину та статтю КпАП України, винним у порушенні якої визнано ОСОБА_1 . У судовому засіданні представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю з викладених у ній підстав, додатково зазначивши, що порушення процедури прийняття спірної постанови не може безумовно свідчити про відсутність складу правопорушення. Позивач, який належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не прибув. Щодо заявленого клопотання ОСОБА_1 про перенесення розгляду справи у зв`язку з відсутністю Позивача та його представника у м. Києві та в Україні, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 268 КАС України учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. З огляду на викладене та повідомлення Позивача про розгляд справи у визначений ст. 268 КАС України порядок і спосіб, а також зважаючи на скорочений строк апеляційного розгляду цієї категорії адміністративних справ та висловлення ОСОБА_1 своєї позиції щодо апеляційної скарги Держаудитслужби, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника Відповідача, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, у ході проведення ревізії фінансово-господарської діяльності Університету державної фіскальної служби України (далі - Університет) працівниками Держаудитслужби 17.12.2020 року складено акт про перешкоджання в проведенні ревізії (а.с. 38-41). У вказаному акті зафіксовано, що Університетом видано наказ від 25.11.2020 року №1611 «Про проведення інвентаризації» (із змінами від 02.12.2020 року №1641, від 07.12.2020 року №1659, від 07.12.2020 року №1660) щодо проведення суцільної інвентаризації основних засобів, об`єктів незавершеного капітального будівництва, готівки, банків, документів суворої звітності та інших матеріальних цінностей. Фактично інвентаризація Університету у м. Ірпені проводилася 02.12.2020 року щодо наявних коштів, грошових документів, бланків документів суворої звітності. Також 03.12.2020 року та 08.12.2020 року інвентаризація проводилася на центральному складі Університету за адресою: м. Ірпінь, вул. Північна, 48, яка не звершена, її результати не оформлені. При цьому, як зафіксовано в акті, за указаною адресою, а також за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 не було можливим провести інвентаризацію незавершеного будівництва через ненадання відповідних документів. З 09.12.2020 року інвентаризація була зупинена взагалі з причин відсутності голови та членів інвентаризаційної комісії в Університеті у повному складі. Указане, за висновками ревізорів, свідчить про перешкоджання виконанню працівниками органу державного фінансового контролю своїх службових обов`язків. Держаудитслужбою 28.12.2020 року на робочу адресу ректора Університету ОСОБА_1 направлено лист від 23.12.2020 року №002000-16/9321-2020 із запрошенням для складання та підписання протоколу (а.с. 51-53, 55, 58). У зв`язку з неявкою Позивача для складання та підписання протоколу Відповідачем 28.12.2020 року складено акт №64, в якому зафіксовану указані обставини (а.с. 36-37). Крім того, у цей же день заступником директора департаменту - начальником відділу контролю органів влади, місцевого самоврядування та сфери послуг Департаменту контролю за місцевими бюджетами Державної аудиторської служби України ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне порушення №20/72/2020пр, в якому зафіксовано факт порушення ОСОБА_1 законодавства з фінансових питань в частині перешкоджання працівникам органу державного фінансового контролю у проведенні ревізії, а саме - ректором Університету ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_3 не забезпечено проведення інвентаризації активів Університету, про що складено акт про перешкоджання у проведенні ревізії від 17.12.2020 року. Викладене є порушенням п. п. 15, 16 Порядку проведення інспектування державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 року №550, ч. 2 ст. 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», за що ч. 1 ст. 164-2 КпАП України передбачена відповідальність (а.с. 34-35). Указаний протокол було направлено засобами поштового зв`язку 30.12.2020 року листом від 29.12.2020 року №002000-16/9655-2020 (а.с. 34-35, 62). Крім того, Держаудитслужбою було 06.01.2021 року направлено на робочу адресу ОСОБА_1 лист від 04.01.2021 року №002000-16/52-2021 із повідомленням про розгляд справи про адміністративне правопорушення, який має відбутися 06.01.2021 року о 14:00 у приміщенні Державної аудиторської служби України за адресою: м. Київ, вул. Сагайдачного, 4 (а.с. 54, 61). Указане поштове відправлення отримано адресатом 13.01.2021 року (а.с. 56). За наслідками розгляду справи про адміністративне правопорушення 06.01.2021 року заступником Голови Держаудитслужби Вашекою Г.В. було прийнято постанову № 20/01/2021ПН про накладення адміністративного стягнення (а.с. 4), якою ОСОБА_1 було визнано винним у порушенні законодавства з фінансових питань та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу у розмірі 262,50 грн. На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 7, 9, 164-2, 254, 251, 256, 268, 278-280, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП України), Порядку оформлення Держаудитслужбою та її міжрегіональними територіальними органами матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженого наказом Держаудитслужби України від 01.12.2016 року №168 (далі - Порядок №168), суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки матеріали справи не містять доказів отримання Позивача протоколу про адміністративне правопорушення та повідомлення про розгляд справи про адміністративне правопорушення, а також не містять відомостей про об`єктивну сторону правопорушення. З такими висновками суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке. Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. У статті 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством. Положеннями ч. 1 ст. 164-2 КпАП України передбачено, що перешкоджання працівникам органу державного фінансового контролю у проведенні ревізій та перевірок - тягне за собою накладення штрафу від восьми до п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Як було встановлено раніше, в якості підстав притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 1 ст. 164-2 КпАП України Держаудитслужбою визначено незабезпечення останнім проведення інвентаризації активів Університету. Указане порушення, як свідчить зміст постанови від 06.01.2021 року №20/01/2021ПН, зафіксоване в акті від 17.12.2020 року №б/н та протоколі від 28.12.2020 року №20/72/2020пр. Разом з тим, судова колегія звертає увагу, що згідно п. 3 наказу Університету від 25.11.2020 року №1611 термін проведення інвентаризації встановлено у період з 25.11.2020 року по 06.01.2021 року (а.с. 12). Відтак, висновок Держаудитслужби про те, що станом на 17.12.2020 року мало місце перешкоджання ректором Університету Пашком П.В. у проведенні ревізії є необґрунтованим. Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, постанова по справі про адміністративне правопорушення згідно ч. ч. 2, 6, 8 ст. 283 КпАП України повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі повинна містити вирішення питання про вилучені речі і документи, а також вказівку про порядок і строк її оскарження. Постанова колегіального органу приймається простою більшістю голосів членів колегіального органу, присутніх на засіданні. У свою чергу, в оскаржуваній постанові №20/01/2021ПН від 06.01.2021 року, а саме в описі обставин та суті адміністративного правопорушення не зазначена об`єктивна сторона правопорушення, не зазначено часу вчинення правопорушення, а також взагалі не наведено посилань саме на норму КпАП України, на підставі якої Позивача притягнуто до адміністративної відповідальності. Окремо судова колегія з приводу доводів Позивача про складання протоколу неуповноваженою на те особою та поза межами встановленого КпАП України строку зауважує, що згідно ч. ч. 1, 2 ст. 254 КпАП України про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Колегія суддів, з урахування приписів ст. 234-1 КпАП України та п. 1 розд. ІІ Порядку №168 погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що протокол від 28.12.2020 року №20/72/2020пр щодо ОСОБА_1 складено уповноважено на те особою - заступником директора департаменту - начальником відділу контролю органів влади, місцевого самоврядування та сфери послуг Департаменту контролю за місцевими бюджетами Державної аудиторської служби України Момотом О.Ю. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що пунктом 8 розділу ІІ Порядку №168 передбачено, що у разі неможливості складання протоколу за місцем вчинення адміністративного правопорушення протокол складається в органі державного фінансового контролю. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, запрошується у визначений час до органу державного фінансового контролю для складання та підписання протоколу. Запрошення надсилається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається під розписку. Згідно п. 9 розд. ІІ Порядку №168 у разі неявки особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у визначений у запрошенні час складається акт довільної форми, який засвідчує факт такої неявки. Акт підписується не менш як трьома посадовими особами органу державного фінансового контролю та реєструється у журналі реєстрації актів, що засвідчують факт неявки особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (додаток 9). Другий примірник протоколу надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом п`яти календарних днів з дня складення протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, у разі, якщо вона: відмовляється від отримання примірника протоколу під розписку; не з`являється для ознайомлення з протоколом у визначений у запрошенні час. У разі надіслання другого примірника протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, рекомендованим листом з повідомленням про вручення уповноважена посадова особа зазначає про це у першому примірнику протоколу із зазначенням реквізитів такого листа (п. 10 розд. ІІ Порядку №168). Як було встановлено вище, Держаудитслужбою 28.12.2020 року на робочу адресу ректора Університету ОСОБА_1. направлено лист від 23.12.2020 року №002000-16/9321-2020 із запрошенням для складання та підписання протоколу (а.с. 51-53, 55, 58). У зв`язку з неявкою Позивача для складання та підписання протоколу Відповідачем 28.12.2020 року складено акт №64, в якому зафіксовану указані обставини (а.с. 36-37). Тобто, лист від 23.12.2020 року №002000-16/9321-2020 із запрошенням для складання та підписання протоколу було направлено на адресу Позивача лише 28.12.2020 року, тобто у день складання акту про неявку особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, що свідчить про безпідставність твердження Апелянта про незабезпечення присутності ОСОБА_1 при складанні протоколу. Разом з тим, у розрізі наведеного доводи Позивача про те, що протокол від 28.12.2020 року №20/72/2020пр було складено Відповідачем з порушенням ч. 2 ст. 254 КпАП України, є необґрунтованими, оскільки станом 28.12.2020 року ОСОБА_1 не можна було вважати таким, якого було виявлено у розумінні зазначеної вище норми КпАП України. Поряд з іншим, колегія суддів звертає увагу, що згідно ч. 1 ст. 268 КпАП України особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1 - 279-4 цього Кодексу. Аналогічні за змістом норми викладені у п. 2 розд. ІІІ Порядку №168. Повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи (ч. 1 ст. 277-2 КпАП України). Статтею 278 КпАП України передбачено, що орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: чи належить до його компетенції розгляд даної справи; чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; чи витребувано необхідні додаткові матеріали; чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката. Судова колегія зауважує, що закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КпАП України містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи. Обов`язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа. Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду, зокрема, від 21.03.2019 року у справі №489/1004/17, від 30.01.2020 року у справі №308/12552/16-а та у справі №482/9/17, від 06.02.2020 року у справі №205/7145/16-а, від 31.03.2021 року у справі №676/752/17. Всупереч твердження Апелянта, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, що ОСОБА_1 був повідомлений Держаудитслужою в установлений ст. 277-2 КпАП України строк про розгляд справ про адміністративне правопорушення, що відбувся 06.01.2021 року. Адже, як було встановлено вище, лист від 04.01.2021 року №002000-16/52-2021 з повідомленням про розгляд справи про адміністративне правопорушення, який має відбутися 06.01.2021 року, направлено на робочу адресу ОСОБА_1 лише 06.01.2021 року (а.с. 54, 61). Викладене безумовно свідчить про те, що на час розгляду справи про адміністративне правопорушення Відповідач був обізнаний про те, що Позивач про відповідну подію повідомлений не був взагалі. Колегія суддів зауважує, що факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням встановленої процедури. Як наслідок, позивача позбавлено прав, передбачених Конституцією України та КпАП України, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі №522/20755/16-а, від 30.09.2019 у справі №591/2794/17, від 06.02.2020 року № 05/7145/16-а та від 21.05.2020 року у справі №286/4145/15-а. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що Позивача неправомірно та з порушенням процедури притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164-2 КпАП України, що, як вірно зазначив суд першої інстанції, свідчить про необхідність скасування спірного індивідуального акту із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення. Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип «належного урядування» не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Крім того, Європейський суд у справі «Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG» (1975, AC 591 at 638) вказав, що сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть. Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як зазначив Європейський суд у справі «Yvone van Duyn v. Home Office», принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія названого принципу пов`язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (п. 128), та «Беєлер проти Італії» (п. 119). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (п. 74 рішення ЄСПЛ у справі «Лелас проти Хорватії»). З урахуванням наведеного, а також зважаючи на те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення проведений за відсутності належних і допустимих доказів повідомлення особи про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваного індивідуального акту як такого, що прийнятий суб`єктом владних повноважень поза межами правового поля з порушенням процедури розгляду, на чому вірно наголосив суд першої інстанції. Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів із висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Державної аудиторської служби України - залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 квітня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України. Головуючий суддя А.Г. Степанюк Судді Л.В. Губська О.В. Епель Повний текст постанови складено « 28» липня 2021 року.