Постанова Полтавський апеляційний суд № 541/792/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 541/792/19 Номер провадження 22-ц/814/1804/21Головуючий у 1-й інстанції Городівський О. А. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І. Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М. при секретарі: Коротун І. В. переглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Акрітова Павла Костянтиновича на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17 травня 2021 року, ухвалене суддею Городівським О.А., повний текст рішення складено - 21 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Миргородської районної державної адміністрації Полтавської області, Миргородський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ в Полтавській області, про визнання батьківства та передачі неповнолітньої дитини батькові для постійного проживання, - В С Т А Н О В И В: 12 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання батьківства та передачі дитини батькові для постійного проживання. Позовна заява мотивована тим, що в період з січня 2009 року по серпень 2012 року перебував у фактичних шлюбних стосунках з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 . У свідоцтві про народження ОСОБА_4 відсутні відомості про позивача як про батька дитини, так як державна реєстрація проводилася у відповідності до ч.2 ст. 135 СК України. Вказує, що він є біологічним батьком дитини та має бажання і змогу піклуватися за дитиною. Позивач вказує, що проживає в Шевченківському районі м. Києва, має офіційну роботу, має у користуванні житло, яке забезпечить потреби дитини. Наразі вихованням дитини займається опікун ОСОБА_2 - відповідач по справі, яка є матір`ю позивача. Позивач просив суд визнати його батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зобов`язати опікуна ОСОБА_2 особисто передати позивачу дитину за адресою 04.050 АДРЕСА_1 . Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17 травня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання опікуна ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , передати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , для проживання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 768,40 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач ОСОБА_1 визнає батьківство стосовно дитини ОСОБА_4 , іншими учасниками в ході судового розгляду обставина батьківства не оспорювалася. Вирішуючи по суті вимогу позивача стосовно зобов`язання опікуна передати дитину за місцем проживання батька, суд виходив з того, що ОСОБА_4 тривалий час перебуває на обліку як дитина позбавлена батьківського піклування. Вказане, зумовило призначення дитині опікуна ОСОБА_2 , тобто, майже з народження ОСОБА_4 офіційно постійно проживає разом із опікуном (бабусею), яка займається вихованням дитини, створенням умов для всебічного розвитку дитини, матеріально забезпечує. Судом також враховано висновок органу опіки та піклування від 16.02.2021 року, в якому вказано на недоцільності передачі дитини на виховання ОСОБА_1 . Вказаний висновок обумовлено тим, що дитина бажає проживати разом з опікуном, окрім того, опікун свої обов`язки виконує у повному обсязі, в родині бабусі наразі панує атмосфера спокою, доброзичливості та створені всі необхідні умови для проживання, виховання та розвитку підопічної дитини. Наявність у батька фінансової можливості забезпечити базові потреби дитини не є визначальним при визначенні місця проживання дитини, так як його поведінка до подачі позову до суду могла б розцінюватись як підстава для позбавлення батьківських права. На переконання суду, зміна обстановки повсякденного життя дитини, визначення місця її проживання із батьком, у якого не встановлений контакт з дитиною, виступатиме для неї психотравмуючими чинниками, тому, виходячи з найвищих інтересів дитини, враховуючи встановлені фактичні обставини, суд не вбачає підстав для задоволення відповідної вимоги. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Акрітов П.К., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання опікуна передати дитину позивачу - скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що єдиним підґрунтям висновку органу опіки та піклування є те, що на момент його складання ОСОБА_5 не був визнаний біологічним батьком дитини, тому орган опіки та піклування вважав за недоцільне рекомендувати передавати дитину невстановленій у родинному зв`язку особі, тому вважає, що висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи. Вважає, що дитина на даний час не усвідомлює, які у неї бажання і яким чином її дії впливатимуть на її долю. Звертає увагу на позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 12.07.2017 року у справі №6-564цс17, згідно якої, покладаючи в основу судового рішення згоду дитини на проживання з одним із батьків, суд повинен проаналізувати чи не порушує така згода положень Конвенції про права дитини та навести судовому рішенні мотиви, з яких він дійшов висновку про необхідність взяти за основу саме думку дитини та надати їй перевагу по відношенню до інших доказів. Вважає, що саме тривале проживання ОСОБА_6 з опікуном, впливає на його думку. Предметом апеляційного перегляду є рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про передачу неповнолітньої дитини батькові для постійного проживання. В іншій частині рішення суду першої інстанції учасниками справи не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_4 , про що 12 вересня 2014 року складено відповідний акт за №2, що підтверджується копією свідоцтва про його народження (а.с. 62). Батьками у вказаному свідоцтві зазначені ОСОБА_7 та ОСОБА_3 . З повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження стосовно акту про народження ОСОБА_4 № 2 від 12.09.2014 року вбачається, що державна реєстрація народження дитини проведена в порядку ч.2 ст. 135 Сімейного кодексу України, а саме за рішенням органу опіки та піклування, а відомості про батьків вказані на підставі розпорядження голови Миргородської районної державної адміністрації Полтавської області від 14.05.2014 року (а.с. 163-164). З висновку орану опіки та піклування від 16.02.2021 вбачається, що ОСОБА_4 з 06.10.2014 року перебуває на обліку в службі у справах дітей Миргородської РДА як дитина позбавлена батьківського піклування (а.с. 168). У подальшому опікуном над малолітнім ОСОБА_4 призначено відповідача ОСОБА_2 , яка дитині є бабусею. Позивач ОСОБА_1 визнає батьківство стосовно дитини ОСОБА_4 . Іншими учасниками в ході судового розгляду обставина батьківства не оспорювалася. Таким чином, враховуючи встановленні обставини та сукупність доказів, що їх підтверджує, суд першої інстанції визнав, що позовна вимога ОСОБА_1 про визнання батьківства підлягає до задоволення. Вирішуючи по суті вимогу позивача стосовно зобов`язання опікуна передати дитину за місцем проживання батька, суд встановив, що ОСОБА_4 тривалий час перебуває на обліку як дитина позбавлена батьківського піклування. Вказане, зумовило призначення дитині опікуна ОСОБА_2 , тобто, майже з народження ОСОБА_4 офіційно постійно проживає разом із опікуном (бабусею), яка займається вихованням дитини, створенням умов для всебічного розвитку дитини, матеріально забезпечує. Окрім того, судом враховано висновок органу опіки та піклування від 16.02.2021 року, в якому вказано на недоцільності передачі дитини на виховання ОСОБА_1 . Вказаний висновок обумовлено тим, що дитина бажає проживати разом з опікуном, окрім того опікун свої обов`язки виконує в повному обсязі, а в родині наразі панує атмосфера спокою, доброзичливості та створені всі необхідні умови для проживання, виховання та розвитку підопічної дитини (а.с. 168). Суд першої інстанції також звернув увагу, що наявність у батька фінансової можливості забезпечити базові потреби дитини не є визначальним при визначенні місця проживання дитини, так як його поведінка до подачі позову до суду могла б розцінюватись як підстава для позбавлення батьківських права. На переконання суду, зміна обстановки повсякденного життя дитини, визначення місця її проживання із батьком, у якого не встановлений контакт з дитиною, виступатиме для неї психотравмуючими чинниками, тому, виходячи з найвищих інтересів дитини, враховуючи встановлені фактичні обставини, суд не встановив підстав для задоволення відповідної вимоги. Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Предметом даного спору є визнання батьківства та передача малолітньої дитини ОСОБА_4 від опікуна на постійне проживання батьку ОСОБА_1 . Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Відповідно до ч.4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76). Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку». З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про передачу малолітнього ОСОБА_4 на постійне місце проживання до батька. Згідно висновку органу опіки та піклування, розпорядженням голови Миргородської районної державної адміністрації від 06.10.2014 року № 178 «Про надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування та призначення опікуна над ОСОБА_4 », малолітньому жителю смт. Комишня Миргородського району Полтавської області ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування та призначено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , над ним опікуном. Дитину зареєстровано на підставі розпорядження голови Миргородської райдержадміністрації 14.05.2014 № 81 «Про реєстрацію знайденої дитини». На теперішній час ОСОБА_2 обов`язки опікуна виконує у повному обсязі, дитина доглянута, у родині панує атмосфера спокою, доброзичливості, створені всі умови проживання, виховання та розвитку підопічної дитини, мається необхідний одяг, повноцінне харчування. Таким чином, надавши належну оцінку усім обставинам справи, з врахуванням вказаного висновку органу опіки та піклування, суд першої інстанції, виходячи із найкращих інтересів дитини, встановивши, що ОСОБА_4 вже досить тривалий час проживає разом із опікуном - бабусею ОСОБА_2 , визнав, що вагомі підстави для зміни місця його проживання відсутні. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що батько дитини безсумнівно має право та обов`язок піклуватися про здоров`я, стан розвитку дитини, незалежно від того, з ким він буде проживати. У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а також встановлення можливості їх спілкування у майбутньому та проведення часу з сином, позивач не позбавлений права на звернення до суду з відповідним позовом у разі виникнення спору. Отже, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем та його представником норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. З підстав вище вказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Акрітова Павла Костянтиновича - залишити без задоволення. Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17 травня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її прийняття безпосередньо до суду касаційної інстанції, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 28 липня 2021 року. СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов