Постанова 4824 № 753/21220/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції Комаревцева Л.В. Єдиний унікальний номер справи № 753/21220/2020 Апеляційне провадження №22-ц/824/8025/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 липня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мережко М.В., суддів - Савченка С.І.,Верланова С.М. секретар - Тютюнник О.І. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 березня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Герасименко Наталія Миколаївна, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, - В с т а н о в и в : У грудні 2020 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» звернулося до суду із вказаним позовом. Позов мотивований тим, що 10 липня 2008 року між Закритим акціонерним товариством "Альфа-Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний Договір №700007927. За умовами договору позивач надавав ОСОБА_1 у користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошових коштів кредит у розмірі 22 565,59 доларів США зі сплатою 17.25% відсотків річних з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 11 липня 2015 року . Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 06 вересня 2016 року позовну заяву банку про стягнення заборгованості - задоволено частково, та вирішено солідарно стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором в розмірі 185 602,07 грн , з яких - 7 888,61 долар США заборгованість за кредитом ( за курсом НБУ на 11 червня 2015 року 166 870,37 грн) ,885,52 доларів США заборгованість по відсотках( за курсом НБУ 18 731 , 70 грн ) , 24 769,49 грн - пеня за користування кредитом , судовий збір Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва від 26 квітня 2017 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 вересня 2016 року залишено без змін. В подальшому, Постановою Верховного Суду від 28 березня 2019 року по справі № 753/12863/15-ц рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва по справі № 753/12863/15-ц - залишено в силі. Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Ляпіним Д.В., постановою від 26 жовтня 2020 року на підставі виконавчого листа № 753/12863/15-ц виданого Дарницьким районним судом міста Києва відкрито виконавче провадження №63404203. З інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №230306649, позивач дізнався, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. 13 листопада 2019 року посвідчено Договір дарування 1/2 частки трьохкімнатної квартири, загальною площею 69.1 кв.м. , житлова площа 49,9 кв.м. , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно договору ОСОБА_2 .. ОСОБА_1 подарували кожний по 1\4 частці квартири - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 по 1\4 частці квартири кожному. Враховуючи ,що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у родинних стосунках, знали про існування заборгованості за кредитним договором та наявність судових рішень про стягнення заборгованості, укладаючи договір цілком усвідомлювали ,що договір укладається з метою приховання майна від наступного звернення стягнення на майно в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Позивач зазначив, що даний правочин є фіктивним, оскільки основними ознаками фіктивного договору є введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину, або дійсних намірів учасників, свідомий намір невиконання зобов`язань договору, приховування справжніх намірів учасників правочину. При цьому зазначив, що боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї дружини (дитини) після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки укладає договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника . Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 369/11268/16-ц . У зв`язку з чим позивач вважає, що договір дарування має бути визнано недійсним. Позивач просить суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_2 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 13 листопада 2019 року. Від ОСОБА_1 16 січня 2021 року надійшов відзив на позов, в якому він просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Так, ОСОБА_1 зазначає, що позовна заява є необґрунтованою, її доводи недоведені, відтак у задоволенні позову слід відмовити. Після укладення спірного договору дарування дарувальники припинили фактично володіти та користуватися квартирою АДРЕСА_2 , а сама квартира була фактично передана у власність та користування третіх осіб. На думку ОСОБА_1 факт винесення рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором жодним чином не стосується факту укладення договору дарування, оскільки рішення суду винесено 06 вересня 2016 року, а договір дарування укладено більше, ніж через 3 роки, а саме 13 листопада 2019 року. Відповідач ОСОБА_1 зазначає, що 26 жовтня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Ляпіним Д.В. відкрито виконавче провадження ВП №63404203 не на підставі виконавчого листа №753/12863/15-ц виданого Дарницьким районним судом міста Києва, а на підставі виконавчого напису № 3994 від 24 вересня 2020 року , виданого приватним нотаріусом Личук Т.В. . Виконавче провадження №63404203 не стосується виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва про солідарне стягнення заборгованості, а стосується виконавчого напису №3994 від 24 вересня 2020 року про стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості за Кредитним договором у розмірі 412 862 грн. на користь позивача. Також ОСОБА_1 зазначає, що має у своєму розпорядженні інше майно та отримує дохід, а тому укладений договір дарування жодним чином не порушує права позивача. Договір не носить фіктивний характер, оскільки він не проживає у спірній квартирі, так як вже довгий час орендує інше житло, тобто договір виконаний . Крім того, в квартирі на даний час проживає та зареєстрована дитина, а визнання договору дарування недійсним порушить її права та законні інтереси. Ухвалою суду від 24 грудня 2020 року відкрито провадження по справі, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження в підготовче судове засідання з викликом сторін. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 03 березня 2021 року позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування 1/2 частки трьох кімнатної квартири загальною площею 69.1 кв.м, житлова площа 49,9 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , (серія та номер договору дарування 4020, виданий 13 листопада 2019 року , видавник: Герасименко Н.М.. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу) укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача Акціонерного товариства «Альфа Банк» понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1051 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача Акціонерного товариства «Альфа Банк» понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1051 грн. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В апеляційній скарзі зазначив, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для вирішення справи. Так, суд не взяв до уваги, що позивач не надав суду будь-яких належних і допустимих доказів, що договір є фіктивним, не виконаним та порушує майнові права позивача. Інші учасники справи апеляційні скарги не подавали . Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст.ст. 128-131 ЦПК України апелянт та його представник були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 17 червня 2021 року, 22 липня 2021 року. Заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від сторін не надходило. Від представника третьої особи надійшла заява про розгляд справи у їх відсутності . Представник апелянта ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , та третіх осіб - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 приймав участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції . Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 10 липня 2008 року між Закритим акціонерним товариством "Альфа-Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний Договір №700007927 . За умовами договору Позивач надавав ОСОБА_1 у користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 22 565, 59 доларів США зі сплатою 17.25% відсотків річних з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 11 липня 2015 року . ОСОБА_2 виступив поручителем по вказаному кредиту. Києва від 06 вересня 2016 року (справа №753/12863/15-ц) задоволено частково позов банку. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 185 602,07 грн , з яких - 7 888,61 долар США заборгованість за кредитом ( за курсом НБУ на 11 червня 2015 року 166 870,37 грн),885,52 доларів США заборгованість по відсотках(за курсом НБУ 18 731,70 грн), 24 769,49 грн - пеня за користування кредитом, судовий збір. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва від 26 квітня 2017 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 вересня 2016 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 28 березня 2019 року по справі № 753/12863/15-ц рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06.09.2016 та ухвалу Апеляційного суду м. Києва по справі № 753/12863/15-ц - залишено в силі. Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. 13 листопада 2019 року посвідчено Договір дарування 1/2 частки трьохкімнатної квартири, загальною площею 69.1 кв.м., житлова площа 49,9 кв.м. , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно договору ОСОБА_2 ОСОБА_1 , подарували кожний по 1\4 частці квартири - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 по 1\4 частці квартири кожному . Постановою від 26 жовтня 2020 року приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіним Д.В. , на підставі виконавчого листа №753/12863/15-ц виданого Дарницьким районним судом міста Києва відкрито виконавче провадження №63404203. Твердження відповідача ОСОБА_2 про наявність в нього іншого майна, на яке може бути звернено стягнення спростовується матеріалами справи. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяження встановлено, що відповідачі ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ) не мають іншого нерухомого майна. Крім того, у відзиві відповідача ОСОБА_2 також не було надано жодного доказу наявності іншого майна, так як і не надано доказів про отримання доходу. Відтак, відчуження частини квартири відповідачами порушує права позивача, оскільки це єдине майно на яке може бути звернуто стягнення. Відповідно до ст.202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. За змістом ч.5 ст.203 ЦК, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до змісту ст.234 ЦК фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають наперед, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням чч.1 та 5 ст.203 ЦК, що, за правилами ст.215 цього кодексу, є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст.234 ЦК. Згідно з ч.1 ст.717 ЦК за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Дарунком можуть бути рухомі речі, у тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (ч.1 ст.718 ЦК). Відповідно до ч.2 с.719 ЦК договір дарування нерухомої речі укладається в письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню. Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (ч.1 ст.722 ЦК). У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року ( справа № 405/1820/17) зазначено , що під час розгляду справи ВС ураховує правовий висновок Великої палати ВС, викладений у постанові від 03 липня 2019 у справі №369/11268/16-ц про те, що позивач управі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена в ст.234 ЦК, так і інша, наприклад, передбачена в ст.228 ЦК. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ст.3 ЦК) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із чч.2 та 3 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (у тому числі й дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора та спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК). Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК, ВС урахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. На переконання ВС, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника. Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) у законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема: у банкрутстві (ст.20 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.92 №2343-XII); при неплатоспроможності банків (ст.38 закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 №4452-VI); у виконавчому провадженні (ч.4 ст.9 закону «Про виконавче провадження» від 2.06.2016 №1404-VIII). Водночас, за висновками Верховного Суду , будь-який правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. Поручитель, який став солідарним боржником у зв`язку з невиконанням позичальником свого обов`язку в кредитному зобов`язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним в обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, в якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами. Верховний Суд урахував, що на момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна кредитне зобов`язання вважалося простроченим, його належне виконання не відбулося, а отже, виникло право вимоги до поручителя основного боржника у зв`язку з його неплатоспроможністю. Додатково Верховний Суд урахував, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 6.06.2016 у справі №910/9131/16 про банкрутство ТОВ «Креатив» порушено провадження, у справі розпочато ліквідаційну процедуру боржника. В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинне бути виконане належним чином, а тому кожний кредитор управі розраховувати, що всі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому всі боржники мають на меті добросовісно виконати всі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається про людське око, таким критеріям відповідати не може. Верховний Суд також урахував, що зазначення позивачем певної правової норми, наведеної в обґрунтуванні позову, не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися під час вирішення спору, оскільки підставою позову визнаються обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, у цьому випадку - укладення відповідачем договору з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника. Дана правова позиція може бути застосована при розгляді цієї справи , оскільки правовідносини у справах є подібними. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відчужуючи належні їм на праві власності частки у квартирі своїм родичам, були обізнані про наявність рішення Дарницького районного суду міста Києва по справі № 753/12863/15-ц від 07 вересня .2016 про стягнення з них заборгованості , яке судами апеляційної і касаційної інстанції було залишено в силі та таким чином, могли передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання рішення суду, що на час укладення договорів дарування, набрало законної сили. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. 1, ч. 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України. Посилання відповідачів на те, що позивач не скористався своїм правом та не відкрив виконавче провадження одразу після отримання рішення суду не береться до уваги, оскільки виконавчий лист може бути пред`явлений до виконання протягом трьох років. На час відчуження частки квартири строк для пред`явлення виконавчого листа не сплив. Правочин-це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тому дії особи, що вчинені без наміру створити будь-які юридичні наслідки, не призводять до правочинів. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому справжні їх цілі можуть бути протизаконними (наприклад, укладення громадянином договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від накладення на нього арешту і реалізації в рахунок виконання зобов`язань). Відповідачем ОСОБА_2 , третіми особами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суду не надано доказів, що під час укладення спірного договору їхня внутрішня воля відповідала зовнішньому її прояву, та що сторони договорів передбачали реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами. Доводи відповідача ОСОБА_1 , що оспорюваний правочин є дійсним, оскільки за наслідками його укладання відповідач змінив місце проживання суд вважає важливими, разом з тим не може їх врахувати, оскільки спірне майно вибуло з володіння відповідача після винесення судом рішення. Відповідачі у справі не довели суду, що їхні дії, як сторін договорів дарування, не направлені були на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно, як до близьких родичів, з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за рахунок відповідачів рішення суду про стягнення грошових коштів. Вказані висновки суду узгоджуються з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 03 липня 2019 року (справа № 369/11268/16-ц) в постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року (справа № 405/1820/17), в Постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року (справа № №372/3541/16-ц). Згідно вимог ст. ст. 76-78 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Інші доводи , які наведені представником відповідачів та третіх осіб в межах наданих доказів, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини. Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. З огляду на існування між сторонами відносин за кредитним договором, наявних судових рішень про стягнення заборгованості, які на час укладенні договору не були виконані, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Договір дарування про відчуження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 1/2 частки трьохкімнатної квартирі що знаходиться за адресок АДРЕСА_1 , (серія та номер договору даруванні 4020, виданий 13 листопада 2019 року, видавник: Герасименко Н.М.. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу) про визнання договору недійсними, як правочин, який укладений відповідачами з метою уникнення звернення стягнення кредитором на їх майно як боржників. Доводи апелянта з приводу того, що на даний час у правонаступника банку ТОВ «Фінансова компанія «Карточка плюс» до нього ніяких претензій не має, не спростовують висновків суду, з огляду на те, що банк (позивач у справі) відступив своє право вимоги 19 березня 2021 року, вже після прийняття судом першої інстанції рішення. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, відповідно до ст. 367 ЦПК України, колегія суддів вважає рішення законним та обґрунтованим, постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для скасування рішення відсутні. Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375,381 - 384 ЦПК України, суд,- П о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 березня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови виготовлено 27 липня 2021 року. Головуючий Судді