Постанова 4804 № 235/4727/19

Єдиний унікальний номер 235/4727/19 Номер провадження 22-ц/804/1862/21 Єдиний унікальний номер 235/4727/19 Головуючий у 1 інстанції Величко О.В. Номер провадження 22-ц/804/1862/21 Доповідач Агєєв О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2021 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів Папоян В.В., Мальованого Ю.М., за участю секретаря судового засідання Гладуха О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області цивільну справу №235/4727/19 за позовом Красноармійської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Покровської районної державної адміністрації, Головного Управління Держгеокадастру у Донецькій області до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельних ділянок від 10.09.2012 року та зобов`язання повернути земельні ділянки, з апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11 лютого 2021 року, ухваленого у складі судді Величко О.В., - ВСТАНОВИВ: У липні 2019 року в.о. керівника Красноармійської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Покровської районної державної адміністрації, Головного Управління Держгеокадастру у Донецькій області до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельних ділянок від 10.09.2012 року та зобов`язання повернути земельні ділянки. В обґрунтування позовних вимог вказав, що розпорядженням Красноармійської районної державної адміністрації №276 від 19.06.2012 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_1 в довгострокову оренду терміном на 49 років для сінокосіння та випасання худоби земельної ділянки загальною площею 30,8082 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Гришинської сільської ради Покровського району. На підставі вказаного розпорядження між Красноармійською РДА та ОСОБА_1 укладено договір оренди, зареєстрований у відділі Держкомзему у Красноармійському районі Донецької області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10.09.2012 року за № 142270004001905. Відповідно до умов договору в оренду передані земельні ділянки загальною площею 30,8082 га, у тому числі: ділянка № НОМЕР_1 - 12,40 га пасовищ (кадастровий номер 1423781100:02:000:1232); ділянка № НОМЕР_2 - 15,10 га пасовищ (кадастровий номер 1422781100:02:000:1233); ділянка № НОМЕР_3 - 3,8082 га пасовищ (кадастровий номер 1422781100:02:000:1234). Пунктом 5 Договору передбачено, що нормативно грошова оцінка земельних ділянок становить 143541,56 грн. Орендна плата згідно п. 9 Договору складає 1,2 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням коефіцієнту індексації земель, тобто 1722,50 грн. в рік. В подальшому додатковою угодою від 02.02.2015 року нормативно-грошова оцінка земель склала 179292,32 грн., орендна плата в рік 3% нормативної грошової оцінки, а саме 5378,77 грн. Згідно п. 15 Договору цільове призначення ділянок - для сінокосіння та випасання худоби. Пунктом 16 Договору визначено умови збереження стану об`єкта оренди: використання земельних ділянок за цільовим призначенням. Разом з тим ОСОБА_1 порушив умови договору та здійснив використання земель сільськогосподарського призначення (цільове призначення для сінокосіння та випасання худоби, вид угідь-пасовища) як ріллю, тобто не за цільовим призначенням з відступленням від проекту землеустрою земельної ділянки. Державним інспектором відділу контролю проведено перевірку використання земельних ділянок, та виявлено факт використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, про що було складено документи перевірки - акти, при цьому результати перевірок та документи реагування до суду не оскаржено та не скасовано. Відповідачем по справі ОСОБА_1 визнано результати перевірки, про що також свідчить сплата накладених адміністративних стягнень та відшкодування шкоди завданої нецільовим використанням земельної ділянки. Оскільки ОСОБА_1 не виконав вимоги ст.ст. 31, 33-37 ЗК України, систематично використовував земельні ділянки з порушенням умов договору та чинного законодавства, чим завдано шкоди, просить розірвати договір оренди земельних ділянок від 10.09.2012 року загальною площею 30,8082 га, у тому числі ділянки: №1 - 12,40 га пасовищ (кадастровий номер 1422781100:02:000:1232), №2 - 15,1000 га пасовищ (кадастровий номер 1422781100:02:000:1233), №3 - 3,9082 га пасовищ (кадастровий номер 1422781100:02:000:1234) укладений між Красноармійською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 ; зобов`язати ОСОБА_1 повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області вказані земельні ділянки (№№1422781100:02:000:1232; 1422781100:02:000:1233; 1422781100:02:000:1234 загальною площею 30,8082 та нормативною грошовою оцінкою 958473,91 грн.), стягнути з відповідача на користь прокуратури Донецької області судовий збір у розмірі 3842 грн. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11 лютого 2021 року позовні вимоги в.о. керівника Красноармійської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Покровської районної державної адміністрації, Головного Управління Держгеокадастру у Донецькій області до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельних ділянок від 10.09.2012 року та зобов`язання повернути земельні ділянки задоволено. Розірвано договір оренди земельних ділянок від 10.09.2012 року загальною площею 30,8082 га, укладений між Красноармійською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 . Зобов`язано ОСОБА_1 повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області земельні ділянки №№ 1422781100:02:000:1232, 1422781100:02:000:1233, 1422781100:02:000:1234 площею 30,8082 га загальною нормативною грошовою оцінкою 958473,91 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Донецької області судовий збір у розмірі 3842 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати повністю рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11 лютого 2021 року та закрити провадження у цивільній справі № 235/4727/19 на підставі п.п.3, 4 ч.1 ст.255 ЦПК України. Зазначає, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, належним чином не оцінив докази, надані відповідачем на підтвердження своєї позиції, обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, не були доведеними, при прийнятті рішення суд не застосував норми матеріального права, що регулюють вказані правовідносини. Посилаючись на Земельний Кодекс України, зазначає, що сіножаті та пасовища це земельні ділянки, які можуть бути розорані з метою їх докорінного поліпшення та які використовуються постійно під травяними кормовими культурами для сінокосіння та випасу худоби. Отже, діюче законодавство не визначає вичерпного переліку сільськогосподарських культу, які можуть вирощуватись за землях, призначених для сінокосіння та випасання худоби. А для визначення постійного функціонального призначення земель та розмежування ріллі від сінокосів чи пасовищ важливим є саме строк використання земель саме за таким призначенням, який має бути тривалим, бо в іншому випадку під поняття рілля не можуть підпадати ділянки (навіть сінокоси та пасовища), зайняті посівами сільськогосподарських культур менший час. Згідно умов Договору земельна ділянка передана відповідачу в оренду для сінокосіння та випасання худоби. Відповідно до проекту землеустрою земельна ділянка відноситься до категорії земель - землі сільськогосподарського призначення. Додані до позовної заяви акти перевірки, протокол про адміністративне правопорушення не дають змоги дійти висновку про наявність обставин, які входять до предмету доказування прокурором і позивачами, а саме наявності зміни відповідачем виду використання земельної ділянки. Вказані в акті обстеження земельної ділянки дані про зростання на спірній земельній ділянці сільськогосподарської зернової культури не є достатніми ознаками зміни відповідачем виду використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення з пасовища на ріллю, а лише свідчать про здійснення відповідачем на земельній ділянці агротехнічних заходів задля підвищення родючості ґрунтів, їх захисту від ерозії і що відповідач зобов`язаний був робити і здійснював згідно з вимогами договору і ст. 37 Закону України «Про охорону земель». Акти обстеження земельної ділянки додані до позовної заяви не містять таких даних як систематичне розорювання спірної земельної ділянки, вирощування на ній сільськогосподарських культур задля збирання урожаю, а не для випасання худоби, фактичне збирання урожаю зі спірної земельної ділянки, які б (дані) означали про використання відповідачем спірної земельної ділянки як ріллі. Вважає, що суд помилково визнав встановленими обставини про зміну відповідачем цільового використання орендованих земельних ділянок, та порушення, внаслідок цього, умов договору, які не були доведені. На думку відповідача прокурор не підтвердив своє право на звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області та Покровської районної державної адміністрації. Зазначає, що суд першої інстанції, всупереч положень ст.ст.76, 80, 81 ЦПК України щодо засобів доказування, належності, достатності доказів та обов`язку сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, помилково визнав доведеними обставини заподіяння ОСОБА_1 такої шкоди державі, які не були підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами. Вказує, що на час подання позовної заяви та розгляду цієї справи набрало чинності рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 09.04.2019 у справі №235/2276/18, яким у позові керівника Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області, поданому в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області до ОСОБА_1 , третя особа - Красноармійська районна державна адміністрація про розірвання договору оренди цих же земельних ділянок та зобов`язання повернути зазначені земельні ділянки було відмовлено у зв`язку з тим що, судом встановлено відсутність правових підстав у позивача Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області вимагати розірвання вказаного договору оренди земельної ділянки. Не зважаючи на це, керівником прокуратури було подано повторний позов про розірвання договору оренди земельної ділянки з тих же самих підстав та з тими ж вимогами, де позивачем знов було зазначено Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, що суперечить вимогам процесуального закону. Іншим позивачем у справі була Покровська районна державна адміністрація, якою під час розгляду справи було подано заяву про відмову від позовних вимог, у задоволенні якої суд першої інстанції своєю ухвалою від 11.03.2021 року відмовив. Вважає, що суд першої припустився порушення норм процесуального права, задовольнивши позов за відсутності у даному випадку законних підстав для представництва інтересів держави прокурором, та за наявності визначених ч. 1 ст.255 ЦПК України підстав для закриття провадження у справі, що судом здійснено не було. У відзиві на апеляційну скаргу Покровська окружна прокуратура просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідач в судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити. Представник Красноармійської місцевої прокуратури в судовому засіданні суду апеляційної інстанції заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхілити. Інші сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та представника прокуратури, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Судом встановлено, що згідно розпорядження голови районної державної адміністрації від 19.06.2012 року № 275 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду гр. ОСОБА_1 для сінокосіння та випасання худоби загальною площею 30,8082 га пасовищ, у тому числі 0,9605 га в зоні дії обмежень (охоронна зона вздовж об`єкта енергетичної системи ПЛ 35 кВт), виконаний за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності на території Гришинської сільської ради. Вирішено передати в довгострокову оренду терміном на 49 років ОСОБА_1 земельні ділянки загальною площею 30,8082 га пасовищ, у тому числі 0,9605 га в зоні дії обмежень, а саме: -12,40000 га, у тому числі 0,7295 га в зоні її обмежень, кадастровий № 1422781100:02:000:1232; -15,10 га, у тому числі 0,2310 га в зоні дії обмежень, кадастровий № 1422781100:02:000:1233; -3,3082 га, кадастровий № 1422781100:02:000:1234 для сінокосіння та випасання худоби з перенесенням зовнішніх меж ділянок в натурі (на місцевості) із земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності на території Гришинської сільської ради. Установити щорічну орендну плату за орендовані земельні ділянки у розмірі 1,2% нормативної грошової оцінки пасовищ (з урахуванням добутку коефіцієнтів індексації земель 3,2) по Гришинській сільській раді з виплатою орендної плати згідно чинного законодавства (а.с.14, 15). На підставі вказаного розпорядження між Красноармійською районною адміністрацією (орендодавець) та відповідачем ( орендар) укладено Договір оренди землі від 04.09.2012 року, зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі від 10.09.2012 року (а.с.12, 13), відповідно до умов якого орендар прийняв в довгострокове платне користування земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності на території Гришинської сільської ради Красноармійського району Донецької області. В оренду передані відповідачу земельні ділянки загальною площею 30,8082 га, в тому числі ділянка № НОМЕР_1 - 12,4 га пасовищ (кадастровий номер 1422781100:02:000:1232); №2 - 15,1 га пасовищ (кадастровий номер 1422781100:02:000:1233); №3 - 3,8082 га пасовищ (кадастровий номер 1422781100:02:000:1234) (а.с.16-19). Згідно витягу № 957 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки ( кадастровий номер 1422781100:02:000:1232) нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь пасовища площею 12.4000 га, становить 57774,08 грн. (а.с.20); згідно витягу № 958 нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь пасовища площею 15,10 га, становить 70353,92; згідно витягу № 959 нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь пасовища площею 3,3082 га, становить 15413,561 грн. (а.с.20-22). Згідно акту приймання-передачі б/н Красноармійська державна адміністрація передала, а ОСОБА_1 прийняв земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби 30,8082 га, у тому числі: ділянка № НОМЕР_1 - 12,4 га пасовищ (кадастровий номер 1422781100:02:000:1232); ділянка № НОМЕР_2 - 15,1 га пасовищ (кадастровий номер 1422781100:02:000:1233); ділянка № НОМЕР_3 - 3,8082 га пасовищ (кадастровий номер 1422781100:02:000:1234) (а.с.23). Згідно розрахунку розміру річної орендної плати за земельні ділянки земель запасу на території Гришинської сільської ради 01.02.2015 року розмір земельного податку за землю площею 12,4 га становить 721,63; розмір орендної плати -2164,90 грн. За землю 15,1000 га розмір земельного податку 878,76 грн., розмір річної орендної плати 2636,29 грн., за землю площею 3,3082 га розмір земельного податку становить 192,52 грн., розмір річної орендної плати -577,58 грн. ( а. с. 25). Листом МУ у Покровському районі та м. Мирнограді ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 12.02.2018 року в управлінні відсутня розроблена та затверджена у встановленому законом порядку Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок кадастрові номери: 1422781100:02:000:1232; № 1422781100:02:000:11233; № 1422781100:02:000:1234. Відповідно до роз`яснень Держгеокадастру та враховуючи вимоги Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23.05.2017 року № 262 та зареєстрованого в МЮ України 31.05.2017 року за № 679/30547, розрахунок нормативної грошової оцінки земельних ділянок здійснюється з урахуванням середньої грошової оцінки 1 гектара ріллі по Донецькій області, яка складає 31167,66 грн. (а.с.35). За результатами перевірки земельної ділянки № 1422781100:02:000:1233 складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом № 109-Дк/103/АП/09/07-18 від 27.03.2018 року та акт обстеження № 109-ДК/68/АО/10/01/18 від 27.03.2018 року, відповідно до яких земельна ділянка розорена та присутні залишки торішнього соняшника, ділянка використовується з відхиленням від проекту землеустрою , що є порушенням ст. 211 ЗК України та ст. 20 ЗУ «Про землеустрій». Актом обстеження земельної ділянки за № 262 від 22.06.2017 року встановлено, що земельна ділянка (кадастровий номер 1422781100:02:000:1232) площею 124000 га, яка надана в оренду для ведення особистого селянського господарства, вид угідь-пасовища, вид використання - для сінокосіння, випасання худоби, фактично засіяна сільськогосподарською культурно-озимою пшеницею (використовується як рілля), внаслідок чого завдано шкоди державі (а.с.47-49). Крім того судом встановлено, що актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 22.06.2017 року встановлено, що земельна ділянка державної власності площею 12,4000 га (фактично 12,4000 га), кадастровий номер 1122781100:02:000:1232, розташована за межами населеного пункту Гришинської сільської ради, перебуває в оренді у ОСОБА_2 ; категорія земель: 01- землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення : для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, вид угідь: пасовища (договір оренди землі від 10.09.2012 року). Фактично використовується як рілля, що відповідно до ст.211 ЗК України є невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням (а.с.50, 51). Протоколом про адміністративне правопорушення №109-ДК/0019П/07/01/18 зафіксовано вчинення ОСОБА_1 адмінправопорушення, передбаченого ч.1 п.а ст.96 ЗК України, ст.15 Закону України «Про оренду землі» та ч.1 ст.24 Закону України «Про землеустрій» (а.с.52, 53). Постановою про накладення адміністративного стягнення від 22.06.2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст.53 КУпАП (а.с.55-57). Приписом №109-ДК/0043Пр/09/01/-18 зобов`язано відповідача усунути виявлені порушення та привести ділянку у первісний стан відповідно до проекту землеустрою (а.с.58). Згідно розрахунку шкоди, заподіяної внаслідок користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення із кадастровим номером 1422781100:02:000:1232 не за цільовим призначенням, розташованої за межами населених пунктів Гришинської сільської ради Покровського району розмір шкоди становить 9808,52 грн. (а.с.60). Перевіркою стану використання земельної ділянки № 1422781100:02:000:1234 та за №1422781100:02:000:1233 встановлено порушення земельного законодавства з боку відповідача та складено Акти обстеження від 27.03.2018 року та за № 109-ДК/68/АО/10/01/18 та за №109-ДК/67/АО/10/01/-18, згідно яких встановлено, що земельні ділянки з кадастровим номером 1422781100:02:000:1233 та з №1422781100:02:000:1234 площею 3,3082 га використовується ОСОБА_1 з відхиленням від установленого порядку проекту землеустрою, надана ОСОБА_1 як пасовище, а по факту використовується як рілля. (а.с.62-67). Актами перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 27.03.2018 р. за №109/ОН/103/АП/09/01-18 та за №109/-ДН/102/АП/09/01-18 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1422781100:02:000:1233 та земельна ділянка з кадастровим номером 1422781100:02:000:1234, площею 3,3082 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Гришинської ради використовується ОСОБА_1 з відхиленням від затвердженого в установленому порядку проекту землеустрою, що є порушенням ст. 20 Закону « Про землеустрій», ст. 37 Закону «Про охорону земель» (а.с.68-71). Протоколом про адміністративне правопорушення від 27.03.2018 року за №109/0к0019П\07/01/-1к встановлено факт використання ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 1422781100:02:000:1233 площею 15,10 га з відхиленням від затвердженого в установленому порядку проекту землеустрою. Вид угідь-пасовища, призначена для сінокосіння та випасання худоби, але площа земельної ділянки розорана, чим порушено вимоги ст. 211 ЗК України, ст. 20 Закону « Про землеустрій» (а.с.72-74). Протоколом про адміністративне правопорушення від 27.03.2018 року за №107-ДН0020П/07/01/-18 встановлено факт використання ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 1422781100:02:000:1234, площею 3,3082 га з відхиленням від встановленого проекту землеустрою: цільове призначення земельної ділянки: для сінокосіння та випасання худоби, станом на 27.03.2018 року вся площа земельної ділянки разорана та засіяна сільськогосподарською культурою, ймовірно пшеницею, чим порушені вимоги п.1 ч.1 ст.211 ЗК України, ст.20 ЗУ «Про землеустрій» (а.с.75). Постановами про накладення адміністративного стягнення від 27.03.2018 року за №109-ДН/0017По/08/01/-18 та за № 109-ДН0018По/08/01-18 ОСОБА_1 за неналежне використання земельних ділянок з кадастровими номерами 1422781100:02:000:1233 та 1422781100:02:000:1234 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.55 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу (а.с.78-83). Приписами від 27.03.2018 року за №109/ДН/0043Пр/09/01-18 та за №109-ДН/0044Пр/03/01-18 зобов`язано відповідача усунути виявлені порушення та привести зазначені земельні ділянки у первісний стан (а.с.84-87). Штрафи, накладені вищезазначеними постановами, відповідачем ОСОБА_1 сплачені, що визнано учасниками справи в судовому засіданні, та підтверджено матеріалами справи (а.с.60). до ст.122 ЗК України (який діяв на момент укладення договорів оренди), районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського призначення. В подальшому, в ст.122 ЗК України Законом України, який набув чинності 01.01.2013 року, внесені зміни, зокрема функції розпорядження землями державної власності від районних державних адміністрацій перейшли до центрального органу виконавчої влади ГУ Держгеокадастру в Донецькій області. Після набуття ГУ Держгеокадатру на законодавчому рівні статусу розпорядника земельними ділянками між Красноармійською райдержадміністрацією та відповідачем була укладена додаткова угода до Договору оренди землі від 04.09.2012 року щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розміру орендної плати та порядку її внесення. (а.с.113). Рішенням Красноармійського міськрайонного суду від 09.04.2019 року в позові керівника Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області, поданому в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Донецькій області до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку відмовлено, оскільки ГУ Держгеокадастру не є стороною спірних орендних відносин (а.с.108-113). Звертаючись до суду з вказаним позовом, прокурор діє в інтересах держави в особі Покровської райдержадміністрації як сторони договору, та в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру як розпорядника земельних ділянок державної форми власності. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні доведено, що відповідач використовував орендовану земельну ділянку не за цільовим призначенням, тобто замість сінокосіння та випасання худоби використовував земельну ділянку для вирощування сільськогосподарської культури - пшениці, чим істотно порушив умови договору оренди, укладеного 10.09.2012 року, що є підставою для розірвання договору оренди з поверненням земельної ділянки у розпорядження держави. Суд апеляційної інстанції погоджується з даними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави. Відповідно до пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладається функція представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України. Відповідно до пункту 2 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти Росії"). Законом України від 02 червня 2016 року «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Відповідно до абзаців першого і другого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Відповідно до абзаців перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України, зокрема у частині четвертій статті 56 цього Кодексу визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. Згідно з абзацом другим частини п`ятої статті 56 ЦПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Системне тлумачення частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Згідно з частиною п`ятою статті 175 ЦПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»: прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва. Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19). Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19). В даній справі порушення інтересів держави прокурор обґрунтував систематичним використанням ОСОБА_1 земель сільськогосподарського призначення (цільове призначення для сінокосіння та випасання худоби, вид угідь - пасовища) як ріллю, тобто не за цільовим призначенням з відступленням від проекту землеустрою земельної ділянки, чим було завдано шкоди державі. Приводом для звернення прокурора з позовом до суду стало виявлення порушень в ході вивчення стану додержання вимог чинного законодавства при використанні земель сільськогосподарського призначення на території покровського району. Як вірно встановлено судом, органом, який на даний час наділений правом розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності є Головне Управління Держгеокадастру в Донецькій області. Проте, цим органом не вжито всіх заходів для усунення порушень, оскільки стороною спірного договору оренди є Покровська райдержадміністрація. Пред`явлення позову у цій справі прокурором в інтересах держави викликано саме захистом інтересів держави в суді, оскільки не було вжито заходів щодо припинення порушень та повернення земельної ділянки. Виконана була прокурором також вимога ч.3 ст.23 Закону «Про прокуратуру» про те, що необхідною умовою для звернення прокурора з позовом є попереднє повідомлення саме тих відповідних компетентних органів, які мали б самостійно захищати інтереси держави (а.с.105, 106). Представником ГУ Держгеокадастру в Донецькій області підтримано позовну заяву (а.с.188-191 т.1, 63 т.2). Представником Покровської райдержадміністрації, якій про порушення умов договору оренди стало відомо після отримання повідомлення про представництво прокуратурою, первісно позовні вимоги підтримано (а.с.127, 128), в подальшому позивач Покровська РДА відмовилась від позову (а.с.248 т.1, а.с.65 т.2), а листом в остаточній редакції представник Покровської РДА просив вирішити спір на розсуд суду (а.с.85 т.2). Висновок суду про те, що дана обставина свідчить про пасивну позицію позивача Покровської райдержадміністрації (яка на час укладання договору оренди з відповідачем була стороною спірного договору) стосовно захисту інтересів держави в конкретних обставинах, які є предметом розгляду у даній цивільній справі, та обґрунтовує підстави звернення прокурора в інтересах держави є правильним. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень органів Держгеокадастру, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Колегія суддів апеляційного суду бере до уваги, що прокурор обґрунтовував порушення інтересів держави, визначив орган, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, та вказав, у чому полягає бездіяльність зазначеного органу щодо захисту законних інтересів держави, а саме, що Головне управління Держгеокадастру в Донецькій області всупереч покладених на нього завдань щодо усунення порушень щодо використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, не вжив заходи для усунення порушень, вказаних у позовній заяві. Таким чином прокурор навів обґрунтовані підстави для звернення до суду та підтвердив їх належними до допустимими доказами. Відносини найму (оренди) врегульовані главою 58 ЦК України, зокрема частина друга статті 759 ЦК України вказує, що законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Частиною другою статті 792 ЦК України визначено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Частиною восьмою статті 93 ЗК України передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом. Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі»). Згідно із положеннями статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки. Відповідно до пункту "а" частини першої статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки. Статтею 35 Закону України «Про охорону земель» передбачено, що власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку. Відповідно до частин першої-третьої статті 37 цього ж закону власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов`язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється. На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ. В силу частини першої статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди. Орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі (частина перша стаття 25 Закону України «Про оренду землі»). Відповідно до частини другої статті 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі. Згідно із статтею 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Відповідно до частин першої, другої статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (ст.19 ЗК України). Відповідно до пунктів 1.2, 1.4 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за № 1011/18306 (далі - Класифікація), код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів. Частиною п`ятою статті 20 ЗК України передбачено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу. Відповідно до частин першої-четвертої статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури. Як визначено статтею 34 ЗК України, громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища. Системний аналіз положень вищевказаних норм дозволяє дійти висновку, що земельні ділянки, віднесені до однієї і тієї ж категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності тощо, та визначені у Класифікації. За приписами частини п`ятої статті 20, статті 34 ЗК України земельна ділянка для сінокосіння і випасання худоби може використовуватися лише у межах вказаного виду використання, тобто відповідач була зобов`язаний використовувати земельну ділянку виключно як пасовище, тобто в межах виду користування, передбаченого умовами договору. Судом встановлено, що спірна земельна ділянка використовувалася відповідачем як рілля, тобто без зміни категорії цільового призначення земельних ділянок, однак, з порушенням (зміною) виду їх цільового використання в межах однієї категорії. Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що ОСОБА_1 використовував орендовану земельну ділянку не за цільовим призначенням, тобто замість сінокосіння та випасання худоби вирощував на ній сільськогосподарські культури, чим істотно порушив умови договору оренди, укладеного 10 вересня 2012 року, суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову прокурора про дострокове розірвання вказаного договору з поверненням земельних ділянок у розпорядження орендодавця - держави. Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості оскарженого рішення суду першої інстанції спростовуються фактично встановленими обставинами справи, змістом договірних відносин викладених у спірному договорі оренди, матеріалами справи, які містять докази нецільового використання відповідачем ОСОБА_1 орендованих земельних ділянок, що не спростовано останнім з наданням належних та допустимих доказів, а також обґрунтованими висновками суду першої інстанції щодо заперечень і пояснень учасників справи. Доводи апеляційної скарги проте, що всі заходи, вчинені ОСОБА_1 , зокрема щодо посіву зернових культур, були направлені на поліпшення стану орендованих земельних ділянок шляхом сівозміни та вирощування на вказаних ділянках кормових сільськогосподарських культур, які використовувались для сінокосіння та випасання худоби, не спростовують висновків суду першої інстанції по суті справи, оскільки при істотному порушенні умов договору оренди землі (а саме систематичному нецільовому використанню земельних ділянок, що доведено в суді) для дострокового його розірвання за рішенням суду достатньо наявності самого факту такого істотного порушення, що і було встановлено під час розгляду справи. До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у своїх постановах від 28 січня 2019 року у справі № 473/4413/17 (провадження 61-40320св18) та від 22 січня 2020 року у справі № 468/1498/17-ц (провадження № 61-36544СВ18) за результатами розгляду аналогічних справ. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на наявність судового рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 09.04.2019 у справі №235/2276/18, яке набрало законної сили, і яким відмовлено у позові Красноармійській місцевій прокуратурі Донецької області, поданому в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області до ОСОБА_1 , третя особа - Красноармійська районна державна адміністрація, про розірвання договору оренди спірних земельних ділянок та зобов`язання повернути зазначені земельні ділянки, не впливають на правильність оскаржуваного рішення. Так, з наведеного рішення від 09.04.2019 у справі №235/2276/18, вбачається, що суд, відмовляючи у задоволені позову прокурора до Держгеокадастру України, виходив з того, що повноваження з розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, розташованими за межами населених пунктів з 01.01.2013 року дійсно належить центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин (Держгеокадастру України) та його територіальним органам, до яких відноситься і позивач. Разом з тим суд виходив з того, що наявність у даного органу повноважень з розпорядження відповідними земельними ділянками, не наділяє автоматично такий орган статусом сторони договору оренди землі, укладеного до 01.01.2013 року між районною державною адміністрацією та громадянином відповідно до вимог законодавства, чинного до 01.01.2013 р., а заміна сторони вказаного спірного договору оренди, а саме сторони орендаря з райдержадміністрації на позивача не відбулась. Разом з тим, звертаючись до суду з даним позовом в.о. керівника Красноармійської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Покровської районної державної адміністрації, Головного Управління Держгеокадастру у Донецькій області, наведено правове обґрунтування, з посиланням на норми діючого законодавства, що не було предметом дослідження суду у справі №235/2276/18. Зокрема, на час укладення спірного договору оренди, відповідно до ст.122 Земельного кодексу України уповноваженим органом на здійснення функцій держави в спірних правовідносинах була Покровська районна державна адміністрація, яка керувалась ст.ст.13, 16, 21 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції від 10.08.2012). За даними нормами до відання саме місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належало вирішення питань, у т.ч. використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля (п.7 ч.1 ст.3), а саме розпоряджалась землями сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту. В подальшому, 01.01.2013р. набрав чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» (офіційно оприлюднені 13.10.2012р. у газеті «Голос України» №193), за яким ст.122 ЗК України викладено у новій редакції та визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Відповідно до ст.4 ЗУ «Про оренду землі» (у редакції від 05.09.2012) орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» № 5245-VI також внесено зміни до ст.4 ЗУ «Про оренду землі», за якою у поточні редакції Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, с органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування. При цьому, згідно ч.3 Перехідних положень ЗК України у випадку, коли земельні ділянки надані в оренду до введення в дію цього Кодексу, продовження строку оренди зазначених земельних ділянок здійснюється органами, що мають право надання вказаних земель за цим кодексом. Таким чином, органом уповноваженим державою на розпорядження землями державної власності відповідно до ст.122 ЗК України на час вступу в дію змін до законодавства і на теперішній час є Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області (п.1 Положення «Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015, Положення «Про Головне управління Держгеокадастру в області», затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №333 від 29.09.2016 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України №1391/29521 від 29.10.2016). Право власності на вказані ділянки належить Державі, яка через органи виконавчої влади реалізую свої права на розпорядження землями, надаючи такі повноваження виконавчим органам відповідно до нормативно правових актів. Отже, відбувся специфічний перехід права розпорядження землями державної власності від районних державних адміністрацій до центрального органу виконавчої влади - ГУ Держгеокадастру в Донецькій області, як структурного підрозділу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру. Тому на переконання колегії суддів даний довід скарги не є підставою для скасування судового рішення. Загалом доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11 лютого 2021 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 . Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, підстави для зміни розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, відсутні. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, підстави для відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відсутні, такі судові витрати покладаються на відповідача. Відомості про інші судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, сторонами не надані. Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11 лютого 2021 року залишити без задоволення. Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 11 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повне судове рішення складено 28 липня 2021 року. Головуючий суддя О.В. Агєєв