Постанова 4813 № 508/6/20

Номер провадження: 22-ц/813/1836/21 Номер справи місцевого суду: 508/6/20 Головуючий у першій інстанції Горобець В.Л. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.07.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Драгомерецького М.М. (суддя-доповідач), суддів: Дришлюка А.І., Громіка Р.Д., переглянув у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» на рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 22 квітня 2020 року по справі за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И В: 28 грудня 2019 року АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 12 липня 2018 року між АТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 було укладено заяву про приєднання №480737216 до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки). На підставі вищезазначеної заяви про приєднання банк надав відповідачу ОСОБА_1 кредит шляхом встановлення кредитної лінії в розмірі 19 500 гривень зі сплатою відсотків за користування в розмірі 38% річних на строк дії платіжної картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з запропонованими АТ «Державний ощадний банк України» «Умовами та правилами, Тарифами надання банківських послуг», складає між ним та банком кредитний договір. Позивач АТ «Державний ощадний банк України» свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит в розмірі, встановленому кредитним договором. При цьому, в порушення вищезазначених вимог закону та умов договору, відповідач зобов`язання за кредитним договором не виконує. У зв`язку із зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором, станом на 20.12.2019р. ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 21 768,71 гривень, яка складається з: - 18 640,84 грн. сума основної заборгованість по кредиту; - 506,92 грн. - сума процентів за користування кредитом; - 1 676,87 грн. сума пені за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту); - 514,95 грн. сума пені за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом; - 215,06 грн. розмір 3% річних за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту); - 54,40 грн. - розмір 3% річних за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом; - 124,02 грн. сума втрат за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту); - 35,65 грн. сума втрат за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом. Добровільно ОСОБА_1 не сплачує зобов`язання за кредитним договором, а тому позивач змушений звернутися з позовом до суду, в якому просить стягнути з боржника на користь банку заборгованість за кредитним договором від 12.07.2018р. в розмірі 21 768,71 гривень. Рішенням Миколаївського районного суду Одеської області від 22 квітня 2020 року в задоволенні позовних вимог АТ «Державний ощадний банк України» відмовлено. В апеляційній скарзі АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» просить скасувати рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 22 квітня 2020 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення заборгованості 3 % річних за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту), 3 % річних за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом, суми втрат від інфляції за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Відзив на апеляційну скаргу від відповідача впродовж встановленого апеляційним судом строку не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 28 липня 2021 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне. У частинах 1 та 2 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України). Статтями 11, 15 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори. Відповідно до статтей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти)і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. За правилами, передбаченими ст. ст. 509, 525, 526 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Матеріалами справи встановлено, що 12 липня 2018 року між АТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 було укладено заяву про приєднання №480737216 до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки). На підставі вищезазначеної заяви про приєднання банк надав відповідачу ОСОБА_1 кредит шляхом встановлення кредитної лінії в розмірі 19 500 гривень зі сплатою відсотків за користування в розмірі 38% річних на строк дії платіжної картки (а.с. 8-9). 29 грудня 2019 року АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» звернулось до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 21 768,71 гривень, оскільки відповідач не виконує умови вищезазначеного кредитного договору (а.с. 1-50). При цьому, згідно Виписки по картковому рахунку ГУ з обслуговування клієнтів та Довідки керуючого ТВБВ №10015/0382 ОСОБА_2 , в ОСОБА_1 станом на 11.02.2020р. відсутня кредитна заборгованість перед АТ «Ощадбанк» (а.с. 67-70). Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції відносно того, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк», оскільки станом на 11.02.2020р. в ОСОБА_1 відсутня кредитна заборгованість перед АТ «Державний ощадний банк України» за кредитним договором №480737216 від 12.07.2018р.. Статтями 263-264 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим , тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права , на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 22 квітня 2020 року відповідає. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги відносно того, що Довідка керуючого ТВБВ №10015/0382 ОСОБА_2 , про відсутність в ОСОБА_1 кредитної заборгованості перед АТ «Ощадбанк» не є дійсною, а окрім сплаченої суми кредитної заборгованості, з ОСОБА_1 також підлягає стягненню: 215,06грн. розмір 3 % річних за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту); 54,40грн. розмір 3 % річних за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом; 124,02грн. сума втрат від інфляції за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту); 35,65грн. сума втрат від інфляції за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом; та сплачений судовий збір, з огляду на наступне. Згідно із ч. 2 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Пунктом 3, 4, 6, 8 та 9 частини 3 вищевказаної статті встановлено, що інформація, яка надається кредитодавцем споживачу, зазначена у частині другій цієї статті, має містити відомості про: суму кредиту, строк кредитування, мету отримання та спосіб надання кредиту; тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, а також індекси, що застосовуються для розрахунку змінюваної процентної ставки. Індекс, що застосовується для розрахунку змінюваної процентної ставки, повинен відповідати вимогам, встановленим Цивільним кодексом України; реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача на дату надання інформації виходячи з обраних споживачем умов кредитування. Якщо кредитодавець пропонує різні способи надання кредиту, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що використання інших способів надання кредиту може мати наслідком застосування іншої реальної річної процентної ставки. Якщо платежі за послуги кредитодавця, пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, є періодичними, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що витрати на такі послуги можуть змінюватися протягом строку дії договору про споживчий кредит; порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); попередження про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит. За положеннями частини 1 статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина 1 статті 1048 ЦК України). Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1049 ЦК України). За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина 1 статті 1050 ЦК України). Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). В обґрунтування вимог про стягнення 3 % річних за несвоєчасне погашення основного боргу (кредиту), 3 % річних за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом та сума втрат від інфляції, позивач, зазначив, що згідно п. 3.1 Заяви про приєднання, шляхом підписання цієї заяви до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використання платіжного електронного платіжного засобу (платіжної картки), клієнт беззастережно приєднується до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка на день підписання цієї Заяви про приєднання розміщена на інтернет-сторінці Банку. Однак, матеріалами справи встановлено, що Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб відповідачем ОСОБА_1 не підписувався, а тому його не можна вважати складовою кредитного договору. При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме із цим договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, який додано до матеріалів справи, був ознайомлений відповідач, підписуючи заяву про приєднання до договору. Згідно із ч. 1 ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Державний ощадний банк України»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Слід зазначити, що в такому випадку до вказаних правовідносин неможливо застосовувати правила частини 1 статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно із частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Враховуючи основні засади цивільного законодавства та необхідність особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про приєднання та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Таким чином, оскільки позивачем не надано підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови кредитного договору, відсутність підписаного ОСОБА_1 . Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використання платіжного електронного платіжного засобу (платіжної картки), відсутні підстави вважати, що сторони кредитного договору обумовили істотні умови договору щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді пені за порушення термінів виконання договірних зобов`язань немає. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив би покладання на слабшу сторону - споживача невиправданого тягара з`ясування змісту кредитного договору. При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. ст. 12, 81 ЦПК України). Зазначене також передбачено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції». У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Так, в апеляційній скарзі зазначено, що Виписка по картковому рахунку ГУ з обслуговування клієнтів та Довідка керуючого ТВБВ №10015/0382 ОСОБА_2 , згідно яких в ОСОБА_1 станом на 11.02.2020р. відсутня кредитна заборгованість перед АТ «Ощадбанк», які були видані самим ПАТ «Державний ощадний банк України» є недійсними, однак, в порушення вищезазначених вимог законодавства на підтвердження зазначеного позивачем не надано суду жодних доказів, при цьому, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. На підставі викладеного, судова колегія приходить до висновку, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення спору, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права. Крім того, слід зазначити, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та приймаючи до уваги ратифікацію Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997р. Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006р., суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010р., остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)». В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Враховуючи, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають судові витрати, у відповідності до вимог ст. ст. 141, 382 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» між сторонами не розподіляються. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382 - 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» залишити без задоволення, рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 22 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено: 28 липня 2021 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький А.І. Дришлюк Р.Д. Громік