Постанова Вінницький апеляційний суд № 130/1440/21

Справа № 130/1440/21 Провадження № 22-ц/801/1601/2021 Категорія: 68 Головуючий у суді 1-ї інстанції Шепель К. А. Доповідач:Якименко М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2021 рокуСправа № 130/1440/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача: Якименко М.М., суддів: Ковальчука О.В., Войтка Ю.Б., за участю секретаря судового засідання Файчук Я.В., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 08 червня 2021 року, ухвалене суддею Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області Шепель К.А., ВСТАНОВИВ: В червні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою, у якій просила видати обмежувальний припис відносно колишнього чоловіка ОСОБА_1 строком на 6 місяців, яким визначити такі тимчасові обмеження його прав, а саме: заборонити йому наближатись на відстань 300 м до заявниці та місця її проживання, а також заборонити йому особисто і через третіх осіб розшукувати заявницю, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, йому невідомому, переслідувати її та у будь який спосіб спілкуватись з нею. Заяву обґрунтовує наявністю напружених та неприязних відносин та спору про виховання дитини між сторонами , викраданням сина відповідачем ОСОБА_1 , застосуванням ним психологічного насильства до неї та сина, невиконанням ним рішень суду та державних органів щодо участі у вихованні дитини. Також в заяві вказує про розповсюдження колишнім чоловіком у мережі "інтернет" неправдивої інформації про те, що вона погана мати та людина. У заяві зазначає, що 23.05.2021 її колишній чоловік приїхав з іншими невідомими особами до неї, погрожував застосуванням фізичної сили відносно неї та членів сім`ї, а також погрожував фізичною розправою. Про вказані обставини вона 27.05.2021 повідомила Жмеринський РВП, де було порушено кримінальну справу за ознаками ч.1 ст. 129 КК України. Вказані обставини стали підставою звернення до суду з даною заявою. Заінтересована особа ОСОБА_1 подав заперечення на заяву, в яких просить відмовити в її задоволенні та вказує, що між ним і заявницею, які є батьками малолітнього ОСОБА_3 , з 2018 року існують спірні правовідносини з питань участі кожного з батьків у вихованні сина. Звернення ОСОБА_2 з заявою про видачу обмежувального припису не має підґрунтя та спрямоване виключно на створення штучних перешкод у побаченнях ОСОБА_1 зі своїм сином ОСОБА_3 , згідно із встановленим графіком побачень, а не запобігання домашньому насильству щодо неї. Такий обмежувальний припис має штучний характер і буде порушувати права малолітнього на спілкування зі своїм батьком. Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 08 червня 2021 року заяву задоволено частково, з урахуванням ухвали від 14.06.2021 про виправлення описки, вирішено наступне. Заборонено ОСОБА_1 на строк шість місяців наближатись на відстань триста метрів до ОСОБА_2 та місця її проживання по АДРЕСА_1 , крім випадків, пов`язаних з побаченням з дитиною ОСОБА_4 , в установленому законом порядку. Заборонено ОСОБА_1 на строк шість місяців у будь-який спосіб (контактно, дистанційно, безпосередньо, опосередковано, усно, письмово) спілкуватись з ОСОБА_2 , крім випадків, пов`язаних з побаченням з дитиною ОСОБА_4 , в установленому законом порядку. Про видачу обмежувального припису не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення повідомити Жмеринський РВП ГУНП у Вінницькій області за місцем проживання (перебування) заявника ОСОБА_2 для взяття її на профілактичний облік, а також Жмеринську районну державну адміністрацію Вінницької області. В іншій частині заяви відмовлено. ОСОБА_2 в апеляційному порядку рішення суду не оскаржувала. Не погодившись з рішенням суду подав апеляційну скаргу. Посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні заяви в повному обсязі. В якості основного доводу ОСОБА_1 зазначає, що заява ОСОБА_2 про видачу стосовно нього обмежувального припису є необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення, оскільки обставини, які у ній наведені, не підтверджені належними та допустимими доказами. Стверджує, що всі доводи і аргументи заявниці, які вона виклала у своїй заяві щодо видачі обмежувального припису не відповідають дійсності та не мають документального підтвердження. Обмеження щодо наближення до місця проживання є втручанням в його права, оскільки такий припис може стати перешкодою у спілкуванні із сином. На апеляційну скаргу заявник подала відзив, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги та в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам рішення суду відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який 4 квітня 2018 року розірвано, і від якого мають спільну малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04.04.2018 шлюб було розірвано та визначено місце проживання дитини з матір`ю (а.с.23-25). Так Дарницьким судом встановлено, що між сторонами виникли напружені відносини, чоловік веде аморальний спосіб життя, безпідставно застосовує щодо дружини фізичну силу. Дарницькою районною в м.Києві державною адміністрацією 19.03.2019 видано розпорядження № 163, яким визначено участь батька ОСОБА_1 у вихованні його дитини ОСОБА_5 , встановлене йому спілкування за таким графіком: друга та четверта неділя місяця з 10-30 год до 19-30 год без обов`язкової присутності матері; перша та третя субота місяця з 10-30 год до 19-30 год без обов`язкової присутності матері; в будні дні за домовленістю між батьками (а.с.110 на звороті). Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 15.07.2019 відібрано у ОСОБА_1 малолітню дитину і повернуто матері ОСОБА_2 (а.с.31-38). 8 жовтня 2019 року за заявою ОСОБА_2 про невиконання ОСОБА_1 рішення Дарницького районного суду м.Києва від 15 липня 2019 року до ЄРДР внесені відомості за частиною першою статті 382 КК України (а.с.39). Постановою начальника відділу СУ ГУНП у Вінницькій області від 23.01.2021 закрито кримінальне провадження за ч.3 ст. 382 КК України відносно ОСОБА_1 за відсутністю в його діях складу цього кримінального правопорушення (а.с.46-50). Висновком психологічного обстеження ОСОБА_5 , яке відбувалось з 12 грудня 2019 року по 28 січня 2021 року, хлопчик сприймає батька як небезпеку та погрозу; все, що стосується перебування ОСОБА_3 протягом шести місяців разом з батьком має характер агресії та потреби у захисті; його спогади травматичні (а.с.78-81). З інформації про психологічний стан ОСОБА_2 від 25 липня 2019 року, наданої практичним психологом ОСОБА_6 слідує, що ОСОБА_2 з липня 2015 року періодично зверталася до психолога за практичною допомогою. У зв`язку з розповсюдженням про неї у мережі "Інтернет" неправдивих відомостей вона зазнала моральної шкоди, що супроводжувалися підвищеним рівнем тривожності, перенесенням значного емоційного стресу, глибокого дискомфорту, болісними відчуттями, почуттям розгубленості, образи, обурення, приниження людської гідності, тривоги, страху за життя та здоров`я свого та малолітнього сина (а.с.83). 23.05.2021 ОСОБА_1 , перебуваючи в АДРЕСА_2 , погрожував ОСОБА_2 фізичною розправою, яка побоюється за своє життя. В зв`язку з чим 27 травня 2021 року за заявою ОСОБА_2 . Жмеринським РВП внесені відомості до ЄРДР за частиною першою статті 129 КК України (а.с.13). Частково задовольняючи вимоги , суд першої інстанції виходив з того, що є доведеним наявність обґрунтованих ризиків вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства щодо ОСОБА_2 , а тому є необхідність видачі обмежувального припису шляхом встановлення заходів тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на нього обов`язків, зокрема, встановлених статтею 26 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком, оскільки він зроблений з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Статтею 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Запобігання домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються. Пунктом 6 цієї ж статті передбачено, що кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі. Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» зазначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Програма для кривдника - комплекс заходів, що формується на основі результатів оцінки ризиків та спрямований на зміну насильницької поведінки кривдника, формування у нього нової, неагресивної психологічної моделі поведінки у приватних стосунках, відповідального ставлення до своїх вчинків та їх наслідків, у тому числі до виховання дітей, на викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків (пункт 10 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Відповідно до статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: терміновий заборонний припис стосовно кривдника, обмежувальний припис стосовно кривдника, взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи, направлення кривдника на проходження програми для кривдників. Частинами другою та третьою статті 26 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців. Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Порядок видачі судом обмежувального припису визначається Цивільним процесуальним кодексом України. Згідно з ст.350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Відповідно до ч.1 ст.350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Як вбачається із матеріалів справи, між учасниками склалися конфлікті взаємовідносини, які можуть розцінюватися як домашнє насильство. Вирішуючи спір суд першої інстанції правильно виходив із того, що матеріалами справи доведено, що наявні ризики вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства щодо ОСОБА_2 та їх триваючий характер і які мають вірогідності продовження чи повторного вчинення такого насильства з боку ОСОБА_1 , а тому є необхідність видачі обмежувального припису шляхом встановлення заходів тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на нього обов`язків, зокрема, встановлених статтею 26 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству». В свою чергу, судом першої інстанції обґрунтовано зроблено висновок, що відповідно до розпорядження Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації № 163 від 19.03.2019 ОСОБА_1 має право на побачення зі своїм сином у визначеному порядку, а тому заборони обмежувального припису, як того вимагає ОСОБА_2 не повинні порушувати його право, як батька. З чим погоджується апеляційний суд. Відтак доводи апеляційної скарги про те, що обмежувальний припис може стати перешкодою ОСОБА_1 у спілкуванні із сином, не приймаються до уваги, оскільки рішенням суду в цій частині відмовлено заявнику з врахуванням інтересів та прав ОСОБА_1 на спілкування зі своєю дитиною у визначеному порядку. Також судом першої інстанції правильно вказано, що заборона особисто та через третіх осіб розшукувати заявницю та переслідувати її не може бути виконана, оскільки право на вільне пересування особи та визначення місця перебування чи проживання, а поняття "переслідування" є суб`єктивною оцінкою заявниці. Заявник надала суду першої інстанції належні та допустимі докази на підтвердження заявлених нею вимог, які в своїй сукупності є достатніми для прийняття обґрунтованого та вмотивованого рішення, яке і було ухвалене судом першої інстанції. Прийнявши до уваги зазначені вище обставини, а також вимоги законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, які регулюють правовідносини сторін та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви. При вирішенні спору, судом було враховано всі обставини справи, надано оцінку усім належним доказам. З огляду на викладене, заінтересована особа в супереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не довів ті обставини, на які посилається в апеляційній скарзі, як на підставу для відмови у задоволенні заяви. Інші приведені в апеляційній скарзі доводи ОСОБА_1 про те, що суд не дав оцінки доказам, колегією суддів не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення скаржником норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга не містить обставин, які б спростовували висновки суду і свідчили б про порушення судом норм процесуального та матеріального права, тому з огляду на положення ч. 2 ст. 376 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування судового рішення. Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Випадки для звільнення від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Згідно вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 08 червня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 28 липня 2021 року. Головуючий М.М. Якименко Судді О.В. Ковальчук Ю.Б. Войтко