Постанова 4822 № 727/10339/20

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2021 року м. Чернівці Справа № 727/10339/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Одинака О. О. суддів Владичана А.І., Половінкіної Н.Ю. секретар Конецька Д.Г. позивач Приватне акціонерне товариство «Укпрофтур» відповідач ОСОБА_1 апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 10 червня 2021 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Смотрицький В.Г. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст заяви У грудні 2020 року Приватне акціонерне товариство «Укрпрофтур» (далі ПрАТ «Укрпрофтур») звернулося до суду з позовом. Позивач просив: -визнати недійсним пункт 1 договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Ткач Н.В., укладений 27 грудня 2017 року між ПрАТ «Укрпрофтур» та відповідачкою ОСОБА_1 , зареєстрований в реєстрі за №22610 в частині відчуження приміщень №14-18, №14-19, №14-20 в будівлі літ. «В», яка розташована по АДРЕСА_1 ; -усунути перешкоди в користуванні майном шляхом виселення відповідачки ОСОБА_1 з приміщень №14-18, №14-19, №14-20 в будівлі літ. «В» по АДРЕСА_1 . Позов обгрунтований тим, що відповідно до пункту 1 вищевказаного договору, ПрАТ «Укрпрофтур» передав за плату, а ОСОБА_1 прийняла у власність 9/100 ідеальних часток будівель, які розташовані по АДРЕСА_1 . Згідно з довідкою на об`єкт нерухомого майна, виданої Чернівецьким міським комунальним бюро технічної інвентаризації від 27 липня 2017 року №1263, вказані 9/100 ідеальних часток будівель, складаються з приміщення підвалу №№14-1-14-20, площею 615 кв.м. При укладенні даного договору від імені ПрАТ «Укрпрофтур» на підставі протоколу №63 засідання Правління ПрАТ «Укрпрофтур» від 1 грудня 2017 року та Рішення Правління акціонерного товариства «Укрпрофтур» від 1 грудня 2017 року №РП-63-1 «Про подальше використання підвалу ресторанного блоку готельного комплексу « Турист » ДП «Чернівцітурист» ПрАТ «Укрпрофтур» діяв генеральний директор Дочірнього підприємства «Чернівцітурист» ПрАТ «Укрпрофтур» Харабара О.М. Згідно пункту 3 Рішення Правління ПрАТ «Укрпрофтур» від 1 грудня 2017 року №РП-63-1 «Про подальше використання підвалу ресторанного блоку готельного комплексу «Турист» ДП «Чернівцітурист» ПрАТ «Укрпрофтур» правління вирішило реалізувати окремі приміщення підвалу, літ. «В», загальною площею 615 кв.м., а саме з №14-1 по №14-17, які складають 9/100 ідеальних частин комплексу будівель готелю «Турист» ДП «Чернівцітурист» ПрАТ «Укрпрофтур» та розміщені за адресою вулиця Героїв Майдану, 184 в м.Чернівці, і належать ПрАТ «Укрпрофтур» згідно свідоцтва про право власності від 06.02.2001 року, виданого на підставі рішення Чернівецького міськвиконкому від 29.01.2001 року №56/2, шляхом прямого продажу фізичній особі ОСОБА_1 за ціною 492395 гривень з врахуванням ПДВ, визначеною експертною оцінкою. Згідно пункту 4 Рішення Правління ПрАТ «Укрпрофтур» від 1 грудня 2017 року №РП-63-1 «Про подальше використання підвалу ресторанного блоку готельного комплексу «Турист» ДП «Чернівцітурист» ПрАТ «Укрпрофтур» було уповноважено Генерального директора Дочірнього підприємства «Чернівцітурист» ПрАТ «Укрпрофтур» Харабару О.М. від імені ПрАТ «Укрпрофтур» укласти та підписати договір купівлі-продажу вказаного в даному Рішенні Правління Товариства нерухомого майна ПрАТ «Укрпрофтур» та вчинити всі інші необхідні дії, пов`язані з його виконанням. Укладаючи договір, у генерального директора Дочірнього підприємства «Чернівцітурист» ПрАТ «Укрпрофтур» Харабари О.М., який діяв від імені ПрАТ «Укрпрофтур», були повноваження реалізувати приміщення з №14-1 по №14-17, однак за договором реалізовано приміщення з №14-1 по №14-20. Тобто рішення щодо відчуження приміщень №14-18, №14-19, №14-20 ПрАТ «Укрпрофтур» не приймалися. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 10 червня 2021 року позов Приватного акціонерного товариства «Укпрофтур» задоволено в повному обсязі. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 , який діяв від імені ПрАТ «Укрпрофтур», уповноважено реалізувати лише приміщення з №14-1 по №14-17, а не приміщення №14-18, №14-19, №14-20, що свідчить про перевищення повноважень уповноваженою особою при укладенні договору та про відсутність необхідного обсягу дієздатності при підписанні спірного договору. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що справа є немайнового характеру, оскільки безпідставно і протиправно позбавив ОСОБА_1 частини належного їй майна, чим завдав матеріальних збитків. Суд при ухваленні рішення не врахував та не надав належної оцінки матеріалам справи та доводам, які були надані сторонами у справі. Посилання суду першої інстанції на рішення Європейського Суду, в яких зазначено, що у рішенні мають бути зазначені підстави прийняття рішення, прямо суперечить рішенню, яке було прийнято. Задовольнивши позовні вимоги позивача, суд першої інстанції порушив норми статті 41 Конституції України, які є нормами прямої дії. Також рішення суду першої інстанції суперечить вимогам статті 334 ЦК України, оскільки ОСОБА_1 виконала всі умови оспорюваного договору. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ «Укрпрофтур» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін як законне та обґрунтоване.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Судом встановлено, що 27 грудня 2017 року між Приватним акціонерним товариством «Укрпрофтур» та відповідачкою ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу 9/100 ідеальних часток будівель, які складаються з приміщення підвалу 14-1-14-20, площею 615кв.м. в будівлі літ. «В» по АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Ткач Н.В., зареєстрований в реєстрі за №22610 (а.с.4-7, 32-33). Відповідно до пункту 3 Рішення Правління ПрАТ «Укрпрофтур» від 1 грудня 2017 року №РП-63-1 «Про подальше використання підвалу ресторанного блоку готельного комплексу «Турист» ДП «Чернівцітурист» ПрАТ «Укрпрофтур» правління товариства вирішило реалізувати окремі приміщення підвалу, Літ. «В», загальною площею 615 кв.м., а саме з №14-1 по №14-17, які складають 9/100 ідеальних частин комплексу будівель готелю « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ДП «Чернівцітурист» ПрАТ «Укрпрофтур» та розміщені за адресою АДРЕСА_1 і належать ПрАТ «Укрпрофтур» згідно з свідоцтвом про право власності від 06.02.2001 року, шляхом прямого продажу для співвласника зазначеного нерухомого майна - фізичної особи ОСОБА_1 за ціною продажу 492395 гривень з врахуванням ПДВ, визначеною експертною оцінкою відповідно до Звіту про оцінку майна від 10 листопада 2017 року, наданого суб`єктом оціночної діяльності ПП ОСОБА_3 (а.с. 8-10, 11-12). Згідно пункту 4 Рішення Правління ПрАТ «Укрпрофтур» від 1 грудня 2017 року №РП-63-1 «Про подальше використання підвалу ресторанного блоку готельного комплексу «Турист» ДП «Чернівцітурист» ПрАТ «Укрпрофтур» правління товариства вирішило уповноважити Генерального директора Дочірнього підприємства «Чернівцітурист» ПрАТ «Укрпрофтур» Харабару О.М. від імені ПрАТ «Укрпрофтур» укласти та підписати договір купівлі-продажу вказаного в даному Рішенні Правління Товариства нерухомого майна ПрАТ «Укрпрофтур» та вчинити всі інші необхідні дії, пов`язані з його виконанням. ДП «Чернівцітурист» є балансоутримувачем будівлі по вулиці Героїв Майдану, 184 м.Чернівці. У приміщеннях №14-18, №14-19, №14-20 знаходяться основні засоби, які обліковуються на балансі ДП «Чернівцітурист». Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам закону. Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України). Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами. Управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК України). За системним аналізом норм ЦК України (статті 99, 145, 147), ГК України (стаття 89), Закону України «Про господарські товариства» (статті 58, 59, 62, 63) виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов`язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України). З огляду на вищезазначене, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства. З огляду на таке, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною 3 статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. При цьому, частиною 4 статті 92 ЦК України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі. Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов`язок відшкодувати завдані товариству збитки. Однак закон ураховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами. Частина 3 статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Разом із тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа. Відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин - бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (стаття 203, частина 1 статті 215 ЦК України). Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства. Закон не установлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах із юридичною особою. Тому з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (стаття 12 ЦК України) висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді. Таким чином, підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи до та в момент укладення оспорюваного договору, але й після його укладення, зокрема чи виконала третя особа свої обов`язки за договором, у який спосіб, як у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором, чи не було залучення третьої особи до участі в укладенні договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно. Таку правову позицію Верховний Суд виклав в постанові від 25 січня 2018 року у справі № 658/580/16-ц (провадження № 61-949св18) та постанові від 20 червня 2018 року у справі №127/7798/17 (провадження 61-14972св18). За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Наведеними нормами процесуального права саме на позивача покладається обов`язок довести обґрунтованість усіх заявлених вимог, надати належні та допустимі докази на підтвердження підстав позову. Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 336/7277/17. У матеріалах справи відсутні докази того, що укладаючи договір купівлі - продажу відповідачка ОСОБА_1 знала або могла дізнатись про те, що у ОСОБА_2 відсутні повноваження на укладення такого договору. Крім того, вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції не дав оцінку поведінці відповідачки після укладення договору. Зокрема суд не врахував, що згідно довідки Міського комунального бюро технічної інфернтаризації від 26 січня 2021 року, відповідачка ОСОБА_1 зареєструвала та є власником приміщень №№14-1-14-20, загальною площею 615 кв.м. в будівлі літ «В», які розташовані по АДРЕСА_1 (а.с.36), користується на даний момент вказаними приміщеннями та не відчужила дане майно, що свідчить про те, що відповідачка не була формально залучена до укладення договору купівлі - продажу спірного нерухомого майна з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові. Щодо судових витрат У відповідності до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно квитанції № 40073 від 09 липня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги сплатила судовий збір в розмірі 6306 (шість тисяч триста шість ) гривень. Тому з ПрАТ «Укрпрофтур» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір сплачений при поданні апеляційної скарги в сумі 6306 (шість тисяч триста шість) гривень. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 10 червня 2021 скасувати. В позові Приватного акціонерного товариства «Укпрофтур» до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним та усунення перешкод в користуванні майном відмовити. Змінити розподіл судових витрат. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Укпрофтур» на користь ОСОБА_1 6306 (шість тисяч триста шість) гривень в рахунок відшкодування судових витрат. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий О.О. Одинак Судді: А.І. Владичан Н.Ю. Половінкіна