Постанова 4803 № 211/5281/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6316/21 Справа № 211/5281/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко С. В. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2021 рокуколегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Демченко Е.Л. суддів Куценко Т.Р., Макарова М.О. при секретарі Кругман А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк на рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 лютого 2019 року по справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и л а: У листопаді 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», яке змінило найменування на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, мотивуючи тим, що 26 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №DN80FI00000203, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 20 274,80 доларів США на строк до 25 листопада 2033 року зі сплатою відсотків за користування коштами. Зазначали, що того ж дня, із метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, за яким поручитель несе солідарну відповідальність разом із позичальником. Посилаючись на те, що відповідачі належним чином не виконували взяті на себе зобов`язання, чим порушили умови кредитного договору, у зв`язку із чим станом на 20 жовтня 2016 року за позичальником рахується заборгованість у загальному розмірі 25 013,49 доларів США, яка складається з 14 085,03 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 4 264,34 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 1 629,96 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 5 034,16 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, з врахуванням того, що вони можуть вимагати від боржника стягнення будь-якої суми заборгованості, а тому просили суд ухвалити рішення, яким стягнути солідарно заборгованість за тілом кредиту в розмірі 14 085,03 доларів США, що еквівалентно 361 844, 42 грн. Рішенням Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 лютого 2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позов, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку щодо пропуску позивачем позовної давності та не врахував того, що позичальник частково сплачував кредитну заборгованість на протязі 2008-2013 років, з останньою сплатою за кредитом 20 грудня 2013 року у розмірі 200 доларів США, що є перериванням позовної давності. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2019 року апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» задоволена. Рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 лютого 2019 року скасоване та ухвалено нове рішення, яким позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволений. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 26 листопада 2007 року №DN80FI00000203, станом на 10 жовтня 2016 року, в розмірі 14 084,03 доларів США, що еквівалентно 361 844,42 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постановою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо. Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду у повній мірі не відповідає з огляду на таке. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 26 листопада 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №DN80FI00000203, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 20 274,80 доларів США на строк до 25 листопада 2033 року. Позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строк та в порядку, встановлених кредитним договором. Відповідно договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати ОСОБА_1 повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) в розмірі 183,96 доларів США для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, винагороди. Період сплати встановлений з 20 по 27 число кожного місяця. Цього ж дня, 26 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки №DN80FI00000203, за умовами якого поручитель поручився перед кредитором за виконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором. Згідно з пунктом 12 договору поруки порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. 17 червня 2011 року вихідним №30.1.0/2-559 АТ КБ «ПриватБанк» направило на адресу ОСОБА_1 вимогу про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором в повному обсязі в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги, яку останній не виконав. ОСОБА_1 останній платіж здійснено у грудні 2013 року. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість за тілом кредиту, за вказаним кредитним договором, станом на 20 жовтня 2016 року, становить 14 085,03 доларів США, що станом на 20 жовтня 2016 року еквівалентно 361 844,42 грн. 07 грудня 2018 року під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 заявив про застосування позовної давності. У пункті 4.5 кредитного договору сторони погодили позовну давність 5 років. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з тогою, що у червні 2011 року банк змінив строк виконання основного зобов`язання, то саме з цього часу у нього виникло право на позов, однак банк звернувся до суду з указаним позовом до ОСОБА_1 у листопаді 2016 року, тобто поза межами позовної давності, передбаченої пунктом 4.5 кредитного договору (щодо збільшення позовної давності до 5 років), про застосування якої просив відповідач. Після зміни строку виконання зобов`язання (червень 2011 року) усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення. Оскільки у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 відмовлено у зв`язку із пропуском позовної давності, то у задоволенні позову до поручителя ОСОБА_2 суд відмовив у зв`язку зі спливом позовної давності за основним зобов`язанням. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв`язку з наступним. Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків. За правилом частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України). Статтею 627 ЦК України визначено,що сторони є вільними в укладенні договору,виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу,інших актів цивільного законодавства,звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ч.1 ст.638 та ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору. За змістом ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в Главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17. Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У частині другій статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. За правилом статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За нормами ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права. Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, №22083/93, №22095/93, §51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), №66610/09, §43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог. Згідно із частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. За статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Як слідує з умов кредитного договору №DN80FI00000203 від 26 листопада 2007 року, при його укладенні сторони погодили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені та штрафу, за цим договором встановлено тривалістю п`ять років (п.4.5.), тобто до правовідносин сторін застосовується позовна давність тривалістю у п`ять років. При цьому, початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Визначаючи початок перебігу позовної давності, суд першої інстанції вірно врахував той факт, що у зв`язку з порушенням ОСОБА_1 умов кредитного договору №DN80FI00000203 від 26 листопада 2007 року щодо повернення кредиту, кредитор відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України та умов кредитного договору (п.3.2.2. кредитного договору) використав право достроково вимагати стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором. Отже, пред`явивши 29 червня 2011 року вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, комісії і штрафних санкцій за вихідним №30.1.0.0/2-559 від 17 червня 2011 року (т.1 а.с.99-101), кредитор відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, визначивши строком виконання цього зобов`язання в тридцяти денний строк з дня отримання цієї вимоги й був зобов`язаний пред`явити позов до боржника протягом п`яти років від цієї дати. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про початок перебігу строку позовної давності з моменту спливу 30 днів після отримання вимоги про дострокове виконання зобов`язання, яка направлена боржнику в червні 2011 року, та закінчення цього строку у липні 2016 року. Однак, у відповідності до положень статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. За приписами п.п.3,6 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов`язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами. Згідно зі ст.41 Закону України "Про Національний банк України" та ч.ч.1,2 ст.68 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Національний банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії. Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Згідно з п.5.4. цього Положенням, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. При цьому, п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Як слідує з матеріалів справи, зокрема із виписки за рахунком № НОМЕР_1 ОСОБА_1 за кредитним договором №DN80FI00000203 від 26 листопада 2007 року (т.1 а.с.128- 137), останній сплачував платежі за кредитом, у тому числі відсотки та комісію, по грудень 2013 року включно, що свідчить про вчинення ним дій щодо переривання позовної давності, у зв`язку з чим колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що АТ КБ «ПриватБанк» пропущено строк на звернення до суду з позовом та про відмову в задоволенні позовних вимог з цих підстав. Під час розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 Верховний Суд вказав, що апеляційний суд не перевірив, чи вчиняв особисто боржник дії щодо погашення кредитного боргу після настання строку виконання основного зобов`язання, а саме щодо погашення ним частини кредитного боргу в грудні 2913 року або іншою особою за його дорученням, чи банк здійснив списання самостійно, зазначене є важливим для визначення переліку строку позовної давності та підстав вважати його таким, що переривався. Колегія суддів дослідивши розрахунок заборгованості та виписку за рахунком № НОМЕР_1 ОСОБА_1 за кредитним договором №DN80FI00000203 від 26 листопада 2007 року вважає, що саме позичальник здійснював погашення заборгованості. Так у 2011 та 2012 роках оплати частково здійснювали через касу. 26 вересня 2013 року, 17 жовтня 2013 року, 18 листопада 2013 року, 16 грудня 2013 року оплати здійснювались через касу (т.1 а.с.128-137). За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку (частина перша статті 553 ЦК України). Відповідно до частин першої та другої статті 554 ЦК України в разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Частиною четвертою статті 559 ЦК України, в редакції на час виникнення правовідносин сторін) передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Отже, порука це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора. Вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Зазначений висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №408/8040/12 (провадження №14-145цс18). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегією суддів встановлено, що між сторонами виникли договірні відносини шляхом укладання кредитного договору та договору поруки. Також колегією суддів установлено, що за спірним кредитним договором позичальником допущена заборгованість. Із наданого позивачем розрахунку вбачається, що позичальник порушив умови договору. Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач ставить питання про стягнення заборгованості лише за тілом кредиту. Як вбачається з матеріалів справи, в забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором №DN80FI00000203 від 26 листопада 2007 року та поручителем ОСОБА_2 було укладено договір поруки №DN80FI00000203 від 26 листопада 2007 року, відповідно до якого поручитель ОСОБА_2 зобов`язався нести в повному обсязі солідарну відповідальність за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, інших платежів, відшкодування шкоди. Згідно п.12 договору поруки, порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за Кредитним договором (т.1 а.с.16-17). Так, згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України). Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету. Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність у банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказану обставину, стягнути грошову суму в іноземній валюті. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18), №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) та №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18). Таким чином позовні вимоги банку про стягнення заборгованості є такими, що підлягають до задоволення частково та з відповідачів слід стягнути заборгованість за тілом кредиту станом на 10 жовтня 2016 року у загальному розмірі 14 085,03 долари США, без визначення гривневого еквіваленту заборгованості. На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення з ухваленням нового про часткове задоволення позову. Згідно з ч.ч.1,13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи результат розгляду даної справи, пропорційно до заявлених та задоволених позовних вимог, з відповідачів на користь позивача слід стягнути судові витрати у розмірі по 6 784,59 грн. з кожного, понесені позивачем у зв`язку з сплатою судового збору за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги. Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк задовольнити частково. Рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 лютого 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк (єдрпоу 14360570) заборгованість за кредитним договором №DN80FI00000203 від 26 листопада 2007 року, станом на 10 жовтня 2016 року, у розмірі 14 085,03 долари США, що складається із заборгованості за тілом кредиту. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" судові витрати у розмірі по 6 784,59 грн. з кожного. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Демченко Е.Л. Судді: Куценко Т.Р. Макаров М.О.