Ухвала КАС ВС № 520/13019/2020

УХВАЛА 26 липня 2021 року м. Київ справа № 520/13019/2020 адміністративне провадження № К/9901/26675/21 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А. перевірив касаційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Харківської області, за участю третіх осіб - Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправним та скасування наказу, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Господарського суду Харківської області, в якому просила: визнати протиправним та скасувати наказ голови Господарського суду Харківської області від 28 квітня 2020 року №22 «Про унесення змін до наказу від 27 лютого 2020 року №16 «Про умови оплати праці на 2020 рік»; визнати протиправними дії Господарського суду Харківської області щодо нарахування та виплати їй, як судді цього суду, суддівської винагороди у період з 18 квітня до 27 серпня 2020 року, із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320,00 грн, згідно з частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, унесеними Законом України від 13 квітня 2020 року №553-ІX (у редакції, що діяла з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року); зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити невиплачену їй суддівську винагороду на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у сумі 165085,34 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року, яке залишене без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 202 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня до 27 серпня 2020 року, із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320,00 грн, згідно з частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13 квітня 2020 року №553-IX ( в редакції, що діяла з з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року). Зобов`язано Господарський суд Харківської області нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду судді Господарського суду Харківської ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у розмірі 165085,34 грн, з яких: 28551,91 грн за квітень 2020 року, 39446,72 грн за травень 2020 року, 29979,50 грн за червень 2020 року, 58824,08 грн за липень 2020 року, 8283,13 грн за серпень 2020 року. В іншій частині позову відмовлено. 19 липня 2021 року ДСА України повторно подало касаційну скаргу на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права. Заявник, посилаючись на положення пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, просить скасувати оскаржене судове рішення та відмовити в позові. Предметом спору у цій справі є обчислення розміру суддівської винагороди, з урахуванням обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій вбачається, що позивач працює суддею, що у значенні Закону України «Про запобігання корупції» передбачає зайняття відповідального або особливо відповідального становища. З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Підставою перегляду оскаржуваних судових рішень заявник зазначив відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, проте які саме норми права потребують такого висновку ДСА України не зазначило, обмежившись лише посиланням на «визнання протиправними дій відповідного територіального управління Державної судової адміністрації України або суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди суддям за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування згідно з частиною третьою статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13.04.2020 року №553-ІХ, в редакції, яка діяла з 18.04.2020 до 28.08.2020 року» та результати розгляду апеляційними судами подібної категорії справ. Інші аргументи ДСА України зводяться до відсутності можливості здійснювати нарахування суддівської винагороди поза межами бюджетних асигнувань, відсутності видатків у бюджеті на здійснення таких виплат, цитування норм законодавства, яким урегульована процедура визначення видатків на утримання суддів, з посиланням на висновки Конституційного Суду України, з подальшим їх тлумаченням. Такі доводи є загальними та не свідчать про виключність цієї справи. Крім того, норми, які, на думку ДСА України, неправильно застосовано судами у цій справі, що наразі потребує вирішенню шляхом надання висновку Верховним Судом саме у цій справі, заявник конкретно не зазначив, обмежившись лише наведенням положень частини четвертої статті 328 КАС України та посиланням на норми законодавства по тексту скарги та наведенням цитат із рішень Верховного Суду у інших справах, що не є подібними до спірних правовідносин, без зазначення норм, що неправильно застосовано судами у цій справі. Крім того, Суд зазначає, що згідно з відомостями автоматизованої системи документообігу ДСА України вже зверталося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою ще 10 червня 2021 року. У цій касаційній скарзі заявник також указав про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Проте зазначену скаргу заявнику повернуто ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2021 року на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. В цій же ухвалі від 22 червня 2021 року Суд зазначив, що у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20 викладено правовий висновок щодо неправомірності обмеження виплати, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553-ІХ в редакції закону станом на дату виникнення спірних відносин). Ураховуючи те, що зміст повторної касаційної скарги є практично ідентичним попередній скарзі, а наведені ДСА України підстави вже перевірені та відхилені Верховним Судом, дії заявника свідчать про формальний підхід до реалізації ним права на оскарження судового рішення. Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, ДСА України не виклало передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Частиною першою статті 341КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Лише загальні посилання на відсутність висновку Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. За таких обставин, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Харківської області, за участю третіх осіб - Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправним та скасування наказу, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.

2. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Суддя С.А. Уханенко