Постанова 4852 № 160/17438/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 27 липня 2021 року м. Дніпросправа № 160/17438/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач), суддів: Ясенової Т.І., Суховарова А.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року (суддя Царікова О.В., повний текст рішення складений 02.03.2021) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Ігренський виправний центр № 133» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 у грудні 2020 року звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Ігренський виправний центр № 133», що полягає у невиплаті грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 19858,06 грн. ОСОБА_1 ; стягнути з Державної установи «Ігренський виправний центр № 133» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 19858,06 грн.; стягнути з Державної установи «Ігренський виправний центр № 133» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.11.2020 по день звернення до суду, а саме: до 28.12.2020 у сумі 30004,80 грн. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Ігренський виправний центр № 133», що полягає у невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 19858 (дев`ятнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят вісім) гривень 06 копійок. Стягнено з Державної установи «Ігренський виправний центр № 133» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 19858 (дев`ятнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят вісім) гривень 06 копійок. В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його у цій частині скасувати та прийняти нове судове рішення в оскаржуваній частині, яким стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків. Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 09.04.2004 по 24.11.2020 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України. Наказом Міністра юстиції України № 3466/к від 19.11.2020 підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнено з 24.11.2020 з посади начальника державної установи «Ігренський виправний центр № 133» за власним бажанням, відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію». Відповідно до п. 3 вказаного наказу Державній установі «Ігренський виправний центр № 133» наказано здійснити всі необхідні розрахунки. У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Державної установи «Ігренський виправний центр № 133» із заявою про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна особистого користування. Державною установою «Ігренський виправний центр № 133» видано довідку № 24 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, згідно з якою загальна сума грошової компенсації, яка належить до виплати, становить 19858,06 грн., проте така компенсація виплачена не була. Вважаючи такі дії протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 19858,06 грн. є обґрунтованою. Разом з тим, вирішуючи питання щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції зазначив, що на час звернення позивача до суду з позовом щодо нарахування та виплати середнього заробітку, передбаченого ст.117 КЗпП України, остаточний розрахунок по виплаті належних позивачеві сум грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна ще не відбувся. Таким чином, враховуючи відсутність такої юридично значимої обставини, як факту проведення з позивачем остаточного розрахунку, підстави для застосування до відповідача відповідальності саме за період, передбачений ст.117 КЗпП України, на час розгляду цієї справи в суді відсутні. Позивач з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, зазначає, що у зв`язку з порушенням строків розрахунку при звільненні, має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.11.2020 по день звернення до суду 28.12.2020 у розмірі 30004,80 грн. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивачем подано докази виплати останньому компенсації за належні до видачі предмети речового майна 26 травня 2021 року, а тому зазначає, що розмір належного до сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 156024,96 грн. за період з 24.11.2020 по 26.05.2021. Надаючи оцінку спірним правовідносинам та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Вказані висновки узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 620/1982/19. Суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Зазначеної позиції дійшов Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року під час розгляду адміністративної справи № 520/80/20. Таким чином суд апеляційної інстанції доходить висновку, що остаточний розрахунок мав бути проведений з ОСОБА_1 24 листопада 2020 року в день звільнення. Натомість належні до виплати суми були виплачені лише 26.05.2021. Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта стосовно права останнього на стягнення сум середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, проте судом встановлено, що такий розрахунок був проведений вже після ухвалення Дніпропетровським окружним адміністративним судом рішення у даній справі. Оскільки відповідач виплатив належні суми 26.05.2021, тобто після ухвалення Дніпропетровським окружним адміністративним судом рішення (02.03.2021), колегія суддів доходить висновку, що на момент ухвалення рішення суду першої інстанції останнє відповідало дійсним обставинам справи, а тому є законним і не підлягає скасуванню. Вказані обставини виникли поза межами ухвалення оскаржуваного судом першої інстанції рішення, а тому, в силу приписів процесуального закону, не можуть бути досліджені судом апеляційної інстанції Враховуючи сукупність викладених обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. В частині задоволених позовних вимог рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується, судом апеляційної інстанції не перевіряється. Керуючись ст.ст. 243, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 березня 2021 року в адміністративній справі № 160/17438/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з 27 липня 2021 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Повна постанова складена 27 липня 2021 року. Головуючий - суддя О.В. Головко суддя Т.І. Ясенова суддя А.В. Суховаров