Постанова Сумський апеляційний суд № 587/2278/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2021 року м.Суми Справа №587/2278/20 Номер провадження 22-ц/816/1029/21 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач), суддів - Кононенко О. Ю. , Левченко Т. А. з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; законний представник відповідачів - ОСОБА_2 , треті особи: Садівська сільська рада Сумського району Сумської області, служба у справах дітей Сумської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Іванченка Михайла Михайловича на рішення Сумського районного суду Сумської області від 18 березня 2021року в складі судді Степаненка О.А., постановленого в м. Суми, в с т а н о в и в: Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив суд визнати його племінників ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 такими, що втратили право на користування квартирою АДРЕСА_1 . Свої вимоги мотивує тим, що він зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 . Вказана квартира була надана його батькам для проживання сім`ї. Разом з батьком позивача ОСОБА_7 у зазначеній квартирі були зареєстровані та проживали: ОСОБА_8 (мати позивача), ОСОБА_9 (сестра позивача), ОСОБА_9 (брат позивача), ОСОБА_10 (брат позивача та чоловік законного представника відповідачів) та ОСОБА_1 (позивач). Вказує, що копія ордеру на квартиру відсутня. Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_11 помер. На момент смерті ОСОБА_11 разом з ним були зареєстровані його діти: ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Вказує, що до смерті батька ОСОБА_11 , у жовтні 2016 року ОСОБА_2 разом з дітьми переїхала проживати до своєї матері в с. Стецьківка Сумського району за місцем своєї фактичної реєстрації. Вказує, що ОСОБА_2 жодних обов`язків по утриманню спірної квартири не виконувала. Зазначає, що він бажає скористатися своїм правом на приватизацію вказаної квартири, але в повному обсязі гарантованими державою пільгами скористатися не може через те, що в ній зареєстровані відповідачі. Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 18 березня 2021року позов задоволено. Визнано ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , інтереси яких представляє мати ОСОБА_2 , таким, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 . Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 разом з відповідачами - неповнолітніми дітьми з 2016 року виїхала на постійне місце проживання за іншою адресою, добровільно залишила зареєстроване місце проживання, понад чотири роки вона з відповідачами не проживають у спірній квартирі, а їх реєстрація перешкоджає позивачу належним чином користуватися квартирою, позивач має право на усунення перешкод шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право на користування житлом. Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_2 - адвокат Іванченко М.М. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне встановлення судом фактичних обставин справи, застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та закрити провадження по справі. Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що до смерті чоловіка ОСОБА_2 вони проживали разом з дітьми у спірній квартирі, позивач хоча і був зареєстрований у спірній квартирі проте в ній не проживав. На даний час іншого нерухомого майна, де б могли проживати неповнолітні діти у ОСОБА_2 немає. Вказує, що сам по собі факт не проживання малолітніх дітей у спірній квартирі не може бути безумовною підставою для визнання їх такими, що втратили право користування зазначеним житлом, оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання. Крім того, жодна дитина не може бути об`єктом незаконного або свавільного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя. Крім того, в матеріалах цивільної справи відсутній дозвіл органу опіки та піклування про виселення дітей, без якого таке виселення неможливе. Від позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній не погоджується з доводами, що викладені в апеляційній скарзі та зазначає, що ОСОБА_2 разом з дітьми проживала у спірній квартирі до жовтня 2016 року, після чого добровільно переїхала проживати до своєї матері в с. Стецьківка Сумського району сумської області. Вказує, що ОСОБА_2 у спірній квартирі не зареєстрована та ніколи там зареєстрованою не була. Ордер на її ім`я чи ім`я її дітей не видавався. Вказує, що право на приватизацію до складу спадщини не входить, а тому права малолітніх дітей не порушуються. Вказує, що висновок органу опіки і піклування не може мати переваги над іншими доказами, а тому має оцінюватись в сукупності з іншими доказами по справі. Таким чином висновок органу опіки і піклування не є обов`язковим для суду, а обов`язковою є участь вказаного органу в розгляді справи. Зазначає, що житло знаходиться в непридатному для проживання стані, а тому права дітей не порушуються. Просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представник відповідачів ОСОБА_2 , її представник та ОСОБА_5 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити. Позивач пояснив, що він у період з січня 2015 по квітень 2016 року проходив службу в ЗСУ, на даний час ним заборгованість за сплату комунальних послуг не погашена. Позивач, який є законним представником ОСОБА_3 , та його представник в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечили, підтримали рішення суду. Треті особи до суду не прибули, у зверненні до суду просили розглянути справу без участь їх представника, доводи апеляційної скарги Службою у справах дітей Сумської районної державної адміністрації були підтримані. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Як вбачається з матеріалів справи, позивач зареєстрований у буд. АДРЕСА_2 , що вбачається з копії довідки Садівської сільської ради Сумського району (арк.с.19). За інформацією Садівської сільської ради Сумського району Сумської області від 18.02.2021р.(вих.№ 315) згідно погосподарської книги №8 сільської ради за 1991-1995 роки особистий рахунок № НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_2 відкрито на ім`я ОСОБА_12 , матері позивача. У квартирі були зареєстровані :чоловік ОСОБА_7 ,1943 р. н., та діти ОСОБА_9 ,1971 р.н., ОСОБА_11 , 1976р.н., ОСОБА_9 , 1975 р.н., ОСОБА_1 ,1977 р.н. Згідно записів погосподарської книги №4 за 2016-2020 роки особистий рахунок № НОМЕР_2 на квартиру відкрито на ім`я ОСОБА_11 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відповідно до цієї інформації сільської ради разом з наймачем у квартирі були зареєстровані його діти ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , брат ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 , 2003 р.н. ОСОБА_11 був зареєстрований за вказаною адресою та знятий з реєстрації у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_4 . ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , був зареєстрований за вказаною адресою та знятий з реєстрації у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_6 (помер ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.17, 65-66). Отже, після смерті батька відповідачів ОСОБА_11 , наймача квартири не визначено. Спільного господарства позивач ОСОБА_1 з дітьми померлого брата ОСОБА_11 та їх матір`ю ОСОБА_2 не вів, членом його сім`ї вони не являлися. Відповідачі зареєстровані у зазначеній квартирі з 17.03.2011р.,06.04.2009р.,14.03.2004р. відповідно (арк.с.75-77). З актів перевірки житлових умов від 16.09.2020 р. (а.с.14) та обстеження умов проживання від 15 лютого 2021 року (а.с.80), складеного комісією Садівської сільської ради Сумського району вбачається, що електро- та газопостачання в квартирі відсутні, наявна заборгованість за сплату комунальних послуг. Квартира не приватизована, є комунальною власністю сільської ради. У квартирі холодно, знаходиться у занедбаному стані, умов для проживання неповнолітніх немає, потребує капітального ремонту (арк.с.81). З 03 жовтня 2003 року батьки відповідачів перебували у шлюбі (а.с.71). З наданої законним представником відповідачів ОСОБА_2 копії розписки, датованої 29.04.06 р. вбачається, що дана розписка дана ОСОБА_11 його дружині ОСОБА_2 в тому, що він дозволяє їй знаходитись в його квартирі (арк.с.70). Як вбачається з інформації сільської ради на момент видачі ордеру будинок за адресою: АДРЕСА_3 , належав ДП ДГ ІСГ Північного Сходу НААН України. Інформацію про те, коли і ким видавався ордер на спірну квартиру сільська рада не володіє через відсутність копії ордеру. З цієї ж довідки сільської ради вбачається, що будівля, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , побудована у 1984 році і є житловим багатоквартирним будинком, який перебуває у комунальній власності Садівської сільської ради. У будинку є приватизовані квартири. Інформація про перебування осіб на черзі на отримання житла у сільській раді відсутня, оскільки на момент видачі ордеру цей будинок належав Державному підприємству «Дослідне господарство Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України». У сільської ради відсутня інформація про те, на підставі чого і кому видавався ордер на квартиру. Приватизаційною комісією при виконавчому комітеті Садівської сільської ради Сумського району Сумської області рішення про передачу у власність квартири за адресою: АДРЕСА_2 , згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», не приймалося. Свідоцтво про право власності на житло на вказану вище квартиру сільською радою не видавалось. Квартира передана у комунальну власність ( а.с.91,92). Згідно з квитанцією ТОВ «Сумигаззбут» за вересень 2020 року, станом на 01.09.2020 року за адресою АДРЕСА_2 наявна заборгованість за спожитий природній газ в розмірі 4014 грн. 90 коп. (а.с.11). Відповідно до квитанції за вивезення ТВП за адресою АДРЕСА_2 наявна заборгованість за серпень 2020 року в розмірі 2080 грн. 50 коп. (а.с. 12). За даними Спадкового реєстру від 11 березня 2019 року, після ОСОБА_11 заведена спадкова справа (арк.с.74). Представник органу опіки та піклування, під час судового розгляду справи заперечив проти задоволення позову. Не змінилася його позиція і під час апеляційного перегляду справи. Відповідач ОСОБА_13 з 01.09.2011 року проходив навчання у КЗ Сумської обласної ради Штепівський навчально-реабілітаційний центр (а.с.16). Як пояснила мати ОСОБА_2 закінчив навчання у травні 2021 року. Статтею 47 Конституції України закріплено право кожного громадянина України на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до ч. 4 ст. 9 Житлового кодексу УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тими обставинами, що відповідачі разом зі своєю матір`ю добровільно виїхали проживати до іншого житлового приміщення і з того часу та не проживають у спірній квартирі без поважних причин. Згідно ст. 71 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Відповідно до ст. 72 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. З аналізу викладених правових норм можна дійти висновку, для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням необхідна наявність двох умов: 1) відсутність особи понад шість місяців, 2) відсутність поважності причин такої відсутності. Пунктом 2,3 частини 3, частини 5 ст. 71 ЖК УРСР визначено, що жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців, зокрема, у випадках 2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання; 3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті. З матеріалів цивільної справи вбачається, що відповідач ОСОБА_14 з 2011 року навчається в Штепівській спеціалізованій загальноосвітній школі - інтернаті Лебединського району, а тому колегія суддів приходить до висновку про те, що останній не може вважатися таким, що втратив право користування житловим приміщенням, оскільки вибув із житлового приміщення у зв`язку із навчанням і за ним зберігається право користування квартирою на весь час навчання та протягом шести місяців після закінчення строку навчання. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 1-3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Згідно з частинами 4,6 ст. 29 цього Кодексу місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. В силу статті 13 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні встановлені обмеження вільного вибору місця проживання. Так вільний вибір місця проживання обмежується щодо:осіб, які не досягли 14-річного віку. За змістом частин 1,2 ст. 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» дитиною є особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше; Відповідно до ч. 2, 3 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. З матеріалів справи вбачається, що відповідачі були зареєстровані у спірній квартирі їх батьком як члени сім`ї наймача, набули право на користування спірною квартирою правомірно. На час смерті батька ОСОБА_11 у листопаді 2018 року його синові ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вже було 14 років і він мав право вибору місце свого проживання, оскільки таке право передбачено наведеними нормами матеріального права. Двоє інших дітей померлого ОСОБА_11 були малолітніми і належали до членів його сім`ї, незважаючи, що проживали разом із матір`ю, яка проживала від чоловіка окремо. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку,що задовольняючи позов суд першої інстанції прийшов помилкового висновку про доведеність обставин за яких неповнолітніх дітей померлого наймача ОСОБА_11 можна визнати таким, що втратили право користування. Як вже зазначено, неповнолітній ОСОБА_16 навчається в учбовому закладі, а тому за ним зберігається право користування квартирою на час прийняття оскарженого рішення. Щодо обставин проживання на той час малолітніх ОСОБА_17 та ОСОБА_6 із матір`ю, то відповідачі, як малолітні особи в силу свого віку не мають достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначити своє місце проживання, а тому сам по собі факт не проживання відповідачів у спірній квартирі не є безумовною підставою для визнання їх такими, що втратили право на користування житловим приміщенням. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Крім того, ОСОБА_9 на час ухвалення судом першої інстанції рішення вже досягла 14-річного віку і як вона пояснила в суді має бажання проживати у квартирі, т.т. не втратила законного інтересу до спірного житла. Не сплата дітьми коштів за користування житлово-комунальними послугами, також не може бути підставою для визнання їх такими, що втратили право користування спірним жилим приміщенням, оскільки частиною 1 ст. 64 ЖК УРСР тільки повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору найму. Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВС від 27.12.2018р у справі № 759/19394/15-ц. Відповідно до ст.16 Конвенції ООН «Про права дитини» жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини. Європейський суд з прав людини констатував, що «згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем». «Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». «Втручання держави є порушенням ст. 8 Конвенції, якщо воно не має легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у п. 2 ст. 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…». «Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування» («KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE», № 30856/03, § 40, 41, 42,43 ЄСПЛ, від 02.12. 2010). Матеріали справи не містять доказів, що мати відповідачів забезпечена житлом, навпаки її заперечення проте, що вона знімає житло в суді спростовано не було. Враховуючи вищевикладене, через не повне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права на підставі частин 1,4 ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню та ухваленню нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В зв`язку з тим, що апеляційний суд прийшов до висновку про задоволення апеляційної скарги та відмову в задоволенні позовних вимог, а також враховуючи ту обставину, що позивач звільнений від сплати судового збору, понесені ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Іванченка Михайла Михайловича задовольнити частково. Рішення Сумського районного суду Сумської області від 18 березня 2021року скасувати та ухвалити нове. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_17 , ОСОБА_6 , інтереси яких представляє мати ОСОБА_2 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - відмовити. Компенсувати ОСОБА_2 понесені нею витрати по сплаті судового збору в розмірі 1261 грн 20 коп. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 27 липня 2021 року. Головуючий - С.С. Ткачук Судді: О.Ю. Кононенко Т.А. Левченко