Постанова Волинський апеляційний суд № 161/2846/21

Справа № 161/2846/21 Головуючий у 1 інстанції: Крупінська С. С. Провадження № 22-ц/802/1068/21 Категорія: 44 Доповідач: Бовчалюк З. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 липня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бовчалюк З.А., суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування майнової та моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 травня 2021 року, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління національної поліції України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. В обґрунтування своїх вимог посилається, на те, що 15 березня 2020 року він їхав автомобілем Фольксваген Транспортер д.н.з. НОМЕР_1 по вулиці Трускавецькій в м. Бориславі Львівської області, де був зупинений працівниками поліції, оскільки розмовляв по мобільному телефону, на вимогу поліцейських ОСОБА_1 не надав їм посвідчення водія, документи на автомобіль та страховий поліс. Згодом працівники поліції провели освідування його, на стан алкогольного сп`яніння. Прилад газоаналізатор DRAGER показав, що вміст алкоголю в крові становить 0,29 проміле, після чого ними було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1ст. 130 КпАП України. Луцьким міськрайонним судом ОСОБА_1 було притягнуто до відповідальності за цією статтею. Постановою Волинського апеляційного суду від 21.12.2020 року було скасовано постанову судді Луцького міського суду Волинської області від 10.06.2020 року, провадження по справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП. На думку позивача його незаконно було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу з позбавленням права керування транспортним засобом строком на 1 рік. У зв`язку із незаконним притягненням до адміністративної відповідальності позивачу було завдано сильних душевних хвилювань. Безпідставне притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, супроводжувалось обманом зі сторони інспектора, який повідомив, що матеріали адміністративної відповідальності будуть складені тільки за спілкування по мобільному телефону під час керування транспортним засобом, тому виявлення факту про позбавлення права керування для нього було шоком. Вказана обставина серед іншого, пов`язана з тим, що ОСОБА_1 подав документи на здійснення підприємницької діяльності у сфері пасажирських перевезень, де планував сам здійснювати перевезення. Тобто, незаконне позбавлення права керування транспортним засобом фактично залишило його без джерела доходу та зруйнувало його бізнес, з 19.10.2020 року він був вимушений припинити здійснення підприємницької діяльності. З посиланням на положення ст. 56 Конституції України, ч.1 ст. 1166 , ст. 1167, 1174 ЦК України, позивач вважає, що підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок безпідставного накладення штрафу, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення. Відповідно до квитанції від 30 грудня 2020 року позивачем сплачено 14000 грн. за надання юридичної допомоги. Згідно наданого в судовому засіданні розрахунку судових витрат від 30.12.2020 вартість наданих юридичних послуг складає 14000 грн., які оплачені позивачем. Дану суму він просить стягнути з відповідача. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 травня 2021 року в задоволені позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове про задоволення позову. Згідно з приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки ціна позову в даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Датою прийняття постанови у даній справі є 26 липня 2021 року тобто, дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. На підставі вказаної норми права, відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади. Судом першої інстанції встановлено, що 15.03.2020 поліцейським Головного управління Національної патрульної поліції у Львівській області складено протокол серії ОБ № 105823 за ч. 1 ст. 130 КУпАП відносно ОСОБА_1 та вилучено посвідчення водія. Постановою судді Луцького міського суду Волинської області від 10.06.2020 року позивача визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено стягнення у вигляді штрафу 10200 грн. з позбавленням права керування транспортним засобом строком на 1 рік, а також стягнуто судовий збір у розмірі 454 грн. Постановою судді Волинського апеляційного суду від 21.12.2020 постанову судді Луцького міського суду Волинської області від 10.06.2020 скасовано, провадження по справі закрито. З тексту постанови апеляційного суду слідує, що у діях ОСОБА_1 не було умислу на дії, які були кваліфіковані працівником поліції та судом першої інстанції як дію, що має ознаки правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки у діях ОСОБА_1 відсутні належні та допустимі докази складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції та закриття провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Лизуном А.С. 08 липня 2020 року було укладено договір про надання правової допомоги (а.с. 19-20), відповідно до квитанції № 010497 ОСОБА_1 було сплачено 14000 гривень за послуги адвоката ( а.с. 22). Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені частиною сьомою статті 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення. У статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що в наведених у статті цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, зокрема, моральна шкода. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята, шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Звернувшись з цим позовом до суду, позивач зазначав, що відповідачі протиправно склали протокол про адміністративне правопорушення, передбачені ст.130 КУпАП, виклали обставини, що не відповідають дійсності, бездоказового визнали його винним у вчиненні згаданих адміністративних правопорушень, незаконно ініціювали притягнення його до адміністративної відповідальності, чим завдали йому суттєвих моральних страждань, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків. За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. За загальним правилом, підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою. Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Встановивши, що позивач не надав належних та допустимих доказів незаконності дій відповідачів, оскільки жодного адміністративного стягнення, передбаченого ст.130 КУпАП, до нього застосовано не було, а складання протоколу про адміністративне правопорушення не є притягненням особи до адміністративної відповідальності, так як відповідно до статей 283, 284 КУпАП таке питання може бути вирішено лише судом, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. При цьому сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу майнової та моральної шкоди. Факт підроблення відповідачами постанови позивачем не доведений належними, достовірними та допустимими доказами. Виходячи з наведеного, повно та об`єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм правильну правову оцінку, установивши, що позивач не довів у встановленому законом порядку факт завдання йому відповідачами моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Також не підлягають відшкодуванню витрати на правову допомогу в розмірі 7800 гривень, які були понесені стороною в рамках адміністративної справи, оскільки в рамках даної цивільної справи шкода позивачем не доведена, винуватість дій відповідачів також є недоведеними . На думку колегії суддів відшкодування витрат на правничу допомогу з врахуванням положень ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», також пов`язується саме з фактом заподіяння шкоди та встановленням неправомірністю дій працівників поліції, які в даному випадку не встановлені. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги спростовуються наведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Керуючись ст. 268, 367, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 травня 2021 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий: Судді: