Постанова 4824 № 756/11896/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД апеляційне провадження №22-ц/824/3267/2021 справа №756/11896/17 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2021 року м.Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Поліщук Н.В. суддів Андрієнко А.М., Соколової В.В. за участю секретаря судового засідання Чепур Н.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Луценка О.М. 04 вересня 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, Оболонський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби у місті Києві про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,- встановив: У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про визнання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 та зняття їх з реєстрації місця проживання за цією адресою. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 квітня 2017 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу придбала зазначену квартиру у ТОВ "ЛІХТ ІНВЕСТ". З відповідачами вона не знайома, власниками квартири вони не були, проте їхнє місце проживання зареєстровано у цій квартирі. На її вимогу про виселення і зняття з місця реєстрації відповідачі не відреагували, у зв`язку із чим звернулась до суду з цим позовом. В обґрунтування позовних вимог посилається на статті 317, 319, 321, 383, 391, 396 ЦК України, якими врегульовано правовідносини щодо права власності. Не погодившись із первісним позовом, ОСОБА_1 подано зустрічний позов, у якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу, на підставі якого у позивача виникло право власності на квартиру. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва, занесеною до протоколу судового засідання від 20 червня 2018 року, зустрічна позовна заява прийнята до спільного розгляду, а ухвалою Оболонського районного суду міста Києва, занесеною до протоколу судового засідання від 19 лютого 2019 року, відмовлено в прийнятті зустрічної позовної заяви та надано термін для подання належної зустрічної позовної заяви до 23 квітня 2019 року. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва, занесеною до протоколу судового засідання від 23 квітня 2019 року та постановленою як окремий процесуальний документ 04 вересня 2019 року, провадження у справі в частині вимог до ОСОБА_3 закрито у зв`язку з її смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року позовні вимоги задоволено частково, вирішено визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати, у задоволенні позову відмовити. В апеляційній скарзі посилається на те, що позивачем не надано доказів, що його проживання у квартирі створює позивачу перешкоди, зокрема і доказів, що позивач несе витрати по сплаті за комунальних послуг. Зазначає, що, купуючи квартиру, позивач була обізнана про наявність зареєстрованих осіб. Посилається на те, що висновок суду, що він у квартирі не проживає більше року ґрунтується на припущеннях. Вказує на те, що позивачем не доведено факт відсутності відповідача у спірній квартирі понад строки, установлені статтею 71 ЖК Української РСР. З посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №569/4373/16-ц зазначає, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі колишніх, сам лише факт переходу права власності на квартиру до іншої особи без оцінки законності такого вселення. Вказує, що суд не надав оцінки доказам (витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №12016100050008273, ухвала слідчого судді у кримінальному провадженні №12014100100014098, постанова Київського апеляційного господарського суду у справі №910/2924/15-г), які вказують на незаконність ряду дій по відношенню до квартири, зокрема і наступне придбання квартири ОСОБА_2 шахрайським шляхом. Окрім того, вказує, що в договорі купівлі-продажу вказано про огляд покупцем квартири, що не відповідає дійсності. Вказує, що копія паспорту позивача не містить вклеєної фотокартки по досягненню 25 річного віку, у зв`язку із чим цей документ є недійсним, а відтак і довіреність на представництво. Посилається на те, що судом прийнято до спільного розгляду зустрічну позовну заяву, проте справа не містить ухвали про відкриття провадження за нею. Також вказує на відсутність ухвали про повернення зустрічної позовної заяви. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача посилається на те, що норми матеріального права, на які посилається скаржник та які на його твердження були порушені судом, не відповідають тим, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, а інші доводи скарги не спростовують висновків суду і правомірність володіння позивачем квартирою. Вказує, що скаржником не наведено законних підстав проживання у квартирі. В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 доводи апеляційної скарги підтримали, посилаючись на обставини в ній викладені. Представник позивача ОСОБА_5 проти апеляційної скарги заперечував. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про причини неявки не повідомили. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з`явились, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є власником квартири та має право вимагати усунення перешкод у здійсненні цього права від осіб, які не є членами її сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з нею та ведуть спільне господарство. З такими висновками суд апеляційної інстанції погоджується. З матеріалів справи убачається, що згідно із даними свідоцтва про право власності на житло, виданого 12 серпня 2003 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, посвідчено, що квартира АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_6 (відповідно до даних свідоцтва про одруження (том 2 а.с.222) дружина ОСОБА_1 ). 18 вересня 2003 року між ВАТ "Універсальний Банк Розвитку та Партнерства" (ідентифікаційний код 20717958) та ОСОБА_6 укладено Договір застави, відповідно до умов якого з метою забезпечення кредитних зобов`язань останньої за кредитним договором №92 від 20 травня 2003 року зазначену вище квартиру передано в іпотеку. 11 квітня 2017 року між ТОВ "ЛІХТ ІНВЕСТ" (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Т.В. та зареєстровано в реєстрі за №403. Право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Відповідно до цього договору убачається, зокрема, таке: - продавцю квартира належала на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 25 березня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Є.В. за реєстровим №1146; - зазначено про огляд квартири покупцем. Згідно даних довідки від 06 квітня 2017 року №8895, виданої ТОВ "Експлуатаційна компанія" в квартирі з 10 жовтня 2003 року зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , в графі "Родинні відносини" вказано - "без доказу родинних стосунків". Згідно даних витягу з кримінального провадження 12016100050008273 (заява внесена до ЄРДР 16 серпня 2016 року), 15 серпня 2016 року ОСОБА_1 повідомив правоохоронні органи про кримінальне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 15, частиною 4 статті 190 КК України, а саме: невстановлені особи, використовуючи завідомо підроблені документи, перереєстрували право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ТОВ "АГРО ФАКТОР" та в подальшому працівники зазначеного підприємства 25 березня 2016 року, перебуваючи в офісі приватного нотаріуса Незнайка Є.В., шляхом укладення договору купівлі-продажу продали квартиру ТОВ "ЛІХТ ІНВЕСТ", які в свою чергу 28 березня 2016 року уклавши договір позики на суму 8 100 000 грн. з гр. ОСОБА_7 уклали з ним договір іпотеки на зазначену квартиру. Матеріали справи містять копію ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 27 листопада 2017 року у справі №761/42941/17, постановленої в кримінальному провадженні №12014100100014098 щодо накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , як речового доказу. Відповідно до змісту цієї ухвали убачаються наступні обставини кримінального провадження: "наказом ПАТ "БГ Банк" від 30.10.2014 ОСОБА_8 призначено на посаду тимчасово виконуючого обов`язки голови Правління ПАТ "БГ Банк", ОСОБА_9 - на посаду заступника голови Правління, члена Правління Банку. Крім того, у подальшому 14.11.2014 ОСОБА_9 , зловживаючи наданими йому повноваженнями, з метою одержання неправомірної вигоди суб`єктом господарювання - ТОВ "Фінансова компанія "Марко Поло", всупереч інтересам юридичної особи - ПАТ "БГ Банк", уклав Договір про відступлення прав вимоги із ТОВ "Фінансова компанія "Марко Поло". Згідно з договором ТОВ "Фінансова компанія "Марко Поло" зобов`язане сплатити ПАТ "БГ Банк" 23 528 586,39 грн. упродовж 3 років з дня укладання договору. Так, на підставі постанови правління Національного банку України прийнято рішення про запровадження з 28.11.2014 тимчасової адміністрації банку, але 05.06.2015 ТОВ "Фінансова компанія "Марко Поло" уклало договір про відступлення права вимоги із ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Солід" від імені, в інтересах та за рахунок якого діє ТОВ "Компанія по управлінню активами "Домініон-Капітал". У подальшому, 14.07.2015 між ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Солід" і ТОВ "Факторингова компанія "Агро Фактор" укладений Договір про відступлення права вимоги. Рішенням Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 Договори про відступлення права вимоги від 12.11.2014 та 14.11.2014, укладені між ПАТ "БГ Банк" і ТОВ "Фінансова компанія "Марко Поло", визнані недійсними та зобов`язано ТОВ "Фінансова компанія "Марко Поло" повернути ПАТ "БГ Банк" оригінали всіх документів. З`ясовано, що предметом Договорів від 12.11.2014 і 14.11.2014 виступало право вимоги за кредитним договором №92 від 20.05.2003 укладеним між ВАТ "Універсальний Банк Розвитку та Партнерства" (правонаступником якого є ПАТ "БГ Банк") і гр. України ОСОБА_6 . У подальшому, 18.09.2003 в якості забезпечення вищевказаного кредитного договору між ВАТ "Універсальний Банк Розвитку та Партнерства" і гр. України ОСОБА_6 укладений договір застави, предметом якого є чотирикімнатна квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 149,4 кв.м. Відповідно до матеріалів клопотання вищевказаний об`єкт житлової нерухомості перебуває у власності ОСОБА_2 " Відповідно до даних Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна, сформованої 12 вересня 2016 року щодо квартири АДРЕСА_1 убачається наступне: - міститься запис про зареєстроване обтяження квартири у зв`язку із договором іпотеки від 18 вересня 2003 року, обтяжувач - ПАТ "Банк Перший" (код ЄДРЮОФОП 20717958), боржник - ОСОБА_6 ; - 27 грудня 2011 року внесено запис, що обтяжувачем є ТОВ "Факторингова компанія "АГРО ФАКТОР", а також міститься інформація, що вказана особа є власником квартири; - 25 березня 2016 року зареєстровано право власності за ТОВ "ЛІХТ ІНВЕСТ", підстава - договір-купівлі-продажу від 25 березня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є.В.; - 28 березня 2016 року внесено запис, що ТОВ "ЛІХТ ІНВЕСТ" передало квартиру в іпотеку ОСОБА_7 . Відповідно до даних постанови Київського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2015 року у справі №910/2924/15-г (відповідно до відомостей з ЄДРСР з повним доступом для суду) розглянуто апеляційну скаргу ПАТ "БГ Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 12 жовтня 2015 року у справі за позовом ПАТ "БГ Банк" до ТОВ "Фінансова компанія "Марко Поло", треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войнарська Ірини Анатоліївни, ПАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "СОЛІД", ТОВ "Факторингова компанія "Агро Фактор", ТОВ "Компанія з управління активами "Домініон-Капітал" про визнання нікчемних правочинів та застосування наслідків їх недійсності та постановлено, зокрема, про визнати недійсним Договору про відступлення права вимоги від 14.11.2014 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "БГ Банк" (ідентифікаційний код - 20717958) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Марко Поло" (ідентифікаційний код - 38392156), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарською Іриною Анатоліївною і зареєстрований в реєстрі № 1025. Визнаня недійсним Договір про відступлення права вимоги від 12.11.2014 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "БГ Банк" (ідентифікаційний код - 20717958) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Марко Поло" (ідентифікаційний код - 38392156). Застосування наслідків недійсності правочину - Договору про відступлення права вимоги від 12.11.2014 року шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Марко Поло" (ідентифікаційний код - 38392156) повернути Публічному акціонерному товариству "БГ Банк" оригінали всіх документів, які зазначені в Акті прийому-передачі документації (Додаток № 2 до Договору від 12.11.2014), а саме, зокрема Договір №1 від 10 січна 2005р. про внесення змін та доповнень до Кредитного договору № 92 від 20 травня 2003р. (ОР) (2 арк.), Договір №2 від 10 грудня 2008р. про внесення змін та доповнень до Кредитного договору № 92 від 20 травня 2003р. (ОР) (1 арк.), Договір №3 від 10 грудня 2008р. про внесення змін та доповнень до Кредитного договору № 92 від 20 травня 2003р. (ОР) (1 арк.), Договір №4 від 09 лютого 2009р. про внесення змін та доповнень до Кредитного договору № 92 від 20 травня 2003р. (ОР) (1 арк.), Договір №5 від 16 березня 2009р. про внесення змін та доповнень до Кредитного договору № 92 від 20 травня 2003р. (ОР) (1 арк.), Договір №6 від 07 липня 2009р. про внесення змін та доповнень до Кредитного договору № 92 від 20 травня 2003р. (ОР) (2 арк.), Кредитний договір №92 від 20 травня 2003р. (4 арк.), Договір №7 від 23 вересня 2009р. про внесення змін та доповнень до Кредитного договору № 92 від 20 травня 2003р.(ОР) (1 арк.), Договір поруки № 92/1 від 20 травня 2003р. (ОР) (1 арк.), Договір поруки № 92/2 від 20 травня 2003р. (ОР) (1 арк.) назва контрагента - ОСОБА_6 (пункт 21). Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вказує на таке. Доводи скаржника в частині незаконного набуття позивачем квартири апеляційний суд відхиляє та зазначає, що згідно із статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Тлумачення статей 215 та 216 ЦК України свідчить, що учасники цивільних відносин не можуть на рівні того чи іншого договору здійснювати його кваліфікацію як недійсного (нікчемного чи оспорюваного), визначати правові наслідки нікчемності правочину. За домовленістю сторін можуть змінюватися тільки правові наслідки оспорюваного правочину. Суду не надано доказів, що договір, на підставі якого у позивача виникло право власності на квартиру, у встановленому законом порядку визнано недійсним. При цьому сама по собі обставина, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2015 року у справі №910/2924/15-г визнано недійсними договори відступлення права вимоги, в тому числі і за зобов`язальними правовідносинами ОСОБА_6 , не свідчить про недійсність договору купівлі-продажу квартири. Сама по собі наявність кримінального провадження №12014100100014098, у якому квартира АДРЕСА_1 визнана речовим доказом, та обставини кримінальногопровадження №12016100050008273 не можуть розцінюватися судом як докази у цивільній справі, оскільки такі кримінальні провадження підлягають вирішенню з дотриманням положень кримінального законодавства, в якому і мають бути встановлені необхідні факти. Щодо обставин, пов`язаних із зустрічним позовом, то суд апеляційної інстанції погоджується із скаржником про наявність порушень судом першої інстанції норм процесуального закону щодо порядку прийняття та оформлення судових рішень. Поряд з цим, суд апеляційної інстанції також зазначає, що не дивлячись на те, що судове рішення щодо зустрічного позову не було оформлено письмовим документом, скаржник мав право оскаржити його в апеляційному порядку, оскільки таке судове рішення передбачено в переліку статті 353 ЦПК України. Окрім того, скаржник не був позбавлений права звернутись до суду в загальному порядку із відповідним позовом. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що скаржник не проявив належної заінтересованості та не вжив дій, які мав можливість вчинити. При цьому, зазначені процесуальні порушення суду першої інстанції не є підставою для обов`язкового скасування рішення суду першої інстанції та не впливають на законність висновків суду щодо первісного позову. Щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №569/4373/16-ц, то суд апеляційної інстанції зазначає, що обставини справи №569/4373/16-ц та цієї справи є різними. У справі №569/4373/16-ц Велика Палата Верховного Суду встановила, що ряд дій власників квартири, пов`язаний із виселенням мешканця - інваліда 2 групи та за інших характеризуючих обставин, які носять недобросовісний характер. Окрім того, у справі №569/4373/16-ц позовні вимоги ґрунтувались, зокрема, на статті 116 ЖК Української РСР, що знаходиться в главі цього Кодексу, яка врегульовує користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду, в той час, коли обставини цієї справи розглядаються щодо квартири, яка має статус "приватна власність громадян", та статті 825 ЦК України, яка регулює розірвання договору найму, що також не кореспондується з обставинами цієї справи. У зв`язку із наведеним, суд апеляційної інстанції не убачає підстав для застосування у цій справі постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №569/4373/16-ц. Щодо паспортного документу позивача у формі книжечки, то матеріали справи містять копії 1, 2 та 12 сторінок, тоді як відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII, вклеювання наступних фотокарток здійснюється на третій, четвертій, п`ятій і шостій сторінках. З урахуванням викладеного, такі доводи суд апеляційної інстанції відхиляє. Доводи апеляційної скарги в тій частині, що позивачем не доведено факт відсутності відповідача у спірній квартирі понад строки, установлені статтею 71 ЖК Української РСР. відхиляються апеляційним судом, оскільки до правовідносин сторін стаття 71 ЖК Української РСР застосуванню не підлягає та цей факт не має правового значення для вирішення справи. Доводи скаржника в тій частині, що позивачем не здійснювався попередній огляд квартири відхиляються судом, оскільки зазначене не впливає на презумпцію дійсності правочину. Щодо вирішення справи по суті заявлених вимог, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до положень статей 379, 383 ЦК України: Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку. Статтями 150 та 156 ЖК Української РСР визначено, що: Громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Відповідно до положень статей 316, 317, 319, 321, 391 ЦК України: Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Згідно із положеннями статей 395, 401, 405, 406 ЦК України: Речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно. Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом. Предметом розгляду цієї справи є встановлення обставин про наявність у особи права користування житловим приміщенням. Правильно установивши правовідносини сторін, врахувавши викладені вище положення закону, суд першої інстанції дійшов законного висновку про припинення у відповідача права (подальшої законної підстави) на користування житловим приміщенням у зв`язку із вимогою нового власника. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України. Тлумачення статті 391 ЦК України дає підстави для висновку, що негаторний позов - це вимога власника (особи, яка має речове право на чуже майно) про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником (особою, яка має речове право на чуже майно) права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Установивши, що право власності на спірну квартиру належить позивачу, якому чиняться перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном, відповідач не є членом його сім`ї та не відноситься до кола осіб, які постійно проживають разом із ним і ведуть спільне господарство в розумінні статей 64, 156 ЖК УРСР, суд першої інстанції захистив права власника одним із способів, заявлених позивачем - визнання відповідача, таким, що втратив право користування житловим приміщенням. Вирішення спору в частині зняття з реєстраційного обліку сторонами не оскаржується. Висновки суду першої інстанції доводами апеляційної скарги не спростовуються та на їх правильність не впливають. Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не установлено. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 вересня 2019 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 26 липня 2021 року. Суддя-доповідач Н.В. Поліщук Судді А.М. Андрієнко В.В. Соколова