Постанова 4824 № 363/5296/18

Єдиний унікальний номер справи 363/5296/18 Провадження №22-ц/824/9477/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 липня 2021 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., за участю секретаря Сас Ю.В., розглянувши справу за апеляційною скаргою Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 березня 2021 року у справі за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства "Київська лісова науково-дослідна станція" до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації та державного акту на право власності на земельну ділянку, В С Т А Н О В И В: У грудні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання незаконними та скасування розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації та державного акту на право власності на земельну ділянку. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що оспорюваним розпорядженням Вишгородська районна державна адміністрація всупереч вимог лісового законодавства України передала у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні ДП «Київська лісова науково-дослідна станція», без виключення її з Державного лісового фонду України. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, проводиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства. Згідно листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 11 січня 2018 року № 04-48/78 останнє не надавало погодження на зміну цільового призначення на спірну земельну лісову ділянку для її використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства. Таким чином з точки зору прокурора Вишгородською районною державною адміністрацією в порушення вимог ст. 20, 21, 56, 57, 122, 149 ЗК України, ст. 57 ЛК України передано у власність землі лісогосподарського призначення без погодження зміни цільового призначення органом лісового господарства та Кабінету Міністрів України. Також не булло проведено державну експертизу проектів землеустрою, що є порушенням вимог ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації». Окремо позивач зазначив, що строк позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом пропущено з поважних причин, оскільки про допущені органом державної влади порушення під час прийняття оскаржуваного розпорядження прокурору стало відомо лише у вересні 2017 року після отримання листа № 189 від 05.09.2017 від ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» та листа Українського державного проектного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» № 456 від 13.09.2017 року з фрагментами публічної кадастрової карти України, якими підтверджено факт відведення спірної земельної ділянки у приватну власність частково за рахунок земель лісового фонду. У зв`язку з вищевикладеним позивач просив суд визнати незаконним та скасувати розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації №1792 від 06.10.2011 року щодо передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 ; визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт серії ЯМ №086385 на право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером 3221885200:20:282:0247 для ведення садівництва та скасувати його державну реєстрацію. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 18 березня 2021 року в задоволенні вищезазначеного позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним, та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. 08 червня 2021 року до Київського апеляційного суду від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він не погоджуючись із доводами, викладеними у апеляційній скарзі, просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що вказане рішення відповідає наведеним вимогам з огляду на наступне: Приходячи до висновку про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції виходив із наступного: Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. У вказаній справі представником відповідача ОСОБА_1 та представником Вишгородської районної державної адміністрації Київської області заявлено клопотання про застосування строків позовної давності. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). Власником земельної ділянки є держава, яка відповідно до вимог статті 13 Конституції України та статті 91 Земельного кодексу України зобов`язана не використовувати право власності на шкоду людині і суспільству, тому вона в особі уповноваженого органу не лише мала право, але могла і зобов`язана була довідатися як про порушення своїх прав, так і про особу, яка їх порушила. Держава зобов`язана забезпечити стабільність цивільного обороту, дотримання правової визначеності, коли внаслідок спливу значного часу, після виникнення права на майно, громадяни, як учасники цивільного обороту не мають позбавлятись власності й нести відповідальність за порушення, які в свій час самими ж державними органами й допущені. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Згідно ст. ст. 45, 47 та 54 Лісового кодексу України, в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу, лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України. Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства. Облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування. Ведення обліку лісів забезпечується постійним підтриманням в актуалізованому стані характеристик кожної лісової ділянки, їх змін, причинених господарською діяльністю, стихійним лихом або іншими причинами. Порядок ведення обліку лісів встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно ч. 1 ст. 38 Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості Державного земельного кадастру є відкритими та загальнодоступними, крім випадків, передбачених цим Законом, та надаються у формі: витягів з Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території); викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Як вбачається п. 1-4 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 р. № 521, Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства. Основними завданнями Держлісагентства є: 1) реалізація державної політики у сфері лісового та мисливського господарства; 2) внесення на розгляд Міністра захисту довкілля та природних ресурсів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства. Держлісагентство відповідно до покладених на нього завдань узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств і в установленому порядку подає їх Міністрові захисту довкілля та природних ресурсів; вносить Міністрові захисту довкілля та природних ресурсів пропозиції щодо загальнодержавних і регіональних (місцевих) програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів, розвитку мисливського господарства; здійснює в межах повноважень, передбачених законом, міжнародне співробітництво, готує пропозиції щодо укладення та денонсації договорів, укладає міжнародні договори України міжвідомчого характеру, забезпечує виконання узятих Україною зобов`язань за міжнародними договорами з питань, що належать до компетенції Держлісагентства, представляє Україну в роботі міжнародних організацій у сфері лісового та мисливського господарства; здійснює державне управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства (крім державного контролю з карантину рослин та у сфері захисту рослин); здійснює державне управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління; організовує ведення лісовпорядкування та впорядкування мисливських угідь; веде державний лісовий кадастр та облік лісів; здійснює моніторинг лісів; приймає рішення про віднесення лісів до відповідної категорії, тощо. Державне агентство лісових ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, входить до системи центральних органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері лісового та мисливського господарства. Державне агентство лісових ресурсів України є засновником ДП Київська лісова науково-дослідна станція», яке входить в сферу управління Держлісагентства України. В свою чергу Вишгородська районна державна адміністрація підзвітна і підконтрольна Кабінету Міністрів України відповідно до ст. 30 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», тим більше, що голови обласних державних адміністрацій щорічно звітують перед Кабінетом Міністрів України та Президентом України про виконання місцевими державними адміністраціями покладених на них обов`язків. З урахуванням вищевикладеного суд прийшов до висновку про те, що Держава в особі уповноважених органів своєчасно після 2011 року довідалася і не могла не довідатися про порушення своїх прав з часу виникнення порушення. За таких умов саме позивачу в цій справі необхідно було довести відсутність належної організації роботи названих державних органів, незкоординованість їх діяльності, у тому числі при здійсненні функцій, покладених державою на своєчасне виявлення порушень та відповідне реагування, а також вагомі причини, об`єктивні, непереборні істотні труднощі невиконання державними органами своїх функцій та повноважень визначних Конституцією та Законами України, понесену відповідальність осіб, що допустили порушення в організації діяльності їх роботи. На підставі наведеного посилання державного підприємства «Київська лісова науково-дослідницька станція» про необізнаність відведення у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, зважаючи на проведення лісовпорядних робіт в Старопетрівському лісництві у 2014 році, суд першої інстанції відкинув як неспроможні, оскільки з урахуванням компетенції кожного із органів державної влади у сфері земельних правовідносин, Державне агентство лісових ресурсів України та Державне підприємство «Київська лісова науково-дослідницька станція» не лише могли бути обізнані про порушення свого права, але і зобов`язані були знати про стан власності, повноваження з володіння якою їм надані, оскільки мали доступ до земельного кадастру та зобов`язані були співпрацювати з відповідними державними органами, які мали відповідні підрозділи на рівні області та району. Право Державного підприємства «Київська лісова науково-дослідницька станція» на спірну земельну ділянку порушено в момент її вибуття у власність іншої особи, а тому початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права чи про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з власності Державного підприємства «Київська лісова науково-дослідницька станція» у володіння іншої особи, а саме відповідачки ОСОБА_1 . Як у Державного агентства лісових ресурсів України, так і у Державного підприємства «Київська лісова науково-дослідницька станція» була об`єктивна можливість знати про передачу спірної земельної ділянки ще у 2011 році - з часу виникнення спірних правовідносин, однак до суду з цим позовом прокурор звернувся у 2018 році, позовна давність Державного агентства лісових ресурсів України та Державного підприємства «Київська лісова науково-дослідницька станція», від імені і в інтересах яких діє прокурор, була пропущена без поважних на те причин. З наведеною позицією суду першої інстанції в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду, вважаючи її виваженою та обґрунтованою. Я у к позовній заяві, так і в апеляційній скарзі прокурор посилався на наявність підстав для поновлення пропущеного строку позовної давності у зав`язку тим, що йому стало відомо про допущені Вишгородською районною державною адміністрацією при прийнятті спірного рішення порушення лише у вересні 2017 року після отримання листів від ДП «Київська лісова науково-дослідна станція» та Українського державного проектного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект». В той же час така позиція прокурора не тільки не підтверджена відповідними доказами, але й прямо спростовується матеріалами справи. Як вбачається з листа прокурора Вишгородського району Київської області Чуніхіна П.М. від 05.11.2013 року №2721, у вказаний період за завданням прокуратури Київської області прокуратурою району проводилася перевірка додержання вимог законодавства при використанні земель запасу та резервного фонду, у зв`язку з чим прокурором із Вишгородської районної державної адміністрації витребувано копії прийнятих протягом 2011-2013 років розпоряджень про відведення земельних ділянок за рахунок земель запасу чи резервного фонду у власність чи користування. За результатами розгляду вказаного запиту Вишгородська районна державна адміністрація листом від 12 листопада 2013 року №7-20/3203 повідомила прокурора про те, що окремий облік розпоряджень про відведення земельних ділянок за рахунок земель запасу чи резервного фонду райдержадміністрацією не ведеться, у зв`язку з чим на запит прокурору Вишгородського району Київської області були надані копії усіх розпоряджень із земельних питань, прийняті Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області протягом 2011-2013 років для проведення перевірки законності їх прийняття (том 1, а.с. 124). Вказана інформація також була підтверджена й відповіддю Вишгородської районної державної адміністрації на адвокатський запит Сокиринської Л.А. (том 1, а.с. 120). Таким чином, з огляду на вищевказане апеляційний суд приходить до висновку про те, що повна інформація щодо спірної земельної ділянки була у розпорядженні прокурора ще принаймні з листопада 2013 року, в той же час до суду він звернувся лише в грудні 2018 року. Окремо в своїй апеляційній скарзі апелянт з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2020 року у справі №469/1044/17 зазначав про те, що даний позов є негаторним, відтак положення про позовну давність в даній справі не можуть застовуватися. Колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з таким твердженням апелянта. Вищевказане рішення Великої Палати Верховного Суду врегульовує правовідносини, відмінні від правовідносин у даній справі. Зокрема у ньому йде мова про те, що землі водного фонду апріорі не можуть перебувати у недержавній власності, відтак всі незаконні дії стосовно землі такої категорії слід розцінювати саме як перешкоди власнику у здійсненні ним права власності, захист від яких здійснюється саме за допомогою негаторних позовів. Таким чином дана правова конструкція не може бути застосована по відношенню до земель лісового фонду, оскільки такі землі за дотримання певної процедури все ж таки можуть передаватись у власність громадянам. В даному випадку така зміна власника відбулася, земля була передана у власність відповідача, а попередній власник в особі прокурора, вважаючи таку передачу незаконною, оскаржив шляхом звернення до суду з віндикаційним позовом. Велика Палата Верховного суду у постанові від 17.10.2018 року у справі №362/44/17 зазначила, що на віндикаційні позови Держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь Держави, є несумісною з принципом правової визначеності. Прокурор, який звертається до суду в інтересах Держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів Держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта статті 56 ЦПК України). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів Держави у разі порушення або загрози порушення інтересів Держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів Держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Як вже було зазначено вище, Держава в особі уповноважених органів своєчасно після 2011 року довідалася і не могла не довідатися про порушення своїх прав, прокурору про вказані обставини стало відомо принаймні з листопада 2013 року, тоді як даний позов було подано до суду лише в грудні 2018 року. З огляду на вищевказане, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову саме у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності та відсутності підстав для поновлення такого строку. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом, відтак підстави для скасування чи зміни судових рішень суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області залишити без задоволення. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 березня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько