Постанова 4857 № 300/1911/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/1911/20 пров. № А/857/8079/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Іщук Л.П., Обрізко І.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій, суддя у І інстанції Біньковська Н.В., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ, дата складення повного тексту рішення 18 березня 2021 року, ВСТАНОВИВ : У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі ГУ ПФУ) від 15 липня 2020 року за № 1373 про відмову у призначенні пенсії та зобов`язати відповідача призначити їй з 06 липня 2020 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Окрім того, просила зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу період роботи з 13 грудня 1988 року по 05 травня 1991 року в колгоспі ім. Шевченка згідно із записами трудової книжки. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року у справі № 300/1911/20 позов було задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ № 1373 від 15 липня 2020 року. Зобов`язано відповідача призначити ОСОБА_1 з 06 липня 2020 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зобов`язано ГУ ПФУ повторно розглянути питання зарахування до страхового стажу позивачки періоду роботи з 13 грудня 1988 року по 05 травня 1991 року в колгоспі ім. Шевченка за заявою від 06 липня 2020 року із врахуванням встановлених обставин та викладених судом висновків у цій справі. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про відсутність спору між позивачкою та відповідачем щодо: - достатності у позивача загального та пільгового стажу для призначення пенсії по Списку № 2; - неналежного підтвердження позивачем пільгового стажу чи відсутності доказів проведення атестації робочих місць; - зайнятості повний робочий день із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників. З огляду на встановлені судом обставини щодо подання позивачкою відповідачу разом із заявою від 06 липня 2020 року всіх необхідних документів при наявності всіх встановлених пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» умов для призначення пенсії на пільгових умовах суд дійшов висновку про безпідставність доводів відповідача щодо відсутності у ОСОБА_1 права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Окрім того, під час розгляду справи суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача повторно розглянути питання зарахування до страхового стажу позивачки періоду роботи з 13 грудня 1988 року по 05 травня 1991 року в колгоспі ім. Шевченка за заявою від 06 липня 2020 року із врахуванням встановлених обставин та викладених судом висновків у цій справі. У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ГУ ПФУ, яке у своїй скарзі просило скасувати його та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що пенсійне забезпечення громадян, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 здійснюється відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Стаття 114 цього Закону на даний час є чинною та неконституційною не визнавалась. Тому підстав для призначення пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах за Списком № 2 немає. Окрім того, на думку скаржника, зарахування до страхового стажу періоду роботи в колгоспі на підставі записів трудової книжки за відсутності уточнюючої довідки про встановлений та вироблений мінімум трудової участі суперечить вимогам чинного законодавства. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 у віці 50 років, звернулась до ГУ ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Рішенням ГУ ПФУ № 1373 від 15 липня 2020 позивачці відмовлено у призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». До страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди роботи з 13 грудня 1988 року по 05 травня 1991 року у колгоспі ім. Шевченка через неподання уточнюючої довідки про встановлений та вироблений мінімум трудової участі. Зазначено, що згідно з наданими документами страховий стаж ОСОБА_1 становить 29 років 6 місяців, у тому числі стаж роботи за Списком №2 - 20 років 10 місяців. Із посиланням на статтю 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» наведено умови набуття права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 жінок, які народилися з 01 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року. Підставою відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 лютого 2020 року зазначено, що на даний час зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV не внесено та немає порядку виконання цього судового рішення. Вважаючи таке рішення ГУ ПФУ протиправним, позивачка звернулася до адміністративного суду за захистом своїх прав із позовом, що розглядається. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Приписами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі Закон № 1058-ІV). Так, статтею 2 Закону № 1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії. Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону № 1788-XII (у редакції від 02 березня 2015 року № 213-VIII, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зокрема, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня1969 року. Апеляційний суд звертає увагу, що до внесення змін Законом № 213-VIII у статтю 13 Закону № 1788-XII було встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Отже, Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали на 01 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року набували право на пенсію по досягненню 54 років. У свою чергу Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року (далі Закон № 2148-VIII), Закон № 1058-ІV, доповнено розділом XIV1 «ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ГРОМАДЯН». Зокрема, згідно із пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону 1058-IV (в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року. Разом з цим, Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ у новій редакції був викладений пункт 2 розділу ХV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону. Окрім цього, в силу спеціальної вказівки у Законі України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ наведені вище правові норми почали застосовуватись із 01 жовтня 2017 року. На підставі аналізу наведених норм суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з 01 жовтня 2017 року правила призначення пенсій за Списком № 2 почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ. Водночас суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Конституційним Судом України прийнято рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02 березня 2015 року № 213-VIII». Так, Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом №

213. Відтак, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність. Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ. Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам…». Проаналізувавши наведене рішення Конституційного Суду України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з 23 січня 2020 року (моменту прийняття цього рішення Конституційним Судом України) існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ. Суд апеляційної інстанції зауважує, що вказані закони містять розбіжності в умовах призначення пенсії жінкам на пільгових умовах за Списком № 2 щодо вікового цензу, який складає 50 років, за пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ, та - 53 років 6 місяців за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ. Вирішуючи питання про те, який закон необхідно застосовувати до спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. При вирішенні цього спору, суд апеляційної інстанції враховує, принцип адміністративного судочинства, як верховенство права, відповідно до якого згідно із частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України саме людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, у пункті 102 рішення у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (заяви № 846/16 та № 1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам`ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є «практичними та ефективними». Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі «Броньовський проти Польщі» («Broniowski v. Poland»), заява № 31443/96, пункт 115). Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Проаналізувавши наведені рішення ЄСПЛ, оскільки національне законодавство допустило неоднозначне, множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, які звертаються за призначенням пенсії на пільгових умовах за Списком № 2, зокрема пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне застосувати найбільш сприятливий для вказаних осіб підхід. Тобто, у справі, що розглядається, до спірних правовідносин перевагу слід надати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивачки, а саме пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ, положення якого визнано неконституційними, який передбачав, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Водночас суд апеляційної інстанції звертає увагу, що на момент звернення до пенсійного органу (06 липня 2020 року) про призначення пенсії позивачка досягнула віку у 50 років, має стаж роботи за Списком № 2 - 20 років 10 місяці, загальний страховий стаж - 29 рік 6 місяців, що відповідачем не заперечується. Тобто, ОСОБА_1 має право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №

2. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії ГУ ПФУ щодо відмови у призначенні пенсії є протиправними, а отже необхідно зобов`язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ, з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року, починаючи з 05 липня 2020 року. Окрім того, суд апеляційної інстанції в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховує під час вирішення цього спору правову позицію, висловлену Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 360/3611/20. Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про зарахування до страхового стажу періоду роботи з 03 грудня 1988 року по 05 травня 1991 року в колгоспі ім. Шевченка апеляційний суд зазначає таке. Аналіз записів трудової книжки позивачки свідчить про те, що 13 грудня 1988 року ОСОБА_1 прийнята на роботу в колгосп ім. Шевченка в швейний цех №1 швеєю (наказ № 12 від 26.12.1988) та 05 травня 1991 року звільнена з роботи за власним бажанням (рішення пр. № 5 від 06.05.1991). Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року (далі Порядок № 637), трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 цього встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять і відомості про періоди роботи. За змістом абзацу 1 частини 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. До набрання чинності вказаним Законом пенсії на загальних підставах призначались згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення», статтею 56 якого передбачено, зокрема, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі членства в колгоспах, незалежно від характеру, тривалості роботи і перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Таким чином, єдиною підставою для неврахування до трудового стажу (при його обчисленні) часу роботи колгоспника є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин. Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310 та чинних на час розгляду справи (далі Основні Положення). Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу. До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень). Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою. Суд першої інстанції слушно звернув увагу на встановлений взірець трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ «членство в колгоспі», де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення , відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV «відомості про роботу» відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V «трудова участь у громадському господарстві» встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис. Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки (пункт 8 Основних Положень). Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі). У випадку відсутності трудової книжки колгоспника або відповідних записів у ній, трудовий стаж колгоспника підтверджується довідкою господарства, в якому набуто стаж або довідкою правонаступника. У разі ліквідації господарства колгоспний стаж підтверджується довідками архівних установ. Відповідно до статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з`їздом колгоспників 27.11.1969, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (стаття 24 Примірного статуту 1969 року). Як вірно зазначено судом першої інстанції, залучення до роботи в колгоспі здійснювалось шляхом прийняття в члени колгоспу або шляхом укладення трудового договору. При цьому, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Як слідує з матеріалів справи, на підтвердження стажу роботи в колгоспі ім. Шевченка в період з 13 грудня 1998 року по 05 травня 1991 року, при зверненні із заявою про призначення пенсії позивачкою було подано трудову книжку НОМЕР_1 . Вказана трудова книжка оформлена належним чином, записи 1, 2 у ній мають всі необхідні реквізити, визначені постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців», проте не містить всіх відомостей, визначених Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачкою було додано трудову книжку колгоспника. Разом із тим, судом першої інстанції встановлено, що відповідачем не перевірено відомості записів під номерами 1, 2 трудової книжки позивача НОМЕР_1 , не з`ясовано за яких саме умов позивач здійснювала трудову діяльність в колгоспі ім. Шевченка шляхом прийняття в члени колгоспу (на підставі членства в колгоспі) чи шляхом укладення трудового договору, хоча за змістом статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» час роботи за фактичною тривалістю при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, враховується тільки у разі невиконання без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві саме членом колгоспу. Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов`язання відповідача повторно розглянути питання зарахування до страхового стажу позивачки періоду роботи з 13 грудня 1988 року по 05 травня 1991 року в колгоспі ім. Шевченка. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року у справі № 300/1911/20 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко