Постанова 4818 № 638/13288/14-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 638/13288/14-ц Головуючий суддя І інстанції Семіряд І. В. Провадження № 22-ц/818/344/21 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: Спори про право власності та інші речові права про приватну власність ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 липня 2021 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Яцина В.Б. (суддя-доповідач), суддів - Бурлака І.В., Хорошевського О.М., за участю секретаря - Семикрас О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 18 червня 2020 року, ухвалене у складі головуючого судді Семіряд І.В., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про стягнення матеріальної та моральної шкоди, упущеної вигоди, визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії, встановив: У серпні 2014 року в інтересах ОСОБА_1 , яка є особою похилого пенсійного віку, та перебуває у скрутному матеріальному становищі, позбавленої можливості самостійно та кваліфіковано захистити права в суді, відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», ч. 2 ст. 45 ЦПК України, до суду звернувся прокурор з позовом до Харківської міської ради про поновлення порушеного права власності, зобов`язання Харківську міську раду вчинити певні дії. Прокурор вказав, що під час оформлення прав ОСОБА_1 на земельну ділянку за рахунок дій органів державної влади та місцевого самоврядування, Харківської міської ради та підзвітного і підконтрольного органу виконавчого комітету Харківської міської ради, відбулося порушення вимог земельного законодавства. При цьому зазначив, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем земельних ділянок по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 тому його права були порушені відповідачем та згідно ч. 3 ст. 152 ЗК України є підстави для зобов`язання Харківську міську раду надати ОСОБА_1 аналогічні земельні ділянки в м. Харкові із земель комунальної власності. 04 серпня 2014 року суддя Дзержинського районного суду м. Харкова відкрив провадження у справі за цим позовом. 15 серпня 2014 року ОСОБА_2 уточнив позовну заяву прокурора. Погодився з тим, що виправлення можливих несуттєвих недоліків, яких припустився відповідач в минулому при передачі йому у власність земельних ділянок, мають відбуватися за рахунок відповідача. Вказав, що він є приватним власником двох земельних ділянок для індивідуального садівництва за адресою АДРЕСА_1 площею 0,1189 га, на який він за відповідним дозволом збудував гараж на два авто площею 41,4 кв.м та - по АДРЕСА_2 площею 0,1179 га. Вказані земельні ділянки ним із смітника були приведені у порядок, вирощений квітучий сад з 155 дерев та кущів, які були разом з гаражем незаконно знищені відповідачем. Просив поновити його порушені права приватної власності на згадані земельні ділянки шляхом її належної передачі у приватну власність, зобов`язати Харківську міську раду побудувати на тому ж самому місці на садовій ділянці АДРЕСА_1 капітальний гараж на 2 авто площею 41,4 кв.м., або виплатити йому вартість цього гаражу в сумі 200 000 грн., або в порядку компенсації виплатити йому їхню ринкову власність за обидві ділянки., відшкодувати понесені судові витрати. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 березня 2015 року було зупинено провадження по справі до розгляду цивільної справи за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсними державних актів про право власності на землю, договорів купівлі-продажу земельних ділянок та інше та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання рішень Харківської міської ради такими, що не відповідають чинному законодавству. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2017 року позов заступника прокурора Харківської області в інтересах ОСОБА_1 до Харківської міської ради про поновлення порушеного права власності, зобов`язання Харківську міську раду надати ОСОБА_1 аналогічні ділянки у м. Харкові із земель комунальної власності - було залишено без розгляду і у подальшому розглядався лише позов ОСОБА_1 ОСОБА_1 19.09.2017 та 22.02.2018 уточнив та доповнив свої вимоги і просив: відшкодувати ринкову вартість усієї земельної ділянки за адресою у АДРЕСА_2 площею 1179 кв.м у розмірі 6382000 грн. станом на березень 2017 року; відшкодувати 26527 грн - подорожчання ринкової вартості огорожі двох садових ділянок з жовтня 2015 по липень 2017; відшкодувати упущену вигоду у зв`язку зі зруйнуванням його гаража і неможливістю здавати його в оренду у розмірі 165890 грн, а також - стягнути 4 млн грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього - завдану матеріальну та моральну шкоду в розмірі 10 575 617 грн. Вказав, що внаслідок незаконних дій ХМР неможливо подальше використання належної позивачу земельної ділянки по АДРЕСА_2 як цілісної ділянки з цільовим призначенням - для ведення індивідуального садівництва, неможливістю повернути йому частину цієї ділянки площею 160 кв.м, на якій Харківською міською радою побудована і заасфальтована дорога (пандус), яка тепер використовується як прохідна дорога загального користування, а інша частина (родючий шар ґрунту) знищена внаслідок тривалого будівництва пандуса із застосовуванням важкої будівельної техніки, що перешкоджає позивачу у повній мірі нею володіти, розпоряджатися, продати. Моральну шкоду обґрунтував тим, що внаслідок незаконних дій посадових дій відповідача та незаконного рішення виконкому Харківської міської ради від 20.03.2013 про демонтаж власності позивача, що встановлено постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.09.2015 у справі № 638/16188/13-а, внаслідок руйнування належної йому ділянки по АДРЕСА_1 , гаражу, саду на ній, який він вирощував зі своєю сім`єю майже 20 років на місці колишнього смітника, та будівництвом дороги через усю земельну ділянку по АДРЕСА_2 , незаконного позбавлення протягом більше 2-х років (з березня 2013 до червня 2015) права приватної власності на дві земельні ділянки - позивачу та його дружині ОСОБА_4 було завдано значних душевних страждань. Позивач для захисту своїх прав від незаконних дій органу місцевої влади в судах та правоохоронних органах усіх рівнів був змушений на тривалий час, більше 6 років, припинити свої звичні справи, викладацьку та наукову роботу, забути про відпочинок, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків з оточуючими людьми, родичами і знайомими, до звуження або неможливості продовження активного громадянського та професійного життя. На ґрунті пов`язаних з цим хвилювань, напруженої роботи з відстоювання свого права на власність, систематичних недосипань, погіршилось його здоров`я, він змушений був витрачати час і кошти на лікування. Крім того з огляду на відсутність у нього з вини відповідача та внаслідок незаконних дій ХМР реальної можливості володіти, користуватися та розпоряджатися усією садовою ділянкою по АДРЕСА_2 ОСОБА_1 просив після стягнення з відповідача на його користь ринкову вартість усієї цієї ділянки і після виконання такого рішення суду він готовий відмовитись від цієї ділянки на користь ХМР, а якщо суд вважає це неможливим - зобов`язати ХМР виплатити ринкову вартість 160 кв. АДРЕСА_2 , зайнятих ХМР заасфальтованим пандусом, демонтувати бетонний паркан, встановлений відповідачем посередині його земельної ділянки АДРЕСА_2 і сплатити йому вартість знищеного саду на цій ділянці у розмірі 50 тис грн., або - зобов`язати ХМР надати йому аналогічну за ринковою вартістю 6382000 грн. ділянки співставною площею 10-12 соток у тому ж районі м. Харкова у приватну власність (а.с. 3-5 т. 2). ОСОБА_1 неодноразово доповнював та уточнював свій позов, остаточно 20.05.2020 просив суд: 1.Стягнути з Харківської міської ради на його користь в порядку відшкодування матеріальної шкоди ринкову вартість усієї земельної ділянки за адресою у АДРЕСА_2 площею 1179 кв.м. у розмірі 6698600 грн. 2.Упущену вигоду від неможливості використання ним його ділянок шляхом здавання їх в оренду - у розмірі 846792 грн.; 3.Ринкову вартість незаконного зруйнованого гаража - у розмірі 363700 грн.; 4.Ринкову вартість огорожі двох садових ділянок, з урахуванням рівня інфляції - 221224 грн.; 5.Упущену вигоду від неможливості здавання в оренду гаражу - з 22.03.2013 по 09.08.2017 - 162750 грн.; 6.Моральну шкоду у розмірі 4 млн грн; 7.Судові витрати покласти на відповідача та стягнути з відповідача на його користь компенсацію за відрив від звичайних занять (а.с. 104-107, 219-221 т. 4). Крім того, позивач ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір від 13.05.2013 укладений між ХМР та ТОВ «Стройсервіс-плюс» «Про роботи з капітального ремонту Саржиного Яру ( 2-го черга ), визнавши дій відповідача щодо укладення зазначеного договору неправомірними, як такими, що привели до порушення його права власності на земельну ділянку. ( а.с. 57-58 т.1; а.с. 7-18, 57-59, т. 3; а.с. 104-107, 219-221 т.4). В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що у 1996 рішенням виконкому Харківської міської ради йому було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1189 га розташована за адресою: АДРЕСА_3 . На зазначеній ділянці він виростив сад, у законному порядку збудував гараж. У 2001 році він придбав садову ділянку площею 0,11792 га розташовану по АДРЕСА_2 та отримав на неї та на першу ділянку земельні акти на право приватної власності на землю. Обидві ділянки були огороджені парканом по всьому периметру відповідно до актів встановлення меж ділянок. 06.07.2011 Харківська міська рада скасувала рішення свого виконкому стосовно належних йому ділянок. Рішенням Дзержинського райсуду м. Харкова від 30.03.2011 за позовом ХМР було визнано недійсним державні акти на зазначені земельні ділянки та повернуто їх у власність Харківської міської ради. В цьому рішенні суд не зобов`язав ОСОБА_1 до певних дій, як і не надав права Харківській міській раді знищити чи демонтувати гараж, сад, огорожу. Після набрання чинності рішення суду 20.03.2013 виконавчим комітетом Харківської міської ради прийнято рішення про демонтаж гаража і огорожі двох земельних ділянок. 22.03.2013 комунальні служби повністю зруйнували гараж, огорожу, а у наступні місяці знищили частину ділянки і більшу частину саду, розташованого на ділянці по АДРЕСА_2 , побудувавши заасфальтовану дорогу через усю його ділянку. Внаслідок вказаних неправомірних дій відповідачем Харківської міської ради йому була заподіяна матеріальна шкода. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 червня 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради витрати, понесені за проведення експертизи у розмірі 11 440 грн. В апеляційній скарзі та доповненнях до неї ОСОБА_1 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким повністю задовольнити його позов. Вказав, що суд неповно з`ясував обставини справи, що мають значення для справи; помилково визнав встановленими обставини, що не підтверджуються матеріалами справи і проігнорував обставини, які були раніше встановлені судовими рішеннями; висновки суду не відповідають обставинам справи і закону; суд порушив норми Конституції і матеріального права про повне відшкодування матеріальної та моральної шкоди, норми процесуального права, затягнувши розгляд на 6 років, ігноруючи клопотання позивача. Зазначив, що рішення Дзержинського районного суду від 30.03.2012 у справі № 2-6533-11 було визнано недійсними державні акти на дві зазначені земельні ділянки і свідоцтво про власність на гараж, суд вирішив повернути ці ділянки Харківській міській раді (т.1, с. 27-39). При цьому згаданим рішенням суд не давав права ХМР на знищення чи демонтаж нашої власності, зокрема, гаража, саду, огорожі ділянок. 20.03.13 виконком ХМР прийняв незаконне рішення про демонтаж гаража та огорожі двох ділянок, незаконно назвавши їх самочинним будівництвом (а.с. 53 т.1). А ще через 2 дні - 22.03.13 чиновники та комунальні служби ХМР, без жодних рішень і дій Державної виконавчої служби повністю зруйнували гараж та огорожу наших ділянок, незаконно захопивши їх, а у наступні місяці знищили частину ділянки і більшу частину саду на АДРЕСА_2 , побудувавши заасфальтовану прохідну дорогу через усю ділянку (т.2, а.с. 229-251), перегородивши її бетонним парканом. При цьому заїзд на ділянку з боку вулиці натепер залишився шириною 6 м., а на 40 - заблокований незаконними діями ХМР. Після перегляду справи Верховним Судом України (постанова ВСУ від 29.10.14), ухвалою ВССУ від 10.12.14 вищезазначене рішення Дзержинського районного суду від 30.03.2012 та відповідне рішення суду 2-ї інстанцій були скасовані (т.1, а. с. 160-163). 28.05.15 обидві садові ділянки були знову зареєстровані як його приватна власність (т. З, а. с. 109-110). Чинною постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2015 року у справі №638/16188/13-а за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_4 рішення виконкому від 20.03.2013 року про демонтаж було визнано свідомо незаконним і скасовано, а дії посадових осіб та комунальних служб зі зруйнування їхньої власності та майна визнані судом протиправними. За заявою ОСОБА_1 про поворот виконання рішення суду Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 березня 2012 ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21.06.2017 (справа № 2-6533/11) було стягнуто з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 419 513 грн. 00 коп. - за зруйнування гаража і огорожі двох ділянок. В іншій частині у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поворот виконання рішення відмовлено. Вартість огорожі була відшкодована судом у цінах на жовтень 2015 р., що є неповною сумою відшкодування, оскільки вартість відшкодування має бути на час прийняття судового рішення. За процедурою повороту виконання судового рішення позивач не отримав повне відшкодування завданої матеріальної шкоди, за знищену земельну ділянку по АДРЕСА_2 - саду на ній і прокладанням заасфальтованої прохідної дороги спільного користування довжиною 36 м. і шириною 4.5 м. разом з підпірними стінами. Ринкова вартість цієї земельної ділянки на 27.11.19 р., за оцінкою судового експерта Інституту Бокаріуса у цивільній справі, за якою подаю апеляційну скаргу, складає біля 6,7 млн. гр., (т. 3, а.с. 81-95). Вказав на помилкові висновки суду про те, що його майно самовільно розміщеним на земельній ділянці, які не відповідають встановленим постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2015 року у справі № 638/16188/13-а обставинам. Зазначив, що згідно до постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2015 року у справі № 638/16188/13-а ХМР незаконно 22.03.2013 року знищила його майно, але матеріальна шкода йому відшкодована частково, проте за ст. 41 Конституції України та ст. 22 ЦК України він має право на повне відшкодування завданої шкоди. Суд не надав належної оцінки наданим позивачем доказам, що уся належна йому земельна ділянка по АДРЕСА_2 внаслідок незаконного будівництва пандуса - заасфальтованої прохідного дороги загального користування та бетонного паркану посеред ділянки, використання будівельної техніки - приведена відповідачем у стан, непридатний для використання за цільовим призначенням, як цілісна садова ділянка. За його заявою про злочин проти власності посадовими особами ХМР було відкрито кримінальне провадження, яке наразі розглядається судом. Заперечує проти висновків суду з наступних мотивів: -суд безпідставно та з порушенням норм цивільного процесуального права про преюдиціальність чинних судових рішень вважав, що ХМР звільняла його земельні ділянки, оскільки він їх самовільно захопив. Апелянт зазначив, що згідно чинної постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.09.2015 у адміністративний справі № 638/16188/13-а - суд встановив та визнав, що це було незаконне захоплення ділянок і знищення його законно побудованої власності з боку працівників ХМР на підставі незаконного рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.03.2013 № 152, яке також було скасовано цим судовим рішенням. Цією постановою суд за його позовом стягнув з ХМР лише вартість шлакоблоків, з яких були побудовані стіни гаража. З огляду на незаконність дій ХМР ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21.06.2017 з ХМР було стягнуто на його користь ринкову вартість гаража і огорожі в цінах 2015 року на суму 419513 грн; -про відсутність доказів яку саме частину земельної ділянки не може використовувати відповідач - насправді у справі позивач надав відповідні докази, а експерт відповів на це питання ще у висновку 2016 р., оцінивши всю ділянку та її частину на 2015 р, а у новій експертизі дав оцінку ділянки на 27.11.19; -суд помилився з тим, що позовні вимоги про відмову від права власності на АДРЕСА_2 не заявлялись, аналогічної заяви до ХМР він теж не подавав, як і заяви про усунення перешкод у користуванні ділянкою, що для власника ділянки за законом не можливо отримати відшкодування її вартості. Насправді він заявляв суду письмово і усно, що відмовиться від ділянки на користь ХМР після отримання її ринкової вартості, однак суд це не зазначив у рішенні; вирішення подібної правової проблеми описано в Постанові Пленуму ВСУ від 27.03.92; -суд не правильно вказав, що закон не передбачає можливість задоволення вимог про відшкодування різниці між вартістю огорожі на 2017 р. та відшкодованою судом раніше вартістю на 2015 р. (у зв`язку з інфляцією). Апелянт наголошує, що норми Конституції і ЦК передбачають повне відшкодування завданої шкоди. Невідшкодована частина коштів є аналогом боргу, який за законом стягується з урахуванням інфляції; -апелянт не згоден з висновками суду, що за відсутності діючого на день порушення права договору оренди немає підстав для стягнення матеріальної шкоди у вигляді упущеної вигоди від неможливості здавати в оренду знищеного відповідачем у 2013 р. гаража та від неможливості здачі земельних ділянок в оренду, оскільки гараж в оренду він раніше здавав, закон не обмежує упущену вигоду тільки доходом, одержуваним на момент знищення речі; -суд помилився з тим, що позивач вже отримав від відповідача 4 роки тому відшкодування моральної шкоди в іншій справі, а факт завдання моральної шкоди не доведений. ОСОБА_1 зазначив, що його вимоги про відшкодування шкоди доведені наявними у справі доказами. За рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27.08.2015 у іншій справі № 2-6533/11 йому було відшкодовану за рахунок ХМР моральну шкоду в сумі 10730 грн. з інших підстав, не знищення його майна внаслідок незаконних дій ХМР, що є наразі підставою позовних вимог про стягнення моральної шкоди в цій справі. Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова у адміністративній справі № 638/16188/13-а були встановлені обов`язкові для врахування в цій справі обставини про незаконність дій ХМР, але позов про відшкодування моральної в тій справі шкоди не розглядався. Суд не урахував, що за ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, суд помилився із застосуванням ст. 23 ЦК України та ст. 56 Конституції України, як норми прямої дії, яка передбачає право кожного на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями цих органів, їх посадових осіб і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень; -не відповідають матеріалам справи висновки суду про те, що позивачем не надано достатніх та допустимих доказів незаконності будівництва дороги через АДРЕСА_2 , що не надано копії договору про її будівництво, підтвердження об`єму та виду виконаних робіт. Апелянт послався на те, що копія цього договору та інші докази незаконності будівництва цієї дороги, з порушенням цільового призначення земельної ділянки та без відповідного рішення міськради, та його наслідків - надані до справи, але були проігноровані судом. Зазначив, що з причини незаконних дій ХМР, знищення родючого покрову землі, та бездіяльності посадових осіб з демонтажу бетонного паркану на ділянці він втратив реальну можливість володіння, користування та розпорядження усією садовою ділянкою по АДРЕСА_2 , тому відповідно до ст. 1192 ЦК України він вправі розраховувати на повне відшкодування завданої шкоди, яке поверненням земельних ділянок йому у власність не вирішено, зокрема шляхом викупу у нього ХМР земельної ділянки за ринковою вартістю яка встановлена висновками наявної у справі судової експертизи. З цих підстав підтримав свої позовні вимоги, яким він доповнив свій позов 20.02.2018 (а.с. 57-59 т.3) щодо передачі земельної ділянки після виплати йому ринкової її вартості. Остаточно з цього приводу вказав, що дорога на ділянці використовується як прохідна загального користування не тільки пішоходами, а й як велодорога, що позначено і на рекламних щитах ХМР на кількох входах до Саржиного яру. У травні 2018 року через ділянку без його згоди була вирита траншея для електрокабелю, за завданням ХМР проектується металева велоестакада з двох інших боків ділянки по АДРЕСА_2 на відстані 2-х метрів від неї. (а.с. 225, 229 т. 4) Все свідчить, що чиновники ХМР продовжують зазіхати на його ділянку для реалізації благоустрою, декларуючи суспільну необхідність. Відтак його пріоритетна вимога: стягнути з відповідача ринкову вартість усієї ділянки і передати її до ХМР для використання на законних підставах як аналог викупу ділянки для суспільних потреб, якого посадові особи ХМР уникають, застосовуючи рейдерську форму захоплення приватної власності (а.с. 100-101 т. 6). Також зазначив, що суд помилково стягнув з нього витрати, понесені за проведення експертизи у розмірі 11 440 грн., оскільки за ст.141 ЦПК України у даному випадку судові витрати має нести відповідач або держава. У письмовому відзиві представник Харківська міська рада Жилко С.Е. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Вказав, що в провадженні Дзержинського районного суду м. Харкова знаходиться кримінальна справа №638/8649/17 за обвинуваченням посадових осіб Харківської міської ради ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за наслідками вчинення дій, внаслідок яких була знищена належна потерпілим садова ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та нерухоме майно - гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , а також огорожі обох зазначених ділянок, проте вироку у даній справі ще не винесено, провадження у справі триває, оскільки вина посадових осіб не встановлена, питання щодо відшкодування матеріальної та майнової шкоди є передчасним. Заперечив проти можливості стягнення матеріальної шкоди виходячи із реальної ринкової вартості майна, оскільки нормами чинного законодавства не визначено такого поняття, як реальна ринкова вартість. Зазначив, що 29 серпня 2016 ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова із заявою про поворот виконання скасованого рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.03.2012., в якій просив суд: зобов`язати Харківську міську раду відшкодувати йому вартість усієї земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , площею 1179 кв. м., у розмірі 6 382 000 грн., відшкодувати ринкову вартість гаражу за оцінкою ТОВ «Аргумент-Експерт», що станом на березень року склала 291 365 грн., відшкодувати ринкову вартість огорожі спірних земельних ділянок, що станом на березень 2017 року становила 164 609 грн., відшкодувати упущену вигоду у зв`язку з незаконним руйнуванням нерухомості - гаражу, який ОСОБА_1 здавав в оренду, у розмірі 148 180 грн., а всього - 6 974 684 грн. У разі неможливості відшкодування заподіяної шкоди у визначеному заявником розмірі, останній просив зобов`язати Харківську міську раду демонтувати протягом тижня з часу ухвалення рішення у справі бетонний паркан, побудований посеред спірної земельної ділянки, та відшкодувати йому вартість частини садової ділянки, площею 160 кв. м., яка складає 866 037 грн. і ринкову вартість знищеної частини саду у розмірі 50 000 грн. Отже, загальна сума відшкодування завданих збитків складатиме 1 520 191 грн. Зазначена сума має бути зменшена на 11 470 грн. (відшкодована вартість шлакоблоків). Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 17.03.2017 року по вказаній справі заяву ОСОБА_1 про поворот виконання рішення суду Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.03.2012 залишено без задоволення. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21.06.2017 року у складі колегії: головуючий суддя Пилипчук Н.П., судді колегії Кругова С.С., Колтунової А.І., апеляційна скарга ОСОБА_1 була задоволена частково. Ухвала Дзержинського районного суду м. Харкова від 17.03.2017 скасована. Заява ОСОБА_1 про поворот виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.03.2012 задоволена частково. В порядку повороту виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.03.2012 стягнуто з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 419 513 грн. 00 коп. В іншій частині у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поворот виконання рішення відмовлено. Постановою Верховного Суду від 17.10.2018 касаційні скарги представника Харківської міської ради та ОСОБА_1 задоволені частково, ухвала Апеляційного суду Харківської області від 21.06.2017 скасована з направленням справи на розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Харківського апеляційного суду від 18.02.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 17.03.2017 змінено, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поворот виконання рішення суду відмовлено з інших підстав. Отже рішення суду, яким було задоволено заяву ОСОБА_1 про поворот виконання рішення у справі №2-6533/11 скасовано. Проте до цього часу кошти у розмірі 419513 грн.00 коп. ОСОБА_1 Харківській міській раді не повернуто, а тому позивні вимоги про повернення вартості гаражу та огорожі є передчасними та не підлягають задоволенню. Вимога позивача про відшкодування вартості земельної ділянки є безпідставною, так як вона знаходиться у власності позивача. Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу того, що земельна ділянка по АДРЕСА_2 зайнята та використовується Харківською міською радою. Вказав, що згідно до проведеної експертизи та наданого висновку експерта, не зазначено, що земельна ділянка знищена або відбулося погіршення її якості. У Харківської міської ради відсутнє будь-яке грошове зобов`язання перед ОСОБА_1 , що зумовлює відсутність обов`язку відшкодування інфляційних збитків відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України. Зауважує про безпідставність доводів скарги щодо стягнення упущеної вигоди у зв`язку з неможливістю здавати гараж в оренду, внаслідок його зруйнування відповідачем, а також - про стягнення упущеної вигоди внаслідок неможливості використання належних йому земельних ділянок за цільовим призначенням. З наданих ОСОБА_1 договорів оренди гаража на 2 бокси, укладеного із ОСОБА_7 , розташований у АДРЕСА_3 , строк оренди був визначений з 03.05.2011 по 02.09.2011 включно і на момент знесення гаражу у 2013 році строк договору оренди вже сплив. Позивачем ОСОБА_1 не надано будь-яких доказів про укладення договору оренди гаражу з будь - якою особою на момент знесення гаражу. У відповіді на відзив представника відповідача позивач ОСОБА_1 зазначив, що під реальною ринковою вартістю він розуміє ринкову вартість, за яку ділянка може бути реально придбана або іншим чином відчужена. Реальна вартість знищеного відповідачем гаражу у цінах січня 2019 року складає 363,7 тис. грн, тобто у 30 разів з лишнім більше вартості шлакоблоків на 2013 рік, а в адміністративній справі №638/16188/13-а у 2015 році на його користь було стягнуто матеріальної шкоди у розмірі вартості будівельних матеріалів для будівництва гаражного боксу та огорожі у розмірі 11470,00 грн. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглянув справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи. Вислухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, пояснення учасників справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам рішення суду у повній мірі не відповідає Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду. Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради № 167 від 13.04.1994 рішення міськвиконкому № 238 від 26.05.1993 було скасовано та винесено рішення про надання в постійне користування земельних ділянок для ведення садівництва ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за рахунок вільної від забудови міської землі орієнтовно площею по 0,1 га в охоронній зоні ВЛ-110 кв. « Іванівка-Сокольники» ( пп. 2.2 п. 2 рішення) (т. 1, а.с. 9). На підставі вказаного рішення та акту від 08.06.1994 встановлення меж земельної ділянки, 27.04.1995 на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 виданий державний акт на право постійного користування землею на ім`я ОСОБА_3 для ведення садівництва загальною площею 0,12 га (т. 1, а.с.а.с. 13-14). На підставі рішення виконкому Харківської міської ради № 167 від 13.04.1994 на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 виданий державний акт на право постійного користування землею на ім`я ОСОБА_3 для ведення садівництва загальною площею 0,12 га. Пунктом 4 рішення доручено відділу землекористування міськвиконкому встановити межі земельних ділянок у натурі, оформити та видати громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_3 державні акти на право постійного користування земельною ділянкою. Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 09.10.1996 № 1004 ОСОБА_1 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1189 га по АДРЕСА_3 для ведення садівництва та на підставі вказаного рішення було видано державний акт про право приватної власності на землю за вищезазначеною адресою від 05.12.1996 (т. 1, а.с. 23-24). Також на підставі рішення виконкому Харківської міської ради від 24.10.2001 № 1925 земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_2 була передана ОСОБА_3 у власність для ведення садівництва та був виданий державний акт від 07.11.2001. 29.11.2001 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, розміром 0,1179 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 18-19). Харківською міською радою надано розпорядження №2377 від 12.12.2001 про реєстрування договору купівлі - продажу земельної ділянки площею 0,1179 кв.м. по АДРЕСА_2 . Міському управлінню земельних ресурсів оформити та видати ОСОБА_1 державний акт на право приватної власності на земельну ділянку для ведення садівництва (т. 1, а.с.20). На підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки площею 0,1179 га за адресою АДРЕСА_2 видано державний акт на право приватної власності на землю (т. 1, а.с.а.с. 21-22). На підставі рішення виконавчого комітету Дзержинської районної ради народних депутатів від 20.03.1997 №54/6 було надано дозвіл ОСОБА_1 на будівництво гаражу розміром 7x6м на земельній ділянці, наданій під садівництво по АДРЕСА_3 . 22.01.1999 виконавчим комітетом Дзержинської районної ради ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право власності № 8 , на гараж літ. «А» пл. 41,4 кв.м. на приватній садовій ділянці по АДРЕСА_3 . Рішенням Харківської міської ради від 06.07.2011 №324/11 «Про розгляд протестів прокурора міста Харкова» було задоволено протести прокурора міста Харкова від 01.07.2011 №04-34-1982 вих.11 і №04-34-1983 вих.11 та скасовано рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 13.04.1994 №167 «Про надання у постійне користування земельної ділянки по АДРЕСА_3 для садівництва» і рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 09.10.1996 №1004 «Про передачу ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_3 для ведення садівництва» (т. 1, а.с. 25-26). Як випливає з акту №265/13 від 22.03.2013 на підставі рішення виконавчого комітету ХМР від 20.03.2013 №152 здійснено звільнення території від самовільно розміщеного майна (об`єкта) за адресою АДРЕСА_2 . Опис демонтованого майна: шиферний паркан, металеві стойки, металеві ворота та двері, демонтоване майно залишено на ділянці володільця по АДРЕСА_3 . (т. 2, а.с. 25). З акту №266/13 від 22.03.2013 вбачається, що на підставі рішення ХМР від 20.03.2013 №152 здійснено звільнення території від самовільно розміщеного майна за адресою АДРЕСА_3 . Опис технічного стану майн: капітальній гараж, дві металеві двері, шиферний паркан та сітка - рабиця. Особа, яка розмістила майно ОСОБА_1 (т. 2, а.с. 25 зворотна сторона). Відповідно до висновку експерта №16199 від 27.11.2019 за результатами проведення судової оціночно - земельної та будівельно - технічної експертизи ринкова вартість земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва загальною площе 0,1179 га по АДРЕСА_2 станом на листопад 2019 року складає 6698600 грн. Визначити площу частини земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва по АДРЕСА_2 , що фактично використовується ОСОБА_1 не уявляться можливим. Визначити площу частини земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва по АДРЕСА_2 , яка фактично не використовується ОСОБА_1 та визначити її ринкову вартість не уявляться можливим. Визначити площу частини земельної ділянки, зайнятою парканом та визначити площу земельної ділянки, зайнятої під заасфальтованим пандусом не уявляться можливим. В дослідницькій частині висновку експерта зазначено, що для вирішення питань, на які експерт не має можливості надати висновки, необхідне надання додаткових матеріалів, які експерту не надані. ( т. 4, а.с. 81-95 ). Визначений судовим експертом розмір ринкової вартості земельної ділянки є належним чином обґрунтованим, відповідає матеріалам справи, а наведені з цього приводу заперечення представника відповідача відповідними доказами не підтверджені, у тому колегія суддів погоджується з висновками судового експерта. Як встановлено судом апеляційної інстанції право власності ОСОБА_1 на зазначені земельні ділянки оспорювалося з боку ХМР в судах, а ОСОБА_1 захищав це право в порядку цивільного, адміністративного та кримінального судочинства. Так, рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 березня 2012 року у справі № 2-6533/11, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області 18 березня 2013 року, позов Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Управління Держкомзему у місті Харкові про визнання недійсним державного акту на право власності на землю, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, зобов`язання повернути земельну ділянку - задоволено. Визнано недійсними: державний акт на право власності ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 0,11792 га по АДРЕСА_2 від 07.11.2001 року № 4240; договір купівлі продажу земельної ділянки від 29.11.2001 року № 2 2034, зареєстрованого у виконавчому комітеті Харківської міської ради за № 771 від 19.12.2001 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; державний акт на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,11792 га по АДРЕСА_2 10.12.2001 року № 4127; недійсним рішення виконавчого комітету Дзержинської районної ради народних депутатів від 20.03.1997 року № 54/6 про надання дозволу ОСОБА_1 на будівництво гаражу розміром 7 х 6 м. на земельній ділянці, наданій під садівництво по АДРЕСА_3 ; державний акт від 05.12.1996 року серія ХР 3101028607 на право приватної власності на землю загальною площею 0,1189 га по АДРЕСА_3 для ведення садівництва, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 776; свідоцтво про право власності від 22.02.1999 року № 8, виданого виконавчим комітетом Дзержинської районної ради ОСОБА_1 на право приватної власності на гараж літ. «А» пл. 41,4 кв. м. на приватній садовій ділянці по АДРЕСА_3 . Повернуто земельні ділянки по АДРЕСА_2 загальною площею 0,11792 га та по АДРЕСА_1 загальною площею 0,1189 га у м. Харкові - Харківській міській раді з приведенням їх у придатний для подальшого використання стан. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Судові витрати покладені на сторони у розмірах, фактично понесених кожною стороною. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 березня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області 18 березня 2013 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року на підставі пункту 1 частини першої статті 355, частини першої статті 3602, пункту 1 частини першої статті 3603, частини першої статті 3604 ЦПК України задоволено заяву ОСОБА_1 , ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 березня 2012 року та ухвала апеляційного суду Харківської області від 18 березня 2013 року скасовані, справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 27 серпня 2015 року, позовні вимоги Харківської міської ради залишені без задоволення (а.с. 111-127 т. 3). Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення Харківської міської ради від 6 липня 2011 року № 324/11 в частині п.п. 6 та 6.1 про задоволення протесту прокурора м. Харкова від 1 липня 2011 року № 04-34-1981 та скасування рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 24 жовтня 2001 року № 1925 «Про передачу ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_2 для ведення садівництва». Визнано незаконним та скасовано рішення 8 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 6 липня 2011 року № 324/11 в частині п.п.7 та 7.1 про задоволення протесту прокурора м. Харкова від 1 липня 2011 року № 04-34-1982 та скасування рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 13 квітня 1994 № 167 «Про надання в користування земельної ділянки по АДРЕСА_1 ». Визнано незаконним та скасовано рішення 8 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 6 липня 2011 року № 324/11 в частині п.п. 8 та 8.1 про задоволення протесту прокурора м. Харкова від 1 липня 2011 року № 04-34- 1983 та скасування рішення виконавчого комітету Харківської міської ради «Про передачу ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 для ведення садівництва» від 9 жовтня 1996 року № 1004. Стягнуто з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію майнової шкоди в розмірі 18 330 гривень. Стягнуто з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію моральної шкоди в розмірі 10 730 гривень, яку він обґрунтував незаконним скасуванням у 2011 році рішень про надання йому земельної ділянки, передачі її у власність, та понесені ним судові витрати в сумі 1 702,82 гривень. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 08 лютого 2016 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2015 року змінено (а.с. 90-110 т. 3). В частині задоволення вимог ОСОБА_1 до Харківської міської ради про стягнення на його користь майнової шкоди в розмірі 18 330 гривень рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2015 року скасовано і у задоволенні вказаних вимог відмовлено. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуто з Харківської міської ради на користь держави недоплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1 641,37 гривень. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2016 року касаційна скарга ОСОБА_1 відхилена, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2015 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 08 лютого 2016 року залишені без змін. 29 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова із заявою про поворот виконання скасованого рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від30 березня 2012 року. Після неодноразового уточнення зазначеної заяви ОСОБА_1 просив суд: зобов`язати Харківську міську раду відшкодувати йому вартість усієї земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , площею 1179 кв.м., у розмірі 6 382 000 грн., відшкодувати ринкову вартість гаражу за оцінкою ТОВ «Аргумент-Експерт», що станом на березень 2017 року склала 291 365 грн., відшкодувати ринкову вартість огорожі спірних земельних ділянок, що станом на березень 2017 року становила 164 609 грн., відшкодувати упущену вигоду у зв`язку з незаконним руйнуванням нерухомості - гаражу, який ОСОБА_1 здавав в оренду, у розмірі 148 180 грн., а всього - 6 974 684 грн. У разі неможливості відшкодування заподіяної шкоди у визначеному заявником розмірі, останній просив зобов`язати Харківську міську раду демонтувати протягом тижня з часу ухвалення рішення у справі бетонний паркан, побудований посеред спірної земельної ділянки, та відшкодувати йому вартість частини садової ділянки, площею 160 кв.м., яка складає 866 037 грн. і ринкову вартість знищеної частини саду у розмірі 50 000 грн. Отже, загальна сума відшкодування завданих збитків складатиме 1 520 191 грн. Зазначена сума має бути зменшена на 11 470 грн. (відшкодована вартість шлакоблоків). Ухвалою Дзержинського районного суду м.Харкова від 17 березня 2017 року заяву ОСОБА_1 про поворот виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.03.2012 року по справі № 2 6533/2011 - залишено без задоволення. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 21 червня 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_1 була задоволена частково. Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 березня 2017 року скасовано. Заяву ОСОБА_1 про поворот виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 березня 2012 року задоволено частково. В порядку повороту виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 березня 2012 року стягнуто з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 419 513 грн. В іншій частині у задоволенні заяви про поворот виконання рішення відмовлено. При цьому колегія суддів апеляційного суду стягуючи вказану суму 419 513 грн виходила з того, що вона складається з ринкової вартості гаражу який був розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_3 визначеної згідно висновку ТОВ «Аргумент-Експерт» від 14.03.2017 року в сумі 291365 грн. + 139618 грн. загальної вартості огороджень земельних ділянок по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_3 станом на жовтень 2015 року. Постановою Адміністративного суду Харківської області з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 в порядку відшкодування шкоди було стягнуто вартість будівельних матеріалів для будівництва гаражного боксу та огорожі - 11 470 грн. За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду у згаданій ухвалі від 21 червня 2017 року наступним чином розрахувала вартість гаражу та огорожі за вирахуванням вартості будівельних матеріалів для їх будівництва (291365 грн. + 139618 грн. - 11 470 грн. = 419513 грн.), стягнула на користь ОСОБА_1 з Харківської міської ради в порядку повороту виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 березня 2012 року (а.с. 82-89 т. 3). На виконання вказаної ухвали апеляційного суду Харківської області від 21.06.2017 року було стягнуто з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 419 513 грн. згідно повідомлення Управління державної казначейської служби України у м. Харкові Харківської обл. № 03-13/1081 від 09.08.2017 року про безспірне списання коштів з рахунків боржника згідно з виконавчим листом Дзержинського районного суду м. Харкова № 2/638/2286/15 від 10.07.2017 року і цей факт був встановлений постановою Харківського апеляційного суду від 16 березня 2020 року у справі № 2-6533/11, провадження № 22-ц/818/149/20 при розгляді заяви Харківської міської ради про поворот виконання згаданого рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 березня 2012 року. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати КЦС від 17 жовтня 2018 року у справі № 2-6533/11 (провадження №61-12727св18 ) касаційну скаргу Харківської міської ради, подану її представником ОСОБА_9 , та касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 21 червня 2017 року задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 21 червня 2017 року скасовано з направленням справи на розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому суд касаційної інстанції виходив з того, що з матеріалів справи № 26533/2011 встановлено і учасниками справи не спростовано, що виконавчий лист у справі № 26533/2011 не видавався, виконавче провадження на виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 березня 2012 року у справі № 26533/2011 (головуючий суддя Омельченко К. О.) не відкривалося і це рішення у порядку, визначеному розділом VI ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час ухвалення судами судових рішень, не виконувалося. Скасовуючи судові рішення про поворот виконання колегія суддів касаційного суду звернула увагу, що захист порушеного права особи на відшкодування шкоди може бути реалізований у порядку позовного провадження, під час якого сторони зможуть подати відповідні докази щодо розміру такого відшкодування і саме такий спосіб захисту порушених прав заявника є ефективним. Крім того касаційний суд у згаданій постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 2-6533/11 (провадження №61-12727св18 ) зазначив, що не можуть бути задоволені вимоги ОСОБА_1 щодо вжиття заходів з повороту виконання рішення саме судом касаційної інстанції, оскільки при повторному перегляді судових рішень в касаційному порядку ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України від 28 липня 2016 року у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовлено і судові рішення залишені без змін, тобто у даній справі судом касаційної інстанції не було ухвалено нове рішення у справі по суті позовних вимог, ухвалені у справі судові рішення не скасовано та не змінено. Чинною на день розгляду судом постановою Харківського апеляційного суду від 16 березня 2020 року у справі № 2-6533/11 (провадження № 22-ц/818/149/20) ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 вересня 2019 року - скасовано. У задоволенні заяви Харківської міської ради про поворот виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 березня 2012 року по справі за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , управління Держкомзему у м. Харків, треті особи: Головне управління Держкомзему у Харківській області, ОСОБА_4 про визнання недійсним державних актів на землю, договору купівлі-продажу земельної ділянки, приведення у придатний для використання стан та повернення земельної ділянки територіальній громаді та зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до Харківської міської ради, треті особи: Головне управління Держкомзему у Харківській області, ОСОБА_4 про визнання рішень Харківської міської ради такими, що не відповідають чинному законодавству - відмовлено. Таким чином, на день апеляційного розгляду цієї справи ОСОБА_1 не пізніше 09.08.2017 вже отримав відшкодування майнової шкоди за знищений у 2013 році за рішенням виконавчого органу ХМР гараж та огорожі за вирахуванням вартості будівельних матеріалів для їх будівництва в цінах 2015 року в сумі 419513 грн. Постановою Дзержинський районного суду міста Харкова від 10 вересня 2017 року по справі № 638/16188/13-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до Харківської міської ради, третя особа - виконавчий комітет Харківської міської ради, про оскарження рішень та дій суб`єкта владних повноважень, стягнення матеріальної шкоди, - позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 - було задоволено. Визнано незаконним рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.03.2013 року № 152 "Про відновлення, належне утримання і приведення міської території у придатний для використання територіальною громадою міста стан" в частині п.п. 22 та 23 додатку та скасувати рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.03.2013 року № 152 "Про відновлення, належне утримання і приведення міської території у придатний для використання територіальною громадою міста стан" в частині включення огорож садових ділянок по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_3 , капітального гаражного боксу на два гаражі до переліку самовільно розміщених об`єктів, від яких звільняється територія м. Харкова з ціллю відновлення, належного утримання та приведення в придатний для використання територіальною громадою міста стан. Визнано неправомірними дії посадових осіб та комунальних служб Харківської міської ради, які мали місце 22.03.2013 року при виконанні рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.03.2013 року № 152 "Про відновлення , належне утримання і приведення міської території у придатний для використання територіальною громадою міста стан" в частині звільнення земельних ділянок по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_3 , від розміщених на них об`єктів. Стягнуто з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_4 завдану матеріальну шкоду в розмірі 11 470 ( одинадцять тисяч чотириста сімдесят) грн - вартість придбаних позивачем матеріалів для будвіництва гаражного боксу та огорожі. Стягнуто з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_4 судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 149,11 грн. При цьому вказаною постановою Дзержинського районного суду міста Харкова від 10 вересня 2017 року по справі № 638/16188/13-а були встановлені наступні обставини, які відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України мають преюдиціальне значення по цій справі. На садовій ділянці по АДРЕСА_3 її власником, в особі ОСОБА_1 , за попередньо отриманою необхідною дозвільною документацію було побудовано гараж (рішення Дзержинського районного виконавчого комітету від 20.08.1997 року № 54/6, свідоцтво про право власності на гараж від 22.02.1999 року зареєстроване в бюро технічної інвентаризації 26.02.1999 року за № 2997). Будівництво проведено на ділянці, яка була приватною власності особи, яка провела відповідне будівництво. Також власником було побудовано огорожу ділянки, яка йому належала на праві приватної власності. Відтак, твердження представника відповідача про те, що ОСОБА_1 при розміщенні об`єктів- капітального гаражного боксу на два гаражі та огорожі було допущено порушення вимог п.5.7.1.14 Правил благоустрою м. Харкова та ст. 16 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" не базується на нормах вказаного Закону. Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні довів, що його законно побудована власність не була самобудом, відповідно, ніяким чином не підпадала під процедуру параграфу 5.10 Правил благоустрою м. Харкова - звільнення території міста Харкова від безхазяйного майна, самовільно розміщених об`єктів, тимчасових споруд. В процесі вирішення справи знайшов своє підтвердження той факт, що відповідачем не було дотримано вимоги п.5.8.10 Правил благоустрою м. Харкова в частині вручення приписів в 2 примірниках про звільнення території. А ні до ОСОБА_1 , а ні до його дружини- співпозивача по справі 19.03.2013 року ніхто не звертався з приводу отримання приписів під особистий підпис. Ці приписи було розміщено на огорожі ділянок та на воротах гаражу, що стало відомо позивачу та його дружині тільки 22.03.2013 року, тобто коли було проведено дії по демонтажу вказаних вище об`єктів. Оскаржене рішення виконавчого комітету Харківської міської ради було прийнято на виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 березня 2012 року, яке було залишено в силі ухвалою колегій суддів судової палати по цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 18 березня 2013 року. В судовому розгляді знайшов своє підтвердження той факт, що повний текст рішення суду від 18 березня 2013 року було видано в другій половині дня 22 березня 2013 року, тоді як дії по його виконанню було розпочато об 09-00 год 22.03.2013 року. Оскаржуване рішення та дії по його виконанню фактично означали примусове виконання рішення суду неповноважним органом, чим було порушено вимоги Закону України "Про виконавче провадження". В результаті незаконного знищення об`єктів власності позивачів, останнім було спричинено матеріальну шкоду, яку вони оцінили в сумі 11 470 грн. На підтвердження розміру заподіяної шкоди, до матеріалів справи надано платіжні документи щодо придбання матеріалів для будівництва гаражного боксу та огорожі (а.с. 134-143 т. 3, а.с. 111-114 т. 4). Таким чином, знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що належні йому на праві власності та зведені на його земельних ділянках об`єкти - капітальний гараж на два бокси та огорожа - не були самочинним будівництвом, а відповідне рішення та дії виконавчого органу ХМР по їх демонтажу та звільнення земельних ділянок були неправомірними. Крім того, вищевказаним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2015 року у справі № 2-6533/11 за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , управління Держземагенства м. Харкова , треті особи- головне управління Держкомзему у Харківській області , ОСОБА_4 , про визнання недійсними державних актів на землю, договору купівлі-продажу земельної ділянки, приведення у придатний для використання стан, повернення земельної ділянки територіальній громаді та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, треті особи- управління Держземагенства м. Харкова, головне управління Держкомзему у Харківській області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання рішень такими, що не відповідають чинному законодавству, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - були встановлені наступні обставини Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 09.10.1996 року № 1004, ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1189 га по АДРЕСА_3 , для ведення садівництва та на підставі вказаного рішення видано державний акт про право приватної власності на землю від 05.12.1996 року. На підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 24.10.2001 року земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_2 була передана ОСОБА_3 у власність для ведення садівництва, був виданий державний акт від 07.11.2001 року. 29.11.2001 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , який посвідчений нотаріально, зареєстрований в реєстрі за № 2-2034, зареєстрований в виконавчому комітеті Харківської міської ради за № 711 від 19.12.2001 року на підставі розпорядження № 2377 від 12.12.2001 року. На підставі рішення виконавчого комітету Дзержинської районної ради народних депутатів від 20.03.1997 року № 54/6 ОСОБА_1 надано дозвіл на будівництво гаражу розміром 7х6 м на земельній ділянці, наданій для ведення садівництва по АДРЕСА_3 . 22.01.1999 року виконавчим комітетом Дзержинської районного ради ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності № 8 на гараж літ. "А, площею 41,4 кв м на приватній садовій ділянці по АДРЕСА_3 . Згідно з даними довідки Управління Держкомзему у місті Харкові від 04.07.2011 року вих. № 4329/08 в матеріалах кадастрової справи відсутні проекти відводу на земельну ділянку площею 0,1179 га по АДРЕСА_2 та на земельну ділянку площею 0,1189 га по АДРЕСА_3 . Рішенням Харківської міської ради від 06.07.2011 року № 325/11 "Про розгляд протестів прокурора міста Харкова" було задоволено протести прокурора міста Харкова від 01.07.2011 року № 04-34-1982 вих 11та № 04-34-1983 вих 11 та скасовано рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 13.04.1994 року № 167 "Про надання у постійне користування земельної ділянки по АДРЕСА_3 для садівництва" та рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 09.10.1996 року № 1004 "Про передачу гр.. ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_3 для ведення садівництва". Разом з тим, в ході судового розгляду справи не знайшов свого підтвердження той факт, що інтереси Харківської міської ради порушені відносно володіння, користування та розпорядження спірними земельними ділянками по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 . Крім того, рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2015 року у справі № 2-6533/11 суд встановив, що доводи первісного позову ХМР щодо порушення виконавчим комітетом Харківської міської ради при прийнятті оспорюваних рішень норми земельного законодавства України, які діяли на час їх прийняття, також не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи, і на цій підставі відмовив в задоволенні позовних вимог. Згідно рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2015 року у справі № 2-6533/11 знайшли своє підтвердження вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання рішення 8 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 06.07.2011 № 324/11, п.п.6; про задоволення протесту прокурора м. Харкова та про скасування рішення виконкому Харківської міськради від 24.10.2001 № 1925 «Про передачу громадянину України ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_2 , про визнання незаконними та скасування рішення 8 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 06.07.2011 № 324/11, пп.7; 7.1 про задоволення протесту прокурора м. Харкова від 01.07.2011 року № 04-34-1981 вих 11, та про скасування рішення виконкому Харківської міськради від 24.10.2001 № 1925 «Про передачу громадянину України ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_2 , про визнання незаконними та скасування рішення 8 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 06.07.2011 № 324/11, пп.8; 8.1 про задоволення протесту прокурора м. Харкова від 01.07.2011 року № 04-34-1983 вих 11 про скасування рішення виконкому Харківської міськради від 24.10.2001 № 1925 «Про передачу громадянину України ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_3 , визнати таким, що прийняті з порушенням законодавства України: ст.41 Конституції України, ст.140 Земельного кодексу України. Відповідно, суд у рішенні Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2015 року у справі № 2-6533/11 зазначив про те, що немає жодних законних підстав для того, щоб зобов`язати ОСОБА_1 повернути територіальній громаді міста земельні ділянки за адресами : АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_3 . У рішенні Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2015 року у справі № 2-6533/11 суд дійшов висновку, що рішення сесії ХМР від 06.07.2011 року прийняті з порушенням законодавства України (а.с. 111-133 т.3). У кримінальній справі № 638/8649/17 Дзержинським районним судом м. Харкова 18 січня 2021 року було ухвалено вирок за звинуваченням ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , службових осіб органу місцевого самоврядування у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 364 ч. 2, 366 ч.1 КК України, які виразилися у вчиненні дій, спрямовані на знищення об`єкта нерухомості потерпілого ОСОБА_1 22.03.2021, в саме гаражу, що належить йому на праві приватної власності, з цією метою координували з використанням службового становища всупереч інтересам служби діяльність із фактичного знесення зазначеного об`єкта нерухомості та здійснювали контроль за діями робітників, спрямованими на досягнення злочинної мети - знищення нерухомого майна потерпілого ОСОБА_1 , що спричинили тяжкі наслідки права, свободам та інтересам який наразі оскаржується в апеляційному порядку та не набув чинності (а.с. 99-113 т. 6). Вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення упущеної вигоди у зв`язку з неможливістю здавати гараж в оренду, внаслідок його зруйнування відповідачем на суму 162750 грн., а також про стягнення упущеної вигоди внаслідок неможливості використання належних йому земельних ділянок за цільовим призначенням на суму 856792 грн., суд першої інстанції правильно вважав необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, але не з`ясував, що вони є безпідставними з точки зору ефективного захисту права. У статті 22 ЦК України передбачено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди:

1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

2. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

4. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо). При цьому суд відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України постався на постанову Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №672/778/16-ц, в якій при тлумаченні ст. 22 ЦК України зазначено, що у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести їх розмір, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 18 травня 2016 року № 6-237цс16, від якої суд касаційної інстанції не відступив. У наданому позивачем ОСОБА_1 на підтвердження підстав свого позову договору оренди приміщення від 03.05.2011 вказано, що він надав в тимчасове оплачуване користування ОСОБА_7 приміщення - гараж на 2 бокси, загальною площею 41,78 кв.м., що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, розташований у АДРЕСА_3 (п.1 договору). Погоджена сторонами орендна плата складала 3100 грн. щомісяця, та сплачувалась орендарем. Пунктом 3 вказаного договору оренди приміщення визначено, що строк оренди визначається з 03.05.2011 по 02.09.2011 включно. (т. 2, а.с. 34). В судовому засіданні також встановлено та не заперечується сторонами у справі, що знесення гаражу відповідачем відбулось у 2013 році, тобто на момент зносу гаражу строк договору оренди сплив ще 02.09.2011. Суд правильно встановив відсутність належних доказів про пролонгацію цього договору оренди або наявність укладених договорів оренди гаражу на день його знесення або земельних ділянок ОСОБА_1 на день їх примусового звільнення від майна ОСОБА_1 та заволодіння відповідачем у 2013 році. Наданий до справи договір оренди гаража закінчив свою дію більше ніж за рік до незаконного втручання у право власності позивача, і ніщо у справі об`єктивно не свідчить, що він був пролонгований, або ОСОБА_1 свої земельні ділянки та гараж реально здавав чи намагався здавати в оренду. Ніяких попередніх договорів з цього приводу, які згідно вимог ст. 208 ЦК України ст. 14 Закону України «Про оренду землі» мають укладатися у відповідній письмові формі, - до справи не надано. Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Наведені з цього приводу доводи скарги колегія суддів відхиляє за їх безпідставністю. Однак суд не звернув уваги, що заявлені ОСОБА_1 вимоги є не лише недоведеними, а й безпідставними. Суд першої інстанції правильно зазначив, що, що поняття "збитки" передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Так, відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є лише загальною підставою для їх відшкодування. При цьому відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди (п. 2 ч. 1 ст. 22 ЦК) відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. До такого висновку щодо змісту вказаної норми матеріального права дійшла ВП ВС у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18). Отже за своєю правовою природою розглянутий судом першої інстанції позов ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди у вигляді упущеної вигоди, п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України, має характер не генерального делікту, який визначений у ст. 1166 ЦК України в якості підстави для її відшкодування - завдання шкоди майну потерпілої особи - позивачу внаслідок неправомірних рішень, дій відповідача, а за змістом заявлених позивачем вимог - пов`язаний з порушенням договору, який у даному випадку між сторонами не укладався, а сторони за фабулою справи у договірних правовідносинах не перебували. У даній справі спір виник про відшкодування майнової та моральної шкоди внаслідок неправомірних рішень органу місцевого самоврядування та дій працівників його виконавчого органу, і не пов`язаний з порушенням договору (контракту). ОСОБА_1 позов про відшкодування майнової шкоди, завданої неправомірними рішеннями органу місцевого самоврядування та діями його працівників засобами, які мають правові підстави у нормах до ст.ст. 1166, 1173, 1192 ЦК України заявив лише стосовно земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2 . Тобто в цій частині порушені майнові права ОСОБА_1 у визначений ним у позові спосіб нормами права, якими передбачено відшкодування упущеної вигоди, не захищаються. А відповідні норми права, якими в цій частині врегульовані спірні правовідносини передбачають не відшкодування упущеної вигоди, а інший спосіб захисту - відшкодування майнової шкоди - прямі збитки у розумінні п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК, який позивач у даному випадку не заявив до суду. Відповідно до визначеному у ст. 13 ЦПК України принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Колегія суддів виходячи з принципу диспозитивності та відповідно до визначених у ст. 367 ЦПК України меж апеляційного розгляду справи, які не передбачають можливості судом апеляційної інстанції розглядати інший позов, ніж був розглянутий судом першої інстанції, - позбавлена права усунути такі порушення змісту позову на стадії апеляційного провадження. Тому у задоволенні позову про стягнення 162750 грн. упущеної вигоди у зв`язку з неможливістю здавати в оренду гараж внаслідок його знищення та 846792 грн. упущеної вигоди від неможливості використання садових ділянок по АДРЕСА_4 для здачі в оренду внаслідок їх незаконного захоплення 22.03.2013 і використання ХМР до 28.05.2015 - необхідно відмовити за безпідставністю звернення до суду з такими вимогами. Що стосується рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення різниці між вартістю огорожі ділянок на липень 2017 року, з урахуванням зростання цін на будівельно-монтажні роботи і відшкодованою вже сумою у серпні 2017 року у цінах жовтня 2015 року - то судова колегія також не погоджується із застосуванням судом норм матеріального та процесуального права Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення на його користь з відповідача 26527 грн. - суд виходив з того, що ці вимоги були розглянуті та вказана сума була стягнута ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21.06.2017 у справі № 2-653/11 - у складі вартості гаражу та огорожі за вирахуванням вартості будівельних матеріалів для їх будівництва в порядку повороту виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.03.2012 на суму 419513 грн. (а.с. 82-89 т.3). Відповідно до повідомлення УДКС України у м. Харкові від 09.08.2017 було проведено безспірне списання коштів з рахунку боржника ХМР на користь позивача ОСОБА_1 у рахунок стягнутої за рішенням суду матеріальної та моральної шкоди. ( т. 3, а.с. 152 ). Отже суд вважав, що завдана відповідачем позивачу ОСОБА_1 матеріальна (майнова) шкода вже була стягнута ухвалою Апеляційного суду Харківської області в порядку повороту виконання рішення, тому повторному стягненню не підлягає. Крім того, суд помилково зазначив, що такі вимоги позивача задоволенню не підлягають, оскільки не ґрунтуються на приписах ЦК України. Відповідно до змісту п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у разі розгляду судом тотожного позову, який вже був розглянутий іншим судом, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, а не відмовляє у його задоволенні. Однак в цьому контексті слід зазначити, що згаданою постановою Верховного Суду від 17.10.2018 за касаційними скаргами Харківської міської ради та ОСОБА_1 ухвала Апеляційного суду Харківської області від 21.06.2017 про стягнення 419513 грн. в порядку повороту виконання рішення суду була скасованаз направленням справи на розгляд до суду апеляційної інстанції, і згодом постановою Харківського апеляційного суду від 18.02.2019 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 17.03.2017 змінено, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поворот виконання рішення суду відмовлено з інших підстав. Тому тотожності позову у даному випадку не вбачається. В якості фактичних підстав вимоги про стягнення 26527 грн. ОСОБА_1 послався на те, що за офіційними даними Держстату України про рівень інфляції ціни на будівельно-монтажні роботи з жовтня 2015 до липня 2017 року виросли на 19%, тому присуджена йому за судовим рішенням у справі № 2-6533/11 та вже виплачена відповідачем вартість огорожі двох ділянок на жовтень 2015 року у розмірі 139618 грн., має бути додатково відшкодована ХМР на суму: 139618 х 19% = 26527 грн. (а.с. 11, 40 т.3). Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. У даному випадку відповідач в рахунок відшкодування загальної вартості огороджень обох земельних ділянок станом на жовтень 2015 за вказаною ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21 червня 2017 року у справі № 2-6533/11 у липні 2017 року вже сплатив позивачу присуджені судом 139618 грн вартості робіт, з урахуванням стягнутих раніше за постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2015 року у справі № 638/16188/13-а 11470 грн. вартості придбаних матеріалів для будівництва. Тобто завдані позивачу внаслідок демонтажу огорожі збитки були відшкодовані судом у повному обсязі станом на жовтень 2015 року, а тому колегія суддів констатує, що в цій частині між сторонами виник спір про відшкодування збитків, завданих простроченням боржником виконання присудженого судом грошового зобов`язання, що передбачено нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України. Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Однак всупереч свого процесуального обов`язку, передбаченому ст.ст. 12, 81 ЦПК України позивач не надав до суду доказів, що така затримка у виконанні згаданих рішень судів відбулася з вини відповідача. Тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити з інших мотивів, за відсутності вини відповідача у затримці виконання рішення суду. Щодо розгляду судом першої інстанції позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення 6698600 грн. ринкової вартості усієї земельної ділянки по АДРЕСА_2 з наступним поверненням її у комунальну власність територіальної громади міста Харкова, що фактично означає її добровільний викуп, то колегія суддів вважає за можливе його задовольнити, з наступних підстав. Суд відмовляючи в цих позовних вимогах вважав, що позивачем не доведено, яку саме частину земельної ділянки по АДРЕСА_2 він не використовує, та що ця втрата суттєво перешкоджає позивачу використання належної йому земельної ділянки на свій розсуд за її цільовим призначенням, а також не доведено ринкову вартість зазначену частину вказаної земельної ділянки, що потребує спеціальних знань. Крім того, суд вказав, що внаслідок відновлення права власності позивача ОСОБА_1 щодо зазначених спірних земельних ділянок розташованих за адресою : АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 на підставі відповідних судових рішень, він є їх власником, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. ( т. 4, а.с. 109, 110). Суд зважив на можливість припинення права власності щодо земельних ділянок відповідно до норм права, які викладені у главі 25 ЦК України та главі 22 ЗК України щодо припинення права власності. Відповідно до приписів ст. 347 ч. 1 ЦК України особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. Добровільна відмова власника від права на земельну ділянку є однією з підстав припинення права власності на земельну ділянку, визначених ст. 140 ЗК України. Порядок добровільної відмови від права власності або права постійного користування земельною ділянкою визначає стаття 142 ЗК України. При цьому суд помилково вважав, що оскільки ОСОБА_1 у передбаченому ЦПК України порядку не заявляв відповідні позовні вимоги з приводу відмови від права власності на зазначену земельну ділянку, будь - які докази його звернення до органу місцевого самоврядування з цього питання суду не надано, така його заява має розглядатися у позасудовому порядку - органом місцевого самоврядування, який приймає рішення щодо поданої заяви та надає згоду або відмовляє в одержанні права власності на земельну ділянку. Також суд першої інстанції зазначив, що позивачем ОСОБА_1 не заявлялись позовні вимоги з приводу усунення перешкод у користуванні належними йому земельними ділянками, шляхом приведення їх у первісний стан, тощо. З посиланням на те, що продовження права власності на земельну ділянку після отримання власником відповідної її грошової вартості чинним законодавством України не передбачено, суд першої інстанції вважав, що позивачем були заявлені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на його користь компенсації вартості зазначеної ним земельної ділянки не у спосіб визначений приписами ЦК України та ЗК України, а тому такі вимоги не підлягають задоволенню. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, які не відповідають обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, з наступних підстав. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

2. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч. 4 ст. 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування. Всупереч вказаних норм ст.ст. 89, 254-265 ЦПК України суд не надав належної оцінки наведеним в цій частині позивачем на обґрунтування позовних вимог доводів та наявним у матеріалах справи доказам. Вищевказаними рішеннями судів в результаті розгляду цивільної справи № 2-653/11 та розглянутої в порядку адміністративного судочинства справі № № 638/16188/13-а встановлено, що в результаті протиправних рішень виконавчого органу ХМР, посадових осіб та комунальних служб Харківської міської ради, які мали місце 22.03.2013 року при виконанні рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.03.2013 року № 152 "Про відновлення, належне утримання і приведення міської території у придатний для використання територіальною громадою міста стан" була протиправно звільнена земельна ділянки по АДРЕСА_2 від розміщених на них об`єктів. Законних підстав у відповідача для вчинення примусових дій по виконанню рішення суду станом на 22.03.2013 року не було, тому дії по виконанню даного рішення не є правомірними. Земельна ділянка, що належала на праві власності позивачу ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 була зареєстрована за Харківською міською радою 28.03.2013 року. Стягнуті судом за постановою від 10 вересня 2015 року у справі № 638/16188/13-а 11470 грн. складають лише вартість придбаних матеріалів для будівництва гаражного боксу та огорожі (а.с. 114 т.4). Згідно акту №265/13 від 22.03.2013 на підставі рішення виконавчого комітету ХМР від 20.03.2013 №152 здійснено незаконне звільнення території від розміщеного за адресою АДРЕСА_2 майна позивача ОСОБА_1 , а саме: шиферний паркан, металеві стойки, металеві ворота та двері, які залишені на ділянці володільця по АДРЕСА_3 . (т. 2, а.с. 25). Згідно схеми садових ділянок ОСОБА_1 по АДРЕСА_3 і АДРЕСА_2 , які межують між собою, по земельній АДРЕСА_2 наразі існує дорога-пандус, яка з обох сторін огороджена парканом, однієї сторони цей паркан межує з церквою, а з іншою - встановлений на цій земельній ділянці. Для облаштування пандусу земельна ділянка по АДРЕСА_2 зрізана на ширину дороги у формі траншеї на глибину 2 м (а.с. 33, 33 на звороті т. 3). З наданих позивачем фототаблиць вбачається, що на земельній ділянці по АДРЕСА_2 велися земляні роботи з використанням екскаватора, яким пересувався грунт на значну глибину, а на земельній ділянці зберігалися будівельні матеріали (а.с. 29-30 т.3). Згідно наданої до суду першої інстанції позивачем фото таблиці на день розгляду справи судом дорога (пандус), яка має підпірну стінку з природнього каменю та заглублена по відношенню до рівня земельної ділянки позивача по АДРЕСА_2 , закінчена будівництвом та відгороджена від земельної ділянки бетонним парканом (а.с. 31 т.3). Згідно копії витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 1445004 від 20.03.2013 на підставі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.03.2012 по справі № 2-6533/11 за рішенням державного реєстратора Мерник Анастасії Муслімовни Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області від 20.03.2013 19:38:20 була зареєстрована власність територіальної громади в особі Харківської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 04059243) на земельну ділянку по АДРЕСА_2 кадастровий номер 6310136300:11:001:0451 з цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва площею 0,11792 га. Відповідно до копії витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 1750079 від 28.03.2013 на підставі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.03.2012 по справі № 2-6533/11 за рішенням державного реєстратора Мерник Анастасії Муслімовни Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області від 20.03.2013 17:50:53 була зареєстрована власність територіальної громади в особі Харківської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 04059243) на земельну ділянку по АДРЕСА_3 кадастровий номер 6310136300:11:001:0499 з цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва площею 0,1189 га (а.с. 143-144 т. 4). Згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №№ 38426005, 38423671 від 02.06.2015 за ОСОБА_1 на підставі відповідних рішень державного реєстратора Реєстраційної служби Харківского міського управління юстиції Харківської області Перебоєвої Тетяни Іванівни 28.05.2015 зареєстровано право приватної власності за земельними ділянками: за адресою АДРЕСА_3 , кадастровий номер 6310136300:11:001:0499 з цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва площею 0,1189 га, а також - за адресою АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6310136300:112:001:0451, з цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва площею 0,11792 га (а.с. 109-110 т. 4). З наведених вище витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що належні позивачу згадані земельні ділянки вибули із власності ОСОБА_1 до власності територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради на два роки, два місяці та 8 днів. За результатами проведення судової оціночно-земельної та будівельно експертизи № 16199 від 27.11.2019 по справі № 638/13288/14-ц та при обстеженні експертом земельної ділянки сільськогосподарського призначення (ведення садівництва), що розташована у АДРЕСА_2 встановлено проходження транзитом повітряної лінії електропередачі напругою 110 кВ ПЛ 110 Нагорна-Сокольники , яка має охоронно зону 20 метрів, над цією ділянкою (а.с. 81-95 т. 4). Крім того, згаданим висновком експерта № 16199 від 27.11.2019 та відповідно до результатів проведеного під час експертизи натурного обстеження встановлено, що на земельній ділянці по АДРЕСА_2 наявний бетонний паркан загальною довжиною 44 м. Згідно фототаблиць, які були зроблені судовим експертом при проведення судової експертизи, частина земельної ділянки перебуває під пандусом та бетонним парканом, який відгороджує частину земельної ділянки, яка наразі залишилась у користуванні позивача. При цьому на частині, яка наразі перебуває у користуванні позивача проходить ЛЕП ПЛ 110 кВ «Нагорна-Сокольники , яка має охоронну зону 20 м, земельна ділянка має насадження лише з молодих дерев (а.с. 94, 96-99 т. 4). Згідно заяви від 18.11.2019 ОСОБА_1 звертався до Харківської міської ради з проханням протягом 3-х днів прибрати паркан, що незаконно знаходиться на його садовій ділянці, який був встановлений восени 2013 року після будівництва на зазначеній ділянці пандусу до Саржиного яру, при цьому більша частина саду була знищена внаслідок земляних та будівельних робіт важкою технікою (а.с. 116 т. 4). У листі від 17.12.2019 № 19436/0/226-19 та відповіді заступник директора Департаменту-начальник відділу правового забезпечення ОСОБА_10 після розгляду вказаного звернення ОСОБА_1 та виїзду спеціалісту Департаменту на місцевість встановлено, що по АДРЕСА_2 розташована земельна ділянка з кадастровим номером 6310136300:11:001:0451 загальною площею 0,11792 га, яка належить ОСОБА_1 на підставі відповідного акта на право приватної власності на землю, серія та номер Р1 № 692696, виданий 19.12.2001. На зазначеній земельній ділянці встановлено паркан з бетонних елементів та шиферу. Земельна ділянка вільна від забудови, будівельні роботи не проводились, для вжиття відповідних заходів щодо самовільно встановленого паркану необхідне звернення до Департаменту від Адміністрації Шевченківського районну Харківської міської ради, тобто заява ОСОБА_1 по суті не була вирішена (а.с. 117 т. 4). Позивачем було надано до суду самостійно виконані креслення плану земельної ділянки по АДРЕСА_2 , в якій згідно проведених позивачем обмірів площа заасфальтованого пандусу з двома підпірними кам`яними стінками складає 162 кв.м Довжина бетонного паркану посеред ділянки - 44 м., загальна площа частини ділянки Гадяцького, відгородженої ХМР у 2013 бетонним парканом, який ХМР відмовляється демонтувати, і яку він внаслідок цього не може використовувати дорівнює 271,4 кв.м. (а.с. 141 т. 4). З наданих до справи позивачем ОСОБА_1 електронних доказів із сайту https://map.meta.ua/ та https://bestmaps.ru/goroda/harkov - вбачається, що на його земельній ділянці по АДРЕСА_2 знаходиться пандус, по якій проходить дорога, яка оминає сусідню з цією земельною ділянкою будівлю храму та бетонний паркан. Внаслідок будівництва дороги з пандусом та встановлення бетонного паркану вхід до земельної ділянки по АДРЕСА_2 значно обмежився та зменшилася проща цієї земельної ділянки, яка може використовуватися власником (а.с. 250-251 т. 3). Згідно наданої відповідачем до суду апеляційної інстанції схеми розташування земельної ділянки площею 0,1179 га кадастровий номер 6310136300:11:001:0451, яка належить позивачу ОСОБА_1 , по краю земельної ділянки існує дорога (пандус), яка з однієї сторони межує з огорожею будівлі храму, з іншої - підпірною стінкою та бетонним парканом, які розташовані на згаданій земельній ділянці. Відповідно до генерального плану м. Харкова, затвердженого рішенням сесії Харківської міської ради від 23.06.2004 № 89/04, зі змінами, затвердженими рішенням сесії Харківської міської ради від 18.12.2019 № 1903/19, згадана земельна ділянка розташована: частково на території зелених насаджень загального користування та частково на території житлової садибної забудови, поза межами червоних ліній вулиць. Значну частину площі земельної ділянки, вільної від вказаної забудови дорогою, підпірної стінки та бетонного паркану, яку наразі позивач може використовувати, - перебуває у охоронній зоні ЛЕП (а.с. 83 т. 6). Згідно копії договору про закупівлю робіт за державні кошти (підряду) № 46 від 13.05.2013, укладеного між Департаментом комунального господарства Харківської міської ради в особі директора ОСОБА_11 і ТОВ «Стройсервіс-плюс» в особі директора Масляника Андрія Олександровича, сторони домовилися про виконання товариством робіт з капітального ремонту Саржиного Яру (2-га черга), строк виконання робіт : травень 2013 - грудень 2013. Згідно плану фронт робіт - дорога, яка проходить по краю земельної ділянки позивача ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 (а.с. 36-38 т. 3). Згідно паспорту бюджетної програми місцевого бюджету на 2021 рік Департаментом житлового-комунального господарства ХМР заплановано бюджетне фінансування реконструкція Саржиного Яру по АДРЕСА_6 , нове будівництво велоестакади на території АДРЕСА_7 на 6000000 +7000000 = 15000000 млн (а.с. 143-144 т.6). Колегія суддів у судовому засіданні за участю сторін проглянула відеосюжет, який був знятий позивачем ОСОБА_1 , внаслідок чого з урахуванням пояснень ОСОБА_1 та відсутністю заперечень на них зі сторони представника відповідача встановила, що при виконанні згаданого рішення виконавчого комітету Харківської міської ради 20.03.2013 на належних позивачу земельних ділянках по АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 були примусово демонтовані огорожа, гараж, а також - знищені належні позивачу зелені насадження, газон. Після цього на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_2 у травні та влітку 2013 року велись будівельні роботи з будівництва дороги (пандусу), під час якої на земельній ділянці з використанням будівельної техніки було вирито котлован, в якому велось будівництво дороги (пандусу) та підпірної стінки у вигляді вертикальної залізобетонної конструкції з наступним облицюванням бутовим камінням. На решту земельної ділянки позивача за допомогою екскаватора з котловану були переміщені значні об`єми ґрунту, які були використані для зворотного засипання пазух підпірної стінки, на ній також був облаштований будівельний майданчик, на якому працювала будівельна техніка, зберігалися будівельні матеріали, бутовий камінь, залізобетонна арматура на ґрунт також були скинуті залишки бетону з бетонозмішувача (а.с. 43 т. 3, 92-93 т. 6). Згідно висновку комплексної оціночно-земельної та економічної експертизи № 10138/10139 від 04.05.2016 по матеріалам кримінального провадження, внесеного до ЄВДР за № 12013220480002046 від 24.03.2015 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 194 КК України, ринкова вартість земельної ділянки площею 160 кв.м, що входила до площі земельної ділянки 1179 кв.м по АДРЕСА_2 , на якій були проведені будівельні роботи та збудовано капітально заасфальтований пандус, біля храму в честь ікони Божої матері « Утєшеніє », що розташований у будівельній композиції «Саржин Яр» станом на жовтень 2015 року складає 405550 грн. В результаті візуального обстеження земельної ділянок, що розташовані по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_3 , зіставлення результатів обстеження з наданими матеріалами кримінального провадження, додаткового допиту потерпілого ОСОБА_1 від 23.10.2015, виходячи з того, що судовому експерту - товарознавцю не надається можливим визначити ринкову вартість знищених кущів, дерев та інших зелених насаджень, в межах компетенції судового експерта-економіста не можливо визначити розмір збитків від знищенням кущів, дерев та інших зелених насаджень (а.с. 160-171 т. 6, а.с. 118-124 т. 4). Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведені докази свідчать, що ХМР, яка діяла в особі свого виконавчого органу, без використання правового механізму, передбаченого у гл. 25 ЦК України та гл. 22 ЗК України, який передбачає законний порядок припинення права власності на земельну ділянку та розташованих на ній будівель у суспільних інтересах, з обов`язковим попереднім відшкодуванням їх вартості, збудувала на частині належній позивачу земельній ділянці асфальтовану дорогу (пандус) та підпірну стінку, встановила бетонний паркан. На підставі відповідних судових рішень позивач ОСОБА_1 повернув у власність обидві земельні ділянки, однак частина земельної ділянки під дорогою (пандусом), підпірною стінкою - в межах бетонного паркану дотепер залишилась неможливою для використання позивачем для садівництва, а решта - потребує значних додаткових витрат для рекультивації землі та відновлення земельних насаджень, внаслідок чого з вини відповідача позивач втратив інтерес для її подальшого використання за тим цільовим призначенням, за яким він її придбав. Таким чином, колегія суддів вважає доведеними доводи скарги та позову ОСОБА_1 про те, що в результаті протиправного звільнення обох земельних ділянок по АДРЕСА_3 та по АДРЕСА_2 від розміщених на них об`єктів ОСОБА_1 був позбавлений права власності на них, а також - на легітимно збудовані на них огорожу та гараж; що подальше будівництво дороги (пандусу) з підпірною стінкою та зведенням бетонного паркану на земельній ділянці по АДРЕСА_2 , яке відбувалося без згоди її власника - позивача ОСОБА_1 та попереднього відшкодування їх вартості відповідно до ст. 41 Конституції України також є незаконним. Той факт, що будівництво було організовано відповідачем у суспільних інтересах громади міста: для забезпечення проходу громадян навкруги огорожі храму, - у контексті вимог згаданої норми ст. 19 Конституції України не виправдовує відповідача, оскільки для таких випадків у Законі України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» від 17 листопада 2009 року № 1559-VI (далі - Закон України № 1559-VI) передбачений інший порядок, який передбачає, що фізичні або юридичні особи не можуть бути протиправно позбавлені права приватної власності на земельні ділянки, інші об`єкти нерухомого майна, що на них розміщені, без попереднього повного відшкодування їх вартості, яка визначається на підставі її експертної грошової оцінки, відповідно до закону (ст.ст. 4, 5 вказаного Закону України № 1559-VI). Крім того, у разі якщо відчужується частина земельної ділянки, а решта її площі не може раціонально використовуватися за цільовим призначенням, за вимогою власника земельної ділянки відчуженню підлягає вся земельна ділянка. У разі якщо відчужується частина земельної ділянки для будівництва, капітального ремонту, реконструкції та обслуговування автомобільних доріг, мостів, естакад та об`єктів, необхідних для їх експлуатації, можливість раціонального використання решти її площі за цільовим призначенням визначається власником, а за вимогою власника відчуженню підлягає вся земельна ділянка, ч. 5 ст. 5 Закону України № 1559-VI). Внаслідок незаконного будівництва відповідачем на земельній ділянці по АДРЕСА_2 для будівництва дороги (пандусу) з підпірною стінкою, частина цієї земельної ділянки не може бути використана позивачем, а решту земельної ділянки він не бажає у подальшому використовувати, оскільки це є нераціональним з огляду на її незадовільний стан, в якому вона перебуває після будівництва. Згідно ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Відповідно до ст.152 ЗКУкраїни власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. У даному випадку позивач ОСОБА_1 просить суд відшкодувати завдані йому збитки від незаконного будівництва земельної ділянки у повному обсязі, що передбачено ст. 152 ЗК України, ст. 1192 ЦПК України, але шляхом стягнення з відповідача на свою користь ринкової вартості усієї ділянки, на якій велось будівництво для суспільних потреб, з її поверненням у власність територіальній громаді після фактичного отримання такого грошового відшкодування. За змістом ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. 1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні, зокрема, неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок. Відповідно до п. 3 цього Порядку відшкодуванню підлягають збитки, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. Розміри збитків, у тому числі неодержані доходи, згідно з п. 2 Порядку, визначаються відповідними комісіями. При цьому власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок. Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. У даній справі позивач внаслідок незаконних дій та рішень відповідача та підпорядкованого йому виконавчого органу втратив можливість користування частиною земельної ділянки, яка використовується у суспільних інтересах громади міста Харкова у якості асфальтованої дороги (пандусу), а решта земельної ділянки по АДРЕСА_2 внаслідок незаконних дій відповідача приведена у незадовільний стан, що потребує від власника додаткових фінансових витрат на її відновлення, що є для нього економічно недоцільним, внаслідок чого він згідний відмовитися від усієї ділянки шляхом її викупу особою, яка відповідальна за завдану шкоду, тобто отримати за неї повну компенсацію. Вищевказані норми ст.ст. 152, 157 ЗК України та Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284, а також ст. 1166 ЦК України не визначають ефективного способу захисту порушеного права позивача, оскільки не дозволяють забезпечити справедливий баланс між суспільними і приватними інтересами при вирішенні даного спору. Та частина земельної ділянки, яка наразі в межах бетонного паркану є вільною від збудованої дороги (пандуса) з підпірною стінкою, майже повністю перебуває в охоронній зоні ЛЕП, що значно знижує її споживацькі якості, зокрема для можливої забудови власником на свій розсуд. Суд не надав належної оцінки наданим позивачем доказам, що уся належна йому земельна ділянка по АДРЕСА_2 внаслідок незаконного будівництва пандуса - заасфальтованої прохідної дороги загального користування та бетонного паркану посеред ділянки, використання будівельної техніки - приведена відповідачем у стан, непридатний для використання за цільовим призначенням, як цілісна садова ділянка. Тому стягнення майнової шкоди при втраті частини найбільш цінної частини земельної ділянки не відшкодовує понесені позивачем збитки від неправомірних дій відповідача, оскільки внаслідок завданої ХМР та підконтрольним їй виконавчим органом шкоди потерпіла особа - позивач ОСОБА_1 внаслідок залишення цієї частини земельної ділянки він значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при її набутті у власність у повному розмірі. Крім того, колегія суддів також зважає, що для потерпілої особи в цьому контексті важливим також є фактор часу. Після семи років, які спливли після подій 2013 року, коли було вчинено вищевказане правопорушення, внаслідок яких земельна ділянка позивача по АДРЕСА_2 з вини відповідача у значній мірі втратила для позивача свою цінність, пов`язану із неможливістю її використання за цільовим призначенням, для відновлення якої окрім значних коштів необхідний також значний час та життєві сили, які у ОСОБА_1 , який є пенсіонером і особою у поважному віці, має ту високу ціну, яка не має повного грошового виміру та згаданими нормами матеріального права забезпечує лише часткову компенсацію вартості земельної ділянки. З огляду на вищевказане колегія суддів вважає за можливе у контексті згаданих норм ст.ст. 2, 5 ЦПК України щодо забезпечення ефективного захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог та відповідно до принципу верховенства права, ст. 10 ЦПК України, що забезпечує справедливий баланс приватних та суспільних інтересів, позов ОСОБА_1 в цій частині задовольнити у спосіб, передбачений вказаними нормами Закону України № 1559-VI, якими врегульовано ситуацію з примусового відчуження земельної ділянки по АДРЕСА_2 , яка де-факто відбулася у даному випадку. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що порушене право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку по АДРЕСА_2 за вимогами про відшкодування матеріальної (майнової) шкоди від незаконного будівництва, має бути захищене наступним чином. Слід стягнути з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної (майнової) шкоди 6698600 (шість мільйонів шістсот дев`яносто вісім тисяч шістсот) гривень вартості земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва площею 0,11792 га розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6310136300:11:001:0451. Після отримання вказаної грошової суми власником - слід передати із власності ОСОБА_1 до комунальної власності територіальної громади м. Харкова згадану земельну ділянку. Після цього ОСОБА_1 має звільнити зазначену земельну ділянку протягом 5 (п`яти) днів з дня повної сплати Харківською міською радою присуджену суму 6698600 гривень відшкодування матеріальної (майнової) шкоди на зазначений ним банківський рахунок або внесення коштів на депозит нотаріальної контори за місцем розташування земельної ділянки. Такий спосіб відшкодування шкоди та порядок виконання рішення забезпечує найбільш повну та адекватну компенсацію завданої ОСОБА_1 матеріальної (майнової) шкоди від незаконного вилучення земельної ділянки, її часткової забудови, зменшення її розмірів та споживацьких якостей, та створює справедливий баланс із суспільними інтересами територіальної громади, яка зацікавлена у збереженні вже збудованої асфальтової дороги (пандусу) з підпірною стінкою відповідно до визначеного ХМР у генеральному плані міста зонування території зелених насаджень загального користування та території житлової садибної забудови. Крім того, суд безпідставно вважав, що потерпіла особа від таких неправомірних дій - позивач ОСОБА_1 вже отримав відшкодування морально шкоди, Присуджене Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 серпня 2015 року у справі № 2-6533/11 відшкодування моральної шкоди у сумі 10730 грн., яку відповідач отримав разом із сумою, стягнутою ухвалою Апеляційного суду Харківської області суми в порядку повороту виконання рішення - він обґрунтував незаконним скасуванням Харківською міською радою за протестом прокурора у 2011 році попередніх рішень Харківської міської ради про надання йому земельної ділянки та передачі її у власність, тобто з інших підстав, ніж було заявлено ОСОБА_1 у позові, який був розглянутий судом у даній справі. Наведені з цього приводу доводи скарги також знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, а висновки суду всупереч ст.ст. 89, 264-265 ЦПК України належним чином не обґрунтовані доказами. У даній справі вищевказаними доказами доведено знищення майна позивача внаслідок незаконних дій ХМР. Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2015 року у справі №638/16188/13-а були встановлені обов`язкові в силу ч. 5 ст. 82 ЦПК України для врахування в цій справі обставини про незаконність дій ХМР. У статті 23 ЦК України визначено право особи на відшкодування моральної шкоди:

1. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

2. Моральна шкода полягає, зокрема: 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

3. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

4. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

5. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. У статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Суд першої інстанції не урахував, що за вказаною нормою ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової та не врахував конституційні гарантії права особи на відшкодування моральної шкоди від незаконних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, що у даній справі було встановлено згаданою постановою суду у розглянутій в порядку адміністративного судочинства справі №638/16188/13-а. Внаслідок незаконних рішень від 20.03.2013 виконкому ХМР, який є виконавчим органом відповідача, під назвою демонтаж гаража та огорожі двох ділянок, що не були самочинним будівництвом, та в результаті їх виконання його посадовими та службовими особами з наступною організацією будівництва асфальтованої дороги (пандусу) у спосіб, який не передбачений законом, без попередньої компенсації власнику земельної ділянки по АДРЕСА_2 її повної ринкової власності, - позивачу було завдано моральної шкоди. В результаті апеляційного перегляду справи знайшли своє підтвердження доводи позову та скарги про те, що внаслідок незаконних дій посадових дій відповідача та незаконного рішення виконкому Харківської міської ради від 20.03.2013 про демонтаж власності позивача, що встановлено постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.09.2015 у справі № 638/16188/13-а, внаслідок руйнування належної ОСОБА_1 ділянки по АДРЕСА_3 , гаражу, саду на ній, який він вирощував зі своєю сім`єю майже 20 років на місці колишнього смітника, та будівництвом дороги через усю земельну ділянку по АДРЕСА_2 , незаконного позбавлення протягом більше 2-х років (з березня 2013 до червня 2015) права приватної власності на дві земельні ділянки - позивачу та його дружині ОСОБА_4 було завдано значних душевних страждань. Позивач для захисту своїх прав від незаконних дій органу місцевої влади в судах та правоохоронних органах усіх рівнів був змушений на тривалий час, більше 6 років, припинити свої звичні справи, викладацьку та наукову роботу, що негативно вплинуло на можливість відпочинку та нормальні життєві зв`язки з оточуючими людьми, родичами і знайомими, до звуження або неможливості продовження активного громадянського та професійного життя. За висновками судово-психологічної експертизи № 5096/11484 від 31.05.2018 за матеріалами кримінальної справи № 638/8649/17 ситуація (дії та бездіяльність посадових осіб Харківської міської ради, у тому числі обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , внаслідок яких була знищена належна потерпілому садова ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_2 та нерухоме майно - гараж, розташований за адресою АДРЕСА_3 , а також - огорожі обох зазначених ділянок), що була досліджена у межах кримінальної справи, є психотравмувальною для ОСОБА_1 .. Можливий орієнтовний розмір грошової компенсації за завдані страждання (моральну шкоду) потерпілому ОСОБА_1 може складати за формулою О.М. Ерделевського - D=144x1x1x1x(1-0)= 144 мінімальної заробітної плати на момент винесення відповідного рішення суду, тобто з урахуванням МЗП 6000 грн. дорівнює 144х6000= 864 000 грн. (а.с. 129-140 т. 4). При цьому позивач не надав належних і допустимих доказів, що на ґрунті пов`язаних з цим хвилювань, напруженої роботи з відстоювання свого права на власність, систематичних недосипань, погіршилось його здоров`я, він змушений був витрачати час і кошти на лікування, тому наведені з цього приводу доводи скарги колегія суддів відхиляє. З урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого та тривалого позбавлення його можливості їх реалізації з урахуванням його пенсійного віку, що посадові та службові особи виконавчого органу ХМР діяли з помилкового розуміння порядку забезпечення суспільних інтересів, а також з урахуванням того, що позивач після двох років позбавлення права власності на дві земельні ділянки зберіг можливість для цілього використання однієї з них по АДРЕСА_1 , - колегія суддів враховуючи вимоги розумності і справедливості вважає за можливе позов про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково, на суму 100 000 грн. із заявлених 4000000 грн. Вищевказані висновки у частині психологічного дослідження щодо визначення орієнтовного (можливого) розміру компенсації моральної шкоди мають імовірний характер, остаточне рішення по цьому питанню є прерогативою суду і тому колегія відхиляє надані позивачем висновки судово-психологічної експертизи № 5096/11484 від 31.05.2018 за матеріалами кримінальної справи № 638/8649/17 щодо орієнтовного розміру завданої моральної шкоди. Що стосується вимог про визнання договору недійсним, що ґрунтується способі захисту прав, визначених статтями 215, 216, 387, 388 ЦК України, то в цій частині колегія суддів вважає ці вимоги безпідставними, виходячи з того, що такий спосіб захисту не передбачає ефективного відшкодування завданої позивачу матеріальної шкоди і тому відповідно до вимог ст. 13 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження, та ст. 2 ЦПК України у поєднанні зі ст. 5 цього ж Кодексу щодо ефективного захисту порушених прав чи інтересів в межах викладеної у позові вимоги - суд не вправі його застосовувати. У даному випадку права та інтереси позивача - власника земельної ділянки по АДРЕСА_2 ефективно захищаються судом апеляційної інстанції за допомогою правового механізму, передбаченого Законом України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» від 17 листопада 2009 року № 1559-VІ. Такий підхід відповідає правовому висновку, який був висловлений касаційним судом при розгляді справи № 6-152цс14 (єдиний номер цивільної справи № 2-6533/11), який суд апеляційної інстанції враховує відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України у даній справі. Скасовуючи у справі № 2-6533/11 постановою Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року на підставі пункту 1 частини першої статті 355, частини першої статті 3602, пункту 1 частини першої статті 3603, частини першої статті 3604 ЦПК України (в редакції, яка була чинною на день розгляду справи ВС України у жовтні 2014 року) ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2013 року, Верховний Суд України вказав, що у разі встановлення судом неправомірного отримання особою земельної ділянки або отримання її з непередбачених законом підстав, особа не набуває права власності на неї, тому ненабуте право власності не може бути припинено відповідно до статті 140 ЗК України 2001 року. Передбачені статтями 140-149 ЗК України 2001 року та статтею 152 ЗК України 2001 року, статтями 215, 216, 387, 388 ЦК України способи захисту прав є різними за своєю суттю й характером, тому їх обов`язкове одночасне застосування законом не передбачено (постанова від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14). Тому у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійним договору про закупівлю робіт за державні кошти (підряду) № 46 від 13.05.2013, укладеного між Департаментом комунального господарства Харківської міської ради в особі директора Кітаніна Віктора Олександровича і ТОВ «Стройсервіс-плюс» в особі директора Масляника Андрія Олександровича (а.с. 36-38 т. 3), слід відмовити не за недоведеності, як помилково визначив суд першої інстанції, а за відсутності правових підстав. З огляду на вищевикладені обставини та правове обґрунтування суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що в іншій частині у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити, за його безпідставністю. Таким чином, оскільки суд першої інстанції: неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи; ухвалив своє рішення при недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, то відповідно до п.п. 1-4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню, із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. Як вбачається з матеріалів справи за клопотанням представника Харківської міської ради - відповідача у справі, була проведена судова оціночно - земельна та садова будівельно - технічна експертиза, проведення якої було здійснено Харківським науково - дослідним інститутом судових експертиз ім. засл. Проф. М.С. Бокаріуса. Як випливає з протоколу узгодження договірної ціни, який підписано директором експертної установи уповноваженою особою ХМР, сторони досягли згоди про розмір ціни з проведення експертизи в сумі 11440 грн., яка була сплачена відповідачем експертній установі (т. 3, а.с. 44, 79). Відповідно до ст. 138 ЦПК України: витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов`язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України. У даній справі відсутні відомості та належні докази на їх підтвердження про те, що позивач поніс витрати, передбачені вказаною нормою ст. 138 ЦПК України, тому подана ним з цих підстав заява не підлягає задоволенню. Оскільки позивач згідно закону був звільнений від справи судового збору за подачу апеляційної скарги, то при ухваленні нового судового рішення колегія суддів відповідно до ч.ч. 6, 13 ст. 141 ЦПК України змінює розподіл судових витрат, покладаючи понесені відповідачем витрати по оплаті судової експертизи на його рахунок, а судовий збір за подачу апеляційної скарги пропорційно задоволеним вимогам має бути стягнений в сумі 18 287,40 грн. з Харківської міської ради на користь держави. Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, п. 2 ч.1 ст. 374, ст.ст.376, 381-384, 388,389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 18 червня 2020 року скасувати. Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково. Стягнути з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної (майнової) шкоди 6698600 (шість мільйонів шістсот дев`яносто вісім тисяч шістсот) гривень вартості земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва площею 0,11792 га розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6310136300:11:001:0451. Передати із власності ОСОБА_1 до комунальної власності територіальної громади м. Харкова земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення садівництва площею 0,11792 га розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6310136300:11:001:0451. Зобов`язати ОСОБА_1 звільнити зазначену земельну ділянку протягом 5 (п`яти) днів з дня повної сплати Харківською міською радою 6698600 (шість мільйонів шістсот дев`яносто вісім тисяч шістсот) гривень відшкодування матеріальної (майнової) шкоди на зазначений ним банківський рахунок або внесення коштів на депозит нотаріальної контори за місцем розташування земельної ділянки. Стягнути з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 грн. В іншій частині у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити. Стягнути з Харківської міської ради на користь держави судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 18 287 (вісімнадцять тисяч двісті вісімдесят сім) гривень 40 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 19 липня 2021 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді І.В.Бурлака. О.М.Хорошевський.