Постанова 4815 № 569/12646/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 липня 2021 року м. Рівне Справа № 569/12646/19 Провадження № 22-ц/4815/562/21 Рівненський апеляційний суд: в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий : Боймиструк С.В., судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М., секретар судового засідання: Ковальчук Л.В., за участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про виділення частки в будинковолодінні,- В С Т А Н О В И В : 01 липня 2019 року ОСОБА_5 звернулась до Рівненського міського суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про виділ частки в будинковолодінні, в якому просить суд: провести поділ будинковолодіння, що розташоване на АДРЕСА_1 на 1/8 та 7/8 частин, відповідно до Рішення Рівненського міського суду по справі №569/12685/14-ц від 14 червня 2017 року та висновку експерта №Е-01/10 судової будівельно-технічної експертизи по цивільній справі №2-1191/09 р. по одному з варіантів розподілу (2 або 4 a6o 5). Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 січня 2021 року позов задоволено частково. Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_5 на 1/8 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Виділено ОСОБА_5 1/8 частки в натурі з домоволодіння, що складається з приміщень на першому поверсі 1-4 площею 19,7 кв.м; 1-1-а площею 3,8 кв.м.;1-3-а площею 9,0 кв.м, а також 1/8 огорожі №1, згідно з висновком експерта №Е-01/10 від 26.02.2010 року (варіант №5). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 витрати по сплаті судового збору в сумі 768 грн. 40 коп. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 та ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу в якій доводить про незаконність та необґрунтованість вказаного рішення суду через порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку взявши до уваги висновок судово-будівельної експертизи від 26 жовтня 2010 року, оскільки вказаний висновок зроблений 10 років назад при його винесенні експерт керувався нормами ДБН, які на сьогоднішній день втратили чинність. Просить рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 січня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що рішенням Рівненського міського суду по справі №569/12685/14-ц від 14 червня 2017 року первісний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання права власності па частку в спадковому майні задоволено. Визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/8 частку будинковолодіння АДРЕСА_1 , як на спадкове майно після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 30 серпня 201 7 року залишено без змін. Відповідно до ч.ч. 4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Як вбачається з витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ОСОБА_5 є власником 1/8 частини в спільній частковій власності житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.8). Відповідно до ч.1 ст.356, 358 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю, яка здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Згідно з ст. 364,367 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній власності і таке майно може бути поділене в натурі між співвласниками, при цьому право спільної часткової власності на нього припиняється. Право власності на виділене майно підлягає державній реєстрації. Відповідно до п.п. 1.2, 2.1, 2.2, 2.4 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55, поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються згідно законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси. Згідно висновку № Е-01/10 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 26.10.2010 року, згідно варіанту розподілу №5 вбачається, що передбачено одному співвласнику виділити частину І, до якої входять приміщення 1-4 площею 19,7 кв.м; 1-1-а площею 3,8 кв.м.;1-3-а площею 9,0 кв.м, а також 1/8 огорожі №1. Решта приміщень будинку і 7/8 огорожі №1 відноситься до ІІ-ї частини і виділяються другому співвласнику. Тобто виділ належної позивачу частки із спільної сумісної власності в окремий об`єкт нерухомого майна є технічно можливим. Посилання сторони відповідача на проведення перепланування спірного будинку за останні десять років, як неможливість його поділу за висновками згаданої експертизи не заслуговують на увагу. Суду не надано відповідних дозволів органів місцевої влади на його перепланування, технічний паспорт з відповідними змінами або інший висновок експерта з приводу поділу будинковолодіння, відповідно судом першої інстанції обґрунтованого прийнято вищезазначений висновок експерта і колегія суддів погоджується з таким висновок суду. Твердження сторони відповідачів про пропозицію компенсації ОСОБА_5 вартості її 1/8 частини в будинку нічим не підтверджено по справі. Зустрічних вимог до ОСОБА_5 про визнання її частки незначною, про припинення права на цю частку у спільному майні шляхом виплати компенсації та визнання права власності на частку майна за ОСОБА_1 відповідачі не заявляли, відповідно не вносили на депозит суду ринкову вартість 1/8 частини будинку на час вирішення спору. Як пояснив адвокат Бойчук К.М. відповідачі висловлювали якісь не конкретні усні пропозиції про сплату компенсації, яка була незначною та не влаштовувала його клієнтку. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки ОСОБА_4 має пільги щодо сплати судового збору відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», то його призвіще слід виключити з абзацу 5 резолютивної частини рішення від 27 січня 2021 року про стягнення судового збору. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 січня 2021 року залишити без змін. Виключити з абзацу 5 резолютивної частини рішення від 27 січня 2021 року прізвище ОСОБА_4 . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Повний текст виготовлено 22 липня 2021 року. Головуючий: С.В. Боймиструк Судді: С.О. Гордійчук Н.М. Ковальчук