Постанова Донецький апеляційний суд № 241/1232/20

22-ц/804/1400/21 241/1232/20 Єдиний унікальний номер 241/1232/20 Номер провадження 22-ц/804/1400/21 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2021 року м. Маріуполь Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мальцевої Є.Є., суддів Лопатіної М.Ю., Пономарьової О.М., секретар судового засідання Целовальник К.А., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 , третя особа - Центральний відділ державної виконавчої служби у м. Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 22 лютого 2021 року, повний текст якого складено 03 березня 2021 року, в складі судді Демочка Д.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Центральний відділ державної виконавчої служби у м. Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) про звільнення від сплати аліментів, звільнення від сплати заборгованості по аліментам, В С Т А Н О В И В: 14 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про звільнення від сплати аліментів і звільнення від сплати заборгованості по аліментам. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 28 квітня 2001 року позивач зареєстрував шлюб зі ОСОБА_4 . Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 14 серпня 2012 року шлюб між позивачем та ОСОБА_4 був розірваний. Від шлюбу вони мають п`ятьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . На підставі рішення комісії з питань захисту прав дітей Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради від 10 жовтня 2012 року № 327-К місце проживання дітей визначено з позивачем. Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 13.11.2012 року з матері дітей ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_1 стягнуті аліменти на утримання неповнолітніх дітей в розмірі 1/2 частини всіх видів заробітку, але на кожну дитину не менше ніж 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Також рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 01.12.2017 року з ОСОБА_4 на користь позивача були стягнуті аліменти на утримання неповнолітніх дітей в розмірі 1/2 частини всіх видів заробітку, але на кожну дитину не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Колишня дружина ОСОБА_4 не платить йому аліменти на утримання дітей. Відносно неї порушено кримінальну справу за несплату аліментів. Також ОСОБА_4 позбавлена батьківських прав, що підтверджується рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 30 липня 2013 року, яке було прийнято у справі № 241/742/13-ц. Відповідач по справі ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_4 та бабою неповнолітніх дітей позивача. В лютому 2018 року син позивача ОСОБА_6 почав проживати з бабою, у травні 2018 року - молодша дочка позивача ОСОБА_7 , а в листопаді 2018 року з відповідачем почала проживати старша дочка позивача ОСОБА_6 . Двоє молодших синів залишилися проживати разом з позивачем та його дружиною ОСОБА_10 . На підставі судового наказу Приморського районного суду м. Маріуполя від 21 листопада 2019 з ОСОБА_1 були стягнуті на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_6 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 у розмірі 1/2 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя від 21 квітня 2020 року в задоволені заяви позивача ОСОБА_1 про перегляд судового наказу Приморського районного суду м. Маріуполя від 21 листопада 2019 року за нововиявленими обставинами про стягнення з позивача аліментів на користь ОСОБА_3 відмовлено. Постановою Донецького апеляційного суду від 24 червня 2020 року ухвалу Приморського районного суду м. Маріуполя від 21 квітня 2020 року залишено без змін. Позивач вважає, що у відповідача немає права вимоги аліментів з нього у зв`язку з тим, що відповідач не утримує дітей, їх утримує мати, яка, незважаючи на позбавлення її батьківських прав, і зобов`язана утримувати своїх неповнолітніх дітей. У зв`язку з цим позивач просив суд звільнити його від сплати аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на підставі судового наказу Приморського районного суду м. Маріуполя від 21 листопада 2019 року; звільнити його від сплати заборгованості по аліментам на користь ОСОБА_3 . Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 22 лютого 2021 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Центральний відділ державної виконавчої служби у м. Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про звільнення від сплати аліментів, звільнення від сплати заборгованості по аліментам відмовлено у повному обсязі. Стягнуто з позивача на користь держави судовий збір у розмірі 840,8 грн. Відновлено зупинене ухвалою Першотравневого районного суду Донецької області від 19.10.2020 року стягнення на підставі судового наказу по справі 266/6843/19. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 22 лютого 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи, що полягає у помилковій оцінці судом обставин та помилковому визначенні у зв`язку з цим їх юридичного значення. Суд не надав належної оцінки наступним доказам, що містяться у матеріалах справи: копії протоколу допиту свідка ОСОБА_11 від 25 квітня 2019 року; копії протоколу допиту свідка ОСОБА_3 від 25 квітня 2019 року; копії акту обстеження умов проживання від 03 травня 2019 року. Ненадання належної оцінки доказам призвело до того, що суд зробив помилковий висновок і постановив оскаржуване рішення. Рішення є необґрунтованим, судовий розгляд справи є неповним, що є підставою для оскарження даного рішення. Відповідач не скористалася своїм правом на надання відзиву на апеляційну скаргу. Позивач, відповідач та треті особи до суду не явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник позивача направив до суду заяву з проханням розглядати справу без участі сторони позивача. Враховуючи положення ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку учасників справи в судове засідання, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші. У відповідності з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 серпня 2012 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було розірвано (а.с. 9). Від спільного шлюбу з ОСОБА_4 позивач має п`ятьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 4-8). Згідно з рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 30 липня 2013 року, ОСОБА_4 позбавлена батьківських прав відносно її неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 14-15). У зв`язку з тим, що троє старших дітей, а саме ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , почали проживати зі своєю бабою ОСОБА_3 , вона звернулася до суду про видачу судового наказу. 21 листопада 2019 року Приморським районним судом м. Маріуполя Донецької області судовим наказом з позивача на користь відповідача стягнуто на утримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти у розмірі ? частки усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% відсотків прожиткового мінімуму для відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20 листопада 2019 року і до досягнення дітьми повнолітня ( а.с. 16). Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя від 21 квітня 2020 року в задоволені заяви позивача ОСОБА_1 про перегляд судового наказу Приморського районного суду м. Маріуполя від 21 листопада 2019 року за нововиявленими обставинами про стягнення з позивача аліментів на користь ОСОБА_3 відмовлено (а.с. 17-18). Постановою Донецького апеляційного суду від 24 червня 2020 року ухвалу Приморського районного суду м. Маріуполя від 21 квітня 2020 року залишено без змін (а.с. 19-21). Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, виданого Центральним відділом державної виконавчої служби у м. Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), згідно з матеріалами виконавчого провадження № 60978867 для виконання виконавчого листа № 266/6843/19, виданого 21.11.2019 року Приморським районним судом м. Маріуполя, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліментів у розмірі 1/2 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20.11.2019 року і до досягнення дітьми повноліття, станом на 01.07.2020 року наявна заборгованість в розмірі 42729,14 гривень, а станом на 01.01.2021 року 76951,56 грн (а.с. 28, 136). Звертаючись до суду із позовом, позивач посилався на те, що ОСОБА_3 не є особою, яка має право на стягнення аліментів на утримання дітей, оскільки вона, по-перше, не є законним представником дітей, а таким законним представником може бути тільки позивач як їх батько, місце проживання дітей з ним при цьому вирішено судом, а також, по-друге, діти фактично не проживають з бабою, а проживають з матір`ю, отже, відповідач їх не утримує. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що є законне, не скасоване судове рішення, яким вирішено питання про стягнення аліментів, і що позивач не довів зміни обставин, які б впливали на виплату таких платежів, крім того, суд врахував інтереси неповнолітніх, які вимагають забезпечення, що є функцією аліментів. Суд при цьому керувався нормами СК України, якими врегульовано, що стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. Відповідно батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно з ч.3 ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Позивач вказує, що відповідач баба дітей не має права на отримання аліментів, оскільки фактично дітей утримує їх матір, і вони не проживають з відповідачем. Однак ч.2 ст. 258 СК України зазначено, що баба і дід мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних внуків до органу опіки та піклування або до суду без спеціальних на те повноважень. Як встановлено судом, наказом стягнуті аліменти на користь баби, яка звернулася за стягненням аліментів на утримання дітей, які на час звернення до суду проживали з нею, і позивач такі обставини не спростував. Судовий наказ не скасований, є чинним. При цьому позивач не виконує обов`язок по утриманню дітей зі свого боку, і йому відомо, що дітей утримує тільки їх матір, позбавлена батьківських прав. Статтею 179 СК України встановлено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України. Разом з тим позивач не позбавлений права звертатися до відповідних служб для перевірки цільового витрачання аліментів, але він їх не сплачує, оскільки не згодний із правом відповідача на отримання аліментів взагалі. Крім акту служби у справах дітей від 03 травня 2019 року, згідно з яким діти проживали в орендованому житлі із матір`ю, актуальних доказів місця проживання дітей позивачем не надано ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду на час перегляду оскарженого рішення. Згідно з ст. 197 Сімейного кодексу України з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Верховний Суд неодноразово в усталеній практиці наголошує на тому, що відповідно до положень статті 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй «Про права дитини», яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи. За своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні. Крім того, згідно з ст. 188 СК України батьки можуть бути звільнені від обов`язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. Батьки можуть бути звільнені від обов`язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів. Таких підстав також позивачем не доведено. Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про звільнення від сплати аліментів, і відповідно, заборгованості по аліментам. Отже, суд першої інстанції насамперед врахував інтереси неповнолітніх дітей, і правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, повно, всебічно та обґрунтовано встановив обставини справи, надав належну оцінку наявним у справі доказам, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам процесуального закону. Перевіривши справу, колегія суддів вважає, що представником позивача не спростовано висновок суду першої інстанції стосовно відсутності підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги позивача про те, що судом не надано об`єктивної оцінки обставинам справи, доказам, не є слушними, спростовуються змістом оскарженого рішення: усі обставини, ні які він посилався, були предметом перевірки суду, їм надана відповідна мотивована правова оцінка. Твердження представника позивача в апеляційній скарзі зводяться до незгоди із висновками суду щодо оцінки доказів, однак обставин, встановлених судом, не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення відносно скасування чи зміни оскарженого рішення, і на висновки суду не впливають, тому в їх задоволенні належить відмовити. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). У контексті вказаної практики апеляційний суд вважає наведене судом першої інстанції обґрунтування оскарженого рішення достатнім. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 22 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст судового рішення складений 23 липня 2021 року. Головуючий суддя Є.Є. Мальцева Судді: М.Ю. Лопатіна О.М. Пономарьова