Окрема думка Велика Палата ВС № 200/14342/18

Окрема думка суддів Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Гриціва М. І., Прокопенка О. Б. справа № 200/14342/18 (провадження № 14-45 цс 21) 25 травня 2021 року м. Київ Велика Палата Верхового Суду розглянула справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача - Дніпровської міської ради про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зобов`язання надати до нього вільний доступ за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року і постановою від 25 травня 2021 року касаційну скаргу задовольнила частково, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року скасувала, а провадження у справі закрила. Водночас з рішенням Великої Палати Верхового Суду не можемо погодитися з огляду на таке.

1. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 24 березня 2021 року передав зазначену справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

2. Обґрунтовуючи свою ухвалу, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав на те, що Дніпровська міська рада оскаржує судове рішення, крім іншого, з підстав порушення правил юрисдикції, вказуючи, що порушені у позові питання повинні розглядатись в порядку кримінального судочинства, а виключних випадків, за яких справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України, не встановлено.

3. Однак, відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: - учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; - учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; - Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

4. Оскільки підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, прямо обмежені законодавцем в процесуальному законі, справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України лише за відсутності всіх трьох указаних у цій частині випадків. У разі наявності хоча б одного із перелічених у цій нормі випадків справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

5. Такий підхід неодноразово застосований Великою Палатою Верховного Суду при вирішенні питання щодо наявності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

6. Оскаржуючи судове рішення з підстав порушення правил юрисдикції, Дніпровська міська радане обґрунтовувала порушення судами попередніх інстанцій правил юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах.

7. Крім того Дніпровська міська рада хоч і зазначала в своїй касаційній скарзі, як на обґрунтування своїх доводів про необхідність перегляду оскаржуваної постанови, про те, що розгляд порушеного у позові питання має розглядатися в рамках кримінального процесуального законодавства України, однак просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції, якою справа була розглянута по суті, оскільки на думку Дніпровської міської ради спірний об`єкт нерухомого майна є самочинним будівництвом, а отже позивач не набув права власності на нього, а тому не має правових підстав на звернення з позовом про усунення перешкод у користуванні майном, та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке було ухвалене в порядку цивільного судочинства та яким в задоволенні позову відмовлено.

8. Також слід звернути увагу на те, що частиною четвертою статті 404 ЦПК України, якою визначений порядок передачі справи на розгляд, зокрема, Великої Палати Верховного Суду встановлено, що про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.

9. Однак, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передаючи справу № 200/14342/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду належним чином не сформулював та не обґрунтувала свої мотиви щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил юрисдикції, обмежившись лише посиланням на те, щовиключних випадків, за яких справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України, не встановлено.

10. Відповідно до статті 92 Конституції України судоустрій та судочинство визначаються виключно законами України.

11. Стаття 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади, їх посадові особи діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

12. Для суду таким законом у цивільних справах є саме Цивільний процесуальний кодекс.

13. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (див. до прикладу «Сокуренко і Стригун проти України») можна виділити дві умови відповідності передбаченому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод критерію «суд, встановлений законом»: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами) та юрисдикційну (суд повинен діяти у межах своєї компетенції, у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом).

14. Судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом.

15. На думку ЄСПЛ, перевищуючи свої повноваження, які були викладені у процесуальному кодексі, суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції. Таким чином, оскільки не було дотримано встановлених процесуальним законом умов передачі справи № 200/14342/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Велика Палата Верховного Суду не є судом, встановленими законом, для розгляду цієї справи, тому належним процесуальним рішенням останньої було б повернення справи на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для розгляду, а не розгляд цієї справи по суті. Судді В. В. Пророк Т. О. Анцупова М. І. Гриців В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Окрема думка складена 22 липня 2021 року.