Постанова 4824 № 756/5682/13-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції Шевчук А.В. Єдиний унікальний номер справи № 756/5682/13-ц Апеляційне провадження №22ц/824/8030/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 липня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мережко М.В., суддів - Верланова С.М., Савченка С.І., секретар - Тютюнник О.І. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 24 березня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, суд, - В с т а н о в и в : У червні 2020 року до Оболонського районного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 із заявою про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання Свої вимоги заявник обґрунтовує тим, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 квітня 2014 року у справі №756/5682/13 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики у розмірі 1 198 950,00 грн, 3% річних у розмірі 98 244,34 грн, а також судовий збір у розмірі 3 441,00 грн. Заявник вказує, що 14 січня 2015 року на виконання зазначеного вище рішення суду було видано 2 (два) виконавчі листа, які пред`явлені ОСОБА_1 для виконання до Оболонського РВ ДВС в м. Києві ГТУЮ м. Києва та відкрито відповідні виконавчі провадження №46429000 та №46428971. ОСОБА_1 зазначає, що з листів Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 02 червня 2020 року за №2274/2-11 та Шевченківського РВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) від 03 червня 2020 за №110613 він дізнався, що державним виконавцем Оболонського РВ ДВС в м. Києві ГТУЮ м. Києва виконавчі провадження №46429000 та №46428971 були закінчені та направлені за належністю до Шевченківського РВ ДВС в м. Києві ГТУЮ м. Києва . Державним виконавцем Шевченківського РВ ДВС в м. Києві ГТУЮ м. Києва 01 квітня 2016 року винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа, виданого 14 січня 2015 року Оболонським районним судом м. Києва по стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу (виконавче провадження №50663123). У листі зазначено , що виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 1 297 194 ,345 грн надійшов до Шевченківського РВДВС у м. Києві. ОСОБА_1 вказує, що не отримував від органів ДВС жодних постанов про направлення поданого ним оригіналу виконавчого листа з одного відділу ДВС до іншого, не отримував постанов про закінчення виконавчого провадження, про відмову у відкритті виконавчого провадження, а також не отримував від Шевченківського РВ ДВС в м. Києві ГТУЮ м. Києва оригіналу виконавчого листа, який мав бути надісланий на адресу стягувача у зв`язку з відмовою у відкритті виконавчого провадження, що свідчить про об`єктивні та незалежні від його волевиявлення обставини втрати оригіналу виконавчого листа, за дублікатом якого він звертається до суду, що, в свою чергу, стало наслідком пропущення строку для пред`явлення такого виконавчого листа до примусового виконання. Заявник просив видати дублікат виконавчого листа, виданого на примусове виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 квітня 2014 у справі №756/5682/13 в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики у розмірі 1 198 950,00 грн, а також 3% річних у розмірі 98 244,34 грн, визнати поважними причини пропуску строку пред`явлення вказаного виконавчого листа до виконання та поновити його. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 24 березня 2021 року у задоволенні заяви відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду, посилаючись на порушення норм процесуального права, постановити ухвалу якою задовольнити заяву. У скарзі зазначено, що суд не врахував наявні в матеріалах докази, суд не дав оцінки доводам, викладеним заявником у заяві про видачу дублікату виконавчого документа і поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України особи, які приймають участь у справі, повідомлені про день та час розгляду справи на 10 червня 2021 року, 15 липня 2021 року. Заяв, клопотань про зміну місця знаходження, про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції від заінтересованої особи, державного виконавця не надходили, відтак відсутні підстави вважати причини їх неявки поважними. Представник апелянта приймав участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03 квітня 2014 року (справа №756/5682/13) стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики у розмірі 1 198 950,00 грн, 3% річних у розмірі 98 244,34 грн, а також сплачений судовий збір у розмірі 3 441,00 грн. (а.с.98-100). Рішення набрало законної сили 28 жовтня 2014 року (т.1 а.с. 166-169). На виконання зазначеного рішення суду ,14 січня 2015 року було видано 2 (два) виконавчі листа ,які отримані представником ОСОБА_1 , і які пред`явлені ОСОБА_1 для виконання до Оболонського РВ ДВС в м. Києві ГТУЮ м. Києва та відкрито відповідні виконавчі провадження №46429000 та №46428971 (а.с.176). Із листів Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 02 червня 2020 року за №2274/2-11 та Шевченківського РВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 03 червня 2020 року за №110613 вбачається, що на примусовому виконанні у Оболонському відділі ДВС з 09 лютого 2015 року по 21 березня 2016 року перебували виконавчі провадження №46429000 та №46428971 по виконанню двох виконавчих листів Оболонського районного суду м. Києва від 03 квітня 2014 року, виданих 14 січня 2015 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу на загальну суму 1 297 194 ,34 грн та боргу на суму 3 441 грн. Виконавчі провадження відповідно до п. 10 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції закону від 21 квітня 1999 року) були закінчені та направлені за належністю до Шевченківського РВ ДВС в м. Києві ГТУЮ м. Києва, за місцем роботи боржника. Станом на 02 червня 2020 троку відсутні виконавчі документи на виконанні, сторонами виконавчого провадження в яких є вказані особи. Державним виконавцем Шевченківського РВ ДВС в м. Києві ГТУЮ м. Києва 01 квітня 2016 року винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа, виданого 14 січня 2015 року Оболонським районним судом м. Києва по стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу (виконавче провадження №50663123). ( т.1 а.с.182-183, 189-190). Також зазначено, що виконавче провадження знищено за закінченням строку зберігання, відповідно до Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями. Крім того зазначено, що виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми 3 441 грн було відкрито 31 березня 2016 року, і закінчено відповідно до п.9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» 11 травня 2017 року у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду. Відповідно до ст.18 ЦПК України судові рішення ,що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого врядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності встановленої законом. Відповідно до ч. 1 ст. 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Відповідно до ст. 433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа, виданого судом, подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Заява розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк. Про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання суд постановляє ухвалу. Аналогічні положення містить ч.6 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» згідно якої стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Аналіз змісту наведеної норми дає підстави для висновку, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для стягувача отримати та подати у встановлений законом строк виконавчий документ до примусового виконання. Перелік причин, які слід вважати поважними, законодавцем не зазначено, а тому суд відповідно до ст.89 ЦПК дає оцінку поважності причин за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Поважними можна визнати ті причини, які не залежали від волі стягувача. Відповідно до п. 17.4 Перехідних положень Розділ Х111 ЦПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. Відповідно до ст. 22 Закону України « Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606 -Х1У ( в редакції Закону від 04 листопада 2010 року № 2677( станом на 28 жовтня 2014 року - час виникнення правовідносин , дата набрання рішення законної сили) відповідно до п.2 ч.1 ст. 22 Закону виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки : «інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом» Як зазначено у ч.2 цієї статті, строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для: 1) виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення. Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року у справі № 3-рп/2001 у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа про податки)). Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" набрав чинності 05 жовтня 2016 року Згідно з пунктом 5 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Тлумачення пункту 5 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1404-VIII свідчить про те, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Для цього пункту 5 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм Закону № 1404-VIII (від 02 червня 2016 року) до виконавчих документів, пред`явлення до виконання за якими сплив на час набрання ним чинності.(правова позиція Верховного Суду у постанові від 10 червня 2020 року у справі № 522/11429/13-ц та у постанові від 18 травня 2020 року у справі №2-9/11). Із матеріалів справи вбачається, що рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 квітня 2014 року ( справа №756/5682/13) про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики, оскаржувалося, при цьому ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 28 жовтня 2014 року, яка набрала законної сили з моменту проголошення, залишено без змін, Відповідно до вимог діючого на той час законодавства , у заявника відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» (чинного на момент видачі виконавчих листів) з 29 жовтня 2014 року виник однорічний строк на пред`явлення виконавчого документа до виконання і закінчувався 28 жовтня 2015 року , тобто до набрання чинності Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження"( набрав чинності 05 жовтня 2016 року). Відповідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» (чинного на момент видачі виконавчих листів), сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. Всупереч вищевказаній нормі Закону України «Про виконавче провадження» в період з лютого 2015 року, а саме з моменту звернення ОСОБА_1 з виконавчими листами до виконання, останній не проявляв інтересу щодо ходу виконання виконавчого провадження, не вчиняв будь-яких дій в тому числі не заявляв про бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження, не давав усних та письмових пояснень, не висловлював свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження. З матеріалів справи вбачається, що лише у травні 2020 року заявник звернувся до Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) та Шевченківського РВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із запитами про хід виконавчого провадження, при цьому не обґрунтовує та не спростовує своєї пасивної поведінки щодо контролю за виконанням рішення суду більш ніж 5 років. Доводи апелянта ,що поважною причиною пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання є те,що він не отримував від виконавчої служби жодного письмового повідомлення ,є безпідставними. Крім того ,як видно із матеріалів справи , виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми 3 441 грн було відкрито 31 березня 2016 року , і закінчено відповідно до п.9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» 11 травня 2017 року у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду. Вказане свідчить про те, що вказаний виконавчий був пред`явлений до виконання, натомість чому в цей час не був пред`явлений лист про стягнення з ОСОБА_2 суми 1 297 194,34 грн, ОСОБА_1 доказів суду не надав. Не надано таких доказів і до апеляційної скарги Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Як встановлено судом першої інстанції, і заявником не спростовано, представник позивача (стягувача) ОСОБА_1 своєчасно (14 січня 2015 року) отримав виконавчі листи і пред`являв їх до виконання. Докази, що виконавчий лист не отриманий, або втрачений матеріали справи не містять , не містить таких доказів і апеляційна скарга. Згідно положень статті 129 Конституції України однією з основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення. Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Само по собі судове рішення, яким було задоволено позовні вимоги позивача не може бути 100 % гарантією його виконання відповідачем. В такому випадку держава забезпечує примусове виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Порядок виконання рішення суду визначений Законом України «Про виконавче провадження». Після відкриття виконавчого провадження стягувач має право: ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції» (далі Конвенція). Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Колегія суддів вважає, що наведені у заяві ОСОБА_1 причини щодо пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, не є поважними та істотними , оскільки ніяким чином не перешкоджала ОСОБА_1 в отриманні дублікату виконавчого листа і пред`явленні його до виконання, бо справа після розгляду у Вищому спеціалізованому суді України, починаючи із 08 січня 2015 року перебувала в суді першої інстанції (т.1 а.с. 157) Жодного доказу про поважність причин пропуску строку ОСОБА_1 суду не надано. З огляду на те, що заявник не спростував своєї пасивної поведінки щодо контролю за виконанням рішення суду більш ніж 5 років, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заява про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строків для його пред`явлення до виконання задоволенню не підлягає. Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими, може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності (рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»). Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, підстави для її скасування відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 369, 371, 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, суд,- П о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 24 березня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови виготовлено 20 липня 2021 року. Головуючий Судді