Постанова 4813 № 520/14936/19

Номер провадження: 22-ц/813/4665/21 Номер справи місцевого суду: 520/14936/19 Головуючий у першій інстанції Калашнікова О. І. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15.07.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого: Цюри Т.В., Суддів: Комлевої О.С., Сегеди С.М., За участю секретаря судового засідання: Лопотан В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення,- В С Т А Н О В И В: У червні 2019 року, ОСОБА_2 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення. В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначила, що на підставі договору купівлі-продажу від 28.10.2003 року, зареєстрованим в КП «ОМБТІ та РОН» 01.12.2003 року ОСОБА_2 на праві власності належить однокімнатна квартира АДРЕСА_1 . В 2004 році з дозволу ОСОБА_2 до квартири заселився і проживав в квартирі ОСОБА_3 - син власника квартири. В 2016 році ОСОБА_3 уклав шлюб з ОСОБА_1 актовий запис про шлюб №337 від 19.03.2016 року. ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті в квартирі залишилась проживати його дружина ОСОБА_1 . Позивач стверджує, що ОСОБА_1 ніколи не була членом її позивача- сім`ї, що вона своєї згоди не надавала на вселення ОСОБА_1 до квартири і категорично заперечує проти перебування ОСОБА_1 в спірній квартирі. ОСОБА_2 також пояснила, що відповідач зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2 , де фактично і проживає, а спірну квартиру утримує закритою. Окрім того, відповідач тривалий час не сплачує комунальні послуги по квартирі і на сьогодні утворилась заборгованість за тепло, водо і газопостачання. Позивач доводить, що такі дії відповідача порушують її ОСОБА_2 - право власності на квартиру. Досудову вимогу позивача про звільнення квартири ОСОБА_1 залишила без уваги, тому позивач звернулась до суду з цим позовом і вимагає виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати. На обґрунтування своїх вимог позивач надала суду для дослідження наступні докази: договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з відміткою КП «ОМБТІ та РОН» про реєстрацію права власності позивача на цю нерухомість, довідку дільниці №7 КП ЖКС «Чорноморський» від 17.05.2019 року про відсутність у ОСОБА_1 реєстрації в спірній квартирі, свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , повідомлення філіалу «Інфоксводоканал» і КП «Теплопостачання» про заборгованість по оплаті комунальних послуг, письмову пропозицію ОСОБА_1 щодо вжиття заходів для досудового врегулювання спору з письмовими доказами направлення відповідачу, пояснення свідка ОСОБА_4 , яка неодноразово разом з позивачем приходила до спірної квартири і відповідач не впускала власника в квартиру, матеріли адміністративної справи №520\5888\19 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1ст.173-2 КУпАП., які свідчать, що ОСОБА_1 проживає за місцем реєстрації АДРЕСА_3 . Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні власністю задоволено. Виселено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН невідомий, з квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,І ПН невідомий на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 768 грн 40 коп. Ухвалою Київського районного суду м. одеси від 01 листопада 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення, ухваленого Київським районним судом м. Одеси від 30 серпня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення залишено без задоволення. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просить суд скасувати заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 1152 грн. 60 коп. У відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , посилаючись на її необґрунтованість, просить суд заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2019 року - залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В судове засідання, призначене на 15.07.2021 року, з`явився представник ОСОБА_2 ОСОБА_5 , ОСОБА_1 до суду не з`явилась, про розгляд справи була повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення та додатково була повідомлена про розгляд справи телефонограмою, складеною секретарем судового засідання 14.07.2021 року. 15.07.2021 року на електронну адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, однак вказане клопотання не містить посилань від кого воно надійшло та ніким не підписане, тому ідентифікувати особу, яка його подала у суду апеляційної інстанції не має можливості, тому у задоволенні поданого клопотання слід відмовити. Крім того, разом з апеляційною скаргою ОСОБА_1 подала клопотання про витребування доказів з Київської державної нотаріальної контори, однак до суду апеляційної інстанції апелянт не з`явилась, подане клопотання не підтримала, тому апеляційний суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні вказаного клопотання. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне. Так, судом першої інстанції встановлено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 , що з дозволу власника протягом тривалого часу зазначеною квартирою користувався син власника цієї нерухомості . Суд не отримав належних доказів того, що ОСОБА_1 дружина сина отримала від власника квартири дозвіл (згоду) на вселення і проживання в спірній квартирі. Окрім того, судом встановлено що ОСОБА_1 ніколи не була членом сім`ї власника квартири. Користування відповідачем спірною квартирою порушує права та інтереси власника квартири, яка позбавлена можливості користуватися та розпоряджатися цією квартирою. До того ж, відповідач умисно утворює заборгованість по сплаті комунальних послуг по квартирі. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 на час розгляду справи не була членом сім`ї позивачки, не зареєстрована в спірній квартирі. З урахуванням наявності у відповідача права на користування житлом за місцем реєстрації, а саме за адресою: АДРЕСА_3 , суд першої інстанції дійшов до висновку про виселення ОСОБА_1 зі спірної квартири. Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Так, відповідно до ч.3 ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Згідно з ч.1ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Згідно з ч.1ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. В силу ч.1ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. За ст.328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю, незалежно від того, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України). Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у ст.405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Відповідно до ст. 9, 156 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій. Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. Верховний Суд України в Постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709 цс 16 зазначив, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статті 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік. Відповідно до ст. 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. В поданій апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що ОСОБА_1 вселилась в спірну жилу площу зі згоди позивача як член її сім`ї. Така згода була оформлена позивачем нотаріально в 2016 році (після реєстрації 19.03.2016 року шлюбу відповідача з сином позивача ОСОБА_3 ) в Третій Одеській державній нотаріальній конторі, на теперішній час Київська державна нотаріальна контора. Апелянт посилається на те, що вищевказані обставини мають істотне значення для правильного вирішення справи, тоді як суд першої інстанції не прийняв вказане до уваги та неповно з`ясував обставини справи. На вказані посилання ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Як вбачається з матеріалів справи, представник ОСОБА_1 ОСОБА_6 вже звертався до суду першої інстанції з заявою про витребування доказів та ухвалою Київського районного суду м. одеси від 01.10.2019 року було зобов`язано завідуючу Київської державної нотаріальної контори у м. Одеса Савицьку О.Ю. (65080. м. Одеса, вул. Космонавтів, 11 «а») надати до Київського райсуду м. Одеси ( вул.. Варненська, 3 «б», каб. 242 ) завірену належним чином копію заяви ОСОБА_2 про надання згоди на вселення ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 , яка зроблена у період з 19.03.2016 р. по 31.12.2016 р. Обов`язок по отриманню вищезазначених документів для суду покладено на представника відповідачки ОСОБА_6 . Як вбачається з наданої Київською державною нотаріальною конторою у м. Одеса відповіді на ухвалу суду від 02.10.2019 року, виконати ухвалу суду у нотаріальної контори не має можливості, оскільки така заява про надання згоди на вселення ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 не зберігається у архіві державної нотаріальної контори. Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції зі свого боку зробив все можливе для встановлення всіх обставин справи та жодних доказів на обгрунтування своїх вимог ОСОБА_1 суду не надала та не довела, що ОСОБА_2 надавала свою згоду на вселення і проживання ОСОБА_1 в спірній квартирі, при цьому, остання повністю заперечує даний факт. З огляду на вказане, суд вважає, що доводи апелянта в апеляційній скарзі є безпідставними, не доведеними, необґрунтованими та такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення, оскільки право власності є непорушним, тоді як ОСОБА_1 своїм проживанням у квартирі, яка їй не належить та не є членом сім`ї ОСОБА_2 , порушує право останньої щодо володіння, користування та розпорядження своїм майном, що є недопустимим, з огляду на те, що у ОСОБА_1 наявне право на користування житлом за місцем її реєстрації АДРЕСА_3 . За викладених обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень норм матеріального та процесуального права не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи нічим не обґрунтовані, висновків суду не спростовують, в зв`язку з чим рішення суду у відповідності до ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без змін. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 22.07.2021 року. Головуючий Т.В. Цюра Судді: О.С.Комлева С.М.Сегеда