Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/1872/21

Справа № 127/1872/21 Провадження № 22-ц/801/1698/2021 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Жмудь О. О. Доповідач:Сопрун В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2021 рокуСправа № 127/1872/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: головуючого Сопруна В.В., суддів Медвецького С.К., Якименко М.М., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу №127/1872/21 за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 червня 2021 року, яке ухвалене суддею Жмудь О.О. у Вінницькому міському суді Вінницької області, повний текст складено 02 червня 2021 року, в с т а н о в и в : В січні 2021 року АТ «Акцент-Банк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи позовні вимоги тим, що 19 серпня 2019 року ОСОБА_1 приєдналась до Умов та Правил надання банківських послуг та підписанням заяви відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг» та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У зв`язку із неналежним виконанням умов кредитного договору відповідачем, станом на 27 листопада 2020 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 29284,15 грн, з яких: 21848,80 грн заборгованість за тілом кредиту, 7435,35 грн заборгованість за відсотками. Таким чином, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 29284,15 грн за кредитним договором б/н від 19 серпня 2019 року та судовий збір у розмірі 2270 грн. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 червня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором від 19 серпня 2019 року в розмірі 21848,80 грн, а також 1693,63 грн судового збору. В решті вимог відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням суду, АТ «Акцент-Банк» подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухвалене порушенням норм матеріального та процесуального права. Просив рішення суду в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Стягнути з відповідача судові витрати. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 21 липня 2021 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно ч.1 ст.369 ЦПК України. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже рішення суду в частині стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 21848,80 грн, апеляційним судом не перевіряється, оскільки в цій частині рішення суду не оскаржується. Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам судове рішення відповідає. Судом встановлено, що 19 серпня 2019 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку. Згідно інформації, викладеної в цій заяві, відповідач підтвердила, що вона погоджується із тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківського обслуговування. Банк, звертаючись до суду з позовом, надав анкету-заяву від 19 серпня 2019 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, яка підписана відповідачем, розрахунок заборгованості за договором № SAMABWFC10072873491 від 19 серпня 2019 року, а також витяги з Тарифів користування кредитною карткою «Зелена», Умов та правил надання банківських послуг в ПАТ «Акцент-Банк», які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms. Згідно наданого банком розрахунку, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 27 листопада 2020 року становить 29284,15 грн, з яких: 21848,80 грн заборгованість за тілом кредиту, 7435,35 грн заборгованість за відсотками. Відмовляючи в стягненні заборгованості за відсотками в сумі 7435,35 грн, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими. Колегія суддів, погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України). Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Апеляційним судом встановлено, що у підписаній відповідачем анкеті-заяві від 19 серпня 2019 року процентна ставка не зазначена (а.с.6 на звороті). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 19 серпня 2019 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк» розміщених на сайті банку, як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг А-Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку їх нарахування. Також, варто зазначити, що роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Викладене узгоджується з висновками викладеними в Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №14-131цс19 від 03 липня 2019 року, що згідно ч.4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судами інших інстанцій. Також, колегія суддів вважає безпідставними, посилання позивача на те, що всі умови кредитування викладені в Паспорті споживчого кредиту, який підписаний відповідачем, безспірно свідчить про погодження всіх істотних умов договору укладеного з відповідачем, оскільки анкета-заява не містить жодних відомостей про сам паспорт, як складову цього договору. Крім того, варто зазначити, що Паспорт споживчого кредиту наданий банком як доказ містить зауваження, що інформація, яка зазначена в паспорті зберігає чинність та є актуальною лише до 01 січня 2020 року. Більш того, зі змісту цього Паспорту слідує, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо. У третьому розділі Паспорту визначено максимальну суму ліміту на кредитній картці до 50000 грн, однак відсутні дані щодо фактичного ліміту, встановленого на конкретній кредитній картці. У розділі 4 вказаного Паспорту зазначено, що реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит. Отже, зазначений Паспорт споживчого кредиту, як це передбачено ст. 7 Закону України «Про споживче кредитування» є лише рекламою споживчого кредиту і передує укладенню самого договору, та як правило містить узагальнену інформацію про умови кредитування, орієнтовану загальну вартість кредиту та максимальний строк, на який надається кредит. Крім того, Паспорт споживчого кредиту не підписаний відповідачем ОСОБА_1 . За таких обставин, висновок суду першої інстанції про безпідставність вимог банку щодо стягнення заборгованості за відсотками є правильним. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині, отже рішення суду першої інстанції є законним, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 червня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 23 липня 2021 року. Головуючий Сопрун В.В. Судді Медвецький С.К. Якименко М.М.