Постанова 4824 № 752/5939/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 752/5939/21 Головуючий в суді І інстанції -Єсауленко М.В. Провадження № 33/824/2292/2021 Доповідач в суді II інстанції - Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 липня 2021року м. Київ Київський апеляційний суд в складі судді-доповідача Ігнатченко Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 12 березня2021 року, в с т а н о в и в: Постановою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 12 березня2021 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Ірану, посвідка на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 400 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки, а також стягнуто на користь держави судовий збір в розмірі 454 гривні. ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за те, що він повторно протягом року, а саме 02 лютого 2021 року о 22 годині 40 хвилин в м. Києві по вул. Малевича, 86, керував транспортним засобом з ознаками наркотичного сп`яніння, відмовився від проходження в установленому законом порядку від проходження медичного огляду для визначення стану сп`яніння. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 указано на незаконність постанови судді та необхідність її скасування. В обґрунтування доводів апеляційної скарги послається на те, що постанова ухвалена із порушенням норм чинного законодавства, обставини справи з`ясовані неповно, висновки судді не відповідають фактичним обставинам справи. Так, в апеляційній скарзі зазначає, що він є громадянин Ісламської Республіки Іран, державною мовою в якій є перська, українську мову не розуміє і нею не спілкується і йому було не зрозуміло про причини складання адміністративного протоколу відносно нього. З постановою та матеріалами адміністративної справи ознайомився разом з студенткою ОСОБА_2 , яка допомогла йому з перекладом в Голосіївському районному суді м. Києва 30 березня 2021 року, тому просив поновити йому строк на апеляційне оскарження даної постанови з поважних причин. Також звертає увагу суду на те, що адміністративний матеріал в суді першої інстанції розглянуто без належного його повідомлення про день та час розгляду. Вказує, що на дату складання протоколу (02.02.2021) та на дату прийняття судом постанови (12.03.2021) санкція частини другої статті 130 КУпАП встановлювала відповідальність за керування річковим, морським або маломірними суднами судноводіями в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Він же не керував морськими суднами, що свідчить про відсутність в його діях події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП. Просив суд апеляційної інстанції поновити йому строк на апеляційне оскарження постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 12 березня 2021 року, скасувати дану постанову та закрити провадження у справі. ОСОБА_1 у судове засідання суду апеляційної інстанції не прибув, при цьому належним чином повідомлявся про день, час і місце її апеляційного розгляду /а. с. 32/, проте не повідомив причин своєї неявки. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 294 КпАП України апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду. При цьому суд у справах даної категорії не наділений повноваженнями щодо розшуку особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, та вжив усіх можливих заходів для завчасного повідомлення апелянта про дату, час і місце апеляційного розгляду. До цього ж, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 ЄСПЛ у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»). Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 зазначеної Конвенції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 в справі «Смірнова проти України»). На переконання суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 мав достатньо часу для захисту своїх прав і законних інтересів у даній справі, в тому числі скористався правом подати апеляційну скаргу на дану постанову. За таких обстави, керуючись ст. 268 КпАП України, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути цю справу за відсутністю ОСОБА_1 на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду щодо змісту оскаржуваної постанови та доводів, викладених в апеляційній скарзі, за викладених у ній обставин, вивчивши, перевіривши та оцінивши матеріали адміністративної справи, обміркувавши доводи скарги, викладені апелянтом, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню за таких підстав. За змістом ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником та в окремих випадках прокурором. Твердження апелянта щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, викладені в апеляційній скарзі щодо поновлення строку на апеляційне оскарження матеріалами справи не спростовуються, тому строк на подачу апеляційної скарги підлягає поновленню, оскільки протокол про адміністративне правопорушення було розглянуто за відсутності ОСОБА_1 , дані про вручення йому постанови відсутні, а з матеріалами справи ОСОБА_1 ознайомився 30 березня 2021 року, подавши апеляційну скаргу 07 квітня 2021 року. Винуватість ОСОБА_1 у відмові від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку в присутності двох свідків за фактичних обставин, установлених у постанові, доведена наявними у справі належними й допустимими доказами, ретельно дослідженими й перевіреними в судовому засіданні, яким суддею місцевого суду надано всебічну та об`єктивну оцінку. При цьому суддя місцевого суду правильно встановив фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у порушенні вимог п. 2.5 ПДР України, згідно яких водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Кваліфікація дій ОСОБА_1 суддею місцевого суду за ч. 2 ст. 130 КпАП України є правильною. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції вважає об`єктивно необгрунтованими, надуманими та неспроможними, а винуватість водія ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КпАП України - доведеною наявними в справі належними й допустимими доказами, які будь-яких сумнівів у їх недостовірності не викликають. Між тим, відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 7 КпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Так, адміністративну справу суддею місцевого суду розглянуто без істотних порушень процесуальних прав ОСОБА_1 , оскільки відповідно до вимог ч. 1 ст. 268 КпАП України справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. В матеріалах справи на аркуші справи 9 міститься довідка про доставку СМС повідомлення ОСОБА_1 , що свідчить про належне його повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. Статтею 1 КУпАП передбачено, що завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно із ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. На підставі цих вимог закону, а також ст.ст. 251, 252 КУпАП суд, приймаючи постанову, повинен навести докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності та дати їм належну оцінку в їх сукупності. Апелянт заперечує що він не керував транспортним засобом, працівник поліції його не зупиняв, не роз`яснив його права, не запропонував надати пояснення, поліцейський отримав він ОСОБА_1 відповідь про відмову від лікарні, а не від проходження огляду в лікарні. Разом з тим, висновки судді місцевого суду про доведеність факту відмови від ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння підтверджуєтьсязібраними у справі доказами, а саме: - протоколом про адміністративне правопорушення від 02 лютого 2021 року у якому викладені фактичні обставини вчинення адміністративного правопорушення; - поясненнями свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , відповідно до яких 02 лютого 2021 року о 23 (11) годині 00 хвилини в м. Києві в їх присутності водій ОСОБА_1 відмовився відмовився від проходження на стан наркотичного сп`яніння; - відеозаписом з місця події. Аналіз зазначених доказів указує на обґрунтованість висновків судді місцевого суду про доведеність вини ОСОБА_1 та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 130 КУпАП. Суд вважає, що стягнення на ОСОБА_1 накладене із дотриманням вимог ст. 23 і ст. 33 КУпАП у межах санкції, передбаченої ч. 2 ст. 130 КУпАП. Апеляційна скарга не містить доводів, які би указували на незаконність постанови судді місцевого суду. Суд звертає увагу на те, що у ході виявлення та фіксації вчиненого правопорушення поліцейськими не було допущено порушень, які би ставили під сумнів чи указували на незаконність проведених дій та прийнятих рішень. На думку ОСОБА_1 , поза увагою судді місцевого суду залишилось і те, що 01 липня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» № 2617-VIII від 22.11.2018, яким діяння, пов`язані з керуванням транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, віднесені до кримінальних проступків. На думку апелянта, внесення вказаних змін виключали можливість здійснення провадження у справі про адміністративні правопорушення за ч. 2 ст. 130 КУпАП, оскільки вказана стаття була скасована, а прийняті у подальшому Закони не мають зворотної дії у часі. Просив постанову судді скасувати та закрити провадження у справі без посилання на норми Закону. Такі твердження не ґрунтуються на вимогах закону, як і доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що редакція ч. 2 ст. 130 КУпАП, що діяла на момент ухвалення оскаржуваної постанови та на момент подачі апеляційної скарги, не передбачає відповідальності за дії, які постановлені йому у вину. Відповідно до п. 6 ч .1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у випадку скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність. Під скасуванням акта про адміністративну відповідальність необхідно розуміти видання нормативного акта, яким повністю скасовується караність того діяння, за яке передбачалась адміністративна відповідальність, або встановлюється відповідальність більш м`яка, ніж адміністративна. Між тим, Законом України від 22.11.2018 № 2617 VIII«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень», який набрав чинності із 01.07.2020 відповідальність за діяння, які підпадали під ознаки статті 130 КУпАП була посилена, ці діяння були криміналізовані і підпали під ознаки кримінального проступку. Наведене дає підстави стверджувати про відсутність скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність, оскільки така відповідальність була не скасована, а посилена, тому відсутні підстави для застосування положень п. 6 ч. 1 ст. 247 КУпАП. У відповідності до положень ст. 58 Конституції України та ч. 2 ст. 8 КУпАП, Закон України від 22.11.2018 № 2617 VIII«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» як такий, що посилює відповідальність за діяння, які підпадали під ознаки ст. 130 КУпАП не має зворотної сили, тобто не поширюється на адміністративні правопорушення, передбачені ч .2 ст. 130 КУпАП, які були вчинені до 01.07.2020. Особи, які вчинили такі правопорушення до 01.07.2020, у відповідності до ч. 1 ст. 8 КУпАП повинні нести відповідальність за законом, який діяв на час вчинення адміністративного правопорушення, тобто за ч.2 ст. 130 КУпАП у відповідній редакції цього Закону, яка діяла до 01.07.2020. Суд вважає, що Закон України від 17.06.2020 № 720-XI«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» жодним чином не впливає на вирішення питання про відповідальність ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП. Так, цим законом внесені нові зміни до Закону України від 22.11.2018 № 2617-VIII, а саме виключені пункти/підпункти цього Закону, якими запроваджено нову редакцію ст. 130 КУпАП та доповнено КК України статтею 2861. Між тим, правовий статус ОСОБА_1 у зв`язку із набранням чинності Законом України від 17.06.2020 № 720-XI не змінився, оскільки ввін до набрання чинності цим законом підлягаввідповідальності за ч. 2 ст. 130 КУпАП в редакції статті, яка діяла на час вчинення адміністративного правопорушення, відповідно до вимог ч.1 ст. 8 КУпАП, а після набрання чинності цим Законом була відновлена дія того закону у тій же самій його редакції, за яким ОСОБА_1 притягується до відповідальності. Таким чином, зміни у законодавстві в частині відповідальності за діяння, що підпадало під ознаки ч. 2 ст. 130 КУпАП, не поширюються на осіб, які вчинили це діяння до 01.07.2020 року, що вказує на відсутність підстав для закриття адміністративної справи щодо ОСОБА_1 відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 247 КУпАП. В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави. За результатами розгляду вказаної справи, Суд не встановив порушень прав заявників, передбачених ч. 1, 2 ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини. За таких обставин постанова судді Голосіївського районного суду м. Києва від 12 березня 2021 року щодо ОСОБА_1 відповідає вимогам закону, підстав для її зміни чи скасування суд не вбачає, у зв`язку із чим суд залишає цю постанову без змін, а апеляційну скаргу задовольняє частково в частині поновлення строків на апеляційне оскарження. Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 12 березня 2021 року. Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 12 березня 2021 року щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 130 КУпАП залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Київського апеляційного суду Н.В.Ігнатченко