Постанова 4824 № 361/3833/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 361/3833/20 Головуючий у І інстанції Радзівіл А.Г. Провадження №22-ц/824/3208/2021 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 21 липня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Таргоній Д.О., суддів: Голуб С.А., Ігнатченко Н.В., за участі секретаря Тимошевської С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Спецагро» на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Спецагро» про скасування наказу про звільненні та поновлення на роботі, УСТАНОВИВ: у червні 2020 року позивач звернулася до суду із позовом до Державного ціриємства «Спецагро» в якому просила визнати неправомірним та скасувати наказ в.о. генерального директора Державного підприємства «Спецагро» Денисюк JI.M. №64-к/тр від 08 травня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 », яким її було звільнено з посади начальника відділу розвитку Державного підприємства «Спецагро», поновити її на посаді начальника відділу розвитку Державного підприємства «Спецагро», стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу. Свій позов обґрунтовувала тим, що 12 вересня 2019 року її було прийнято на посаду начальника відділу розвитку Державного підприємства «Спецагро». 13 травня 2020 року відповідачем видано наказ № 64-к/тр про звільнення її із займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Позивач, вважає звільнення незаконним, а наказ відповідача № 64-к/тр від 13 травня 2020 року таким, що винесений з порушенням діючого законодавства та підлягає скасуванню. Позивач зазначає, що нею 28 квітня 2020 року було отримано персональне повідомлення від відповідача про переведення на іншу посаду, а саме: чергового бюро перепусток відділу кадрової роботи із зазначенням, що у разі незгоди на переведення на іншу, нижчу посаду, її буде звільнено на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. У зв`язку із незгодою на переведення на нижчу посаду та нижче оплачувану роботу, 13.03.2020 року відповідачем видане персональне повідомлення про заплановане звільнення через два місяці на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. На думку позивача, при її звільненні відповідачем грубо порушені законодавчі гарантії позивача передбачені ст. 184 КЗпП України, ст. 42 КЗпП України, звільнення відбулось із порушенням порядку, визначеного нормами частин 1, 2 статті 49-2 КЗпП України. Крім того, звільнення не було пов`язане із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада 2020 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ №64-к/тр від 08 травня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу розвитку підприємства 13 травня 2020 року згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу розвитку підприємства з 13 травня 2020 року. Стягнуто з Державного підприємства «Спецагро» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 травня 2020 року по 03 листопада 2020 року в розмірі 61 980 грн. В іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - ДП «Спецагро» звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, неправильне застосування норм матеріального права, просять рішення скасувати та ухвалити нове, про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Зокрема, в доводах апеляційної скарги відповідач вказує не неправильність висновків суду першої інстанції про те, що відповідачем не було доведено належними доказами факт зміни в організації виробництва і праці або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників, внаслідок чого утворилась виробнича необхідність у звільненні позивача. Так, згідно наказу ДП «Спецагро» № ОЗ-ОД від 11.03.2020 р. «Штатний розпис на 2020 р. у новій редакції» погоджений з Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, посада начальника відділу розвитку підприємства скорочена, відділ розвитку підприємства ліквідована. У зв`язку із затвердженням та погодженням штатного розпису на 2020 рік у новій редакції 12.03.2020 р. видано відповідний наказ №04-ОД «Про попередження працівників про заплановане звільнення». 13 березня 2020 року Позивачу ОСОБА_1 було вручено персональне повідомлення про те, що відповідно наказу № ОЗ-ОД від 11 березня 2020, посада, яку вона займає, ліквідована. Позивач ОСОБА_1 продовжувала працювати ще два місяці і отримувала заробітну плату. Виплата заробітної плати здійснювалась на підставі положень чинного трудового законодавства. З метою забезпечення право на працю гарантованого статтею 43 Конституції України та дотримання вимог частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України , позивачу ОСОБА_1 персональним повідомленням від 28 квітня 2020 року № 04/20 було запропонована вакантна посада чергового бюро перепусток відділу кадрової роботи з посадовим окладом 5900 грн.від якої вона письмово відмовилась, зазначивши, що із переведенням на вказану посаду не згодна. ДП «Спецагро» не могло запропонувати рівнозначну посаду начальнику відділу розвитку підприємства, зв`язку її відсутністю, або посаду заступника генерального директора з технічних питань, і посаду заступника генерального директора з організаційних питань, оскільки ОСОБА_1 не відповідала кваліфікаційним вимогам до вказаних посад. Також, апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на ту обставину, що Позивач ОСОБА_1 є директором ТОВ «Щедрий Велес», тобто працевлаштованою особою, а тому її право на працю, гарантоване ст. 43 Конституції України при звільненні з посади відповідачем не було порушене. Апелянт вказує, що розглядаючи даний трудовий спір, суд першої інстанції зазначеним обставинам не дав належної правової оцінки та дійшов хибного висновку про порушення трудового законодавства при звільненні позивача. Представником ОСОБА_1 - адвокатом Оберемком Р.А. подано відзив на апеляційну скаргу, в якому представник позивача заперечує проти доводів скарги, посилаючись на їх необґрунтованість. Посилається на грубе порушення відповідачем законодавчих гарантій захисту прав Позивача, передбачених ст. 184 КЗпП України, відповідно до яких, звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Відповідачу було відомо, що Позивач має дитину віком до трьох років, разом з тим її було звільнено не у зв`язку із повною ліквідацією підприємства та без обов`язкового працевлаштування. Зазначає також, що при звільнення Позивача Відповідач неналежно виконав вимоги статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України, оскільки не запропонував ОСОБА_1 , всі інші вакантні посади (іншу роботу), які з`явилися на підприємстві протягом періоду від дня повідомлення про звільнення і до самого звільнення. Вважає також, що Позивач відповідала кваліфікаційним вимогам для зайняття посади заступника генерального директора з організаційних питань, оскільки мала відповідний досвід та освіту. В судовому засіданні 03.03.2021 року представник Відповідача - Пилипишин С.С підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у її змісті, просив задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши по справі нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Представник Позивача - адвокат Оберемко Р.А. в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на доводи, викладені ним у відзиві. Просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване. В судовому засіданні, призначеному на 14.04.2021 року судом було задоволено клопотання представника Позивача - адвоката Оберемко Р.А. про витребування доказів та зобов`язано представника ДП «Спецагро» надати суду кваліфікаційні вимоги та копії посадових інструкцій заступника генерального директора з організаційних питань ДП «Спецагро», заступника генерального директора з технічних питань ДП «Спецагро», станом на день звільнення позивача. В судове засідання, призначене на 21.07.2021 року сторони не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Від представника позивача - адвоката Оберемко Р.А. надійшла заява про відкладення розгляду справу у зв`язку із його перебування у службовому відрядженні. Відповідач свого представника для участі у судовому засіданні не направив, про причини неявки суд не повідомив, вимоги протокольної ухвали апеляційного суду від 14.04.2021 року про надання доказів не виконав. Керуючись положеннями ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, визнавши їх неявку без поважних причин. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги та зміну рішення суду першої інстанції враховуючи наступне. Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам процесуального закону відповідає не в повній мірі. Так, судом першої інстанції встановлено, що 12 вересня 2019 року ОСОБА_1 прийнято на посаду начальника відділу розвитку Державного підприємства «Спецагро», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с. 8), та наказом від 11 вересня 2019 року за № 89 к/тр про прийняття ОСОБА_1 на посаду, із посадовим окладом згідно штатного розпису. (а.с. 63) ОСОБА_1 закінчила у 2011 році Київський національний торгівельно-економічний університет і отримала базову вищу освіту за направленням підготовки «Менеджемент» та здобула кваліфікацію бакалавра з менеджменту, що підтверджується копією диплому серії НОМЕР_2 від 17 червня 2011 року.(а.с. 34) 12 березня 2020 року наказом № 04-ОД Державного підприємства «Спецагро» «Про попередження працівників про заплановане звільнення» попереджено про наступне можливе звільнення 11 травня 2020 року ОСОБА_1 - начальника відділу розвитку підприємства. (а.с. 28) 13 березня 2020 року № б/н ОСОБА_1 вручено персональне повідомлення про те, що відповідно наказу № 03-од від 11 березня 2020 «Про скорочення штату праціників», 11 травня 2020 року посада, яку вона займає,підлягає скороченню відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, з дотриманням вимог чинного законодавства України, наданням пільг та компенсацій згідно Законом, зокрема вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку. Зазначено, що вакантні посади, які б могли бути запропоновані відсутні для подальшого працевлаштування. (а.с. 10) Відповідно до персонального повідомлення від 28 квітня 2020 року № 04/20 ОСОБА_1 запропонована робота на підприємстві на вакантну посаду чергового бюро перепусток відділу кадрової роботи з посадовим окладом 5900 грн. ОСОБА_1 зазначила, що із переведенням на вказану посаду не згодна. (а.с.11) 08 травня 2020 року в.о. генерального директора видано наказ № 64-к/тр про звільнення ОСОБА_1 , начальника відділу розвитку підприємства 13 травня 2020 року згідно пункту 1 ст. 40 КЗпП України. (а.с. 9) Як вбачається із наданих копій свідоцтв про народження на утриманні ОСОБА_1 знаходяться троє дітей: ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_3 .(а.с.12-14) Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, під час розгляду справи відповідачем не доведено та не надано суду доказів, того що у відповідача відбулася зміна в організації виробництва і праці або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників, внаслідок чого була виробнича необхідність звільнення позивача. Тому суд дійшов висновку про незаконність звільнення ОСОБА_1 з займаної посади. Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується. Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 року № 9, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, дія трудового договору працівника продовжується (ч.3 ст.36 КЗпП). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Таким чином, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення. З матеріалів справи вбачається, що 11 березня 2020 року наказом № 03-ОД Державного підприємства «Спецагро» затверджений штатний розпис на 2020 рік у новій редакції. Зі змісту наказу вбачається, що на підприємстві затверджено нову структуру, при цьому: - створено відділ бухгалтерського обліку та планово-фінансової діяльності; господарський відділ; - ліквідовано: відділ бухгалтерського обліку та фінансової звітності, планово-економічний відділ, юридичний відділ, відділ розвитку підприємства, відділ геодезії, картографії та землевпорядкування, відділ господарсько-експлуатаційного забезпечення, відділ обслуговування комп`ютерного обладнання, копіювальних апаратів, багатофункціональних пристроїв та принтерів; - введено: 1 посаду заступника генерального директора з технічних питань, 1 посаду генерального директора з організаційних питань, 1 посаду провідного юрисконсульта, 1 посаду помічника керівника (а.с. 27-28) Частиною 3 ст. 64 ГК України встановлено, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Згідно з правовими позиціями, висловленими Верховним Судом у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення. Таким чином, обґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що у ДП «Спецагро» мали місце зміни в організації виробництва та праці, внаслідок чого відбулось скорочення штату працівників, в тому числі скорочено посаду, яку обіймала позивач ОСОБА_1 . Матеріалами справи також підтверджується, що відповідачем було дотримано порядку попередження позивача про наступне вивільнення та обов`язку працевлаштування, зокрема, 13 березня 2020 року № б/н ОСОБА_1 вручено персональне повідомлення про те, що відповідно наказу № 03-од від 11 березня 2020 «Про скорочення штату праціників», 11 травня 2020 року посада, яку вона займає, підлягає скороченню відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України. Відповідно до персонального повідомлення від 28 квітня 2020 року № 04/20 ОСОБА_1 запропонована робота на підприємстві на вакантну посаду чергового бюро перепусток відділу кадрової роботи з посадовим окладом 5900 грн., від якої ОСОБА_1 відмовилась. (а.с.11) З огляду на вказане, висновки суду першої інстанції про не доведення відповідачем зміни в організації виробництва і праці та скорочення чисельності або штату працівників, що свідчить про порушення відповідачем норм трудового законодавства, не відповідають обставинам справи. В той же час, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції не дав належної оцінки доводам позивача щодо незаконності звільнення у зв`язку із порушенням гарантій, визначених ст. 184 КЗпП України, як матері дитини віком до трьох років. Згідно з частиною третьою статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Зазначена норма чітко встановлює гарантію для перелічених в ній категорій працівників у вигляді заборони їх звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, за виключенням випадку ліквідації підприємства, коли допускається таке звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 14.03.2018 року (справа № 820/11570/15, провадження № К/9901/6679/18) Ліквідацією юридичної особи є спосіб припинення суб`єкта господарювання, при якому припиняються всі його права, а зобов`язання мають бути виконані повністю в межах ліквідаційної процедури (ст. 111 ЦК України). Під реорганізацією юридичної особи розуміють припинення юридичної особи з переходом прав та обов`язків до іншої особи (правонаступника) в порядку загального правонаступництва (ст. 104 ЦК України). При цьому, згідно ч. 4 ст. 36 КЗпП України у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Таким чином, на власника підприємства, установи, організації обов`язок працевлаштування зазначеної у ст. 184 КЗпП України категорії жінок може бути покладено лише у випадку реорганізації юридичної особи, коли права та обов`язки юридичної особи переходять до іншої особи внаслідок правонаступництва. В іншому випадку, зокрема при повному припинення юридичної особи без правонаступництва, такий обов`язок покладається на спеціально створений та відповідним чином уповноважений орган. Оскільки позивач, як матір дитини віком до трьої років, підпадає під зазначену категорію працівників, то в ситуації, коли не було ліквідації підприємства, її не можна було звільняти з ініціативи адміністрації (за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з скороченням штату працівників). В цьому випадку виконання роботодавцем обов`язку щодо працевлаштування позивача (пропозиції вакантних посад чергового бюро перепусток відділу кадрової роботи) не має правового значення для вирішення питання щодо законності її звільнення, оскільки на неї поширюються не загальні вимоги щодо працевлаштування, встановлені для всіх працівників частиною другою статті 40, частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, а спеціальні (більш вищі) гарантії, визначені статтею 184 КЗпП України щодо неможливості звільнення таких осіб, як позивач, зокрема, у зв`язку із скороченням штату працівників. З наведених міркувань колегія суддів відхиляє як такі, що не мають правового значення, доводи відповідача про законність проведеного звільнення позивача у зв`язку з виконання ним вимог трудового законодавства щодо її працевлаштування. Таким чином, звільнення позивача ОСОБА_1 відбулось з порушенням вимог трудового законодавства, зокрема ч. 3 статті 184 КЗпП України, що є підставою для поновлення її на роботі. Доводи апеляційної скарги про порушення позивачем вимог законодавства щодо сумісництва, не можуть бути взяті до уваги, оскільки не стосуються предмету розгляду справи. Перебування ОСОБА_1 на посаді директора ТОВ «Щедрий Велес» на момент її звільнення з роботи відповідачем, не виключає застосування до даних правовідносин ч. 3 статті 184 КЗпП України та не свідчить про правомірність звільнення. За змістом частини 1 ст. 243 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Відповідно до положень частини 1 статті 374 УПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з частиною 4 статті 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Враховуючи, що при вирішенні питання про скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на роботі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про порушення відповідачем трудового законодавства, однак не повно встановив обставини справи, не вірно встановив, які саме норми трудового законодавства порушені відповідачем, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміну рішення суду першої інстанції в частині викладення мотивів для задоволення заявленого позову, зазначивши, що незаконність звільнення ОСОБА_1 із займаної посади полягає в порушенні гарантій трудових прав позивача, передбачених частиною 3 статті 184 КЗпП України. Правильність розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідачем не оскаржується, тому в цій частині рішення суду першої інстанції апеляційним судом не перевіряється. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державного підприємства «Спецагро» задовольнити частково. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 листопада 2020 року змінити в частині викладення мотивів для задоволення заявленого позову, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 22 липня 2021 року. Суддя-доповідач Д.О. Таргоній Судді: С.А. Голуб Н.В. Ігнатченко