Постанова 4824 № 357/10181/16-ц

Постанова Іменем України Єдиний унікальний номер справи 357/10181/16-ц Номер провадження 22-ц/824/8626/2021 Головуючий у суді першої інстанції В.П. Цукуров Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач 14 липня 2021 року місто Київ Номер справи 357/10181/16-ц Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач), суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І. секретар судового засідання: Сіра Ю.М. учасники справи: заявник ОСОБА_1 заінтересована особа Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) заінтересована особа головний державний виконавець Прохацький Р.О. заінтересована особа державний виконавець Гончаренко В.О. заінтересована особа ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2021 року, постановлену у складі судді Цукурова В.П. в приміщенні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, інформація про дату складення повної ухвали суду не зазначена, - в с т а н о в и в : ОСОБА_1 у лютому 2021 року звернувся до суду із скаргою про визнання неправомірними дій державного виконавця та скасування постанови про арешт коштів боржника, заінтересовані особи: Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), ОСОБА_2 . В обґрунтування поданої скарги ОСОБА_1 вказував, що з отриманих на електронну адресу свого представника копій матеріалів виконавчого провадження №56454352 йому стало відомо, що 10.11.2020 головним державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Прохацьким Р.О. було винесено постанову про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення вказаної постанови, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів у розмірі 257348 грн. Вказану постанову ОСОБА_1 вважав протиправною та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що вона була прийнята головним державним виконавцем на підставі хибних висновків та незаконних дій. Посилався на те, що на підставі судового рішення, яке перебуває на примусового виконанні у державного виконавця, з нього, як спадкоємця ОСОБА_4 , було стягнуто на користь ОСОБА_2 борг за договором позики від 01.04.2015 в сумі 522340 грн, а також на користь ОСОБА_2 борг за договором позики від 18.09.2014 у розмірі 254800 грн та 2548 грн судових витрат. Оскільки законодавцем чітко визначено, що за правилами статті 1282 Цивільного кодексу України кредитор може задовольнити свої вимоги лише в межах вартості майна, одержаного у спадщину, а до складу спадщини прийнятої ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_4 не входили будь-які грошові кошти, розміщені на банківських рахунках, заявник вважав, що накладення у межах вказаного виконавчого провадження арешту на його рахунки є незаконним. У зв`язку із чим, заявник був змушений звернутися до суду із даною скаргою, у відповідності до вимог якої просив визнати неправомірними дії головного державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Прохацького Р.О. щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 10.11.2020 у виконавчому провадженні №56454352, скасувати вказану постанову та зобов`язати головного державного виконавця Прохацького Р.О. скасувати накладений постановою про арешт коштів боржника від 10.11.2020 у виконавчому провадженні №56454352 арешт грошових коштів боржника ОСОБА_1 , що містяться на відкритих рахунках. В ході розгляду даної справи у суді першої інстанції судом було залучено до участі у справі, в якості заінтересованих осіб, головного державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Прохацького Р.О. та державного виконавця Гончаренка В.О. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2021 року у задоволенні поданої ОСОБА_1 скарги відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 через свого представника адвоката Козачкова В.Л. подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв`язку із чим просив скасувати вказану ухвалу суду та ухвалити у справі нове судове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що відмовляючи заявнику у задоволенні поданої скарги, суд першої інстанції неналежним чином прийняв до уваги його посилання щодо ігнорування головним державним виконавцем Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Прохацьким Р.О. приписів статті 1282 ЦК України, якими законодавцем встановлена імперативність відповідальності спадкоємця, яким в свою чергу являється заявник. А саме не врахував, що згідно з вимогами вказаної норми за зобов`язаннями спадкодавця обмежується відповідальність спадкоємців саме вартістю успадкованого майна. Тобто, суд залишив поза увагою той факт, що державним виконавцем при винесенні оскаржуваної постанови не було встановлено майно, яке успадкував ОСОБА_1 , за рахунок вартості якого мали б бути задоволені вимоги кредиторів ОСОБА_4 та не було встановлено вартості успадкованого майна. Відтак, дії державного виконавця по забезпеченню виконання судового рішення за допомогою заходів, які прямо суперечать діючим нормам закону, є беззаперечним втручанням у право заявника на мирне володіння своїм майном. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник заявника - ОСОБА_3 підтримав подану апеляційну скаргу, просив задовольнити її з викладених у ній підстав. Інші учасники справи та їх представники у судове засідання не з`явилася, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялись судом. Будь-яких заяв, клопотань до суду апеляційної інстанції на час розгляду справи від будь-кого з них не надходило, своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за їх відсутності з урахуванням вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, оскільки неявка вказаних осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає розгляду даної справи. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною першою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Так, відмовляючи у задоволенні поданої ОСОБА_1 скарги, суд першої інстанції виходив із того, що постанова від 10.11.2020 про арешт коштів боржника у виконавчого провадженні №56454352 винесена головним державним виконавцем з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження». Водночас, у своїй ухвалі місцевий суд зазначив про помилковість посилань заявника на те, що виконавцем повинно виконуватися рішення суду лише відносно успадкованого майна шляхом його реалізації, оскільки резолютивна частина судового рішення, яке перебуває на примусовому виконанні, передбачає стягнення чітко визначеної грошової суми з заявника на користь стягувача. Переглянувши вказану ухвалу в апеляційному порядку, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, а саме щодо відсутності підстав для визнання неправомірними дій головного державного щодо винесення оскаржуваної постанови від 10.11.2020 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №56454352, та відповідно для задоволення скарги ОСОБА_1 , з огляду на наступне. Як було встановлено судом першої інстанції, та що підтверджується матеріалами справи на виконанні у Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) перебуває виконавчий документ (виконавче провадження №56454352) про стягнення з ОСОБА_1 , як спадкоємця ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики в розмірі 254800,00 грн та судових витрат в розмірі 2548 грн, а всього 257348,00 грн. Так, постановою старшого державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Гулик А.А. 24.05.2018 було відкрито виконавче провадження №56454352 з примусового виконання виконавчого листа №2/357/829/17, виданого 21.05.2018 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 зазначеної вище суми боргу та судових витрат (а.с.10, 11). Згідно наявної в матеріалах справи копії рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 21 липня 2017 року по справі №357/10181/16-ц (2/357/829/17) з ОСОБА_1 , як спадкоємця ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_2 стягнуто борг за договором позики від 18.09.2014 в сумі 254800 грн та судові витрати по справі в сумі 2548 грн, а всього - 257348 грн (а.с.14-18). Зі змісту описової та мотивувальної частини вказаного судового рішення убачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , який за життя не повернув позивачам ОСОБА_2 та ОСОБА_2 кошти за борговими розписками. Відповідач ОСОБА_1 , як спадкоємець п`ятої черги прийняв спадщину після смерті свого померлого дідуся ОСОБА_4 , шляхом звернення до нотаріуса із заявою від 21.07.2016 про прийняття спадщини. 08.09.2016 позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_2 звернулися до Першої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори з заявами-претензіями згідно ч.2 ст.1281 ЦК України про пред`явлення вимог до спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 . Тобто, позов у вказаній справі було пред`явлено до відповідача ОСОБА_1 , який прийняв спадщину після смерті позичальника ОСОБА_4 . Постановою головного державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Прохацького Р.О. від 10.11.2020 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №56454352 накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів у сумі 257348 грн (а.с.12). За приписами статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Згідно з вимогами частин другої та третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби, приватного виконавця задовольнити вимогу заявника та усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржуване рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги. Отже за змістом вказаних норм закону обов`язковою умовою для задоволення скарги сторони виконавчого провадження є встановлення факту порушення прав заявника. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження», згідно зі статтею 3 якого примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом, зокрема на підставі виконавчих листів, виданих судом. За положеннями частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Частиною 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Положеннями частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис. При цьому, статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно до статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов`язковим. Зі змісту оскаржуваної постанови головного державного виконавця Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Прохацького Р.О. від 10.11.2020 по виконавчому провадженню №56454352 убачається, що державним виконавцем з дотриманням вказаних вимог Закону України «Про виконавче провадження» накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 в межах суми звернення стягнення. Боржником за виконавчим провадженням №56454352 з примусового виконання виконавчого листа №2/357/829/17, виданого 21.05.2018 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу за договором позики в розмірі 254800,00 грн та судових витрат в розмірі 2548 грн, є безпосередньо ОСОБА_1 , а тому у державного виконавця були відсутні підстави для з`ясування обсягу успадкованого майна, так як вказані обставини повинні були з`ясовуватися судом під час ухвалення судового рішення, що наразі перебуває на примусовому виконанні. Згідно відомостей єдиного державного реєстру судових рішень вищезазначене судове рішення в апеляційному або касаційному порядку не скасоване. Викладені заявником у апеляційній скарзі доводи щодо можливості накладення державним виконавцем в межах виконавчого провадження арешту виключно на успадковане ним майно після смерті ОСОБА_4 , фактично зводяться до неправильного тлумачення заявником положень статті 1282 ЦК України. Колегія суддів звертає увагу, що за положеннями вищенаведеної норми матеріального права спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Тобто, такі спадкоємці будуть відповідати перед кредиторами спадкодавця у межах суми вартості успадкованого майна. При цьому, останні мають право залишити за собою успадковане майно та виконати зобов`язання спадкодавця у межах вартості отриманої спадщини власним майном, зокрема грошовими коштами. При цьому, частиною другою статті 1282 ЦК України чітко визначено, що вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. Таким чином, законодавцем прямо передбачено обов`язок спадкоємця виконати таку вимогу кредитора власним майном, а у разі відмови від здійснення такого одноразового платежу, у кредитора виникне право на звернення стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. Виконання спадкоємцем вимоги кредитора отриманим у спадщину майном також не виключається здійсненням виконавчих дій згідно Закону України «Про виконавче провадження». У зв`язку із чим, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду щодо неправильного тлумачення заявником окремих положень цивільного законодавства. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів. У відповідності до вимог частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, колегія суддів підстав для її скасування не вбачає. При цьому, враховуючи той факт, що оскаржуване судове рішення залишається судом без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала таку апеляційну скаргу. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2021 року залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , без задоволення. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 21.07.2021. Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус О.І. Шкоріна