Постанова 4824 № 757/8249/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110 м. Київ, вулиця Солом`янська, 2-а єдиний унікальний номер справи 757/8249/20-ц номер провадження №22-ц/824/4642/2021 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді доповідачаБілич І.М., суддів Коцюрби О.П., Слюсар Т.А., за участю секретаря судового засідання Кемському В.В., Довгополій А.В. учасники справи: представника позивача ОСОБА_1 представника відповідача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Бригинець Анюти Анатоліївни на рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Печерського районного суду м. Києва Вовка С.В., у цивільній справі № 757/8249/20-ц за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про захист прав споживача, стягнення грошових коштів. в с т а н о в и л а : У лютому 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до АТ КБ «Приват Банк» про захист прав споживача, стягнення грошових коштів. Позовні вимоги обґрунтовуючи тим, що 28 грудня 2013 року між сторонами укладено три договори банківського вкладу. 16 січня 2020 року позивач направив відповідачу вимогу про розірвання вказаних договорів, яка вручена 20 січня 2020 року. Станом на дату звернення до суду із позовом, надана відповідь, відповідно до якої банк повідомив про неможливість розірвання договорів, у зв`язку із чим виникла необхідність у зверненні до суду за захистом порушених прав. У зв`язку із невиконанням вимоги позивача про дострокове розірвання договорів, просив стягнути: - суму за договором №SAMDNWFD0070048115400 вклад "Стандарт": тіла депозиту в сумі 25 050 доларів США; відсотки за депозитом на загальну суму 15 380,01 доларів США; та заподіяних штрафних санкцій на загальну суму 312 370,71 грн., (з яких пеня становить 199 696.83 грн., 3°/ річних 112673.88 грн.); - суму за договором №SAMDNWFD007004811500 вклад "Стандарт": тіла депозиту в сумі 25 000 доларів США; відсотки за депозитом на загальну суму 15 349,32 доларів США; та заподіяних штрафних санкцій на загальну суму 311 939,86 грн., ( з яких пеня становить -199298.24 грн., 3 % річних - 112641.62 грн.) - суму за договором №SAMDNWFD0070048114900 вклад: тіла депозиту у розмірі 80 000 грн. відсотки по договору 93323,84 грн. та заподіяних штрафних санкцій на загальну суму 170 123,17 грн. (з якої пеня становить 26 094.70 грн., 3 % річних 14748.49 грн. інфляційні збитки 129 279.98 грн.) Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 грошові кошти: - за договором № SAMDNWFD0070048115400 вклад «Стандарт» тіло депозиту в сумі 25 050, 00 дол. США, відсотки за депозитом на загальну суму 15 380, 01 дол. США та пеню в сумі 199 696, 83 грн; - за договором № SAMDNWFD0070048115100 вклад «Стандарт» тіло депозиту в сумі 25 000, 00 дол. США, відсотки за депозитом на загальну суму 15 349, 32 дол. США та пеню в сумі 199 298, 24 грн; - за договором № SAMDNWFD0070048114900 тіло депозиту в сумі 80 000, 00 грн, відсотки за депозитом на загальну суму 93 323, 84 грн., пеню в сумі 26 094, 70 грн. та інфляційні збитки у сумі 129 279, 98 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Бригинець А.А. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила рішення суду скасувати, відмовивши у задоволенні позовних вимог. На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, скаржник посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Вказувала на те, що 17 листопада 2014 р між АТ КБ «Приват Банк» та ТОВ Фінансова компанія "Фінілон" укладено договір про переведення боргу з подальшим укладенням 18 листопада 2014 р додаткової угоди до цього договору, а тому банк з 17 листопада 2014 року не несе зобов`язань за договорами банківських вкладів які є предметом спору. Укладання договору про переведення боргу не передбачає внесення будь-яких змін до договорів банківських вкладів, а оскільки кредитор не є стороною договору про переведення боргу, закон не надає згоді кредитора правовстановлювального значення у договорі про переведення боргу. Наголошувала, що закон не регламентує чіткої та однозначної форми, у якій надається згода кредитора на переведення боргу. Не заборонено висловлювати згоду усно або шляхом вчинення конклюдентних дій, заперечень від вкладника щодо переведення боргу не надходило. Водночас, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача. По суті стягнутих коштів, вказувала, що вирішуючи спір, суд першої інстанції повністю погодився з розрахунками відповідача та не врахував ту обставину, що після закінчення терміну дії договору й у разі його неналежного виконання, не підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою, передбаченою цим же договором, після розірвання договору на вимогу позивача, відсотки за договором сплачується за ставками вкладу на вимогу. Крім того, підставою для початку нарахування інфляційних збитків за ст. 625 ЦК України є прострочення виконання боржником зобов`язання щодо повернення грошових коштів вкладнику. Оскільки вкладник звернувся з вимогою про розірвання договорів та повернення коштів у повному обсязі 16 січня 2020 року, то, відповідно, відсутні підстави для нарахування інфляційних збитків з 28 грудня 2013 року. Наголошувала також і на тому, що банк не є боржником за договорами вкладів, отже відсутні підстави для нарахування та стягнення пені, а сам розрахунок є необґрунтованим і здійсненим за невірний період, оскільки підставою для початку нарахування пені є прострочення виконання зобов`язання. Суд першої інстанції проігнорував та взагалі не зазначив мотивів відхилення доводів банку, у зв`язку з чим сума стягнутих судом коштів є безпідставною та незаконною. Представник позивача звернулась з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів. Вказувала на те, що договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ ФК «Фінілон» без відома та без участі кредитора (позивача), а також його письмової згоди в силу положень ст. ст. 513, 520, 521, 1059 ЦК України є нікчемним, а тому в силу положень ст.ст. 215,216,236 ЦК України не породжує юридичних наслідків. Для належного та ефективного захисту прав позивача з врахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної в постанові від 04 червня 2019 року № 916/3156/17 не має необхідності окремо визнавати недійсним договір про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року, який є нікчемним. Крім того, аналогічні доводи були предметом розгляду Верховного Суду. У постанові від 20 січня 2021 року при розгляді аналогічної справи №729/887/19, суд вказав, що доводи про те, що AT КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, з посиланням на те, що 17 листопада 2014 року товариство уклало договір з ТОВ ФК «Фінілон», відповідно до якого останнє стало боржником за спірними договорами банківських вкладів, є безпідставними, оскільки банк не довів, що такий договір було укладено зі згоди вкладника. Також наголошувала на тому, що доводи AT КБ «ПриватБанк» про безпідставно стягнуті відсотки за ставкою, що передбачена умовами договору, є хибними, оскільки закінчення строку дії депозитного договору в разі невиконання зобов`язання не припиняє зобов`язальних правовідносин. Висновок суду про наявність правових підстав для нарахування та стягнення пені також є обґрунтованим. Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені у розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі, що також підтверджується численною практикою касаційного суду. Позивач самостійно розрахував пеню у зменшеному розмірі - з урахуванням сталої практики, ділового звичаю - з розрахунку подвійної облікової ставки за кожен день прострочення за останніми 12 місяцями перед зверненням до суду. Просила апеляційний суд також і перевірити повноваження Бригинець A.А. на підписання апеляційної скарги від імені АТ КБ «Приват Банк». У випадку встановлення, що апеляційну скаргу підписано особою, яка не має права її підписувати закрити провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 362 ЦПК України. Представник позивача не визнала подану апеляційну скаргу, заперечувала проти її задоволення. Представник відповідача підтримала подану апеляційну скаргу, просила суд її задовольнити впоєному обсязі. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню з прийняттям рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 28 грудня 2013 року між ОСОБА_3 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір № SAMDNWFD0070048115400 вклад «Стандарт», відповідно до умов якого позивачем внесено на депозитний рахунок 25 050, 00 дол. США, що підтверджується квитанцією від 28 грудня 2013 року № 24302302. На внесені грошові кошти нараховується 10 % річних відповідно до умов договору. 28 грудня 2013 року між ОСОБА_3 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір № SAMDNWFD0070048115100 вклад «Стандарт», відповідно до умов якого позивачем внесено на депозитний рахунок 25 050, 00 дол. США, що підтверджується квитанцією від 28 грудня 2013 року. На внесені грошові кошти нараховується 10 % річних відповідно до умов договору. 28 грудня 2013 року між ОСОБА_3 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір № SAMDNWFD0070048114900 вклад «Стандарт», відповідно до умов якого позивачем внесено на депозитний рахунок 80 000, 00 грн., що підтверджується квитанцією від 28 грудня 2013 року. На внесені грошові кошти нараховується 19 % річних відповідно до умов договору. 20 січня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» отримало вимогу ОСОБА_3 про розірвання договорів банківського вкладу від 28 грудня 2013 року та повернення грошових коштів. Листом від 04 лютого 2020 року № 20.1.0.0.0/7-200121/2244 АТ КБ «ПриватБанк» повідомило ОСОБА_3 про неможливість виконання його вимог, оскільки звернення надійшло до банку у вигляді листа, відправленого поштовим зв`язком, банк не має можливості надати запитувану інформацію. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався нормами пункті 3.3 глави 3 Положення № 516 передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. У разі невиконання (неналежного виконання) банком вимоги фізичної особи про повернення вкладу (депозиту) або його частини (документ на переказ/заява про повернення коштів тощо) (далі - вимога) банк зобов`язаний: прийняти вимогу шляхом проставлення на ній: дати отримання, підпису уповноваженої особи, відбитка штампа банку та видачі фізичній особі письмового повідомлення про невиконання (неналежне виконання) цієї вимоги із зазначенням причини, дати взяття вимоги на облік, дати видачі повідомлення, прізвища, ім`я та по батькові уповноважених осіб і відбитка печатки банку; взяти вимогу на облік за відповідним позабалансовим рахунком. Банк зобов`язаний виконати вимогу відповідно до умов договору банківського вкладу (депозиту). Після виконання вимоги банк списує вимогу з відповідного позабалансового рахунку. Судом встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк» на виконання вимог законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого постановою Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174, а також застосовуючи правила частини другої статей 12, 43, 49 ЦПК України, не надало суду доказів, які б свідчили про те, що між позивачем та відповідачем не укладалися зазначені договори банківського вкладу, не надходили грошові кошти до банку, а так само доказів на підтвердження припинення відповідних зобов`язань у зв`язку з їх виконанням тощо. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною першою статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. У статті 1060 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом. Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Судом першої інстанції вказано на необґрунтованість доводів АТ КБ «ПриватБанк» про те, що належним боржником перед ОСОБА_3 є ТОВ «ФК «ФІНІЛОН», на яке банком було переведено борг згідно умов договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, оскільки відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Матеріали справи згоди ОСОБА_3 на заміну боржника АТ КБ «ПриватБанк» на ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» не містять, в зв`язку із чим доводи банку про те, що вони не є стороною за договорами банківського вкладу, укладеними між ними та позивачем 28 грудня 2013 року, та не несуть перед ним відповідальності, є необґрунтованими та безпідставними. Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна виходячи з наступного. Відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійним судом не вимагається. Водночас, судом першої інстанції жодним чином не надано оцінки договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року. Крім того, не надано оцінки судом першої інстанції і Умовам та Правилам надання банківських послуг, відповідно до яких укладено договори банківського вкладу.(а.с.48) Відповідно до змін до Умов та Правил надання банківських послуг, за повідомленням від 30 січня 2015 р. у зв`язку з анексією АР Крим і зупиненням діяльності Банка на цій території в розділ "1.1.7. Додаткові положення" Умов та правил надання банківських послуг внесені зміни про порядок взаємодії за договорами Клієнта з Банком. У разі невиконання Клієнтом обов`язків, передбачених п.1.1.7.59. цих Умов та Правил, подальша взаємодія по договору клієнта з банком буде здійснюватись з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія "ФІНІЛОН", що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . У разі незгоди клієнта з переводом боргу, свої письмові заперечення клієнт направляє банку в строк до 15 лютого 2015 р. Ненадання клієнтом заперечень у вказаний в цьому пункті строк, підтверджує здійснення банком переводу боргу по договорам клієнта на товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія "ФІНІЛОН" зі згоди клієнта. Таким чином, Умовами та Правилами надання банківських послуг було прямо передбачено, що ненадання клієнтом заперечень у вказаний в цьому пункті строк, підтверджує здійснення банком переводу боргу по договорам клієнта на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія "ФІНІЛОН" зі згоди клієнта. У даному випадку, на думку колегії суддів, суд першої інстанції розглянув та частково задовольнив позовні вимоги пред`явлені щодо відповідача АТ КБ «ПриватБанк», не залучивши до участі в справі у якості відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія "ФІНІЛОН», враховуючи, що банком у ході розгляду справи було надано докази - договір про переведення боргу. Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За змістом ст.ст. 4, 48 ЦПК України відповідачем є особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку, позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. При цьому, у відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого засідання, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Тобто, виходячи з системного аналізу вищенаведених положень цивільного процесуального законодавства, можна дійти висновку, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, в той час як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Аналогічний висновок викладено й в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц. Крім того, як наголошено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог. Суд апеляційної інстанції з урахуванням діючих норм законодавства позбавлений можливості на стадії апеляційного перегляду справи, вирішувати питання щодо залучення до участі в справі належного відповідача. Пунктом 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України). На підставі викладеного, керуючись ч. 4 ст. 367 ЦПК України, а також враховуючи те, що можливість заміни належної сторони передбачена виключно на стадії розгляду справи у суді першої інстанції, в той час як при здійсненні апеляційного перегляду справи суд не уповноважений на вчинення таких дій, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції в частині щодо задоволення вимог позивача, як таке що ухвалене з порушенням норм процесуального права, та постановити нове судове рішення у порядку ст. 376 ЦПК України, яким у задоволенні позову відмовити. При цьому, в даному випадку аналіз доводів апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права колегія суддів вважає недоцільним з огляду на не встановлення відсутності спору між позивачем та відповідачем. Доводи відзиву на апеляційну скаргу в частині перевірки повноважень Бригинець A.А. на підписання апеляційної скарги від імені АТ КБ «ПриватБанк», колегією суддів відхиляються, як такі, що були предметом перевірки при відкритті апеляційного провадження. Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, розподілу підлягають судові витрати, оскільки позивач звільнений від їх сплати, вони компенсуються за рахунок держави. Керуючись ст.ст. 368, 372, 376, 381-384, 387 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Бригинець Анюти Анатоліївни - задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2020 року скасувати та постановити нову постанову, за якою ОСОБА_3 відмовити у задоволенні заявлених вимог. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 15 липня 2021 року. Суддя - доповідач: Судді: