Постанова 4801 № 136/1587/20

Справа № 136/1587/20 Провадження № 22-ц/801/1653/2021 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т. Доповідач:Медвецький С. К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2021 рокуСправа № 136/1587/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Медвецького С. К., суддів: Оніщука В. В., Сопруна В. В., учасники справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу № 136/1587/20 за апеляційною Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 11 травня 2021 року, ухвалене у складі судді Кривенка Д. Т. у залі суду, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», (далі АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до умов договору без номера від 16 лютого 2011 року відповідач, з урахуванням зміненого кредитного ліміту, отримав кредит у розмірі 1 900 грн, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» і «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг. Взяті на себе зобов?язання за кредитним договором відповідач належним чином не виконував, унаслідок чого станом на 24 вересня 2020 року утворилася заборгованість у розмірі 10 463,53 грн, з яких: 6 813,27 грн заборгованість за тілом кредиту, 3 183,94 заборгованість за простроченими відсотками, 466,32 грн заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь, а також судові витрати у розмірі 2 102,00 гривень. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 11 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів укладення з відповідачем договору кредиту. Копія анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банком послуг від 16 лютого 2011 року містить лише погодження про укладення договору, однак не містить даних про отримання кредиту, відкриття карткового рахунку, видачі та отримання кредитної картки, розміру бажаного кредитного ліміту тощо. Надані банком копії «Умов та правил надання банківських послуг», а також Тарифи не містять підпису відповідача та не можуть слугувати підтвердженням, що саме з цими Умовами і правилами надання банківських послуг ознайомився відповідач, підписуючи анкету-заяву. Короткий зміст вимог апеляційних скарг У червні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 01 липня 2021 року для розгляду указаної справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Медвецький С. К., судді: Сопрун В. В., Оніщук В. В. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05 липня 2021 року відкрито апеляційне провадження у цій справі та надано відповідачеві строк на подання відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 липня 2021 року справу призначено до розгляду на 22 липня 2021 року у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами. Аргументи учасників справи Апеляційна скарга мотивована тим, що між сторонами було укладено кредитний договір у порядку частини першої статті 634 ЦК України, оскільки відповідач, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, приєднався до договору та погодився, що анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, правил користування карткою, основними умовами обслуговування складають договір надання банківських послуг. Крім цього, договір у встановленому порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, як і не оспорювалося укладення кредитного договору, а тому зазначені обставини свідчать про його згоду з усіма умовами цього договору. В обґрунтування апеляційної скарги банк зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не доведено факту укладення між сторонами кредитного договору та досягнення згоди щодо істотних умов цього договору, оскільки правовідносини між сторонами виникли на підставі договору про приєднання, які регулюються положеннями статті 634 ЦК України. Відповідач, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, приєднався до договору та погодився з його умовами. При цьому, відсутність підпису позичальника на Умовах та правилах надання банківських послуг не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, а також відсутності між сторонами договірних правовідносин та наявності заборгованості за кредитом. Також у матеріалах справи міститься довідка банку від 16 лютого 2011 року про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка підписана відповідачем. Доказів того, що цей підпис у вказаній довідці відповідачу не належить у матеріалах справи відсутній. Відзив на апеляційну скаргу від відповідача впродовж встановленого апеляційним судом строку не надходив. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом установлено, що 16 лютого 2011 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву, у якій зазначено, що він, ознайомившись з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, погодився укласти договір про надання банківських послуг (а. с. 14). У заяві зазначено, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з пам`яткою клієнта, «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», а також Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомився та згоден з умовами та правилами надання банківських послуг, які були надані йому у письмовому вигляді. Відповідно до наданої позивачем довідки про умов кредитування з використанням Кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» тип картки - MasterCard Mass; тип кредитної лінії - відновлювальна; пільговий період (нарахування відсотків здійснюється за ставкою 0,01% річних) - до 55 днів; валюта картрахунку - UAH; базова відсоткова ставка (нараховується на залишок непростроченої заборгованості виходячи із розрахунку 360 днів у році) 30 %; розмір щомісячних платежів (що включають плату за використання кредитних коштів у звітному періоді) - 7% від заборгованості, але не менше 50 грн и не більше залишку заборгованості; строк внесення щомісячних платежів - до 25 числа місяця, наступного за звітнім; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості - (базова відсоткова ставка за договором)/30 (нараховується за кожний день прострочення кредиту) +1% від заборгованості, але не менше 30 грн в місяць (нараховується один за на місяць, при наявності прострочення за кредитом або відсоткам 5 та більше днів при наявності прострочення на суму більше 50 грн); штраф при порушенні строків платежів по будь-якому із грошових зобов`язань, передбачених договором, більше ніж на 30 днів - 500 грн. +5% від суми позову (а.с. 15). Посилаючись на наданий розрахунок, позивачем зазначено, що заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 24 вересня 2020 року складає 10 463,53 грн, з яких: 6 813,27 грн заборгованість за тілом кредиту, 3 183,94 заборгованість за простроченими відсотками, 466,32 грн заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит. Позиція суду апеляційної інстанції Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає. Підставою позову зазначено невиконання кредитних зобов`язань відповідачем, що пов`язані з отриманням ним кредитних коштів у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України). Відповідно до статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Відповідно до статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). З матеріалів справи слідує, що в анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» від 16 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена (а.с.14). Натомість у довідці про умови кредитування від 16 лютого 2011 року зазначено базова відсоткова ставка за користування кредитом, розмір щомісячних платежів від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісія (а. с. 10). Ця довідка підписана ОСОБА_1 . Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за простроченими відсотками та заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно із ст. 625 ЦК України. Позивач обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 16 лютого 2011 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємну частину спірного договору, а також довідку про умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду». При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк». Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування, що вказано й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у провадженні № 6-16цс15 і не спростовано позивачем при розгляді справи, яка переглядається. Колегія суддів вважає, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (12 серпня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (у березні 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Надані АТ КБ «ПриватБанк» Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, які безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю у п`ять років, оскільки такі не містить підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень Умов та правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Колегія суддів вважає, що витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua та містяться у матеріалах цієї справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 12 серпня 2011 року шляхом підписання анкети-заяви. Такі висновки відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З огляду на викладене, суд першої інстанції хоч і правильно указав, що витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua не містить підпису відповідача, а тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 16 лютого 2011 року шляхом підписання анкети-заяви, однак не врахував, що відповідач підписуючи 16 лютого 2011 року анкету-заяву, також підписав довідку про ознайомлення із умовами кредитування, тобто відповідач погодився у письмовому вигляді з умовами кредитування, зокрема щодо нарахування процентів за користування кредитом, штрафів та пені. Таким чином, визначений позивачем розмір заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 3 183,94 грн відповідає умовам кредитування з використанням Кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Крім заборгованості за тілом кредиту та простроченими відсотками, банк просив стягнути з відповідача 466,32 грн - заборгованість за процентами, нарахованим на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України. З огляду на відсутність в анкеті-заяві строку кредитування (строку повернення ОСОБА_1 кредиту) та ненадання суду доказів пред`явлення банком в порядку статті 530 ЦК України вимоги щодо виконання позичальником обов`язку із повернення кредиту до подання цього позову, відсутні підстави для покладення на відповідача відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми за визначений банком у позові період. Указаний висновок відповідає правовій позиції викладеній у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 161/5267/20 (провадження № 61-14015св20). Таким чином, наявні правові підстави для стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості за кредитом у розмірі 9 997,21 грн, з яких: 6 813,27 грн заборгованість за тілом кредиту, 3 183,94 грн заборгованість за простроченими відсотками. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що банком не доведено існування між сторонами кредитних правовідносин, оскільки належним чином не дослідив надані банком докази щодо видачі відповідачу кредиту, та користування ним кредитними коштами. Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення спору. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Оскільки при вирішенні справи суд допустив порушення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. У частині розподілу судових витрат слід врахувати, що позивачем сплачено за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції 5 255,00 грн судового збору, а задоволенню підлягають позовні вимоги на суму 9 997,21 грн (що складає 95,54 % від заявленої суми). Отже, з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» слід стягнути судовий збір в розмірі 5 020,62 грн (розрахунок 5 255,00 грн х 95,54 % = 5 020,62 грн). Керуючись ст. ст. 376, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 11 травня 2021 року скасувати й ухвалити нове судове рішення. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитом за договором від 16 лютого 2011 року у розмірі 9 997,21 грн, з яких: 6 813,27 грн заборгованість за тілом кредиту, 3 183,94 грн заборгованість за простроченими відсотками. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 5 020,62 грн судового збору. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач С. К. Медвецький судді: В. В. Оніщук В. В. Сопрун