Постанова 4855 № 620/4490/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/4490/20 Головуючий у 1-й інстанції: Бородавкіна С.В. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.02.2021 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.02.2021 позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що позивач є інвалідом війни 2 групи та має право на пільги, встановлені статтею 13 Закону України від 22.10.993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в тому числі і на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, що підтверджується копією посвідчення, наявною в матеріалах справи. Позивач отримав разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік в розмірі 3 640,00 грн. У подальшому, позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування і виплату недоплаченої суми разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році, встановленої статтею 13 Закону України від 22.10.993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, проте отримав відповідь, що йому виплачена вказана грошова допомога у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 112, а тому її розмір не підлягає перерахунку. Вважаючи протиправною відмову відповідача у перерахунку та виплаті разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком у 2020 році, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що виплата позивачу в 2020 році разової грошової допомоги у сумі 3 640 грн. не відповідає статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Правовий статус ветеранів війни визначає та створення належних умов для їх життєзабезпечення забезпечує Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII). Відповідно до статті 13 Закону № 3551-XII (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 № 367-XIV) щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком. Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» вказану норму статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено в такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України». Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними зокрема положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». В подальшому, Законом України від 28.12.2014 № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (набрав чинності 01.01.2015) розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України, з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону № 3551-XII і Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, а саме: № 147 від 31.03.2015, № 141 від 02.03.2016, № 233 від 05.04.2017, № 170 від 14.03.2018, № 237 від 20.03.2019 та № 112 від 19.02.2020, якими визначався, зокрема, розмір та порядок виплати разової грошової допомоги інвалідам війни. Зокрема, у постанові Кабінету Міністрів України № 112 від 19.02.2020 визначено розмір виплати разової грошової допомоги особам з інвалідністю II групи - 3 640, 00 грн. Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. У цьому ж рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Таким чином, з 27.02.2020 норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII, не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Отже, з 27.02.2020 застосовуються положення статті 13 Закону № 3551-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 № 367-XIV (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10рп/2008), а саме, щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком. За таких обставин, оскільки разову грошову допомогу позивачу виплачено у розмірі, меншому ніж передбачено частиною статті 13 Закону № 3551-XII, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що отримання такої допомоги у меншому розмірі порушує права позивача. Крім того, колегія суддів зазначає, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається апелянт, не можуть змінювати приписів Закону № 3551-ХІІ. При цьому, вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 29.09.2020 у зразковій справі № 440/2722/20 (адміністративне провадження № Пз/9901/14/20). У відповідності до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог. При цьому, аргументи апеляційної скарги відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Також, надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.02.2021 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Ганечко О.М. Кузьменко В.В.