Постанова 4855 № 580/5889/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/5889/20 Суддя (судді) першої інстанції: А.М. Бабич ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Земляної Г.В. суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021року у справі №580/5889/20 (розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін) за позовом ОСОБА_1 до відповідача Міністерства внутрішніх справ України, Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в місті Києві про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИЛА: У грудні 2020 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (надалі - відповідач 1), Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в місті Києві (надалі - відповідач 2), в якому просив суд: - визнати протиправними дій відповідача 1 щодо відмови у формі письмової відповіді, оформленої листом Головного управління МВС України в місті Києві від 04.12.2020 №1/1283-Пд, призначити одноразову грошову допомогу відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850, у сумі 401400,00грн; - зобов`язати відповідача 2 повторно надіслати відповідачу 1 документи для призначення йому вказаної допомоги; - зобов`язання відповідача 1 прийняти рішення про призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності 07.08.2019, відповідно до вказаної Постанови КМУ, у сумі 401400,00грн без вирахування раніше виплаченої суми та скерувати таке рішення до відповідача-2 для проведення виплати. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивачу при повторному обстеженні 07.08.2019 встановлена друга група інвалідності у зв`язку з захворюваннями, пов`язаними з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Відповідачі прийняли рішення щодо відмови у виплаті позивачу допомоги за відсутності правових підстав. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України (18008, м. Київ, вул. Богомольця, буд.10; код ЄДРПОУ 00032684) у формі письмової відповіді, оформленої листом Головного управління МВС України в місті Києві від 04.12.2020 №1/1283-Пд, щодо відмови призначити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850. Зобов`язано Ліквідаційну комісію Головного управління МВС України в місті Києві (01601, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 15; код ЄДРПОУ 08592201) повторно надіслати Міністерству внутрішніх справ України (18008, м. Київ, вул. Богомольця, буд.10; код ЄДРПОУ 00032684) документи для призначення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №

850. Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України (18008, м. Київ, вул. Богомольця, буд.10; код ЄДРПОУ 00032684) після отримання документів ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), повторно їх розглянути та прийняти відповідне рішення щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, або відмову у призначенні та виплаті вказаної одноразової грошової допомоги, відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850, з урахуванням правових висновків, наданих судом у рішенні. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Судові витрати розподілу не підлягають. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо відповідача 1 (надалі - апелянт), останнім подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. Свої вимоги обґрунтовує тим, що позбавлене можливості прийняти будь-яке рішення на підставі документів, які подані позивачем, оскільки такі містять розбіжності. Також наголошує, що місцевий суд допустив втручання в дискреційні повноваження міністерства. Позивачем та відповідачем 2 відзиву на апеляційну скаргу до суду не подано. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд першої інстанції в частині апеляційного оскарження всебічно, повно та об`єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог частково. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що Витягом із наказу Національної академії внутрішніх справ МВС України від 13.05.2001 року №66 о/с позивача звільнено у відставку з органів внутрішніх справ (далі - ОВС) за п.65 "а" (за віком). Суд першої інстанції встановлено, що позивач є пенсіонером з інвалідності (2 група, інвалідність армії) згідно з посвідченням від 04.09.2019 серії НОМЕР_2 . Черкаська обласна МСЕК №1 05.06.2019 року позивачу встановила II групу інвалідності безтерміново у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в ОВС (довідка від 07.08.2019 серії 12 ААБ №462089). Із автоматизованої системи Черкаського окружного адміністративного суду "Діловодство" суд установив, що на розгляді вказаного суду знаходилася адміністративна справа №580/574/20 за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в м. Києві про: визнання протиправним рішення відповідача, викладеного в листі від 24.09.2019 №1/1034-Пд, про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням ІІ групи інвалідності; зобов`язання відповідача направити заяву позивача разом з доданими документами, а також із відповідним висновком до Міністерства внутрішніх справ України для прийняття остаточного рішення. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 14.04.2020 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним рішення Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в м. Києві, викладене в листі від 24.09.2019 №1/1034-Пд, про відмову у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням ІІ групи інвалідності. Зобов`язано Ліквідаційну комісію Головного управління МВС України в м. Києві направити заяву ОСОБА_1 разом з доданими до неї документами, а також висновком щодо виплати грошової допомоги до Міністерства внутрішніх справ України для прийняття остаточного рішення. ГУМВС України в місті Києві 06.10.2020 року склало висновок про призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з отриманням інвалідності на підставі п.3.2. Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 (надалі - Порядок №850). Вказаний висновок з доданими позивачем документами направлений Департаменту фінансово-облікової політики МВС України. За наслідками їх розгляду відповідач 1 листом від 06.10.2020 року №1/1068-Нч повернув матеріали до відповідача

2. Повідомив, що прийняв рішення про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги та не погодив відповідний висновок. Вказано, що за результатами опрацювання матеріалів виявлено їх невідповідність, зокрема не дотримано вимоги п.4 Порядку №850. Із листа відповідача 1 від 04.12.2020 року судом першої інстанції встановлено, що відповідач 2 на виконання вказаного вище судового рішення надіслав для прийняття рішення висновок та матеріали щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги, які повернуті з відмовою в такому призначені. Відмова обґрунтована тим, що ІІ група інвалідності відбулася в період понад два роки від встановлення ІІІ групи інвалідності, що суперечить Порядку. Вважаючи такі дії відповідачів протиправними і такими, що порушують права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду із даним позовом. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог в оскаржуваній частині, суд першої інстанції виходив з того, що питання наявності чи відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про міліцію" МВС України не вирішено. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії МВС України, в іншій частині рішення суду не підлягає розгляду, оскільки апелянтом не оскаржується. Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 5 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VIII, який набрав чинності 7 листопада 2015 року, визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про міліцію". Відповідно до пункту 15 зазначеного розділу право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію". До набрання чинності згаданим Законом порядок виплати одноразової грошової допомоги регулювався нормами статті Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1993 року №565-ХІІ (далі - Закон України №565-ХІІ). Частиною 6 статті 23 Закону України №565-ХІІ установлено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства. На виконання вказаної норми Закону Кабінетом Міністрів України 21 жовтня 2015 року затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції № 850 (надалі - Порядок №850). Відповідно до пункта 1 Порядка № 850, ці Порядок та умови визначають механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції. Згідно підпункта 2 пункта 2 Порядка № 850, днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії. Відповідно до підпункта 2 пункта 3 Порядка № 850, грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи. Пунктом 7 Порядку № 850 встановлено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов`язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України). Пунктом 8 Порядка № 850 передбачено, що керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім`ї загиблого (померлого) працівника міліції. Тобто, обов`язок подання висновку до МВС України щодо виплати грошової допомоги Порядком № 850 покладається саме на керівника органу внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції, в даному випадку - на ліквідаційну комісію УМВС України в Черкаській області. Як зазначалося вище, отримавши відповідну заяву позивача та додані до неї документи, керуючись пунктом 8 Порядку № 850, ліквідаційна комісія УМВС України в Черкаській області, направила висновок та інші документи, перелік яких визначений Порядком № 850, до МВС України для прийняття рішення. Пунктом 9 Порядку №850 закріплено, що МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови. Відповідно до п. 14 Порядку № 850, призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком: - учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку; - учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння; - навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом); - подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги. Такі підстави є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають. Так, пунком 3 Порядка № 850, встановлює підстави для призначення та виплати одноразової грошової допомоги: - загибель (смерть) працівника міліції, який перебував на службі в органах внутрішніх справ, під час виконання ним службових обов`язків; - установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ; - часткова втрата працездатності працівником міліції без установлення йому інвалідності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків. Зазначені підстави визначені як самостійні та надають право на отримання одноразової грошової допомоги при настанні хоча б однієї з них. При цьому, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з установленням працівникові міліції інвалідності обґрунтовується наявністю причинно-наслідкового зв`язку між інвалідністю та службою в органах внутрішніх справ. Проте, при первинному установленні працівникові міліції інвалідності, зв`язок якої зі службою в органах внутрішніх справ встановлений компетентним органом, такий працівник має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку №850. Однак, місцевим судом встановлено, що МВС України не прийнявши за результатом розгляду документів про виплату ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги жодного з зазначених вище рішень, всупереч пункту 9 Порядка № 850, листом від 12 грудня 2019 року повернуло ліквідаційній комісії УМВС України в Черкаській області матеріали на призначення одноразової грошової допомоги без розгляду. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що спосіб, у який МВС України розглянуло заяву та документи про виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, Законом України №565-ХІІ та Порядком № 850 не передбачені, а тому позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності МВС України щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви позивача про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності та зобов`язання Ліквідаційної комісії УМВС у Черкаській області подати, а МВС України розглянути документи про призначення йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності відповідно до Закону України "Про міліцію" та Порядка №

850. Щодо доводу МВС України про втручання судом в його дискреційні повноваження, колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне. Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року по справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року по справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року по справа №461/2579/17, від 20 березня 2018 року по справі №820/4554/17, від 03 квітня 2018 року по справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року по справі №826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб`єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі "Брайєн проти Об`єднаного Королівства" (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі "Путтер проти Болгарії" (Putter v. Bulgaria № 38780/02). Частиною 4 статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд. Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта. Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16 травня 2019 року по справі № 826/17220/17 та від 29 липня 2020 року по справі №820/32/17 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи. Як установлено судом першої інстанції, предметом даної адміністративної справи є дії МВС України щодо повернення документів позивача без прийняття будь-якого з рішень, передбачених Порядком №850. Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 березня 2018 року по справі № 816/303/16, від 06 березня 2019 року по справі № 200/11311/18-а, від 16 травня 2019 року по справі № 818/600/17 та від 21 листопада 2019 року по справі № 344/8720/16-а та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи. Отже, вирішуючи питання про правомірність дій МВС України щодо розгляду позивача про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, необхідно виходити з меж повноважень суб`єкта владних повноважень, визначених законом. Проте, у цій справі, МВС України помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд. Судом першої інстанції встановлено, що позивачем було подано повний пакет документів, передбачений Порядком №850. А тому, колегія суддів вважає, що відповідач в межах даної справи протиправно не прийняв одне з рішень, передбачених таким Порядком. Отже, суд першої інстанції, обираючи ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, вірно зобов`язав відповідача прийняти рішення з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення. Колегія суддів наголошує, що відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України , №40450/04, пункт 64). Засіб юридичного захисту має бути ефективним в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі Аксой проти Туреччини (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95). При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі Джорджевич проти Хорватії (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі Ван Остервійк проти Бельгії (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення. Згідно частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункта 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях українських судів. Зокрема, у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі №2а-204/12). Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що порушеному праву позивача кореспондує обов`язок відповідача прийняти законне рішення, і єдиним правильним, за даних обставин, способом захисту порушеного права позивача, є зобов`язання відповідача прийняти таке рішення, оскільки це забезпечить поновлення порушеного права та унеможливить необхідність повторного звернення до суду. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя: Г. В. Земляна Судді: Є. І. Мєзєнцев В.В. Файдюк