Постанова 4803 № 182/1190/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6834/21 Справа № 182/1190/21 Суддя у 1-й інстанції - Рунчева О. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. секретар судового засідання - Євтодій К.С. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 на ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2021 року, яка постановлена суддею Рунчевою О.В.. в місті Нікополі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного тексту судового рішення відсутні, - В С Т А Н О В И В: У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Разом із позовом, позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , на квартиру АДРЕСА_2 , на садовий будинок АДРЕСА_3 , автомобіль марки «SKODAOKTAVIA» 2012 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належать на праві приватної власності ОСОБА_2 . Зупинити виконання рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2019 року по справі № 182/8536/18 до набуття чинності рішення по справі. Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що на теперішній час ОСОБА_2 постійно мешкає в м. Донецьк, що не контролюється належним чином Україною та не має постійного місця роботи, невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2021 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на нерухоме майно, яке належить на праві власності ОСОБА_2 , а саме: - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 647223112116 об`єкт нерухомого майна: квартира, об`єкт житлової нерухомості: Так; опис об`єкта: загальна площа (кв.м): 43.9, житлова площа (кв.м.):27.2, Опис: складається з: коридору 1=6,1 кв.м., шафи 2=1,1 кв.м., вбиральної 3=1,0 кв.м., ванної 4=1,9 кв.м., кухні 5=5,7 кв.м., жилої кімнати 6=10,1 кв.м., жилої кімнати 7=17,1 кв.м., балкону=0,9 кв.м; адреса: АДРЕСА_4 ; розмір частки ОСОБА_2 .1; - реєстраційний номер майна: 22308815 тип майна: садовий будинок, з господарськими будівлями та спорудами адреса нерухомого майна АДРЕСА_5 , адреса СТ: АДРЕСА_6 , загальна площа (кв.м.) 107,90, технічний опис майна: садовий будинок літ. А-2 з господарськими будівлями та спорудами, частка власності 1/1 ОСОБА_2 ; - реєстраційний номер майна: 4551358: тип майна: квартира, трикімнатна, адреса нерухомого майна: АДРЕСА_7 , загальна площа (кв.м.): 67,2, житлова площа 46,4, частка власності 1/1 ОСОБА_2 . В іншому відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, В мотивування доводів апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції накладаючи арешт на все нерухоме майно, яке знаходиться у володіння та користуванні відповідача є неспівмірним заявленим позовним вимогам позивача та не враховано інтереси відповідача. Судом не встановлено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Крім того, ОСОБА_1 звернулась до суду, як з позовом про стягнення заборгованості так і з заявою про забезпечення позову після спливу строку позовної давності. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, від позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності, що у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заяви про забезпечення позову, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та накладаючи арешт на нерухоме майно, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в даній справі. Відмовляючи в забезпеченні позову в частині зупинення рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2019 року по справі № 182/8536/18 суд першої інстанції виходив з того, що одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв`язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно зі ст.ст. 1, 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Статтею 149 ЦПК України передбачено, що за заявою учасників справи суд має право вжити заходи забезпечення позову, передбачені статтею 150 цього Кодексу. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, або до набрання законної сили рішенням про відмову в позові. При цьому, забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо. Зазначена правова норма прямо визначає як форму і порядок звернення до суду із клопотанням про вжиття заходів забезпечення позову, так і підстави для його забезпечення. Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду. При цьому, відповідно до принципу змагальності сторін і загальних правил розподілу тягаря доказування обов`язок доведення підстав для застосування заходів забезпечення позову покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання. Як роз`яснено в п.п. 4, 7, 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Згідно з ч.1 п.1-10 ст.150 ЦПК України позов забезпечується:1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Судам слід ураховувати, що у справах окремих категорій позови можна забезпечувати за допомогою спеціальних заходів, які регулюються нормами відповідних законів. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Схожий за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19). Як вбачається з матеріалів справи, 23 грудня 2014 року ОСОБА_3 отримала у борг від ОСОБА_2 25 000 доларів США. 16 серпня 2017 року ОСОБА_2 відповідно до розписки складеної у присутності свідків, отримав від ОСОБА_1 в борг 43 000 доларів США, які зобов`язався повернути на першу вимогу протягом чотирнадцяти днів. У разі неповернення грошової суми в розмірі 43 000 доларів США до 30 грудня 2017 року 25 000 доларів США повинні бути зараховані в рахунок погашення позики ОСОБА_1 по розписці від 23 грудня 2014 року. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 23.12.2014 року в сумі 701 500 грн., інфляційні втрати в сумі 39 284 грн., 3% річних від простроченої суми заборгованості у сумі 17 527 грн. (а.с. 19-22) Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року відмовлено ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог(а.с.23-27) Постановою Верховного Суду від 20 січня 2021 року скасовано постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року , рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики від 23 грудня 2014 року в розмірі 701 500 грн., 3% річних від простроченої суми заборгованості в розмірі 17 527 грн. залишено без змін, в частині позовних вимог про тсягнення інфляційних витрат в розмірі 39 284 грн. скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог (а.с. 28-41) Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просила, в якості забезпечення позову, накласти арешт на квартиру накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , на квартиру АДРЕСА_2 , на садовий будинок АДРЕСА_3 , автомобіль марки «SKODAOKTAVIA» 2012 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належать на праві приватної власності ОСОБА_2 , обґрунтовуючи свої вимоги тим, що взаємозаліку за розписками від 23.12.2014 року та від 16.08.2017 року в судовому порядку не відбулось, борг ОСОБА_2 за розпискою від 16.08.2017 року становить 43 000 доларів США, на теперішній час ОСОБА_2 постійно мешкає в м. Донецьк, що не контролюється належним чином Україною, відповідач не має постійного місця роботи, у випадку подальшого відчуження нерухомого майна іншій особі, позивачка ОСОБА_1 при задоволенні позовних вимог про стягнення боргу за договором позики, буде позбавлена можливості звернути стягнення на це майно, як на майно боржника ОСОБА_2 . За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що подальше відчуження нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , квартир АДРЕСА_2 , та садового будинку АДРЕСА_3 , у випадку ухвалення рішення суду про задоволення позовних вимог щодо стягнення боргу за договором позики, не можуть бути задоволені, у зв`язку з чим вимоги останньої про необхідність забезпечення позову, з метою недопущення подальшого відчуження спірного майна, є обґрунтованими. Разом з тим, на переконання колегії суддів, адекватним та достатнім заходом забезпечення даного позову, який у повній мірі забезпечить виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог та не призведе до порушення прав ОСОБА_2 на користування належним майном, буде заборона відчуження цього майна. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, щодо не співмірності заявлених позовних вимог та вартості майна на яке, накладено арешт, з огляду на наступне. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача». Отже, на думку колегії суддів забезпечення позову відповідає змісту порушеного, на думку позивача, права, та є співмірним із заявленими вимогами в цій справі. Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачка звернулась до суду з заявою про забезпечення позову після спливу строку позовної давності, не заслуговують на увагу, оскільки заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. За таких обставин, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм процесуального права при її постановленні, знайшли своє підтвердження при розгляді апеляції. Відтак, ухвала суду першої інстанції постановлена із названими порушеннями, а тому, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду підлягає зміні. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 381-384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити частково. Ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2021 року змінити в частині встановленого способу забезпечення позову з накладення арешту на заборону відчуження нерухомого майна. В іншій частині ухвалу суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 21 липня 2021 року. Головуючий: Судді: