Постанова 4818 № 645/3806/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД _____________________________________________________________________ Постанова Іменем України 14 липня 2021 року м. Харків справа № 645/3806/19 провадження № 22-ц/818/94/21 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого - Пилипчук Н.П., суддів колегії Хорошевського О.М., Маміної О.В., за участю секретаря Гармаш К.В. учасники справи: позивач : ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2019 року, ухвалене суддею Ульяніч І.В., - В С Т А Н О В И В : У червні 2019 року ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення. В обгрунтування позову зазначає, що їй згідно до свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 14 травня 2019 року належить на праві власності майно, а саме: квартира за адресою АДРЕСА_1 . Попереднім вдласником вказаної квартири був ОСОБА_2 .. На теперішній час, згідно витягу центру надання адміністративних послуг, у квартирі немає жодної зареєстрованої особи. Приїхавши за вказаною адресою, вона не змогла потрапити до своєї квартири. Виявилося, що у квартирі мешкають невідомі особи, за словами сусідів, не української національності. Тому вважає, що ОСОБА_3 разом з невідомими особами не залишили квартири та продовжують в ній жити. Зважаючи на це, вона змушена звернутись до суду із позовом, оскільки вважає, що відповідачем порушуються її права. Просила суд усунути перешкоди в користуванні майном, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 та усіх осіб, які з ним проживають. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Окрім обставин, які викладені у позовній заяві посилається на те, що суд першої інстанції не встановив, хто саме проживає у спірній квартирі. Вказує, що ОСОБА_2 вже більше року не мешкає в Україні, а особи, які проживають у спірному нерухомому майні не є його родичами. Також зазначає, що нею була придбана вищевказана квартира не як предмет іпотеки. Вона купила квартиру для власних потреб та не може нею фактично розпоряджатись на власний розсуд. Повноваження Банку, як іпотекодержателя, зі всіма обов`язками, які покладались на Банк, в т.ч. виконання ст.109 ЖК України не перейшло до нового власника квартири. Особисто вона не брала спірну квартиру в іпотеку. Судом першої інстанції взагалі не було досліджено факт, що спірна квартира купувалась за кредитні кошти чи ні. Адже, ст.109 ЖК України щодо обов`язкового надання іншого житла застосовується тільки коли квартира не придбавалась за кредитні кошти. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга частковому задоволенню. Відповідно до ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повній мірі. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що суду не було надано будь-яких доказів того, що відповідач чинить перешкоди у користуванні спірним майном позивачу та наявність підстав для усунення позивачу перешкод у користуванні належним їй майном. Матеріали справи не містять доказів того, що позивачем, як новим власником, надсилалась відповідачу вимога щодо добровільного звільнення спірної квартири та отримання даної вимоги відповідачем. Також зазначив, що сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення, в тому числі і членів сім`ї колишнього власника цього нерухомого майна. Матеріали справи не містять доказів того, що позивачем, як новим власником, надсилалась відповідачу вимога щодо добровільного звільнення спірної квартири та отримання даної вимоги відповідачем, а також те, що виселення відповідача є необхідним для захисту прав позивача, яка не зазначила який чином прагне використовувати житло, в той час, як такий спосіб захисту безумовно є надмірним тягарем для відповідача, який позбавляється єдиного житла. Разом з тим, повністю погодитися з такими висновками суду колегія суддів не може, виходячи з наступного. Згідно зі ст.55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1. ст.4 ЦПК України). Статтями 317, 319 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. За положеннями ч.ч.1,2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. За ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешканням для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Відповідно до вимог ст.391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування й розпорядження своїм майном. Згідно роз`яснень, які містяться у п.33 постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» визначено, що застосовуючи положення статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити з того, що: відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння; такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (статті 57 - 59 ІДПК), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки; позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача. Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що на підставі свідоцтва від 14 травня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сергієнко Н.В., зареєстрованого в реєстрі за №1601, ОСОБА_1 належить на праві власності квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 45,9кв.м., загальною площею 69,8 кв.м., яку вона придбала з прилюдних торгів. Право власності за ОСОБА_1 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що у вищевказаній квартирі мешкають невідомі особи, за словами сусідів, не української національності. Вважає, що ОСОБА_3 разом з невідомими особами не залишили квартири та продовжують в ній жити. Зважаючи на це, вона змушена звернутись до суду із позовом, оскільки вважає, що відповідачем порушуються її права. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Статтею 76 ЦПК України визначено,що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Апеляційним судом встановлено, що на виконання адвокатського запиту працівникам Немишлянського ВП ГУНП в Харківській області було здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого встановлено, що у вказаній квартирі мешкає ОСОБА_2 (відповідач по справі) зі своєю родиною. Опитати мешканців вказаної квартири, а також підстави їх проживання за даною адресою не виявилось можливим в зв`язку з тим, що двері ніхто не відчиняє. Вказані обставини підтверджуються відповіддю начальника Немишлянського ВП ГУНП в Харківській області Щербинського К.С. Разом з тим, із вказаної відповіді не вбачається на підставі яких фактичних даних та доказів працівниками поліції, під час виходу за вищевказаною адресою, було встановлено коло осіб, які проживають за даною адресою, оскільки як зазначено у відповіді «опитати мешканців вказаної квартири, а також підстави їх проживання за даною адресою не виявилось можливим в зв`язку з тим, що двері ніхто не відчиняє». За таких обставин, зазначена відповідь не є беззаперечним доказом того, що в спірній квартирі проживає саме ОСОБА_2 . Отже, вважати, що в спірній квартирі на час розгляду даної справи проживає відповідач по справі разом зі своєю родиною беззаперечно стверджувати не можна. Крім того, в апеляційній скарзі позивач прямо вказує, що ОСОБА_2 вже більше року не проживає в Україні. У судовому засіданні представник позивача підтвердив, що відповідач ОСОБА_2 вже більше року у спірній квартирі не з`являється. В ній проживають інші невідомі йому особи. За таких обставин, висновки суду першої інстанції щодо недоведеності факту проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі, отже і порушення ОСОБА_2 прав позивача є вірними. Позивач вказує, що судом першої інстанції не було встановлено коло осіб, які проживають у спірній квартирі. Між тим, відповідачем у справі є особисто ОСОБА_2 , отже виселення інших осіб, які не є відповідачами у справі буде суперечити нормам процесуального права. Колегія суддів вважає, що висновки суду про те, що відповідач та члени його сім`ї не мають іншого житла, що втручання у їх право користування майном не буде виправданим, що позивач не виявив розумну дбайливість про інтереси відповідача, що іпотекодавець не дотримався вимог ст.40 Закону України «Про іпотеку» - є передчасними, оскільки матеріали справи не містять доказів цих обставин, а також доказів того факту, що спірна квартира була придбана не за кредитні кошти. Отже, ці мотиви суду першої інстанції не є прийнятними. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю/або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З урахування викладених обставин, рішення суду підлягає зміні в частині мотивів відмови в задоволенні позову. Керуючись ст. ст. 371, 374, п. 4 ч. 3 ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 грудня 2019 року змінити виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.В. Маміна О.М. Хорошевський