Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/6237/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 липня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/6237/20 Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л.М. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Кравченка К.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної політики Білгород-Дністровської міської ради про визнання протиправним дій та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: 13 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління соціальної політики Білгород-Дністровської міської ради, в якому просив суд: - визнати протиправними дії Управління соціальної політики Білгород-Дністровської міської ради від 12.06.2020 року № К-1220/1763-2, 12.06.2020 року №1763/01-13 у вигляді відмови щодо перерахунку належної виплати щорічної одноразової допомоги у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, за 2020 рік та відмови у виплаті різниці недоплаченої суми; - зобов`язати Управління соціальної політики Білгород-Дністровської міської ради донарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну одноразову грошову допомогу до 5-го травня за 2020 рік, як учаснику бойових дій, у відповідності до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком; - зобов`язати Управління соціальної політики Білгород-Дністровської міської ради донарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну одноразову грошову допомогу до 5-го травня за 2015-2019 роки, як учаснику бойових дій, у відповідності до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціальної політики Білгород-Дністровської міської ради про визнання протиправним дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Управління соціальної політики Бідгород-Дністровської міської ради у вигляді відмови щодо перерахунку належної виплати щорічної одноразової допомоги у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, за 2020 рік та відмови у виплаті різниці недоплаченої суми від 12.06.2020 року №1763/01-13. Зобов`язано Управління соціальної політики Білгород-Дністровської міської ради донарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну одноразову грошову допомогу до 5-го травня за 2020 рік, як учаснику бойових дій, у відповідності до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням здійснених виплат. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. 14.05.2021 року до Одеського окружного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 року. Обґрунтовуючи подану заяву позивач посилається на те, що судове рішення до теперішнього часу не виконано у зв`язку з чим є необхідність встановлення судового контролю за виконанням рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.10.2020 року по справі № 420/6237/20. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення - відмовлено. Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення судового контролю, суд першої інстанції виходив з того, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі, суд може, тобто, наділений правом, під час прийняття рішення у справі, при цьому, у даній справі, під час прийняття рішення суд такого контролю не встановив, а позивач такої вимоги не заявляв. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування ухвали суду першої інстанції та прийняття нового рішення про задоволення заяви про встановлення судового контролю. Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, Кодекс адміністративного судочинства України визначає систему процесуальних засобів, які адміністративні суди вправі застосовувати для забезпечення своєчасного, точного, неухильного та повного виконання судового рішення. Важливою конституційною гарантією забезпечення обов`язковості судового рішення, є судовий контроль за його виконанням. З цією метою, КАС України, визначає систему процесуальних засобів, які адміністративні суди вправі застосовувати для забезпечення своєчасного, точного, неухильного та повного виконання судового рішення. Аналіз положень КАС України, дає підстави виокремити такі основні процесуальні засоби, за допомогою яких адміністративний суд забезпечує належне виконання судового рішення, яке набрало законної сили: 1) роз`яснення судового рішення (ст. 254); 2) судовий контроль за виконанням судового рішення (ст. ст. 382, 383); 3) заміна сторони виконавчого провадження (ст. 379); 4) поновлення пропущеного з поважних причин строку пред`явлення виконавчого листа до виконання (ст. 376); 5) відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, зміна чи встановлення способу і порядку виконання (ст. 378); 6) зупинення виконання судових рішень лише у виключних випадках (ст. 375); 7) застосування як преюдиційних обставин, встановлених у судовому рішенні, що набуло законної сили, під час судового розгляду іншої справи (частини четверта - сьома ст. 78) тощо. Стосовно сутності судового контролю у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 р. у справі № 295/13613/16-а зазначено, що ст.ст. 382-383 КАС України, визначено такі види судового контролю за виконанням судового рішення, як зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду. Так, Верховний Суд акцентував увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із невиконанням судового рішення в цій справі. При цьому, Верховний Суд зазначив, що наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання нового позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється у порядку, передбаченому в КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення. На цій підставі Верховний Суд дійшов висновку, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються. Таким чином, Верховний Суд вказав, що судове рішення виконується безпосередньо, та для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Суд також врахував, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити ст. 129-1 Конституції України. Приписами ч. ч. 1-2 ст. 382 КАС України, визначено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Колегія суддів зазначає, що, з метою забезпечення виконання судового рішення, статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку про те, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання свої зобов`язань у межах відповідної справи. Як зазначив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 вересня 2020 року у справі № 340/962/19: «…клопотання про встановлення судового контролю може бути подано й задоволено судом вже після ухвалення рішення у справі. Отже, позивача не позбавлено можливості звернутися із клопотанням про встановлення судового контролю після прийняття судом рішення у справі, у разі існування ризику його невиконання». З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про те, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суду можливе лише під час прийняття такого рішення, колегія суддів вважає помилковими, адже, таким чином нівелюється сама суть та завдання судового контролю. При цьому, звертаючись до суду першої інстанції із заявою про встановлення судового контролю, заявник наводив доводи та аргументи, що вказують на невиконання відповідачем рішення суду, що набрало законної сили. На переконання колегії суддів, оцінки вищевказаним обставинам при винесенні оскаржуваної ухвали про відмову задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення судом першої інстанції надано не було. За змістом частини 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Отже, саме суд, який ухвалив судове рішення, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати звіт. За таких обставин, колегія суддів вважає, оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про встановлення судового контролю. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача. Із набранням чинності нової редакції КАС України, законодавцем розширено повноваження суду та надано судам право встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення після ухвалення ним рішення, у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що органом влади порушується принцип обов`язковості судового рішення. З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, а тому, зазначена ухвала суду підлягає скасуванню, а справу слід передати для продовження розгляду до суду першої інстанції. Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції прийнято ухвалу з порушенням норм процесуального права. Поряд з цим, слід зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. У відповідності до ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Керуючись ст. ст. 315, 320, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд апеляційної інстанції, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року скасувати, справу направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України. Головуючий суддя Джабурія О.В. Судді Кравченко К.В. Вербицька Н.В.