Постанова Дніпровський апеляційний суд № 210/5850/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6074/21 Справа № 210/5850/20 Суддя у 1-й інстанції - Сільченко В. Є. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 липня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 210/5850/20 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідач Криворізький технічний коледж Національної металургійної академії України, розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача Криворізького технічного коледжу Національної металургійної академії України на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 квітня 2021 року, яке ухвалено суддею Сільченком В.Є. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 06 квітня 2021 року, - ВСТАНОВИВ: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Криворізького технічного коледжу Національної металургійної академії України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 травня 2020 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, ОСОБА_1 було поновлено на посаді заступника директора Криворізького технічного коледжу Національної металургійної академії України з адміністративно-господарської діяльності. В задоволенні інших його позовних вимог, зокрема, про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено, оскільки позивач не надав суду жодної довідки щодо суми заробітної плати з якої можна було б вирахувати середньоденну заробітну плату. За таких обстави, позивач ОСОБА_1 просив суд стягнути з Криворізького технічного коледжу Національної металургійної академії України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 20 грудня 2019 року по 01 липня 2020 року, в розмірі 50659,61 гривень, та моральну шкоду в сумі 2 000 гривень завдану в результаті душевних страждань, яких він зазнав у зв`язку з посяганням на його трудові права та інтереси. Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 квітня 2021 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Криворізького технічного коледжу Національної металургійної академії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 грудня 2019 року по 01 липня 2020 року в розмірі 50659,61 гривень. Стягнуто з Криворізького технічного коледжу Національної металургійної академії України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 2 000 гривень завдану в результаті душевних страждань, яких він зазнав у зв`язку з посяганням на його трудові права та інтереси. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць відповідно до ч.1 ст. 430 ЦПК України . Стягнуто з Криворізького технічного коледжу Національної металургійної академії України на користь держави судовий збір у розмірі 1681,60 грн. В апеляційній скарзі відповідач Криворізький технічний коледж Національної металургійної академії України просить скасувати рішення суду та залишити позовну заяву без розгляду з підстав, визначених ст. 257 ЦПК України. Апеляційна скарга мотивована тим, що позовна заява подана до суду з порушенням вимог ч. 4 ст. 177 ЦПК України в частині сплати судового збору за подання позову, а тому суд не мав правових підстав для відкриття провадження у справі. При цьому, відповідач не погоджується із розрахунками позивача щодо розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки середньоденний заробіток позивача становить 275,12 грн., виходячи із заробітної плати за червень-липень 2019 року, та 5 778,95 грн. відповідач вже нарахував та виплатив позивачеві під час його поновлення на роботі. Моральну ж шкоду відповідач вважає недоведеною, у зв`язку з відсутністю належних та допустимих доказів, якими обґрунтовується сума заявленої позивачем моральної шкоди. У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач ОСОБА_1 , зазначає, що апеляційна скарга необґрунтована та просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, 07.11.2014 року, відповідно до наказу №124-к, позивач ОСОБА_1 був прийнятий в Криворізький технічний коледж Національної металургійної академії України на посаду заступника директора з адміністративно-господарської діяльності. На підставі наказу від 20 грудня 2019 року № 161-к, виданого директором Криворізького технічного коледжу Національної металургійної академії України, позивача було звільнено з посади заступника директора з адміністративно-господарської діяльності за систематичне невиконання, без поважних причин, покладених на нього обов`язків та порушень правил внутрішнього трудового розпорядку, відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України. Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 травня 2020 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ від 20 грудня 2019 року № 161-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Криворізького технічного коледжу Національної металургійної академії України з адміністративно-господарської діяльності за систематичне невиконання без поважних причин, покладених на нього обов`язків та порушень правил внутрішнього трудового розпорядку, відповідно до п.3 ст. 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора Криворізького технічного коледжу Національної металургійної академії України з адміністративно-господарської діяльності. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Криворізького технічного коледжу Національної металургійної академії України, на користь держави судовий збір в розмірі 768,40 грн. Наказом директора Національної металургійної академії України від 24.06.2020 року ОСОБА_1 поновлено на роботі з 01.07.2020 року (а.с. 12). У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Криворізького технічного коледжу Національної металургійної академії України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Встановивши, що позивача ОСОБА_1 поновлено на роботі рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 травня 2020 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, оскільки, питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не було вирішено судом при поновленні його на роботі. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом першої інстанції. Так, відповідно до частини першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Судом апеляційної інстанції витребувано із Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області матеріали цивільної справи №210/7359/19 за позовом ОСОБА_1 до Криворізького технічного коледжу Національної металургійної академії України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку, при досліджені яких встановлено, що у даній справі ОСОБА_1 просив суд стягнути з Криворізького технічного коледжу Національної металургійної академії України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 20 грудня 2019 року по 20 січня 2020 року, в розмірі 5 200,00 гривень. Уточнивши позовні вимоги, у лютому 2020 року, ОСОБА_1 просив суд ціну позову у розмірі 5 200,00 грн. звільшити та встановити розмір місячної заробітої плати 5 885,36 грн. за кожен місяць вимушеного прогулу. Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 травня 2020 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора Криворізького технічного коледжу Національної металургійної академії України з адміністративно-господарської діяльності. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено з тих підстав, що фактично питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом не розглядалося, та роз`яснено ОСОБА_1 його право на звернення до суду з позовом у випадку нездійснення відповідачем вказаних виплат у добровільному порядку. Як вбачається з матеріалів справи, наказом директора Національної металургійної академії України від 24.06.2020 року ОСОБА_1 поновлено на роботі з 01.07.2020 року та здійснено нарахування заробітної плати за один місяць, що передує місяцю поновлення ОСОБА_1 на роботі та з 24.06.2020 року по 30.06.2020 року, незалежно від фактичного виконання ним в цей час своїх посадових обов`язків (а.с. 12). Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем ОСОБА_1 обрано належній спосіб захисту порушеного права, при зверненні до суду з даним позовом, оскільки питання щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу не було вирішено, ані судом, при ухваленні рішення про поновлення його на посаді, ані роботодавцем, при винесенні наказу про поновлення його на посаді. Вимушений прогул це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Позивача звільнено з роботи 20 грудня 2019 року, тобто з цього часу було порушено його трудові права і поновилися вони лише в день поновлення його на посаді - 01 липня 2020 року, тому саме цей період і слід визнати вимушеним прогулом. Таким чином, підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 грудня 2019 року (наступний день після звільнення) по 30 червня 2020 року (день, який передував поновленню позивача на роботі), що становить 128 робочих днів. У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року №348). Згідно абз. 3 п. 2 цього Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 звільнений з роботи 20 грудня 2019 року, а тому останніми двома календарними місяцями, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, для визначення розміру середньоденної заробітної плати позивача будуть жовтень-листопад 2019 року. Разом з тим, у жовтні та листопаді 2019 року ОСОБА_1 не працював, у зв`язку з перебуванням на лікарняному, тобто, для розрахунку має братися середня заробітна плата за два попередні календарні місяці серпень-вересень 2019 року. У серпні та вересні 2019 року позивач ОСОБА_1 теж перебував на лікарняному, а тому для розрахунку має братися середня заробітна плата за два попередні календарні місяці червень-липень 2019 року, адже, час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. У липні 2019 року позивач ОСОБА_1 теж перебував на лікарняному, а також у відпустці, у зв`язку з чим цей місяць теж підлягає виключенню із розрахункового періоду, а тому для розрахунку має братися середня заробітна плата за травень-червень 2019 року. У травні 2019 року ОСОБА_1 теж перебував на лікарняному, а тому цей місяць також підлягає виключенню з розрахункового періоду (а.с. 13-14). Отже, останніми повними робочими місяцями, які передували звільненню позивача ОСОБА_1 , для нього були березень та квітень 2019 року, й для розрахунку середньоденної заробітної плати береться заробітна плата саме за ці місяці, й доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині є безпідставними. Заробітна плата позивача ОСОБА_1 у березні 2019 року становила 7 780,05 грн., при 20 робочих днях у місяці, що становить 159 робочих годин, а у квітні 2019 року становила 10 373,40 грн., при 20 робочих днях у місяці, що становить 160 робочих годин (а.с. 19). Згідно розрахункового листка за березень-квітень 2019 року, позивачеві було виплачено заробітну плату саме за відпрацьовані години, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з його доводами щодо визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи саме з середньогодинної заробітної плати, що не суперечить Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100. За таких обставин, середньогодинна заробітна плата позивача ОСОБА_1 , яка має застосовуватися при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, становить 56,91 грн., виходячи з наступного розрахунку: 18 153,45 грн. (7 780,05 грн. + 10 373,40 грн. ) : 319 робочих годин (159 робочих годин + 160 робочих годин). Всього середня заробітна плата за час вимушеного прогулу, за період з 21 грудня 2019 року по 30 червня 2020 року включно, становить 52 486,65 грн., виходячи з наступного розрахунку: 56,91 грн. (середньогодинна заробітна плата) х 1024 годин (128 робочих днів х 8 годин) = 58 265,60 грн.; 58 265,60 грн. 5 778,95 грн. (сума, виплачена відповідачем на підставі Наказу №40-к від 24 червня 2020 року) = 52 486,65 грн. Разом з тим, відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог, правом щодо розпорядження якими наділені особи, які беруть участь у розгляді справи. Як вбачається із позовної заяви ОСОБА_1 , останній просив суд стягнути на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 50 659,61 грн., а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визначеного судом розміру середнього заробітку за вимушеного прогулу. Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством. Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (з відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах «Тома проти Люксембургу» (2001), «Надбала проти Польщі» (2000) визнається, що при визнанні звільнення позивача незаконним, суд вважає доведеним, що порушення законних прав позивача призвели до моральних страждань, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України). Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного суду України №6-23цс12 від 25.04.2012 року та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції. Як встановлено матеріалами справи та про це зазначено в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, незаконним звільненням порушено права позивача, у зв`язку з чим, доводи апеляційної скарги щодо не надання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження спричинення йому моральної шкоди є безпідставними. При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить із ступеня та характеру перенесених позивачем моральних страждань, що були викликані порушенням її гарантованого конституцією права на працю, характеру та способу заподіяння моральної шкоди, враховує також ту обставину, що задоволення позову в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є одночасно і частковою компенсацією заподіяної моральної шкоди. Позивач ОСОБА_1 визначив розмір компенсації за моральну шкоду, заподіяну йомунезаконним звільненням у розмірі 2 000,00 грн., з яким погодився суд першої інстанції. Між тим, колегія суддів враховуючи характер неправомірних дій відповідача, доведену позивачем глибину душевних страждань та обставини справи, дотримуючись принципу розумності, виваженості та справедливості, вважає що вимоги в частині стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню з визначенням її розміру у 500,00 грн., що буде відповідати перенесеним позивачем моральним стражданням У зв`язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Криворізький технічний коледж Націоналньої металургійної академії України на користь позивача, та зменшує цей розмірі з 2 000,00 грн. до 500,00 грн.. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п. 3 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача Криворізького технічного коледжу Націоналньої металургійної академії України - задовольнити частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 квітня 2021 року змінити, зменшити розмір моральної шкоди, стягнутої з Криворізького технічного коледжу Націоналньої металургійної академії України на користь ОСОБА_1 з 2 000,00 гривень до 500 (п`ятисот) гривень 00 (нуль) копійок. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 20 липня 2021 року. Головуючий: Судді: