Постанова 4874 № 902/820/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2021 року Справа № 902/820/20 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б. розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" на рішення Господарського суду Вінницької області від 29 квітня 2021 року в справі №902/820/20 (суддя - Яремчук Ю.О.) за позовом Державної екологічної інспекції у Вінницькій області до Акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" в особі відокремленого підрозділу "Ладижинська теплова електрична станція" про стягнення збитків 17 006 грн 22 коп. Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України. ВСТАНОВИВ: Державна екологічна інспекція у Вінницькій області (надалі - Позивач) звернулася в Господарський суд Вінницької області з позовом до Акціонерного товариства «ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО» (надалі Відповідач) про стягнення з Відповідача 17006 грн 22 коп. збитків завданих внаслідок порушення природоохоронного законодавства. В обгрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на те, що за результатами перевірки складено Акт перевірки, дотримання вимог природоохоронного законодавства №125/ВН від 21 лютого 2020 року в якому встановлено, що Відповідачем в ході здійснення господарської діяльності розміщено виробничі відходи (шлак паливний IV класу небезпеки) на відкритому ґрунті у несанкціонованому місці, що призвело до засмічення земельної ділянки площею 20,16 м2, яка розташована на території основного проммайданчика за адресою АДРЕСА_1 , відходи розміщені суцільним шаром товщиною 0,2 м. За результатами перевірки складено Протокол про адміністративне правопорушення № 011435 від 13 лютого 2020 року. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 29 квітня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача збитків завданих внаслідок порушення природоохоронного законодавства в сумі 17 006 грн 22 коп.. Також даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 2102 грн. Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що господарська діяльність Відповідача здійснювалась на земельній ділянці за кадастровим номером 0510600000:07:001:0304, підставами здійснення господарської діяльності є договір оренди земельної ділянки від 17 січня 2020 року, де Ладижинська міська рада та Відповідач уклали договір оренди земельної ділянки для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій. Тобто виробничі відходи знаходились на території Відповідача, а тому на нього покладена відповідальність за її збереження. Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що за результатами перевірки складено Протокол про адміністративне правопорушення № 011435 від 13 лютого 2020 року, згідно якого винесена постанова № 02/006 від 24 лютого 2020 року про накладення адміністративного стягнення, якою визнано начальника відділу екології Відповідача винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено статтею 52 КУпАП та накладено на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн. При цьому, місцевим господарським судом зазначено, що суму штрафу правопорушником сплачено у добровільному порядку, що підтверджується квитанцією № 25896381 від 13 березня 2020 року, чим фактично підтвердив протиправність своїх дій. Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 2-5), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог. Мотивуючи дану апеляційну скаргу Відповідач вказує про відсутність доказів того, що виявлена Позивачем речовина (матеріал або предмет) є відходом, а також зазначає, що Позивачем не проведено дослідження впливу хімічних властивостей виявленої сировини на земельну ділянку, не проведено інструментально-лабораторне дослідження ґрунту, не встановлено факту негативного та екологонебезпечного впливу на земельну ділянку, зміну якісного складу ґрунту. Крім того, апелянт зазначає, в рішенні суду не зазначено, що таке розміщення сміття може призвести до забруднення навколишнього середовища. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 червня 2021 року справу №902/820/20 прийнято до провадження суду в складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., судді Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б.. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача та запропоновано Позивачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідачу. На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив від Позивача, в котрому Позивач, заперечив проти доводів апеляційної скарги Відповідача та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, Позивач зазначив, що згідно з актом обстеження засміченої земельної ділянки від 11 лютого 2020 року проведено обстеження земельних ділянок, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0510600000:07:001:0304. Згідно договору оренди земельної ділянки від 17 січня 2020 року Ладижинська міська рада та Відповідач уклали договір оренди земельної ділянки для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій. Кадастровий номер земельної ділянки 0510600000:07:001:0304. Відповідач вказує, що обстеження засміченої земельної ділянки проводилось у присутності начальника відділу екології Відповідача. Позивач вказав, що у акті обстеження стоїть відповідна відмітка, а також підпис начальника відділу про отримання другого акту обстеження, що свідчить про згоду зі змістом акту. У акті вказаний вид засмічення, а саме шлак паливний IV класу небезпеки, тобто шлак паливний, який утворюється під час господарської діяльності, належить до IV класу небезпеки. Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Згідно частини 2 статті 270 ГПК України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи. Частиною 3 статті 270 ГПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. В силу дії частини 10 статті 270 ГПК України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно частини 13 статті 8 ГПК України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 ГПК України. Суд констатує, що дана справа № 902/820/20 не підпадає під дані винятки. Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з 1 січня 2021 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 2270 грн Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 227000 грн 00 коп. (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі). З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно, ухвалою суду від 22 червня 2021 року було повідомлено сторін про те, що розгляд справи №902/820/20 буде проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 30 липня 2021 року включно. Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд прийшов до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з наступного. З матеріалів справи вбачається, що Позивачем у період з 10 лютого 2020 року по 21 лютого 2020 року проведено перевірку дотримання Відповідачем вимог природоохоронного законодавства. За результатами перевірки складено Акт перевірки, дотримання вимог природоохоронного законодавства №125/ВН від 21 лютого 2020 року в якому зазначено, що в ході перевірки було встановлено, що Відповідачем в ході здійснення господарської діяльності розміщено виробничі відходи (шлак паливний IV класу небезпеки) на відкритому ґрунті у несанкціонованому місці, що призвело до засмічення земельної ділянки площею 20,16 м2, яка розташована на території основного проммайданчика за адресою АДРЕСА_1 , відходи розміщені суцільним шаром товщиною 0,2 м (том 1, а.с. 7-28). За результатами перевірки складено Протокол про адміністративне правопорушення № 011435 від 13 лютого 2020 року (том 1, а.с. 29). Згідно протоколу винесена постанова № 02/006 від 24 лютого 2020 року про накладення адміністративного стягнення, якою визнано начальника відділу екології Відповідача ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено статтею 52 КУпАП, та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн (том 1, а.с. 30). Позивач стверджує, що своїми діями (розміщення відходів у несанкціонованих місцях, що призвело до забруднення земельної ділянки), Відповідач наніс державі збитків на суму 17 006 грн 22 коп.. Згідно з Актом обстеження засміченої земельної ділянки від 11 лютого 2020 року, складеного в присутності начальника відділу екології ВП «Ладижинська ТЕС» AT «ДТЕК Західенерго», загальна площа засмічення становить 20,16 м2, об`єм засмічення відходами 4 м3 (том 1, а.с. 33). Позивачем в підтвердженні доводів щодо виявлення порушення саме на земельній ділянці, котрою користується Відповідача долучено до матеріалів справи Договір оренди земельної ділянки від 17 січня 2020 року (том 1, а.с. 35). Згідно з пунктом 4 договору оренди земельної ділянки від 17 січня 2020 року укладеного між Відповідачем та Ладижинською міською радою, земельна ділянка передається в оренду для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруїочих підприємств. На адресу Відповідача з метою досудового врегулювання спору та для можливості сплатити збитки у добровільному порядку була направлена претензія № 752/02 від 25 лютого 2020 року, що підтверджується фіскальним чеком AT «Укрпошта» від 25 лютого 2020 року (том 1, а.с. 36). Позивач посилаючись на те, що Відповідач добровільно суму збитків не відшкодовує, звернувся до суду з позовом про стягнення з Відповідача збитків в сумі 17006 грн 22 коп.. Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої, другої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини. Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Приписами статті 1174 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Для відшкодування шкоди за правилами статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо особа, яка заподіяла шкоду, не була уповноважена на такі дії; наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті 1173 ЦК України завдана шкода відшкодовується в повному обсязі; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки особи, яка заподіяла шкоду. Водночас, наявність сукупності всіх вищезазначених умов є обов`язковою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. При цьому, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача, і є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки тієї особи, яка заподіяла шкоду. За таких обставин саме на позивача покладається обов`язок довести обґрунтованість своїх вимог, а саме, наявність шкоди, протиправність поведінки того, хто заподіяв шкоду, та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою, і для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усієї сукупності вищезазначених ознак складу цивільного правопорушення, які необхідні для відшкодування шкоди в порядку статті 1173 Цивільного кодексу України, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності. Відповідно до статті 72 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов`язані на території України додержувати вимог цього Закону, інших законодавчих актів у галузі охорони навколишнього природного середовища та несуть відповідальність за їх порушення відповідно до законодавства України. Згідно абзацу 1 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі. За приписами статті 35 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється Державною екологічною інспекцією України - центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра енергетики та захисту довкілля. В силу дії статті 202 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема, організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства: щодо дотримання вимог реєстрації в суднових документах операцій із шкідливими речовинами та сумішами; про поводження з відходами; пред`являти претензії про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Згідно підпункту 8 пункту 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275, Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, пред`являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами. Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи. Статтею 38 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» передбачено, що використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах. В силу дії статті 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов`язані, зокрема додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля. Згідно частин 1, 2 статті 167 Земельного кодексу України, господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад встановлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється. Нормативи гранично допустимих концентрацій небезпечних речовин у ґрунтах, а також перелік цих речовин затверджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення. Відповідно до частини 1 статті 45 Закону України «Про охорону земель» господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад установлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється. В силу дії пункту "б" статті 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища. Згідно статті 35 Закону України "Про охорону земель" власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; забезпечувати захист земель від ерозії, виснаження, забруднення, засмічення, засолення, осолонцювання, підкислення, перезволоження, підтоплення, заростання бур`янами, чагарниками і дрібноліссям. За приписами статті 46 Закону України "Про охорону земель" при здійсненні господарської діяльності, пов`язаної із зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням і захороненням відходів, забезпечуються, зокрема, виконання заходів щодо запобігання або зменшення обсягів утворення відходів та екологічно безпечне поводження з ними. Статтею 56 Закону України "Про охорону земель" визначено, що юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом. Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі. Частиною 4 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. В силу дії частини 1 статтею 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі. Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 27 жовтня 1997 року № 171 затверджено Методику визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства (надалі - Методика). Методика встановлює порядок розрахунку розмірів відшкодування шкоди органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, суб`єктами господарювання та фізичними особами, через забруднення земель хімічними речовинами, їх засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами, допущеного внаслідок дії чи бездіяльності і поширюється на всі землі України незалежно від їх категорії та форм власності. Відповідно до пунктів 3.1, 3.3, 3.4, 4.1 Методики землі вважаються забрудненими, якщо в їх складі виявлені негативні кількісні або якісні зміни, що сталися в результаті господарської діяльності чи впливу інших чинників. При цьому зміни можуть бути зумовлені не тільки появою в зоні аерації нових шкодочинних речовин, яких раніше не було, а і збільшенням вмісту речовин, що перевищує їх гранично допустиму концентрацію, які характерні для складу незабрудненого ґрунту або у порівнянні з даними агрохімічного паспорта (для земель сільськогосподарського призначення). Факти забруднення (засмічення) земель встановлюються уповноваженими особами, які здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства шляхом оформлення актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення та засмічення земель. Визначення обсягу забруднення земельних ресурсів у кожному випадку є самостійним завданням через різноманітність геоморфологічних, геологічних та гідрологічних умов. За наявності інформації про кількість (об`єм, маса) забруднюючої речовини, яка проникла у певний шар землі, визначаються площа, глибина просочування. Розміри шкоди обчислюються уповноваженими особами, що здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства, на основі актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення земель, протягом шести місяців з дня виявлення порушення. Згідно з пунктом 4.6 Методики розмір шкоди від забруднення земель визначається за формулою (1): Р Ш = А Ч Г ОЗ Ч П Д Ч КЗ Ч К Н Ч КЕГ. Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю. Зважаючи на предмет доведення Позивачем в позовній заяві обставин відшкодування збитків та заперечення Відповідача наведені в апеляційній скарзі щодо відсутності доказів, які б свідчили існування негативного впливу на земельну ділянку, зміну якісного складу грунту, колегія суддів досліджуючи наявні в матеріалах справи докази зазначає таке. Системний аналіз вищеописаних положень законодавства дає підстави для висновку, що обов`язок відшкодувати завдану іншому володільцю джерела підвищеної небезпеки шкоди виникає у її заподіювача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Судом апеляційної інстанції встановлено, що Позивачем у період з 10 лютого 2020 року по 21 лютого 2020 року проведено перевірку дотримання Відповідачем вимог природоохоронного законодавства. За результатами перевірки Відповідача (місце здійснення діяльності 24321, Вінницька область, м. Ладижин, вул. Наконечного,173) складено Акт перевірки, дотримання вимог природоохоронного законодавства №125/ВН від 21 лютого 2020 року. Під час проведення перевірки встановлено, що Відповідачем в ході здійснення господарської діяльності розміщено виробничі відходи (шлак паливний IV класу небезпеки) на відкритому ґрунті у несанкціонованому місці, що призвело до засмічення земельної ділянки площею 20,16 м2, яка розташована на території основного проммайданчика за адресою вул. Наконечного, 173 м. Ладижин, відходи розміщені суцільним шаром товщиною 0,2 м. При цьому колегія суду зауважує, що господарська діяльність Відповідача здійснювалась на земельній ділянці за кадастровим номером 0510600000:07:001:0304. Підставами здійснення господарської діяльності є договір оренди земельної ділянки від 17 січня 2020 року, укладений між Ладижинською міською радою та Відповідачем для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій, що свідчить про те, що виробничі відходи знаходились на території Відповідача, саме тому на нього покладена відповідальність за їх зберігання. За результатами перевірки складено Протокол про адміністративне правопорушення №011435 від 13 лютого 2020 року. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що в рядку «Пояснення порушника та його зауваження до змісту протоколу чи мотиви відмови від його підписання» зазначено «Порушення буде усунуто» та містить підпис (том 1, на звороті а.с. 29). Тобто особа усвідомлювала настання наслідків порушення природоохоронного законодавства та бажала усунути дані порушення. Згідно протоколу винесена постанова № 02/006 від 24 лютого 2020 року про накладення адміністративного стягнення, якою визнано начальника відділу екології Відповідача Наконечного Олександра Володимировича винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено статтею 52 КУпАП, та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн. При цьому, суму штрафу правопорушником сплачено у добровільному порядку, що підтверджується квитанцією № 25896381 від 13 березня 2020 року (том 1, а.с. 31), що опосередковано свідчить про підтвердження керівником Відповідача протиправності дій Відповідача. Поряд з тим суд звертає увагу, що в провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебувала справа № 380/3873/20 за позовом Відповідача до Позивача про визнання протиправними дії Позивача в частині проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) Відповідача у період з 10 лютого 2020 року по 21 лютого 2020 року протиправними; визнання протиправними та скасувати пункти 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 припису Позивача №751/05 від 25 лютого 2020 року. Свої вимоги Відповідач у вказаній справі №380/3873/20 обґрунтовував незаконністю оскаржуваного припису, яким встановлено строк для його виконання окремо по кожному пункту. Відповідач окрім іншого зазначив, що Акт перевірки на підставі якого винесено припис не містить інформації про вчинення Відповідачем системних порушень норм природоохоронного законодавства та/або настання події, що має значний негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров`я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави (про що безпосередньо зазначає Відповідач під час подання апеляційної скарги в даній справі). Вказував, що Позивачем досліджено необмежене коло питань під час проведення перевірки, що свідчить про перевищення наданих законом повноважень державного органу, а тому, на переконання Відповідача, дії Позивача в частині проведення перевірки є протиправними, у зв`язку з чим акт складений за результатами перевірки складений з порушенням вимог, і як наслідок припис є незаконним. 6 жовтня 2020 року по справі №380/3873/20 Львівським окружним адміністративним судом винесено рішення, яким адміністративний позов Відповідача задоволено повністю. Визнано протиправними дії Позивача в частині проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) Відповідача у період з 10 лютого 2020 року по 21 лютого 2020 року протиправними. Визнано протиправними та скасовано пункти 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 припису Позивача №751/05 від 25 лютого 2020 року. Поміж тим Восьмим апеляційним адміністративним судом 15 лютого 2021 року у справі №380/3873/20 прийнято постанову, якою апеляційну скаргу Позивача задоволено, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2020 року в справі № 380/3873/20 скасовано та прийняти нове, яким в задоволенні позову Відповідача до Позивача про визнання протиправними дій та скасування припису - відмовлено (том 1, а.с. 172-179). Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відповідно апеляційним адміністративним судом вже встановлені обставини в справі №380/3873/20 щодо правомірності винесеного Позивачем припису, яким встановлені порушення Відповідача у сфері охорони навколишнього середовища, а відтак доводи апелянта щодо відсутності доказів, які б свідчили існування негативного впливу на земельну ділянку, спростовуються усім встановленим вище в даних судових рішеннях. Поміж тим, колегія суду констатує, що обставини, встановлені в адміністративній справі не доказуються при розгляді господарської справи №902/820/20 в силу дії частини 4 статті 75 ГПК України, а тому суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги, котрі направлені на переоцінку обставини та доводів, встановлених між сторонами в адміністративній справі №380/3873/20, що апріорі є недопустимим. Водночас зважаючи на все вищевстановлене в даній судовій постанові, судова колегія зазначає, що в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2018 року у справі №925/119/18 та від 22 липня 2019 року в справі №909/374/18. Згідно з вимогами статті 66, 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не завдавати шкоду природі, відшкодувати завдані ним збитки. Колегія суддів зазначає про наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою і збитками, адже незаконне (як встановлено відповідними доказами) забруднення навколишнього середовища призвело до завдання державі збитків. Вина Відповідача полягає у засміченні земельної ділянки виробничими відходами на відкритому грунті у несанкціонованому місці без дотримання порядку, встановленого чинним законодавством (що підтверджено протоколом та постановою про накладення адміністративного стягнення). Колегія суддів зазначає, що Позивачем доведено, що порушення законодавства про охорону навколишнього середовища сталося з вини Відповідача (дане як вказано вище підтверджує і судове рішення по справі №380/3873/20). Отже, у даному випадку наявні всі складові елементи делікту. Як вбачається з матеріалів справи, збитки були нараховані Позивачем на підставі акту щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів; акту обстеження земельної ділянки; протоколу про адміністративне правопорушення; постановою про накладення адміністративного стягнення. При цьому Восьмим апеляційним адміністративним судом дослідивши обставини винесеного припису за наслідками проведеної Позивачем перевірки відмовлено Відповідачу у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними дій Відповідача щодо проведення перевірки та скасування припису. Стосовно суми нарахованої шкоди Відповідачем не надано суду першої та апеляційної інстанції будь-яких заперечень чи контррозрахунків. Відтак, з огляду на усе вищевстановлене, колегія суддів приходить до висновку, що доказами, наявними в матеріалах справи, підтверджується розмір збитків спричинених навколишньому середовищу шляхом засмічення земельної ділянки виробничими відходами на відкритому грунті у несанкціонованому місці, а тому стягує з Відповідача на користь Позивача 17006 грн 22 коп.. Дане рішення було прийняте місцевим господарським судом. Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін. Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору та спростовані усім вищеописаним в даній постанові. Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись статтями 129, 270, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" на рішення Господарського суду Вінницької області від 29 квітня 2021 року в справі №902/820/20 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 29 квітня 2021 року в справі №902/820/20 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

5. Справу №902/820/20 повернути Господарському суду Вінницької області. Головуючий суддя Василишин А.Р. Суддя Філіпова Т.Л. Суддя Бучинська Г.Б.