Постанова 4873 № 911/2058/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "19" липня 2021 р. Справа№ 911/2058/18 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Скрипки І.М. суддів: Тищенко А.І. Михальської Ю.Б. при секретарі судового засідання Линник А.М. за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 19.07.2021 розглянувши клопотання представників відповідачів про залишення позову без розгляду за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВІС» на рішення Господарського суду Київської області від 11.01.2019 (повний текст складено 21.01.2019) у справі № 911/2058/18 (суддя Ейвазова А.Р.) за позовом керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави до Обухівської міської ради Київської області (відповідач - 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВІС» (відповідач - 2) про визнання недійсним рішення та договору оренди землі В судовому засіданні 19.07.2021 оголошено вступну та резолютивну частину постанови. ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Київської області від 11.01.2019 у справі № 911/2058/18 задоволено позов Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області; - визнано недійсним рішення 3 сесії Обухівської міської ради двадцять четвертого скликання «Про розгляд питань по регулюванню земельних відносин» №28 від 31.10.2002, в частині затвердження рішення виконкому «Про погодження матеріалів вибору земельних ділянок, намічених для відведення у користування на умовах оренди, та надання дозволу на виготовлення документації на будівництво» №799 від 23.07.2002 Товариству з обмеженою відповідальністю «ТВІС» щодо земельної ділянки площею 1,0 га під будівництво виробничої бази в районі промвузла (п.1.28); - визнано недійсним договір оренди землі, укладений між Обухівською міською радою Київської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТВІС» №1870 від 04.09.2002 зі всіма змінами та доповненнями. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач-2 (ТОВ «ТВІС») звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 11.01.2019 та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити повністю. Короткий зміст позовних вимог У вересні 2018 керівник Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області (далі - позивач, прокурор) звернувся в інтересах держави до Господарського суду Київської області з позовом до Обухівської міської ради Київської області (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВІС» (далі - ТОВ «ТВІС», відповідач-2), в якому просив визнати недійсними: 1) рішення 3 сесії Обухівської міськради двадцять четвертого скликання «Про розгляд питань по регулюванню земельних відносин» № 28 від 31.10.2002, яким затверджено рішення виконкому «Про погодження матеріалів вибору земельних ділянок, намічених для відведення у користування на умовах оренди, та надання дозволу на виготовлення документації на будівництво» № 799 від 23.07.2002; 2) договір оренди землі № 1870 від 04.09.2002 зі всіма змінами та доповненнями, укладений між Відповідачами. Позов обгрунтовано тим, що спірне рішення прийнято з перевищенням повноважень Обухівської міськради, оскільки земельна ділянка належить до державної власності, відноситься до водного фонду та знаходиться за межами населеного пункту - м. Обухів. При цьому зазначена земельна ділянка, яка передана в оренду за спірними договором, частково накладається на прибережну захисну смугу річки Стугна. Крім того, за твердженням прокурора, вказана земельна ділянка була передана відповідачу-2 зі зміною цільового призначення, без розроблення проекту землеустрою. Вирішення спору у справі здійснювалось з урахуванням поданої 09.11.2018 прокурором до Господарського суду Київської області заяви про заміну підстав позову, згідно з якою змінено посилання на норми Цивільного кодексу України щодо недійсності угод на норми Цивільного кодексу УРСР та підставою для визнання недійсним договору зазначено ст.ст.4,5 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішення та договору (т.1, а.с.191-205). Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття. Рішенням Господарського суду Київської області від 11.01.2019 у справі №911/2058/18 позов прокурора задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що розпорядження спірною земельною ділянкою відносилось до повноважень органу виконавчої влади, а не Обухівської міської ради, при цьому надання в оренду вказаної земельної ділянки відбувалось в 2002 році без погодження проекту землеустрою щодо її відведення, а тому відповідач-1 діяв з перевищенням наданих йому повноважень та з порушенням законодавства, яке було чинне на момент прийняття та укладення оскаржуваних рішення і договору. Суд першої інстанції також дійшов до висновку про визнання недійсним спірного договору оренди землі, оскільки зазначену земельну ділянку відповідачем-1 було надано відповідачу-2 з перевищенням його повноважень. Щодо строку давності, суд виходив з того, що причини пропуску строку позовної давності є поважними, враховуючи, що прокурору стало відомо про порушення вимог земельного законодавства при прийнятті спірного рішення та укладення спірного договору лише у грудні 2017 року. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2019 скасовано рішення Господарського суду Київської області від 11.01.2019 у цій справі та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та приймаючи нове про відмову в позові, апеляційний господарський суд погодився з вищевказаними висновками місцевого суду, однак застосував наслідки спливу строку позовної давності до позовних вимог Прокурора, враховуючи відповідне клопотання ТОВ «ТВІС». Постановою Верховного Суду від 20.08.2020 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2019 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2019 у справі № 911/2058/18; справу № 911/2058/18 направлено на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів В апеляційній скарзі відповідач не погоджується з рішенням суду, вважає його необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного: - задовольняючи позов, судом першої інстанції помилково встановлено, що земельна ділянка на момент прийняття спірного рішення та укладення спірного договору розташовувалась за межами населених пунктів в адміністративних межах Обухівської міської ради; - в основу оскаржуваного рішення судом першої інстанції покладено посилання на постанову Верховної Ради України від 16.03.2006 року №3571-УІ, якою затверджено та встановлено межі м. Обухів; відповідно до плану меж, який є додатком до вказаної постанови, земельна ділянка з кадастровим номером 3223110100:03:004:0024 перебуває за межами населеного пункту м. Обухів; проте, вказаний доказ місцевим господарським судом не досліджувався; - судом першої інстанції проігноровано докази відповідача-2 про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223110100:03:004:0024 станом на 2002 рік перебувала в адміністративних межах Обухівської міської ради; не надано оцінки у рішенні наданим документам, зокрема копії державного акту на право постійного користування землею; рішенню виконавчого комітету Обухівської міської ради № 233 від 26.02.2002 року; акту відбору та обстеження земельної ділянки від 11.03.2002 року; акту перенесення меж земельної ділянки в натуру від 11.11.2002 року; витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0002266512018 від 31.10.2018 року. Після направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції згідно постанови Верховного Суду від 20.08.2020, відповідачами подані клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з обґрунтуванням відсутності у прокурора процесуальної правоздатності. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2020 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 05.11.2020. Ухвалами Північного апеляційного господарського суду розгляд апеляційної скарги у справі відкладався, у справі оголошувалась перерва, останній раз на 19.07.2021. До справи під час апеляційного провадження 04.11.2020 електронною поштою на адресу суду від представника відповідача-2 надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. 11.02.2021 за клопотанням відповідача-2 витребувано у прокурора оригінал акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки від 15.12.2017 №342-ДК/293/АП/09/01/-17 для огляду в судовому засіданні; відмовлено у задоволенні клопотання представника ТОВ «ТВІС» адвоката Чехонадського А.О. про визнання прокурора Підяша О.С. таким, що не має повноважень на участь у справі №911/2058/18. 17.02.2021 відповідачем-1 (Обухівською міською радою Київської області) подано до суду клопотання про залишення позову без розгляду. 18.03.2021 відповідно до ухвали суду від 11.02.2021 прокурором надані письмові пояснення щодо неможливості надання оригіналу витребуваного судом акту перевірки. 08.07.2021 відповідачем-2 суду подані додаткові пояснення у справі та клопотання про визнання доказу недопустимим/неналежним/недостовірним. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2021 клопотання відповідача-2 про визнання доказу недопустимим/неналежним/недостовірним судом відхилено виходячи з наступного. Згідно положень ч. 1 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. В силу положень ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Належність доказів, є предметом регулювання ст. 76 ГПК України де у частині першій визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Представлена до справи копія акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки від 15.12.2017 №342-ДК/293/АП/09/01/-17 підлягає оцінці судом як документ, на підставі якого можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Посилаючись на недопустимість як доказу акту перевірки від 15.12.2017, відповідач не довів суду факту його підробки, не проведення перевірки чи не складання вказаного акту за результатами перевірки. Явка представників сторін Представники відповідача-2 в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримали доводи своєї заяви про залишення позову прокурора у даній справі без розгляду. Представник відповідача-1 в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав доводи своєї заяви про залишення позову прокурора у даній справі без розгляду. Прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечували проти задоволення вказаних клопотань, просив їх відхилити. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції Рішенням Виконавчого комітету Обухівської міської ради від 23.07.2002 №799 вирішено: погодити ТОВ «ТВІС» матеріали вибору земельної ділянки площею 1,0 га, наміченої для відведення у користування на умовах оренди під будівництво виробничої бази у м. Обухів в районі промвузла; надати дозвіл ТОВ «ТВІС» на виготовлення технічної документації на будівництво виробничої бази; укласти договір на право користування земельною ділянкою на умовах оренди строком на 20 років (т.1 а.с.44). Пунктом 1.28 рішення 3 сесії Обухівської міськради двадцять четвертого скликання «Про розгляд питань по регулюванню земельних відносин» №28 від 31.10.2002 затверджено рішення виконкому «Про погодження матеріалів вибору земельних ділянок, намічених для відведення у користування на умовах оренди, на надання дозволу на виготовлення документації на будівництво» №799 від 23.07.2002 (далі - оспорювані рішення) (т.1 а.с.45). 04.09.2002 між Виконавчим комітетом Обухівської міської ради (орендодавець) та ТОВ «ТВІС» укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір оренди), предметом якого є надання відповідачем 1 в оренду на 20 років відповідачу 2 земельної ділянки загальною площею 10 000 кв.м, розміщеної на землях, що знаходяться на території Обухівської міської ради Обухівського району Київської області в м. Обухів, в районі промвузла, надану під розміщення виробничої бази. Вказаний договір оренди посвідчено нотаріально за №1870 та зареєстровано за №147 у книзі записів Обухівського районного відділу земельних ресурсів. У подальшому 30.01.2008 року між Обухівською міською радою та ТОВ «ТВІС» укладено додатковий договір до договору оренди №147 від 04.09.2002. У 2010 році за замовленням відповідача 2 розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) під будівництво виробничої бази площею 1 га, що розташована у м. Обухів на території промвузла Обухівського району Київської області, якій присвоєно кадастровий номер 3223110100:03:004:0024 (т.1 а.с.107-120). 15.12.2017 Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Київській області проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельна ділянка з кадастровим номером 3223110100:03:004:0024, за результатами якої складено акт (т.1 а.с.34-37). Відповідно до акту від 15.12.2017 №342-ДК/293/АП/09/01/-17 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223110100:03:004:0024 розташована у безпосередній близькості від водного об`єкта (впадіння р. Стугна в Канівське водосховище) - найменша відстань від межі земельної ділянки до урізу води згідно з даними Національної кадастрової системи становить приблизно 7 метрів та відповідно є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Також, вказаним актом перевірки встановлено невідповідність цільового призначення земельної ділянки. Як вказано в акті, земельна ділянка з кадастровим номером 3223110100:03:004:0024 на момент прийняття оскаржуваного розпорядження та укладення між сторонами договору знаходилась за межами населеного пункту м. Обухів, у зв`язку з чим у відповідності до ст. 122 ЗК України Обухівська міська рада Київської області не мала повноважень на розпорядження такою земельною ділянкою. У відповідності до висновку сертифікованого інженера-землевпорядника Серебрій Н.В., встановлено, що земельна ділянка, надана в оренду за оскаржуваними рішенням та договором з кадастровим номером 3223110100:03:004:0024 частково накладається на землі водного фонду, а саме 25 метрову захисну смугу вздовж річки (т.1 а.с.38-39). Вимоги про недійсність рішення Обухівської міської ради «Про розгляд питань по регулюванню земельних відносин» №28 від 31.10.2002 в частині, що стосується земельної ділянки, наданої ТОВ «Твіс» в оренду та зазначеного договору оренди визнано судом першої інстанції обґрунтованими, з посиланням на положення ч. 1-3 ст. 83, ч. 1, 2, 4 ст. 84, ч. 1 ст. 93, ч. 1, 3 ст. 124 Земельного кодексу України. У відповідності до п. 12 Перехідних положень ЗК України, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. При розгляді справи, місцевим господарським судом встановлено, що земельна ділянка на момент прийняття спірного рішення та укладення договору оренди розташовувалась за межами населених пунктів в адміністративних межах Обухівської міської ради. Зазначені висновки суд першої інстанції обґрунтував тим, що у відповідності до проекту формування і встановлення меж території міської ради та населених пунктів Обухівської міської ради народних депутатів, затвердженого рішенням Обухівської міської ради народних депутатів 10 сесії 2 скликання від 28.11.1997, земельна ділянка на момент прийняття оскаржуваного рішення та укладення договору оренди розташована за межами м. Обухів. У подальшому постановою Верховної Ради України від 16.03.2006 року №3571-VI затверджено та встановлено межі м. Обухів; відповідно до плану меж, який є додатком до вказаної постанови, земельна ділянка з кадастровим номером 3223110100:03:004:0024 також перебуває за межами населеного пункту м. Обухів. У відповідності до ст.ст. 58 ЗК України та 4 ВК України, до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм. Відповідно до ст. 20 ЗК України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Підтвердженням факту накладення земельної ділянки, наданої відповідачу-2 в оренду з кадастровим номером 3223110100:03:004:0024, на землі водного фонду є висновок сертифікованого інженера-землевпорядника Серебрій Н.В. №35 від 02.04.2018 зі схемою накладення відповідної земельної ділянки на землі водного фонду (т.1 а.с.38-39). Посилання відповідача на те, що відповідна схема не може бути прийнята як доказ того, що земельна ділянка, надана відповідачу в оренду, накладалась на прибережну захисну смугу у 2002 році - в момент її надання в оренду відповідачу-2, не прийняті судом до уваги, оскільки під час розгляду справи по суті не надано доказів того, що відповідна обставина - накладання земельної ділянки на землі водного фону не мала місце у 2002 році. За висновками суду першої інстанції: - розпорядження вказаною земельною ділянкою відносилось до повноважень органу виконавчої влади, а не Обухівської міської ради, при цьому надання в оренду такої земельної ділянки відбувалось в 2002 році без погодження проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки. - Обухівська міська рада, з перевищенням наданих повноважень та з порушенням законодавства, чинного на момент прийняття рішення та укладення договору, надала в оренду відповідачу 2 земельну ділянку. Окрім того, за розглядом вимоги про недійсність договору оренди, суд виходив з того, що відповідач-1, з перевищенням наданих повноважень та з порушенням чинного законодавства, розпорядився земельною ділянкою, надавши її в оренду. Вимоги про недійсність договору оренди землі, укладеного між Обухівською міською радою Київської області та ТОВ «ТВІС», №1870 від 04.09.2002 зі всіма змінами та доповненнями, який укладено на підставі оскаржуваного рішення визнано такими, що підлягають задоволенню. Також, суд першої інстанції вважав обґрунтованими доводи прокурора, що звертаючись з позовом, за яким відкрито провадження у справі, в інтересах держави прокурор зазначив про відсутність в уповноваженого органу - Держгеокадастру та його територіальних органів повноважень на звернення до суду, у зв`язку з чим прокурор набув статусу позивача у даній справі. За розглядом заяви ТОВ «ТВІС» про застосування наслідків спливу строків позовної давності до заявлених у даній справі вимог суд першої інстанції враховував, що про порушення вимог земельного законодавства під час прийняття спірного рішення та укладення спірного договору стало відомо прокурору лише у грудні 2017 року, відповідно зазначив, що причини пропущення відповідного строку є поважними. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про скасування рішення суду виходячи з наступного. Звертаючись до суду з позовом, прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка як на момент передачі в оренду, так і на час звернення до суду, накладається на землі водного фонду, а саме на 25-метрову захисну смугу вздовж річки (впадіння р. Стугна в Канівське водосховище). Відповідно до статті 3 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води: водотоки (річки, струмки). Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 Водного кодексу України (далі - ВК України) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів. Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції. Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. За положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: - для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів; - для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів; - для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів. Крім того, за положеннями частини четвертої статті 88 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися. Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання. Прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим. Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Під час перевірки з питання дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки з кадастровим номером 3223110100:03:004:0024 (акт складений ГУ Держгеокадастру у Київській області 15.12.2017) встановлено, що земельна ділянка розташована в безпосередній близькості від водного об`єкта (впадіння р. Стугна в Канівське водосховище); найменша відстань від межі земельної ділянки до урізу води згідно з даними Національної кадастрової системи становить приблизно 7 метрів. В свою чергу, спірними рішеннями Обухівської міської ради погоджено надання земельної ділянки ТОВ «Твіс» на умовах оренди під будівництво виробничої бази; за умовами використання земельної ділянки згідно п. 4.2 додаткового договору від 30.01.2008 до договору оренди № 147 від 04.09.2002 цільове призначення земельної ділянки: землі промисловості. У 2010 році за замовленням відповідача-2 розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) під будівництво виробничої бази площею 1 га, що розташована у м. Обухів на території промвузла Обухівського району Київської області, якій присвоєно кадастровий номер 3223110100:03:004:0024. Виходячи з вимог ч. 4 ст. 59 ЗК України, під час передачі в оренду земельної ділянки прибережної смуги необхідно враховувати встановлені законом обмеження, зокрема: - громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України. Так, в силу положень, визначених статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг. Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України «Про землеустрій». Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку. Передача земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статті 84 цього Кодексу. Згідно зі статтями 19, 20 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі водного фонду; віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною другою статті 20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо. Спірні рішення щодо погодження матеріалів вибору земельної ділянки та надання в оренду земельної ділянки прийняті органом місцевого самоврядування - Обухівською міською радою в порушення вимог ч. 1 ст. 122 ЗК України, згідно з якими міські ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Як правильно встановлено судом першої інстанції, земельна ділянка на момент прийняття спірного рішення та укладення договору оренди розташовувалась за межами населених пунктів в адміністративних межах Обухівської міської ради. Зазначені висновки, суд першої інстанції обґрунтував тим, що у відповідності до проекту формування і встановлення меж території міської ради та населених пунктів Обухівської міської ради народних депутатів, затвердженого рішенням Обухівської міської ради народних депутатів 10 сесії 2 скликання від 28.11.1997, земельна ділянка на момент прийняття оскаржуваного рішення та укладення договору оренди розташована за межами м. Обухів. У подальшому постановою Верховної Ради України від 16.03.2006 року №3571-VI затверджено та встановлено межі м. Обухів; відповідно до плану меж, який є додатком до вказаної постанови, земельна ділянка з кадастровим номером 3223110100:03:004:0024 також перебуває за межами населеного пункту м. Обухів. За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки; передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу. Таким чином, виходячи з положень ст. 122 ЗК України, розпорядження вказаною земельною ділянкою відносилось до повноважень органу виконавчої влади, а не Обухівської міської ради, при цьому надання в оренду такої земельної ділянки відбувалось в 2002 році без погодження проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки; документів підтверджуючих зміну у встановленому законодавством порядку цільового призначення земельної ділянки у 2008 році (зміни внесені додатковим договором до договору оренди) матеріали справи не містять. Надання в оренду земельної ділянки відповідачем-1 здійснено з перевищенням наданих повноважень та з порушенням законодавства, чинного на момент прийняття рішення та укладення договору. Частиною четвертою ст. 122 Земельного кодексу України наділено обласні державні адміністрації правом на передачу земель водного фонду державної власності, натомість на момент підписання посадовими особами Обухівської міської ради акту вибору земельної ділянки від 11.03.2002, спірні землі перебували у землях запасу, тобто Київська обласна державна адміністрація не знала та не могла знати, що надання в оренду спірної земельної ділянки порушує права власності держави. Київська обласна державна адміністрація не була учасником спірних правовідносин, органами державної виконавчої влади рішення щодо передачі спірної земельної ділянки з державної у комунальну власність та зміни цільового призначення не приймались, тому не маючи повноважень на проведення перевірки законності рішень органів місцевого самоврядування, Київська обласна державна адміністрація не знала та не могла знати про надання спірної земельної ділянки з порушенням права власності держави. У справі не встановлено обставин, які б свідчили про те, що обласна державна адміністрація погоджувала рішення міської ради щодо передачі земельної ділянки у власність юридичної особи або уповноважувала раду на розпорядження такою ділянкою. В свою чергу, звертаючись з позовом, за яким відкрито провадження у справі, в інтересах держави прокурор зазначив про відсутність в уповноваженого органу - Держгеокадастру та його територіальних органів повноважень на звернення до суду з позовами про визнання недійсними рішень щодо розпорядження землями, договорів оренди землі, у зв`язку з чим прокурор набув статусу позивача у даній справі. Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у постанові від 20.08.2020 зазначив, що суд апеляційної інстанції при вирішенні спору у цій справі дійшов взаємовиключних висновків, вказуючи, що прокурор не набув процесуального статусу органу, якому законом надано право захищати права, свободи й інтереси інших осіб, та одночасно застосував інститут позовної давності. У постанові від 20.08.2020 по даній справі Верховним Судом викладені також наступні висновки: « 6.9. Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17). 6.10. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. 6.11. При цьому у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (залишення позову без розгляду). 6.12. Таким чином, встановлення господарськими судами під час розгляду справи відсутності спеціальної процесуальної правоздатності прокурора у зв`язку з непідтвердженням ним передбачених законом виключних підстав для представництва інтересів держави має своїм наслідком залишення позову прокурора без розгляду у зв`язку з тим, що такий позов підписано особою, яка не має права його підписувати.» Відповідно до ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Щодо звернення прокурора з вимогами на захист інтересів держави у даній справі колегія суддів зазначає наступне. Повноваження на захист прав, свобод та інтересів інших осіб, а тим більше державних чи суспільних інтересів, встановлюються законами України. Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У справі, що переглядається, звертаючись із позовною заявою, прокурор зазначив, що спірне рішення та договір не відповідають чинному законодавству, оскільки спірне рішення прийнято з перевищенням повноважень Обухівської міськради, земельна ділянка є державною власністю та належить до водного фонду; земельна ділянка, надана відповідно до спірних рішення та договору оренди, частково накладається на прибережну захисну смугу річки Стугна, та передана відповідачу-2 зі зміною цільового призначення на підставі технічної документації, без розроблення проекту землеустрою; відповідна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту. У позові прокурор також наголошував на особливому режимі прибережних захисних смуг, їх значенні у формуванні водно-екологічного правопорядку та забезпеченні екологічної безпеки населення України; указав на необхідність захисту публічного, суспільного інтересу як інтересу державного. Так, відповідно до статті 188 Земельного кодексу України, державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Згідно зі статтею 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України. У статті 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» також встановлено, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Крім того, згідно з абзацом 4 статті 15-2 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю. Відповідно до пункту 1 Положення про державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 (далі Положення) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. Основними завданнями Держгеокадастру є: реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань: (п. 25-1 п. 4 Положення) організовує та здійснює державний нагляд (контроль): а) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: веденням державного обліку і реєстрацією земель, достовірністю інформації про наявність та використання земель; дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; (пп. 31 п. 4 Положення): розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи; (пп. 32 п. 4 Положення): вносить у встановленому порядку пропозиції щодо розпорядження землями державної та комунальної власності, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, регулювання земельних відносин; Враховуючи викладене, органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різні функції, а саме: - функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності; - функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю. У вказаному висновку колегія суддів звертається до правової позиції, що викладена у постановах Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 920/1/18, від 07.09.2020 у справі № 917/468/19. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області є органом, уповноваженим державою на здійснення нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, зокрема законності укладення цивільно-правових угод з цих питань. Тобто, Головне управління Держгеокадастру у Київській області є органом, що уповноважений на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах. Окрім того, враховуючи обґрунтування позову перевищенням повноважень органу місцевого самоврядування щодо розпорядження земельною ділянкою, переданою відповідачу-2 в оренду, прокурором не визначено в якості органу, що уповноважений на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах Київську обласну державну адміністрацію. Наведене вище свідчить про помилковість доводів прокурора щодо відсутності органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів у спірних правовідносинах та відповідно наявності передбачених законом виключних підстав для звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню із залишенням позову прокурора без розгляду, у відповідності до пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України, через відсутність спеціальної процесуальної правоздатності прокурора у зв`язку з не підтвердженням ним передбачених законом виключних підстав для представництва інтересів держави для звернення до суду без визначення органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту його інтересів у спірних правовідносинах. З урахуванням наведеного, заява відповідача-2 про застосування строків давності розгляду не підлягає, оскільки спір у справі по суті не вирішується. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду клопотань та апеляційної скарги З огляду на наявність правових підстав для залишення позову прокурора без розгляду, клопотання представників відповідачів з цього питання підлягають задоволенню. В той же час, апеляційна скарга ТОВ «ТВІС» підлягає залишенню без задоволення, оскільки апелянт просив відмовити в позові за наслідками розгляду справи. Відповідно до частин першої та другої статті 278 ГПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу. Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, апеляційна скарга ТОВ «ТВІС» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду Київської області від 11.01.2019 у справі № 911/2058/18 підлягає скасуванню із залишенням без розгляду позову керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області. У відповідності до ст. 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 278 ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Клопотання представників відповідачів про залишення позову прокурора без розгляду у справі № 911/2058/18 задовольнити.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВІС» на рішення Господарського суду Київської області від 11.01.2019 у справі №911/2058/18 залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Київської області від 11.01.2019 у справі №911/2058/18 скасувати.

4. Позовну заяву керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області до Обухівської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВІС» про визнання недійсними рішень та договору оренди, залишити без розгляду.

5. Матеріали справи № 911/2058/18 повернути до Господарського суду Київської області. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України. Повний текст постанови підписано 21.07.2021. Головуючий суддя І.М. Скрипка Судді А.І. Тищенко Ю.Б. Михальська