Постанова 4824 № 756/10598/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 липня 2021 року м. Київ Унікальний номер справи № 756/10598/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/9435/2021 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 квітня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Андрейчука Т.В., по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в : У серпні 2020 року позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою та просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість у розмірі 23 497,53 грн. за договором про надання банківських послуг № б/н від 07 червня 2011 року та судові витрати у розмірі 2 102,00 грн. Свої вимоги мотивував тим, що ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг підписав заяву № б/н від 07 червня 2011 року, згідно якої отримав кредитну картку із початковим кредитним лімітом. У подальшому кредитний ліміт збільшився до 9 200,00 грн., що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку» складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Звертав увагу на те, що відповідач при укладенні договору надав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Вказував, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не виконав зобов`язань за кредитним договором, не надав своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості, у зв`язку з чим станом на 16 липня 2020 року утворилася заборгованість у розмірі - 23 497,53 грн., яка складається з наступного: 16 655,78 грн. - тіло кредиту; 16 655,78 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 6 791,75 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 50,00 грн. - нарахована пеня, вказану заборгованість позивач просив стягнути на свою користь із відповідача (т. 1 а.с. 1-5). Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 01 квітня 2021 року вказаний позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором від 07 червня 2011 року № б/н у сумі 23497 (двадцять три тисячі чотириста дев`яносто сім) гривень 53 (п`ятдесят три) копійки, що складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту у сумі 16655 (шістнадцять тисяч шістсот п`ятдесят п`ять) гривень 78 (сімдесят вісім) копійок, заборгованості за простроченими процентами за користування кредитом у сумі у сумі 6791 (шість тисяч сімсот дев`яносто одна) гривня 75 (сімдесят п`ять) копійок, пені за прострочення виконання зобов`язань за договором у сумі 50 (п`ятдесят) гривень 00 (нуль) копійок, а також судовий збір у сумі 2102 (дві тисячі сто дві) гривні 00 (нуль) копійок (т. 1 а.с. 174-177). Не погодившись з рішенням районного суду, 30 квітня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Якименко О.В. звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у задоволенні позовних вимог у повному обсязі(т. 1 а.с. 181-257). На обґрунтування скарги зазначив, що суд першої інстанції при вирішенні справи не був об`єктивним та неупередженим у своїх судженнях та ухваленні рішення, оскільки між суддею, секретарем судового засідання та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» виник реальний конфлікт майнових інтересів, оскільки у них відкриті рахунки у цьому банку. Вказував, що суд незаконно відмовив у задоволенні клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з перебуванням на самоізоляції розглянув справу без участі відповідача та його представника. Звертав увагу на те, що між сторонами не було укладено договір про надання кредиту або договору приєднання, не досягнуто істотних умов договору. Позивач не надав до суду доказів про відкриття відповідного банківського рахунку та бухгалтерського обліку заборгованості за кредитом. Також зазначав, що позивач звернувся з позовом з пропуском встановленого строку позовної давності як для основного зобов`язання, так і для додаткового. У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Яндульський Д.В. просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін (т. 2 а.с. 18-28). За правилами ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 квітня 2021 року розглянута апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково враховуючи наступне. Судом встановлено, що 07 червня 2011 року ОСОБА_1 підписав заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПРИВАТБАНК»(т. 1 а.с. 46). За змістом анкети-заяви відповідач погодився, що вищевказана анкета-заява, разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить договір про надання банківських послуг. Відповідач ознайомився і згоден з Умовами та Правилами, Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. За змістом анкети-заяви та підписаної відповідачем довідки про умови кредитування, ОСОБА_1 виявив бажання оформити на своє ім`я кредитку «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». Цього ж дня відповідач підписав довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», у якій зазначено: розмір процентної ставки за користування кредитом: базова процентна ставка - 2,5 % річних на місяць, порядок та строки сплати процентів за користування кредитом, розмір та порядок нарахування неустойки: пеня за несвоєчасне погашення заборгованості: пеня = пеня1+ пеня2, де пеня1 = (базова відсоткова ставка за договором) / 30 - нараховується за кожний день прострочення кредиту, пеня2 = 1 % від заборгованості, але не менше 30,00 грн. на місяць, нараховується 1 раз в місяць, при наявності прострочення за кредитом або відсотками 5 і більше днів при виникненні прострочки на суму понад 50,00 грн.; штраф при порушенні строків за будь-яким з платежів більш ніж на 30 днів - 500,00 грн. + 5 % суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих та прострочених процентів і комісій (т. 1 а.с. 47). До заяви банк додав витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (т. 1 а.с. 48-71). Згідно довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про видані кредитні картки ОСОБА_1 було видано кредитну картку 07 червня 2011 року № НОМЕР_1 з терміном дії до 01/15, а також було видано кредитні картки 07 лютого 2013 року, 07 жовтня 2016 року з терміном дії до 09/20 (т. 1 а.с. 45). Також позивач надав до суду довідку про умови кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 44). До позовної заяви АТ КБ «ПРИВАТБАНК» також долучив розрахунок заборгованості за договором № б/н від 07 червня 2011 року, укладеного між Банком та клієнтом ОСОБА_1 , за яким станом на 16 липня 2020 року утворилася заборгованість у розмірі - 23 497,53 грн., яка складається з наступного: 16 655,78 грн. - тіло кредиту; 16 655,78 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 6 791,75 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 50,00 грн. - нарахована пеня (т. 1 а.с. 6-43). Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за простроченим тілом кредиту та простроченими процентами за користування кредитними коштами, пеню. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування посилався на підписану сторонами заяву № б/н від 07 червня 2011 року, розрахунок кредитної заборгованості за договором, положення з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. При цьому, витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 07 червня 2011 року шляхом підписання анкети-заяви. З матеріалів справи вбачається, що у підписаній відповідачем довідці від 07 червня 2011 року сторонами погоджена базова процентна ставка за кредитом у розмірі 2,5 % на місяць на залишок заборгованості за користування кредитними коштами (т. 1 а.с. 47). Частиною 3 статті 1056-1 ЦК України визначено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Згідно довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 07 червня 2011 року ОСОБА_1 було видано кредитну картку НОМЕР_1 з терміном дії до 01/15, тобто до 31 січня 2015 року (т. 1 а.с. 45). Враховуючи, що у матеріалах справи відсутні докази того, що інші кредитні картки були видані відповідачу на підставі заяви від 07 червня 2011 року для пролонгації кредитного договору, колегія суддів дійшла висновку, що строк дії кредитного договору № б/н від 07 червня 2011 року сплив 31 січня 2015 року, що підтверджується довідкою позивача (т. 1 а.с. 45). Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Отже, правові підстави для стягнення заборгованості за простроченими процентами за визначений позивачем період з 01 лютого 2015 року по 16 липня 2020 рокувідсутні, оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, а строк дії договору закінчився 31 січня 2015 року. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, який в силу положень ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч. 4 ст. 263 ЦПК України апеляційний суд з метою забезпечення однакового застосування норм матеріального права, вважає за необхідне врахувати при виборі і застосуванні норм права для вирішення даного спору. Крім того, з наданого Банком розрахунку заборгованості вбачається, що з 07 червня 2011 року по 01 лютого 2015 року Банк змінював та підвищував процентну ставку, зокрема, застосовував не 30 % річних за користування кредитними коштами, а з 01 вересня 2014 року до 01 лютого 2015 року - 34,8 % річних (т. 1 а.с. 6-22). Підписана відповідачем ОСОБА_1 заява та довідка не передбачають право Банку підвищувати процентну ставку (т. 1 а.с. 46-47). За наданим Банком розрахунком заборгованості, станом на 31 січня 2015 року залишок заборгованості відповідача за простроченими відсотками становив «0» (нуль) грн. (т. 1 а.с. 21). З огляду на наведене, не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 791,75 грн. заборгованості за простроченими відсотками за період з 07 червня 2011 року по 16 липня 2020 року, нарахованих поза межами строку дії кредитного договору. Тому, оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог Банку про стягнення з відповідача 6 791,75 грн. заборгованості за простроченими відсотками за період з 07 червня 2011 року по 16 липня 2020 року підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог Банку. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 50,00 грн. пені, проте, згідно з наданим розрахунком заборгованості станом на 31 січня 2015 року пеню не було нараховано, тому у цій частині вимог позивача рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у стягненні пені. Разом з тим станом на 31 січня 2015 року відповідач мав непогашену заборгованість за тілом кредиту в розмірі 8 799,67 грн. і таку заборгованість протягом 30-ти денного терміну не погасив(т. 1 а.с. 21). Враховуючи, що фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Таким чином, наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з боржника на користь Банку суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 8 799,67 грн. Отже, судове рішення районного суду з підстав, передбачених статтею 376 ЦПК України, необхідно скасувати із ухваленням нового судового рішення по суті заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 8 799,67 грн. Доводи апеляційної скарги про упередженість районного суду з посиланням на наявність реального конфлікту майнових інтересів, оскільки у судді та секретаря районного суду відкриті рахунки у АТ КБ «ПРИВАТБАНК», колегія судів відхилила з огляду на те, що вказані доводи апелянта є припущенням, а у суді першої інстанції відповідачем не було заявлено відвід складу суду з цих підстав, який мав би підлягати розгляду у порядку, визначеному ст. 40 ЦПК України. Також колегія суддів визнала необґрунтованими доводи апелянта про те, що суд незаконно відмовив у задоволенні клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з перебуванням на самоізоляції представника відповідача та розглянув справу без їх участі, оскільки суд відкладав розгляд справи призначений на 30 листопада 2020 року у зв`язку з неявкою сторони відповідача. Про судове засідання, призначене на 01 квітня 2021 року, відповідач та його представник були належним чином повідомлені, а до клопотання від 31 березня 2021 року про відкладення розгляду справи представником відповідача не було надано доказів поважності причин неявки (т. 1 а.с. 162). Додана представником відповідача - адвокатом Якименко О.В. до апеляційної скарги довідка від 15 квітня 2021 року є доказом, який був створений після ухвалення оскаржуваного рішення районного суду від 01 квітня 2021 року, а тому, з огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхилив посилання апелянта на вказану довідку (т. 1 а.с. 195). Як вбачається з матеріалів справи, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Якименко О.В. подавав до суду першої інстанції заяви і клопотання, а відтак й мав об`єктивну можливість заявити, проте не заявив до районного суду про застосування строку позовної давності, як підставу відмови в позові (т. 1 а.с. 159-161, 163-169). Врахувавши наведене, суд апеляційної інстанції відхилив доводи апелянта про необхідність застосування строку позовної давності як підставу відмови в позові. Інші доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Щодо судових витрат. Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» слід стягнути пропорційно до частини задоволених вимог (37,45 %) 787,20грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції (т. 1 а.с. 81). Також пропорційно до частини задоволених вимог скарги (62,55 %) підлягає стягненню з позивача на користь відповідача 1972,20 грн. судового збору за розгляд справи апеляційним судом (т. 1 а.с. 180 т. 2 а.с. 109). З огляду на положення частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 квітня 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором від 07 червня 2011 року № б/н за тілом кредиту у сумі 8 799 (вісім тисяч сімсот дев`яносто дев`ять) гривень 67 копійок. В іншій частині позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570) 787 (сімсот вісімсот сім) гривень 20 копійок судового збору за розгляд справи судом першої інстанції. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 1972 (одна тисяча дев`ятсот сімдесят дві) гривні 20 копійок судового збору за розгляд справи апеляційним судом. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець О.В. Борисова В.М. Ратнікова