Постанова Київський апеляційний суд № 759/14346/16-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 липня 2021 року м. Київ Справа № 22-8889 Головуючий у 1-й інстанції: Величко Т. О. Унікальний № 759/14346/16-ц Доповідач - Пікуль А. А. Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пікуль А. А. суддів Борисової О. В. Невідомої Т. О. за участю секретаря Осінчук Н. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колекторська компанія «ГАРАНТ», Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку», Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція з обмеженою відповідальністю «Дельта М» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги,- у с т а н о в и в: У жовтня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Колекторська компанія «ГАРАНТ», АБ «Банк регіонального розвитку», ТОВ «Агенція з обмеженою відповідальністю «Дельта М» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги, в якому просив визнати недійсним договір № 009 від 30 вересня 2015 року про відступлення права вимоги, укладений між ТОВ «Дельта М» та ТОВ «КК «ГАРАНТ», застосувати наслідки недійсності договору № 009 від 30 вересня 2015 року та вирішити питання розподілу судових витрат (т. 1, а. с. 2-5, 89-95). Позовні вимоги були обґрунтовані таким. 05 грудня 2006 року між АБ «Банк регіонального розвитку» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 27/10-7211, згідно з умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 56 000 доларів США строком погашення до 04 грудня 2016 року, а позичальник зобов`язався сплачувати за користування кредитом проценти із розрахунку 13% річних. У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 27/10-7211 05 грудня 2006 року було укладено іпотечний договір № 027/Д3946І, відповідно до якого в іпотеку було передано майнові права на об`єкт нерухомого майна, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 87,93 кв. м., житловою площею 40,11 кв. м. (предмет іпотеки). Після завершення будівництва та з урахуванням зміни будівельної адреси 10 квітня 2008 року був підписаний додатковий договір № 1 до іпотечного договору № 027/Д3946І, відповідно до якого в іпотеку був переданий об`єкт нерухомого майна - двокімнатна квартира АДРЕСА_2 . Згідно з постановою Правління НБУ від 02 грудня 2009 року № 713 «Про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації АБ «Банк регіонального розвитку» з 07 грудня 2009 року відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації банку. На підставі рішення Комісії НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків від 29 лютого 2014 року № 05 затверджено ліквідаційний баланс банку, ухвалено звіт ліквідатора та завершено процедуру ліквідації банку У зв`язку із завершенням строку ліквідаційної процедури банку його непродані активи та перелік незадоволених вимог кредиторів, відповідно до ст. 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та договору про передавання в управління непроданих активів банку від 20 листопада 2013 року були передані в управління визначеній НБУ юридичній особі - TOB «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М». 30 вересня 2015 року між TOB «Дельта М» та TOB «Колекторська компанія «ГАРАНТ» було укладено договір № 009 про відступлення права вимоги за кредитним договором № 27/10-7211 від 05 грудня 2006 року. Відповідно до 4.2. ст. 548 ЦК України недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Таким чином, визнання недійсним оспорюваного договору спричиняє недійсність договору від 07 грудня 2015 року про відступлення прав за іпотечним договором № 027/Д39461 від 05 грудня 2006 року із змінами відповідно до додаткового договору №1 від 10 квітня 2008 року. Фактично процедура ліквідації Банку була завершена 29 лютого 2014 року, але банк досі не виключений з ЄДРПОУ. 20 листопада 2013 року непродані активи Банку були передані в управління «TOB «Дельта М». За правилами ч. 5 ст. 1033 ЦКУ договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління. «TOB «Дельта М» при укладенні оспорюваного договору відступлення права вимоги не з`ясував чи може відповідач TOB «КК «ГАРАНТ» набути права нового кредитора у зобов`язанні. TOB «КК «ГАРАНТ» не мало права укладати оспорюваний договір, оскільки не є фінансовою установою. У подальшому у зв`язку з ліквідацією банку відбулося відчуження кредитного договору, позичальником по якому виступає ОСОБА_2 , управляючою організацією TOB «Дельта-М» на користь TOB «КК «ГАРАНТ». При цьому, TOB «КК «ГАРАНТ» набуло право вимоги по договорам забезпечення. Підставою заміни кредитора у зобов`язанні є передання первісним кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги, ст. 512 ЦК України). У оспорюваному договорі не вказано, що на момент відступлення права вимоги 30 вересня 2015 року Кредитний договір був діючим, а строк дії договору закінчувався 04 грудня 2016 року. Станом на 30 вересня 2015 року, коли був укладений оспорюваний договір, жодних вимог від Банку та TOB «Дельта М» про дострокове виконання зобов`язання позивач не отримував. У в п 1.3. оспорюваного договору зазначено, що TOB «КК «ГАРАНТ» одержує право замість Банку (Управителя) вимагати від Позичальника виконання всіх зобов`язань за Кредитним договором, в тому числі, але не виключено: з повернення суми кредиту в повному обсязі; із сплати процентів, в розмірі та порядку, передбаченому Кредитним договором; із сплати комісії, в розмірі та порядку, передбаченому Кредитним договором; із сплати неустойки (штрафів, пені), у випадках, розмірі та порядку, передбаченому кредитним договором, а також виконання Позичальником будь-яких інших зобов`язань за Кредитним договором. Отже TOB «КК «ГАРАНТ» набуло прав нового кредитора у чинному кредитному договорі з правом отримання процентів та інших платежів. Правова природа кредитного договору висуває обов`язкові вимоги до нового кредитора - бути фінансовою установою або банком, оскільки це є умовою для отримання права вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав. Якщо новий кредитор не є фінансовою установою або банком, то він не може отримати весь обсяг права вимоги по кредитному договору, оскільки висуваються вимоги до його правосуб`єктності:наявність права здійснювати фінансову діяльність і бути фінансовою установою або банком. Оскільки відповідач не є банком, то він зобов`язаний бути фінансовою установою в кредитних правовідносинах. Пунктом першим частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. Листом № 6216/16-12 від 28 вересня 2016 року Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг повідомили, щодо TOB «КК «ГАРАНТ»: «Інформація про Товариство до Державного реєстру фінансових установ, що веде Нацкомфінпослуг, не вносилась, Товариство статусу фінансової установи не набувало, ліцензії на надання фінансових послуг не отримувало. Крім того, Товариство до Реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, не вносилась. Довідка про взяття на облік юридичної особи з правом надання послуги фінансового лізингу Товариству Нацкомфінпослуг не надавалась. TOB «КК «ГАРАНТ» набуло прав нового кредитора у чинному кредитному договорі з правом отримання процентів та інших платежів. Правова природа кредитного договору висуває обов`язкові вимоги до нового кредитора - бути фінансовою установою або банком, оскільки це є умовою для отримання права вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав. Заміна кредитора у зобов`язанні відбулась шляхом укладення договору факторингу оспорюваний договір за змістом є договором факторингу. Предметом договору є відступлення права грошової вимоги, у п. 1.2.1 договору зазначено, що на день його укладання сума зобов`язання позичальника за кредитним договором складає 30689,13 доларів США, що є еквівалентом 660 661 грн 60 коп. за офіційним курсом НБУ (2152,7544 грн за 100 доларів США). В п. 1.6 договору передбачено, що відступлення права вимоги за Кредитним договором від 05 грудня 2006 року здійснюється на платній основі за ціною 38 000 грн. Відповідно TOB «КК «ГАРАНТ» за умовами оспорюваного договору отримало плату шляхом дисконтування суми боргу у розмірі 622 661 грн 60 коп. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року позов задоволено. Визнано недійсним договір відступлення права вимог № 009 від 30 вересня 2015 року за кредитним договором № 27/10-7211 від 05 грудня 2006 року укладений між ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу Дельта М» та ТОВ «Колекторська компанія «ГАРАНТ». Застосовано наслідки недійсності договору № 009 від 30 вересня 2015 року про відступлення права вимоги за кредитним договором № 27/10-7211 від 05 грудня 2006 року укладеним між ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу Дельта М» та ТОВ «Колекторська компанія «ГАРАНТ» та визнано недійсним договір про відступлення прав за іпотечним договором № 027/Д39461 від 05 грудня 2006 року між ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу Дельта М»» та ТОВ «Колекторська компанія «ГАРАНТ». Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 (особа, яка не була притягнута до участі у справі) подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі (т. 4, а. с. 2-10). У якості обґрунтування свого права на апеляційне оскарження рішення суду ОСОБА_1 посилався на ту обставину, що він з 17 березня 2017 року є власником квартири АДРЕСА_2 , яка відповідно до додаткового договору № 1 до іпотечного договору №027/Д3946І, була предметом іпотеки за договором, що визнаний судом недійсним у порядку застосування наслідків недійсності правочину при вирішенні справи у жовтні 2018 року (т.4, а.с.16-18). У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує, що доводи апелянта повторюють обґрунтування апеляційних скарг ТОВ «КК «Гарант» та ТОВ «Дельта М», які вже розглядались апеляційним судом 10 грудня 2019 року. І хоча апеляційні скарги були задоволені, 09 грудня 2020 року Верховний Суд скасував постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року та залишив без змін оскаржуване апелянтом рішення, де зробив висновок, що оспорюваний договір № 009 від 30 грудня 2015 року є договором факторингу (т. 4, а. с. 38-43). В суд апеляційної інстанції представники ТОВ «Колекторська компанія «ГАРАНТ», АБ «Банк регіонального розвитку», ТОВ «Агенція з обмеженою відповідальністю «Дельта М» не з`явились, про місце та час апеляційного розгляду повідомлені належним чином (т. 4, а. с. 99-102). Суд ухвалив розглядати справу у відсутність указаних осіб, оскільки відповідно до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді Пікуль А. А., пояснення учасників справи: представника ОСОБА_1 , адвоката Сича О. Ю. який підтримав подану апеляційну скаргу та просив суїї задовольнити; ОСОБА_2 та його представника, адвоката Курочкіна О. О., які заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили суд залишити оскаржуване рішення без змін, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія доходить висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Судовим розглядом встановлено, що 05 грудня 2006 року між АБ «Банк регіонального розвитку» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 27/10-7211 згідно з умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 56 000 доларів США, строком погашення до 04 грудня 2016 року, а позичальник зобов`язався сплачувати за користування кредитом проценти із розрахунку 13% річних. У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 27/10-7211 05 грудня 2006 року було укладено іпотечний договір № 027/Д3946І, відповідно до якого в іпотеку було передано майнові права на об`єкт нерухомого майна, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 87,93 кв. м., житловою площею 40,11 кв. м. (предмет іпотеки). Після завершення будівництва та з урахуванням зміни будівельної адреси 10 квітня 2008 року був підписаний додатковий договір № 1 до іпотечного договору №027/Д3946І, відповідно до якого в іпотеку був переданий об`єкт нерухомого майна - двокімнатна квартира АДРЕСА_2 . Згідно з постановою Правління НБУ від 02 грудня 2009 року № 713 «Про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації АБ «Банк регіонального розвитку» з 07 грудня 2009 року відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації банку. На підставі рішення Комісії НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків від 29 лютого 2014 року № 05 затверджено ліквідаційний баланс банку, ухвалено звіт ліквідатора та завершено процедуру ліквідації банку, що підтверджено у листі НБУ № 20-0004/45974 від 31 травня 2016 року. У зв`язку із завершенням строку ліквідаційної процедури банку його непродані активи та перелік незадоволених вимог кредиторів, відповідно до ст. 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та договору про передавання в управління непроданих активів банку від 20 листопада 2013 року були передані в управління визначеній НБУ юридичній особі - TOB «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М». Задовольняючи позов ОСОБА_2 районний суд виходив з того, що у даних правовідносинах порушено право позивача щодо виконання зобов`язання за кредитним договором № 27/10-7211 від 05 грудня 2006 року, укладеного між АБ «Банк регіонального розвитку» та ОСОБА_2 , згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 56 000 доларів США, строком погашення до 04 грудня 2016 року, а позичальник зобов`язався сплачувати за користування кредитом проценти із розрахунку 13% річних, виконання зобов`язань за Іпотечним договором № 027/Д3946І, відповідно до якого в іпотеку було передано майнові права на об`єкт нерухомого майна, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 87.93 кв. м., житловою площею 40,11 кв. м. (предмет іпотеки), належному правонаступнику позикодавця, в частині переданих прав та обов`язків, оскільки відповідачем не подано жодного доказу про пред`явлення досудових вимог до боржника ОСОБА_2 з боку АБ «Банк регіонального розвитку», «TOB «Дельта М», та TOB «КК «ГАРАНТ» на виконання вимог кредитного договору та Договору іпотеки та доказів про доведення до відома позивача наявності договорів про відступлення права вимоги між вказаними юридичними особами. Крім того, відповідач, який набув права відступлення за договором факторингу, не є фінансовою установою. Справа вже була предметом апеляційного розгляду. Постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року рішення районного суду скасоване та ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні позову (т. 3, а.с.17-34). Однак постановою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року постанову суду апеляційної інстанції скасовано та залишено в силі рішення суду першої інстанції (т.3, а.с.138-145). Відповідно до положень ст. 370 ЦПК України, якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави. За результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 382 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи. У даній справі мав місце апеляційний перегляд за апеляційними скаргами TOB «КК «ГАРАНТ» та «TOB «Дельта М» (т. 2, а. с. 95-104; 161-164). Подана після закінчення апеляційного розгляду справи апеляційна скарга ОСОБА_1 , який не приймав участі у розгляді справи та не був присутнім під час апеляційного розгляду (т. 4, а. с. 2-10), містить доводи (узагальнено) про те, що: 1) позивач одночасно змінив підстави та предмет позову, однак судом було прийнято таку заяву та в порушення вимог процесуального закону розглянуто справу; 2) висновки суду першої інстанції щодо оцінки природи оспорюваного договору не відповідають обставинам справи, які вже розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційними скаргами TOB «КК «ГАРАНТ» та «TOB «Дельта М», а тому не розглядаються в межах даного апеляційного перегляду справи. Поряд із цим апеляційна скарга ОСОБА_1 містить такі доводи. При вирішенні справи суд не залучив ОСОБА_1 до участі у справі. Одночасно судом при ухваленні оскаржуваного рішення вирішено питання щодо права ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 , яка відповідно до додаткового договору № 1 до іпотечного договору №027/Д3946І, була предметом іпотеки за договором, що визнаний судом недійсним у порядку застосування наслідків недійсності правочину, хоча на час розгляду справи ця квартира на підставі договору купівлі-продажу від 17 березня 2016 року, укладеного між TOB «КК «ГАРАНТ» та ОСОБА_1 , належала останньому. У постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду відступила від загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації. Оскільки у даних правовідносинах ліквідація Банку була розпочата у 2009 році та здійснюється згідно з Постановою НБУ № 369, у суду є підстави для відмови у заявленому позові, виходячи із вищенаведеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду. Указані доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 приймаються апеляційним судом у якості підстав для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про відмову задоволенні позову з огляду на таке. Рішенням Національного банку України № 414 від 05 серпня 2015 року (т. 1, а. с. 99-100), зокрема, вирішено «Погодити Управителю відчуження майна (активів) Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку», за ціною не нижчою, ніж оціночна ринкова вартість, визначена суб`єктом оціночної діяльності за станом на 31 березня 2015 року на загальну суму 322 463 грн (без урахування ПДВ), а саме майнові права за кредитними договорами у кількості 10 одиниць згідно з переліком майна (активів), який зазначений в інформації про майно (активи) та наданий листом Управителя від 12 травня 2015, шляхом проведення аукціону. У разі відсутності заяв щодо придбання майна (активів) Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» на аукціоні, Управителю здійснити безпосередній продаж майна (активу) Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» фізичній або юридичній особі за ціною останнього аукціону». Тобто, Національним банком України було прийнято рішення відповідно до норм чинного законодавства, яким надано дозвіл Компанії саме на продаж, яким являється договір відступлення, а не на укладення договору факторингу. 12 серпня 2015 року між Компанією та Українською універсальною товарною біржею укладено Договір-доручення № 14/1 на проведення аукціону, предметом якого є продаж майна, що належить Банку, порядок продажу якого погоджений рішенням НБУ № 414 від 05 серпня 2015 року, а саме: «лот № 1 - Майнові права на боргові зобов`язання фізичних та юридичних осіб за кредитними договорами Акціонерного банку «Банк регіонального розвитку» у кількості 10 одиниць, без урахування ПДВ». 15 серпня 2015 року в газеті «Голос України» № 150 (6154) було опубліковано оголошення, щодо проведення 01 вересня 2015 року аукціону з реалізації активів АБ «Банк регіонального розвитку» за стартовою ціною лоту 322 463 грн (а.с. 229-230) Матеріали справи свідчать, що 30 вересня 2015 року між TOB «Дельта М» та TOB «Колекторська компанія «ГАРАНТ» було укладено договір № 009 про відступлення права вимоги за кредитним договором № 27/10-7211 від 05 грудня 2006 року. Поряд з цим було укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором № 027/ Д39461 від 05 грудня 2006 року. В рамках даної справи ОСОБА_3 у 2018 році заявлено вимоги про визнання недійсним договору № 009 про відступлення права вимоги за кредитним договором № 27/10-7211 від 05 грудня 2006 року із застосуванням наслідків недійсності цього правочину шляхом визнання недійсним договору про відступлення прав за іпотечним договором № 027/ Д39461 від 05 грудня 2006 року. Водночас, згідно з відомостями з Державного реєстру Іпотек, станом на 14 серпня 2018 року іпотека є припиненою, оскільки з 17 березня 2017 року власником квартири АДРЕСА_2 , яка відповідно до додаткового договору № 1 до іпотечного договору №027/Д3946І, була предметом іпотеки є ОСОБА_1 (т.4, а.с.18). Указана квартира придбана ОСОБА_1 у TOB «КК «ГАРАНТ» за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 17 березня 2017 року (т.4, а.с.16-17). Відповідно до положень ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Ураховуючи конкретні обставини даної справи, зокрема, характер оспорюваного договору № 009 про відступлення права вимоги за кредитним договором № 27/10-7211 від 05 грудня 2006 року, за яким одна сторона отримала право вимоги, а інша - грошові кошти, і отримане право вимоги на час розгляду справи було реалізоване шляхом продажу іпотечного майна за договором купівлі-продажу, визнання недійсним договору про відступлення прав за іпотечним договором № 027/ Д39461 від 05 грудня 2006 року не може вважатися застосуванням наслідків недійсності договору № 009 про відступлення права вимоги за кредитним договором № 27/10-7211 від 05 грудня 2006 року. Водночас застосування наслідків недійсності указаного договору, ураховуючи роз`яснення п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06 листопада 2009 року, неможливе без залучення до участі у справі у якості відповідача нинішнього власника майна, яке було передане позивачем за іпотечним договором, укладеним на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, ОСОБА_1 . Крім того, у пунктах 32-62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 викладено наступний правовий висновок, який в силу положень ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ч.4 ст.263 ЦПК України апеляційний суд, з метою забезпечення однакового застосування норм матеріального права, вважає за необхідне врахувати при виборі і застосуванні норм права для вирішення даного спору.

32. Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

33. Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

34. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

35. За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

36. Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

37. Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

38. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

39. Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

40. Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

41. Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

42. Згідно зі статтею 1048 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатити факторові залишок боргу.

43. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону № 2664-ІІІ фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою.

44. Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 2664-ІІІ фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

45. Щоб краще зрозуміти природу факторингу доцільно вдатися до історії його появи. Факторинг виник тоді, коли ринки збуту були віддалені від місць виробництва продукції, і фактори відігравали роль зв`язкових між виробниками та кінцевими покупцями. Факторингом у ті часи була, зокрема, посередницька послуга у торговельній діяльності, за допомогою якої виробник (постачальник) товару швидко та гарантовано отримував від посередника (фактора) кошти за товар (навіть до його поставки покупцеві), а покупець (торговець) цього товару отримував відстрочку в його оплаті, завдяки чому міг його перепродати, отримати кошти від кінцевого покупця та розрахуватись ними з фактором. За цю посередницьку послугу фактор отримував винагороду від продавця або покупця (торгівця).

46. З часом розвитку факторинг набув різних видів та форм, перестав бути посередницькою торговельною послугою, а фактор втратив функцію дистриб`ютора продукції.

47. Відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.

48. Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

49. З наведеного вбачається? що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.

50. Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.

51. Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.

52. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.

53. Згідно зі статтею 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

54. Відповідно до частини першої статті 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

55. Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

56. Право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України.

57. Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.

58. Зміст зобов`язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу.

59. Судами встановлено, що за результатами торгів ПАТ «Банк Форум» (первісний кредитор), який перебуває у процедурі ліквідації, та ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» (новий кредитор) укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 958-Ф, за яким банк шляхом продажу відступив ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» право вимоги за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором. У пункті 1.2 договору сторони встановили, що жодне з положень договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку новим кредитором.

60. Із наведеного вбачається, що за результатами торгів ПАТ «Банк Форум» визначив переможного покупця та продав йому майнове право вимоги виконання боржниками зобов`язань за кредитним та забезпечувальними договорами. Предметом спірного договору є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). Метою укладення цього договору є отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами у процедурі ліквідації.

61. Отже, за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, тому не може бути віднесений до договорів факторингу.

62. У справі, що розглядається, попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії, перебував у процедурі ліквідації та розпродував свої активи з метою розрахунку зі своїми кредиторами. Ця обставина суттєво відрізняє справу № 906/1174/18 від справ № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), №465/646/11 (провадження № 14-222цс18), № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), в яких Велика Палата Верховного Суду прийняла постанови 11 вересня 2018 року, 31 жовтня 2018 року та 10 листопада 2020 року відповідно. Проте у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок, який надалі застосувала у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме - кредитор-банк або інша фінансова установа. З огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові у справі № 906/1174/18, слід відступити від означеного загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації. У даних правовідносинах, як вже зазначено вище, відступлення права вимоги відбулося в період, коли АБ "Банк регіонального розвитку" був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації. Ураховуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого ОСОБА_2 позову. Статтею 376 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на встановлені апеляційним судом: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції доходить висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України та/або у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 20 липня 2021 року. Головуючий А. А. Пікуль Судді О. В. Борисова Т. О. Невідома